Опишіть періодизацію та жанрову типологію релігійної л-ри

Періодизація середньовічної літератури

Поділ європейської середньовічної літератури на періоди визначається етапами суспільного розвитку народів у цей час. Вирізняються два великих періоди:

раннє Середньовіччя — період літератури розкладу родового ладу (від 5 століття до 9-10 століття);

зріле Середньовіччя — період літератури розвинутого феодалізму (від 9-10 століття до 15 століття).

Раннє Середньовіччя

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.

Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.

Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

Зріле Середньовіччя

У цю добу література стає більш диференційованою, що ускладнює її порівняльно-історичний опис. Оскільки національні літератури ще не сформовані, межі між ними практично відсутні, то розподіл літератури цього періоду здійснюється за вищезгаданими жанровими і типологічними ознаками.

Приблизно до 13 століття чітко виформовується три особливих літературних потоків, що розвиваються паралельно: релігійна література, народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди зберігався зв'язок і виникали складні проміжні утворення. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.

Релігійна література

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрів християнської літератури цього часу відносять екзегетику (тлумачення і коментарі до Святого Письма), богослужбову літературу, літературу для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо), літописи (які створювалися в монастирях як хроніка, насамперед, церковної історії), схоластичні трактати, дидактичні твори, видіння. Найпопулярнішим жанром Середньовіччя були житія святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса.

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. Після Святого Письма, до жанрів християнсько-церковної літератури відносять екзегетика (тлумачення Святого Письма і коментарі до нього); літургійна література (тобто призначена для богослужіння); література для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники, церковні календарі тощо); житія святих (агіографія – найпопулярніший жанр Середньовіччя); розповіді про чудеса святих; літописи (які створювалися в монастирях як хроніка насмперед церковної історії); схоластичні трактати; дидактичні твори видіння.

Жанри

1) житія святих (головна мета – прославити релігійний погляд);

2) легенди (жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму);

3) гімни;

4) видіння загробного життя (видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя);

5) псалми.

6. Визначте основні семантико-структурні особливості релігійної літератури.

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340—397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410—428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Раннє середньовіччя

Тут знайшла глибоке відображення боротьба між язичницьким і християнським світосприйняттям. Перші християнські автори, з одного боку, спирались на досвід античності, залежали від її досягнень і вже вироблених форм, а з другого - намагались позбутися цього впливу виробити свою систему поетичних образів і манеру викладу. Перед ними стояло складне завдання: викорінити зі свідомості новонавернених християн язичницькі уявлення й утвердити християнське вчення про створення світу, про безсмертя душі та неминучість розплати за земні гріхи в потойбічному світі. На зміну античним епічним поемам з їхньою міфологією та героїчною тематикою прийшли поеми, які розробляли біблійські сюжети. Одночасно з ними складалися житія святих - короткі сказання про мучеників за віру, про монахів-пустельників, які покидали світське життя і піддавали себе різноманітним катуванням. Цей жанр виробив свою поетику і точну сюжетну схему: народження святого від багатих і знатних батьків, раннє чернецтво, мученицькі подвиги, «чудеса» біля гробу святого і, врешті, похвальне слово йому.

Зріле середньовіччя

Найпопулярнішим на Заході було «Житіє святого Олексія», в якому найвиразніше проявилася аскетична доктрина. Поступово жанр житій урізноманітнювався, збагачувався новими деталями (включаючи патріотичний і політичний аспекти), захоплював описами далеких подорожей, подвигів, чудес і навіть гумором. Пізніше виникли легенди. Спочатку легендами називали релігійно-фантастичні біографії святих; з часом - пов'язані з релігійним культом притчі про тварин, рослини тощо. Наприклад, притчі про лева, який безжалісно мордував язичників, але віддано служив християнам-пустельникам. З середини XII ст. з'являється велика кількість народних легенд про Богоматір, в яких розповідається про любов і співчуття Мадонни до простих людей. Популярною була французька віршована легенда «Жонглер Богоматері» (XIII ст.). Відома в Європі збірка «Золота легенда» Іакова де Ворагіне (XIII ст.) стала джерелом сюжетів для епосу, лірики, драми.

Поширеним жанром були видіння, в яких, звичайно, змальовувався потойбічний світ: блаженне життя благочестивих людей, пекельні муки грішників, чистилище за легші провини. Видіння відзначалися повчальністю та злободенністю. «Ясновидець», якому уві сні з'являлись картини загробного життя, зустрічав у раю чи в пеклі своїх сучасників і чув «голос з неба», який провіщав, що чекає кожного за його вчинки. Це вселяло в принижених і знедолених надію, що їхні утискувачі будуть покарані. Видіння дозволяли також пропагувати різні погляди і думки, виступати проти політичних і особистих ворогів. Ця особливість виявилась дуже живучою, вона була засвоєна і вагантами, і представниками куртуазної та міської літератур (наприклад, «Роман про Троянду», «Видіння про Петра-Орача»), знайшовши довершений вираз у «Божественній комедії» Данте.

Поширеними були також різні твори морально-дидактичного характеру з релігійною і світською тематикою: проповіді, повчання, молитви, притчі, байки та ін. Одночасно із епічними жанрами розвивалась і клерикальна лірика (гімни, пісні, віршовані молитви тощо), а також церковна драма. Вони увібрали в себе ряд фольклорних прийомів, виробили свої сюжетні схеми, поетичні образи, стиль.

У клерикальній літературі, крім релігійної тематики, відбилися народні звичаї, побут, сподівання, а також властиве людині одвічне прагнення до зображення оточуючого світу.

Особливості клерикальної літератури

1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер);

2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви;

3) звеличення церкви над мирянами.

7. Визначте особливості жанру видіння як семантикко-структурнох цінності(на матеріалі Видіння Карла III)

ВИДІННЯ — жанр середньовічної літератури, який являє собою розповідь відомого християнина про бачене ним у “потойбічному світі”. Це могла бути як благочестива, так і грішна людина, що після повернення” спокутує свій гріх. Видіння задовольняло інтерес віруючих до життя після смерті, до долі грішників у пеклі та праведників у раю тощо. Звичайно видіння мало певний настановчий характер, оскільки скеровувало людину на праведне життя.

Пророче сновидіння короля Карла в «Пісні про Роланда»

Автор «Пісні про Роланда» написав не історичний твір, хоча, на перший погляд, він таким видається. Турольд поставив перед собою завдання створити героїчну поему, яка утверджувала б певні ідеали. Цьому служать усі позитивні образи твору. А ліричні відступи показують закономірність перебігу подій.

Карл повірив підступним маврам, не розгледів зради графа Ганелона і повернувся з військом до Франції-красуні. Підсвідомість розкривала перед ним його помилки, але лише уві сні.

У розділі «Сновидіння Карла» автор через систему фантастичних образів і нереальних подій готує читача до майбутніх трагедій.

Стомлений важким переходом Карл ліг спочивати. Уві сні він бачить Сізерську браму, ущелину в Північних Піренеях, себе і графа- Ганелона. Король тримає ясеневий спис, аж граф Ганелон «цей раптом спис хапає, // Об землю вдарив, та з такою злістю, // Що лиш уламки полетіли в небо». Алегоричний зміст цієї частини віщого сну розкриває справжній перебіг подій. Гострий спис у руках короля — це вірний лицар Роланд, який залишиться в ущелині із військом, але зрадливий граф Ганелон зламає той спис; Роланд загине, а його душа злетить у небо.

Після цього сну Карл бачить інше видіння. Він уже у Франції, молиться в каплиці, як раптом на нього нападає ведмідь, «зубами рве його правицю // Й прокушує до кості плоть живую», а з Арденських гір «барс страшенний на груди кинувся, оскаженілий».

Вєдмідь, барс — видіння, які провіщають королю Карлу нові битви із сильними, жорстокими ворогами, Що не знають жалю. Але раптом «З палацу вибігає хірт проворний». Він кидається на ведмедя, відгризає йому вухо і «На смерть жорстоко б'ється з барсом хижим // І франки гомонять: "Жахлива битва!"»

Собака — це друг, який здатний ціною власного життя захистити короля. Роланд, небіж короля, не знав страху. Він, як хірт, кинувся битися з ведмедем, хижим барсом, що загрожували королю.

Уві сні король Карл передбачив усі події. Єдине, що йому не розкрилося, — це закінчення битви. Але Карл спав міцно, не прокинувся, а ранком забув сон чи не надав йому значення. Дві битви витримав Роланд, у другій маври знищили військо славного лицаря, убили Роланда, але чи перемогли — невідомо. Карл повернувся і помстився підступним іновірцям. Усі події у творі розгорталися так, як їх побачив у віщому сні король Карл.

8 Агіографія, життя святих. Поштовх розвитку далиАмвросій медіоланський та Паулін з Нолі в 4 ст. Поняттю святого притаманні такі ознаки: винятковість померлого (часто біографіяя вигадана) – праведність, чудеса, мученицька смерть; нетлінність тіла – гріх розкладає душу і тіло, тож безгрішні не розкладаються. За агіографією можна прослідкувати відмінність західного та східного християнства: коли у східних ьуло запроваджено «віта пасива», відкинення всіх мирських радощів, доживання свого віку в смиренні щодо бога, у західників навпаки була «віва актива», святі мандрують по европі. Скажімо, у «Квіточках…» твориться новий міф, міфологія святості – описуються пригоди і випадки з життя Франциска і його християнські подвиги (примирення вовка у Агоббіа, який християнським «ягням падає до колін Франциска»,вигнання демона з побратима, тощо). Франциск називає всіх братами та сестрами, руйнуючи так чужість новому світові та має владу над тваринами (горлиці чекали на його дозвіл полетіти) показуючи єдність людини з богоданним світом.

9.

10.Элидюк

Повесть «Элидюк» представляет собой сделанный Фаулзом перевод лэ Марии Французской. Прославленный рыцарь Элидюк оклеветан перед своим королём и едет за море, в Англию, чтобы служить другому королю, оставив дома верную жену. В Англии Элидюк влюбляется в дочь короля Гиллиадун. Однако Элидюк должен вернуться домой, и он берёт с собой Гиллиадун. Когда об этом узнаёт добродетельная жена Элидюка, она уходит в монастырь, чтобы не мешать счастью двух любящих сердец.

Поиск по сайту: