І. Актуальність теми

Методичні рекомендації

для організації самостійної роботи студентів

з теми:

І. Я. Франко.

«Украдене щастя» - соціально-психологічна драма.

Хто у кого вкрав щастя?

Навчальна дисципліна УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа»,

Стоматологія ортопедична»

Курс І - й

Кількість навчальних годин 210

Харків – 2012 р.

Автор:

викладач української мови та літератури

Шевченко Наталя Миколаївна

Рецензент:

___________________________________________

___________________________________________

___________________________________________

І. Актуальність теми

Іван Франко у п’єсі «Украдене щастя» розглянув порушив низку проблем: чи можливе щастя людини в умовах дії законів антигуманного суспільства, чи заслуговують на визнання етичні принципи, за якими нівечиться краса людини, її право на кохання і щастя. У п’єсі автор порушив актуальні етико-моральні та духовні проблеми часу, зосереджуючи увагу глядача на питаннях взаємодії індивідуальної свободи особи і патріархальної моралі, влади людини над людиною, чоловіка над жінкою, права і обов’язку, недотримання присяги і зради, честі і людської гідності. Драматург не приймає приниження людської гідності, знеособленості особи, втрату нею духовних і родинних цінностей.

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

IІІ. Матеріали самостійної роботи

ІІІ.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

ІІІ.2. Зміст теми:

Визнання і славу драматургові принесла п’єса «Украдене щастя» (1893), представлена на конкурс оригінальної української драми під назвою «Жандарм» і згодом перероблена. Драма «Украдене щастя» вперше була поставлена у Львівському народному театрі товариства «Руська бесіда» 1893 року. У 1904 році п’єса знайшла сценічне втілення в театрі братів Тобілевичів. У ролі Миколи Задорожного виступив видатний драматург Іван Карпенко_Карий, жандарма — Микола Садовський, Анни —Любов Ліницька. У ХХ столітті драма Франка увійшла в золотий фонд наших театрів, образ Миколи втілили Іван Мар’яненко, Амвросій Бучма, Богдан Ступка, Федір Стригун, Анни — Наталя Ужвій, Лариса Хоролець та інші. 1952 року на Київській кіностудії було створено фільм «Украдене щастя». Культурним надбанням стала постановка на сцені Львівського оперного театру в 1960 році опери Юрія Мейтуса «Украдене щастя» (лібрето Максима Рильського). 1986 року режисер Юрій Ткаченко екранізував п’єсу Франка: Богдан Ступка зіграв роль Миколи, Неллі Савиченко — Анни, Григорій Гладій — Михайла.

За жанром «Украдене щастя» — побутово-психологічна драма. Проте наявні елементи трагедії: конфлікт героїв з нездоланними зовнішніми обставинами, один із них гине. Деякі вчені ХХ століття відносили твір до соціально_психологічної драми, перебільшуючи її соціальну спрямованість. Ідея твору — захист загальнолюдських цінностей, відкриття глибин людського духу простої жінки, осудження антигуманного світу з його соціальною нерівністю, нівелюванням духовності особи і ламанням її долі. Увага митця зосереджується на етичних і психологічних проблемах. В основу сюжету драми Іван Франко поклав мотиви «Пісні про шандаря», яку записала Михайлина Рошкевич. Драматична доля героїв пісні збентежила письменника: у статті про жіночу недолю в народних піснях він проаналізував цей твір, зазначивши: «В новій одежі стара подія — насильний розрив зв’язку родинного. Жінка ломить шлюб церковний… Муж її, чуючи себе зганьбленим, убиває шандаря і сам гине ганьблячою смертю, — от і вся повість».

Драматург написав оригінальний твір. Життєвий конфлікт, зіткнення різних інтересів дійових осіб, непереборні перешкоди до щастя закоханих, динамічний розвиток дії, майстерне змалювання психіки героїв, їх індивідуалізація, жива народна мова і пісні, що лейтмотивом проймають дію, трагічна розв’язка, — все це зумовило класичну завершеність драми. Події у творі Франка відбуваються 1870 року в підгірському селі Незваничі і завершуються смертю двох героїв. Вражає напружений, багатий душевний світ головних дійових осіб твору, наповнений, на думку Дмитра Павличка, «аристократичними» стражданнями, як світ героїв «Пані Боварі» Густава Флобера чи «Анни Кареніної» Льва Толстого.

П’єса складається з п’яти дій. Цілеспрямованою дією і глибиною розкриття характерів вона нагадує класичні п’єси, в яких кожна деталь творить загальну картину буття. З цією метою драматург вдається до промовистих образів природи.

В експозиції, наприклад, дійові особи змальовуються на тлі снігової бурі, що символізує круговорот життя героїв, який затягує їх у своє коло і вийти з якого вони прагнуть, вперто шукаючи своє щастя. Такою промовистою деталлю є знаряддя вбивства, з яким увійшов до хати Задорожного жандарм у першій дії. У п’ятій — сокира в руках Миколи принесла смерть Михайлові. Новаторство драматурга полягає в тому, що він застосував ретроспективно_аналітичну композицію. Конфлікт

трьох центральних персонажів — Анни, її чоловіка Миколи Задорожного і жандарма Михайла Гурмана — сягає передісторії, яка уже відбулася в минулому. Анна походить із багатої селянської родини. Вона покохала відважного Михайла Гурмана,

сина бідної вдови. Після смерті батька її жадібні і жорстокі брати знущаються з сестри. Щоб не ділитися з нею спадщиною, вони, знаючи наполегливість Михайла, бояться його як майбутнього зятя, що відбере у них Аннину долю спадку, а тому

шахрайством віддають Михайла до австрійського війська. Незабаром захланні брати підробили лист, запевнивши Анну, що Михайло загинув, і силоміць одружили сестру_красуню з бідняком Миколою Задорожним, який не претендував на посаг

дівчини. Цими злочинами вони забрали в Анни щастя. Отож дія починається з переддня катастрофи, коли все вже готове до вибуху. Така композиція зумовлює концентричний сюжет драми, події в якій розвиваються причинно-наслідковихзв’язках. Проте сюжет рухає не боротьба за майнову власність, тобто не

соціальний, а морально_етичний конфлікт між головними героями драми. Конфлікт сягає внутрішнього світу людини, її почуттів і переживань. У боротьбі за кохання почуття героїв переростають у грізний акт — помсту за скривджену долю.

На перший погляд, головна проблема драми Франка зосереджується навколо питання «Хто в кого вкрав щастя?», вимагаючи відповіді, що спричинило нещастя

персонажів. Безперечно, це антигуманність суспільства з його рекрутчиною, яка розлучила Анну і Михайла, маєткові статки і відносини, що породжують у людей хижацькі інстинкти, жадібність, зловживання. Носіями цих лих були брати Анни, спричинивши низку нещасть і страждань героїні.

Концепція образу Анни в «Украденому щасті» Франка була новою в українській драматургії. Жінці притаманні справжність людських переживань, духовний бунт проти лицемірства, несвободи, прагнення щастя, сила волі. Її образ забарвлений співчуттям, гуманістичним пафосом, що утверджує право кожної людини бути вільною. Моделюючи образ героїні, Франко відмовився від зовнішнього драматизму і зосередився на розкритті характеру Анни. Він показав гаряче і щиро люблячу жінку, «безмірно сильну характером і силою чуття» (Іван Франко). Драматург розкрив поетичність її душі, внутрішню цільність натури, яка «одверто і сміливо з викликом суспільству ламає» закостенілі норми. Психологічний малюнок образу Анни вражає глядача: душевні таємниці незримо присутні в її розмовах, спогадах, мовленні, вчинках, які висвітлюють характер глибоко та правдиво. До одруження вона була веселою, випромінювала щиру любов до Михайла. Щастя з коханим було мрією Анни і допомагало вижити попри всі прикрощі, завдані зведеними братами. За роки подружнього життя з Миколою вона стала мовчазною, почуваючись нещасною і тамуючи біль у глибині душі. Образ Анни — один із класичних взірців художньої майстерності у моделюванні драматичного характеру. У перших діях жінка дотримується родинних селянських традицій, оберігає сімейну честь, постає дбайливою дружиною. Вона немов змирилася зі своєю долею. І ось жінка дізнається, що Михайло живий, брати одурили її, усвідомлює, що стала жертвою примусового одруження. З появою жандарма Михайла Гурмана життя Анни змінюється, адже в її душі палало кохання до нього. Молодиця усвідомлює своє становище заміжньої жінки, яка присягла законному чоловікові Миколі. Проте внутрішня боротьба Анни

між обов’язком і почуттями завершується перевагою сили кохання. Світовідчуття героїні визначає кордоцентризм: вона живе за покликом серця, усвідомлюючи себе як особистість, вибудовуючи свою ієрархію вартостей у житті. Тому не прагне

пристосуватися до патріархальних правил життя, жадаючи повноцінного людського буття. Пристрасна натура, вона перебуває в полоні могутнього любовного почуття, свідомо бореться за повернення украденого щастя, а тому не зважає на пересуди сусідів і думку громади. Жінка мужньо заявляє чоловікові, що пориває з ним назавжди. Образ Анни зображується в розвитку. П’ять актів дії відповідають п’ятьом етапам складного розвитку характеру героїні. Вона намагається повернути щастя, якого зазнала дівчиною і яке несподівано зникає зі смертю коханого.

У річищі реалізму змальовано образ Миколи Задорожного, наймита, селянина-бідняка. Вражає його терпеливість перед тими, хто його визискував і принижував, смиренність перед випробуваннями долі. Він довгими роками змушений за кривавий

крейцар цілісінький день працювати навіть у негоду. Працелюбство допомогло йому стягнутися на маленьке господарство. Селянин вірить у свої руки, волю і зусилля. У двобої з тяжкими випробуваннями долі формувалася його етична і духовна сила. Микола не розумів, що став мимовільним співучасником викрадення щастя в Анни, сподіваючись, що його одруження з дівчиною принесе йому радість і затишок. Незабаром Задорожний переконався, що молода красуня Анна не кохає його.

Миколу переслідують випробування: тяжкі звинувачення у смерті родини корчмаря, в’язниця, невірність дружини. Народні високоморальні поняття родинної честі спонукають його приховувати від односельчан драму його родини, мовчки зносячи приниження жандарма, тамуючи гнів і усвідомлюючи своє безсилля запобігти лихові. Йому боляче від того, що щастя втікає від нього, він не знає способу, як зберегти сім’ю. Повернувшись з тюрми, шляхетний Микола, хоч і знає про стосунки

Анни з Гурманом, навіть словом не натякає на це. Наймитське життя зробило його покірним долі. Плачучи, він вмовляє Анну жити з ним далі, проте дружина категорично відмовляється. Відтак Микола втратив ідеал родинної злагоди з Анною, яку палко кохав. З горя він починає марнувати в шинку майно, яке так тяжко здобував. У п’ятій дії драматург художньо переконливо демонструє вміння сягати таємниць людської душі. Від сцени частування сусідів у хаті Миколи до кульмінаційної вершини у розвитку дії — вбивства жандарма — зростає психологічне напруження. Письменник майстерно вибудував логіку характеру Миколи — від терпеливості, несміливості до протесту проти кривдника. Непоказний собою («невеличкого росту, похилий, рухи повільні» — символ слабкості й покірливості долі), Задорожний здійснює сувору розправу над супротивником — всесильним жандармом. Образ Миколи багатозначний, несе в собі духовні моральні засади розрізнення добра і зла, символізує глибоко приховану енергію народу.

Драматичною є доля сина бідної вдови Михайла Гурмана. Він був працелюбним, чесним і волелюбним. Високий, красивий, мужній і вольовий парубок покохав сироту Анну, мріяв одружитися з нею. Проте його щастю завадили Аннині брати.

Військова служба і жандармерія негативно вплинули на характер Михайла, який відчув свою владу над людьми, спекулюючи своїм статусом. Він став егоїстичним і жорстоким. Образ жандарма — це образ героя_лиходія, що рухає драматичну дію та

водночас фатум, що по_своєму карає Анну, Миколу і себе. Світлим променем у його душі залишилось кохання до Анни. Намагаючись повернути втрачене щастя, він іде напролом тим, хто розлучив його з коханою, віроломно руйнуючи сім’ю Задорожних. Використовуючи формальні підстави, жандарм звинувачує Миколу в убивстві родини корчмаря та заарештовує, погрожує йому другим ув’язненням. Михайло примушує Анну зізнатися, що вона й досі його кохає, погрожує помститись

родині. Він нехтує загальнолюдськими морально-етичними законами. Франко розкриває внутрішні суперечності Гурмана, психологічно тонко вмотивовує його вчинки та драматизм долі. На запитання Анни: «Що буде з нами?», — він відповідає:

«Жий та дихай, доки живеш!..» На думку Дмитра Павличка, Михайло своєю грубою, впертою безоглядністю висловлює філософію опришка, який «бере від життя й негайно, бо те життя може обірватися будь_якої хвилини». У фіналі смертельно поранений Гурман виявляє милосердя і людяність, рятуючи Анну та Миколу від в’язниці, говорячи війтові, що сам заподіяв собі смерть. Гурман мріяв будь_що знайти своє щастя з коханою, але сувора логіка життя розсудила по_своєму. Персонажі «Украденого щастя» самі безталанні і діють мстиво й жорстоко. Попри світле начало в душі, вони перебувають у фатальному колі, поза своєю волею чинять зло, завдаючи страждань коханим. Драматург протестує проти їхнього

свавілля, не виправдовує їхніх вчинків, адже кожен із знедолених не чує страждань іншого. У своїх естетичних вимірах долі персонажів Іван Франко спирався на традиції античної трагедії, її гуманістичний пафос. Допомагає розкрити ідейний

зміст п’єси девіз, який написав драматург, подаючи її на конкурс: «Ти сліпий на очі, на вуха і розум», — цитата з «Царя Едіпа» Софокла. Це своєрідний епіграф до твору Івана Франка. Він спрямовує увагу глядача до екзистенціального розуміння історії трьох головних персонажів драми, яких переслідує фатум. Анна, розлучена з коханим і видана силоміць заміж за нелюба, Михайло, насильно роз’єднаний з милою і забраний у солдати, Микола, який любить дружину без взаємності, опиняються у межовій ситуації вибору. Кожен обкрадений долею і у своєму прагненні будь-якою метою здобути щастя уподібнюється сліпому Едіпу, доля над яким насміялася. Філософський загальнолюдський вимір долі людини завжди бентежить читача, тому драма Франка своїм людинознавчим виміром знаходить відгук у серцях читачів і глядачів.

ІІІ.3. Рекомендована література:

Основна:

1. Басс І., Каспрук А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях.— К., 1983.

2. Вервес Г. Іван Франко і світова література // Українська література в загальнослов’янському і світовому контексті: У 5 т.— К., 1987.— Т. 1.

3. Гундорова Т. Франко — не Каменяр.— Мельбурн, 1996.

4. Дей О. Іван Франко, життя і діяльність.— К., 1981.

Допоміжна:

1. Єфремов С. Іван Франко: Критико-біографічний нарис.— К., 1926.

2. Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнародної наукової конференції.— Львів, 1998.

ІІІ.4. Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою з теми:

ІІІ.5. Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю:

1. Чому драма називається «Украдене щастя»?

2. Які гуманістичні ідеї п’єси Франка вам імпонують?

3. Як розуміли своє щастя Франкові герої і в чому його вбачаєте ви?

4. Яке значення має любов у житті персонажів твору?

5. Чим повчальна історія Анни, Михайла і Миколи?

6. Якими мотивами драма Франка перегукується з трагедією «Цар Едіп» Софокла.

7. Історія написання «Украденого щастя».

Б. Тести для самоконтролю:

В. Завдання для самоконтролю:

Останні слова Миколи в п’єсі такі: «Заспокійся, Анно, хіба тобі немає для кого жити». Дати розгорнуту відповідь на запитання: «Чи є Анні для кого жити?».

Поиск по сайту: