Специфіка сміхової культури в жанрі фарсу «Адвокат Патлен»

«Адвокат Патлен» - анонімний французький фарс XV століття. Один з найвідоміших драматичних текстів Середньовіччя. З цього фарсу походить відома фраза «повернемося до наших баранів». «Повернутися до наших баранів» пропонує в п'єсі суддя: йдеться про позив сукнаря на пастуха, який вкрав овець; під час процесу сукнар згадує про те, що захисник пастуха - адвокат Патлен, - не заплатив йому за шість ліктів сукна; розмова постійно відходить від головної теми - і судді доводиться нагадувати присутнім про сумнозвісних баранів. Але специфічною ознакою, яка притаманна жанрові фарсу – є те, що виправдовуючи пастуха, Патлен сам загнав себе у пастку: адже пастух не заплатив за його послуги і втік. Тому основною ідеєю твору є те, що завжди знайдеться хтось хитріший за тебе. Фарс відрізняється дотепними діалогами, комізмом ситуації, живою розмовною мовою. Ці ознаки й визначають специфіку сміхової культури в жанрі фарсу, оскільки вона не могла існувати в межах християнських догматів і в тодішньому середньовічньому суспільстві, яке підпорядковувалось християнським нормам. У середньовічному суспільстві створювались свята присвячені сміху. Такі свята були чимось на зразок тимчасового призупинення дії всієї офіційної системи з усіма її заборонами та ієрархічними бар’єрами. Ще одною особливістю середньовічного сміху був суттєвий зв’язок сміху з неофіційною народною правдою. У серйозності завжди є елемент страху та залякування. Сміх, навпаки, передбачав подолання страху. Не існує заборон та обмежень, створених сміхом. Влада, насильство, авторитет ніколи не говорять мовою сміху. Перемагаючи страх, сміх прояснював свідомість людини і розкривав для неї світ по-новому.

41 Фабліо – віршовий наратив старофранцузькою мовою, який розповідає про одну подію і має розв’язок у формі пуанта. Виник у містах північної Франції у 11 ст, найбільшого розквіту зазнав у 12. У фабліо показує сеье нова міська культура, яка на відміну від античної стає центром торгівлі, ремісництва та освіти. Персонажами виступають лицарі, вельможі, клірики, школярі, жонглери, волоцюги – тобто всі верстви. Розбовідається про ситуації з їх побутового життя, іноді сварки з родичами - так демонструється самотність людини, якій протистоїть цілий світ. Кохання у фабліо перетворюється на перелюб, хіть, низьке почуття, на відміну від лицарської культури. Жінка зображується не як прекрасна Дама, а джерело страждань чоловіків, постійною шукачкою любовних пригод. Загалом, фабліо конфліктували з куртуазною лірикою і травестію вали її пафос. Титам – це естетизація новелістичної казки з протистоянням багатої та бідної селянських родин. Автор, як і в більшості фабліо невідомий. Твір є бурлескним, закінчується пуантом – несподіваним рішенням «кто счастлив утром был – тот, глядь, вечером уж плачет», автор симпатизує двом злодіям.

Специфіка фабліо (на прикладі тексту ТИТАМ)

Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту. Фабліо відбивають головним чином світогляд і смаки городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо приправлена грубуватим гумором і гострим жартомТематика фабліо різноманітна. Є фабліо розважального змісту, які повинні викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією. Але в основному це твори повчального змісту, мета яких не тільки розважати, а й виховувати. Багато фабліо мають соціальне забарвлення - в них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. У комічному світлі зображені зарозумілість рицарів, лицемірство духовенства. Тривала популярність фабліо пояснюється наявністю в них і так званих вічних тем: їхні автори висміюють заздрість, забобони, неуцтво і, особливо, скупість (жонглери залежали від «милостей» покровителів, тому ця риса була для них особливо нестерпною). Частина фабліо має ант'ифеміністичне забарвлення: в них розповідається про «хитрощі та віроломство» жінок, які, мовляв, охоче зраджують своїх чоловіків. Очевидно, це зумовлено впливом клерикальної літератури, яка протягом століть повчала, що жінка - гріховне створіння. Цікаво, що жінок у цих розповідях спокутують звичайно власне клірики. Автори фабліо явно висміюють релігійну мораль, показують, що духовенство проповідує її заповіді, але само в них не вірить і порушує їх. Таким чином, фабліо мають антиклерикальну спрямованість. Об'єктивно література ця підривала підвалини релігійного аскетизму та моралі. Автором популярних фабліо був відомий жонглер Рютбеф.Текст «Титам»-естетизація новелістичної фольклорної казки з протистоянням багатої та бідної селянських родин і переможним крутійством бідної. Фабліо мало в середньому близько триста рядків, поєднаних парним римуванням. Сюжети були переважно фривольні, еротичні, аж до непристойного, але багаті на жарти, іронію, сатиру. Часто зображалися пікантні пригоди лицарів, священиків, простих городян та селян, проте без серйозної соціальної критики. Фабліо виникли як пародійні твори, напротивагу “серйозним” лицарським романам та епосам. У фабліо вживалися індоєвропейські казкові мотиви, але також і арабські, через посередництво хрестоносців та арабської Іспанії. Типові сюжети фабліо: жіноча невірність, життя повій та звідниць, недостойна поведінка ченців та священиків. Типовими є образи спритного селянина, обманутого ревнивого чоловіка, бродячого ченця, часом трапляються й образи міщан, іноді лицарів, навіть апостолів й самого бога. Проте жартівливий, часом зухвалий тон залишається незмінним. Особливою рисою фабліо є наявність висновку-моралі у вигляді приповідки чи просто дотепного зауваження.Таку повчальну частину ми бачимо в фабліо «Титам» «Бог вссе в короткий срок свершает:За горем смех он посылает,А кто счастлив был утром-тот,Глядь,вечером уж слезы льет».В цьому тексті піднімається тема бідності,багатства та скупості.На мою думку,також висвітлюється тема релігії(висміюється).

42

Шванк є аналогом до франц. фабліо. Але шванк на відміну від фабліо різко опонує куртуазній літературі, ширше вводить побутове тло, крутійство, еротику, за стилем більш тяжіє до анекдоту. Персонаж Поп Аміс – актуалізація архетипу крутія, що діє у християнському суспільстві. Те, що крутій є попом вже саме по собі являється травестіюванням церкви. Важлива деталь його актуалізації – він не просто обдурює представників касти воїнів, він грає на їх самолюбстві та честі, висміює їх.

43 Новелістика – сукупність жанрів малої наративної прози. Формується наприкінці 19 ст. і складала 4 жанри: новела – гостросюжетне з пуантом; оповідання – без родієвої динаміки та неочікуваного пізнання; оповідання-долі – твору, що розповідає все про життя персонажу; ліричне оповідання – прозова медитація лір героя. Предновелістика – сукупність малих наративів, що передувала становленню ренесансної новели. Було два види предновелістики: писемна і фольклорна. Найдавнішими є перекази про культурних героїв. З розповідей про них формується чарівна казка (фейрі тейл), з розповідей про трикстерів – анекдот. Чарівна казка розповідає пр. о випробування та становлення героя, новелістична – про епізод з його життя, анекдотична дає короткий висновок з пригоди. Три середньовічні культури (клірикальна, лицарська та місько-сільська) хоч мали різну літературу, взаємодіяли. Клірики знали не тілки латину, а й рідну мову, тож збагачували писемні наративи фольклором. Основні жанри предновелістики: ле, фабліо, приклад, шванк, новелліно.

46. Вважається, що він народився між 1340 і 1344 і що місцем народження був Лондон. Джон Чосер, батько Джеффрі, процвітаючий виноторговець, займав посаду помічника королівського кравця в Саутгемптоні. У 1359–1360 Чосер служив в англійських військах у Франції (Столітня війна з перервами продовжувалася протягом всього його життя). Чосер, напевно, відвідував лондонську вищу юридичну школу, яка давала й добру загальну освіту. Там він навчився працювати над тим, що незабаром стало головною справою його життя, — над питаннями літератури. Горацій і Ювенал, але особливо Овідій, «Метаморфози» і «Героїди» якого стали його улюбленими книгами. Вивчав він, звичайно, також патристичну і середньовічну латинську літературу, і твори корифеїв схоластичної науки, що стали в нагоді, коли йому знадобилося забезпечувати своїх героїв вченими відомостями. У 1374 році Чосер отримав у безкоштовне користування будинок в Олдгейті і був призначений інспектором митниці Лондонського порту (пізніше, в 1382 році, Чосер був призначений також інспектором Малої митниці.) В 1375 році йому був подарований нагляд над графством Кент з перерахуванням на його користь різних штрафів, що накладалися митницею. У 1389 році Чосер був призначений наглядачем королівських робіт і залишався на цій посаді протягом двох років. Найімовірніше, Чосер сам попросив відставки, оскільки служба вимагала постійних роз'їздів, а поет був уже немолодий. Немає причин припускати, що він був звільнений, не впоравшись з роботою: поет одразу ж отримав своє останнє призначення — помічника лісничого Королівського лісу в Норт-Пітертоні. Проте в 1399 році він зумів орендувати на 53 роки будинок поблизу Вестмінстерського абатства. У цьому будинку Джеффрі Чосер і помер 25 жовтня 1400 року.

47) Особливості формування сучасного англійського етносу, сучасної англ. Літ мови та нової англ.. літ

В перед ренесансний період відбувалися значні соц.. зміни: розпочався розклад феодалізму, відбувався швидкий розвиток міст, ремесла, торгівлі. Особливо тісні зв'язки встановилися з Фландрією та Італією, звідки й почали проникати в Англію гуманістичні ідеї. Великі соціальні зрушення були зумовлені Столітньою війною (1337-1453). Вона активізувала боротьбу за зміцнення королівської влади; принесла багато злигоднів народу, але водночас сприяла його єднанню, розвитку його свідомості і почуття своєї соціальної значимості. В 1381 р. в південних частинах Англії спалахнуло Велике селянське повстання на чолі з Уотом Тайлером. Виник реформаційний рух лоллардів, що виступили проти папства і католицької церкви. Представники лоллардів Джон Уїкліф і Джон Болл, який був також одним із вожаків селянського повстання, мали великий вплив на народ. Усі ці процеси створили передумови для формування англійської нації, культури, мови.

Джефрі Чосер відіграв значну роль у становленні розмовної англійської мови в літературі в часи домінування латини та французької. Він був батьком англійської літератури, попередник Шекспіра, Діккенса. Разом з тим Чосер зазнав впливу раннього італійського Ренесансу, помітно піднявся над суто середньовічним світосприйняттям і став одним із засновників англійської літератури нового часу. Чосер був першим представником англійського реалізму, відіграв велику роль у формуванні літературної мови своєї країни, створив нове віршування, яке лягло в основу дальшого розвитку англійської поезії. М. Горький відзначав, що [320] Чосера «вважають батьком англійської мови і основоположником реалізму», що в своїх «Кентерберійських оповіданнях» він зображував людей, «списуючи їх прямо з натури» Він власне створив нову літературу, в якій поєднано багатство фантазії та здоровий глузд. В оповіданні зображуються всі суспільні типи Англії. Нове суспільство Англії у Чосера: люди, які воюють, люди від землі, люди з духовенства (бенедиктський монах, ігумени, мінорит, монахиня, сільський священник, екзекутор церк. Суду, продавець індульгенцій), люди з міста (купець, корабельник, шинкар), люди розумової праці (юрист, лікар, студент, поет Чосер). Місто стає місцем зустрічі людей різних станів, поєднання міської культури з куртуазною. Джефрі Чосер писав про нове суспільство в Англії. Алегоричність.Новий тип літературного героя

У пролозі розповідається про те, як на околиці Лондона в таверні «Табард» якось під вечір зібралося 29 прочан, щоб відправитись всім разом у Кентербері поклонитися мощам святого Томаса Бекета. До цієї групи приєдналися і власник таверни Гаррі Бейлі і сам поет. Під час подорожі прочани за пропозицією веселого і дотепного Бейлі розповідають різні історії.

Персонажі прологу - представники майже всіх соціальних шарів англійського суспільства: рицар із сином, вільний селянин-йомен, ігуменя монастиря, ченці, купець, оксфордський студент, ремісники, юрист, лікар та ін. Усі вони докладно характеризуються автором, кожний з них позначений яскравою індивідуальністю і водночас є чітко вираженим типом з рисами, властивими представникам його соціального стану. Наприклад, у змалюванні оксфордського студента відбивається характерне для того часу зародження потягу до знань. Худий і виснажений, чи не бідніший за жебрака, студент був цілком відданий науці, понад усе цінив книги, стійко терпів голод і злидні, щоб вчитися і вчити інших. Купець хизувався своїм багатим одягом, поводився упевнено: він займався лихварством і завжди виходив сухим із води. Маляр, ткач, тесляр, свідомі свого багатства, трималися з великою гідністю й упевненістю, кожний з них був переконаний, що достойний стати олдерменом. Служителі церкви подані в сатиричному плані. Як показано, це люди дуже надійно влаштовані в тогочасному житті, хоча користі від них немає жодної. Характерним є образ монаха - монастирського ревізора, який розтринькував монастирський прибуток як власний і насолоджувався всіма благами життя.

«Кентерберійські оповідання» відбивають критичне ставлення Чосера до середньовічного суспільства, пройняті особливою поетичною іронією і гумором, які найбільше надають твору чосерівської неповторності й залишаються високим взірцем для англійських гумористів наступних століть.

Реалістичність зображення зумовила розмовний ритм вірша Чосера і на цій основі - ясність і природність стилю.

З самого початку своєї творчості поет писав англійською мовою. Стан національної мови на той час був дуже хаотичним. Чосер прагне внести певний порядок в цей хаос. Він користується найбільш розвинутим тоді лондонським діалектом, надає йому певної нормативності і тим самим висуває його на роль єдиної літературної мови. В цьому смислі він є основоположником національної літературної мови англійського народу.

Чосер виріс на грунті середньовічної культурної традиції, засвоюючи і водночас перетворюючи її. Він почав писати з «позицій життєрадісного вільнодумства» і цим закладав основи нової гуманістичної традиції в англійській літературі.

Он не просто характеризует современное английское общество и показывает реалии Англии XIV в., но также выражает взгляды представителя нового социального типа, начавшего складываться в городах того времени, - светского должностного лица, образованного мирянина. Характеристики паломников, данные поэтом, объективны и выражают тенденции времени.

В рассказах Чосер подчеркивает и новое значение, которое стали приобретать деньги в английском обществе XVI в. в качестве одного из основных видов богатства. Разбогатеть любыми средствами – главное стремление многих современников поэта. Тема жадности и денег присутствует чуть ли не в половине всех рассказов, а паломники наживаются каждый как может: продавец индульгенций выманивает деньги святыми реликвиями, доктор медицины и его друг аптекарь обманывают больных и т. д.

. В рассказах затронуты многие насущные для времени Чосера вопросы, например, социально-экономического характера: разложение цеховой системы, растущее влияние купечества, складывание буржуазии и оправдание стремления к получению прибыли. При этом поэт не просто фиксирует события и описывает персонажей, но и в какой-то степени оценивает их – иронично критикует алчность духовенства, размышляет над уходящими в прошлое идеалами рыцарства.

49. У трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога, слідуючи спочатку за Вергілієм до місця, від якого його супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір, який є цілою енциклопедією знань середньовіччя, стоїть на вершині італійської поезії. Подорож поета трьома світами, що описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.

Твір має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай», кожна по тридцять три пісні, хоча «Пекло» містить у собі ще одну додаткову пісню, загальна кількість яких, в результаті, сто. Символіка цифр, що символізує досконалість та ідеал, проявляється і в появі в поемі Беатріче. Вона з'являється у творі в 30 пісні «Чистилища» (кратна 3 і 10), або в 64 пісні від початку (6+4=10). До неї — 63 пісні, а після неї — 36.

Поема має декілька шарів: це і особиста драма поета, і алегоричний опис історії Флоренції, і опис світу: в першій частині Данте розповідає про неорганічну природу, в «Чистилищі» — про живу природу, а свої метафізичні погляди викладає в «Раї».

За характером своєї творчості італійський поет Данте Аліг*єрі є поетом перехідного періоду. Це і визначило те, що в його творах відсутня єдність, стрункість, гармонія. Вигнанець своєї батьківщини, він все таки прагнув до миру, спокою для своєї країни, яка перебувала в стані безперервних воєн і конфліктів. Життя у вигнанні значно змінила переконання письменника. Твори Данте багато в чому є автобіографічні. З них ми дізнаємося автора як пристрасного, непримиренного борця за світлі ідеали, наділеного істинно людськими, високими почуттями. Він висловлював прагнення до добра, віру в могутність людської думки. Людські почуття для нього були найвищі божественного, того, що проповідують батьки церкви. Сам Данте зазначав, що ставив перед собою мету зобразити історію людства, яке йде в пітьмі, помиляється, шукає шляхи і знову втрачає їх. Незважаючи ні на що він продовжував боротися за земне щастя яким би не реальним воно не здавалось в той жорстокий вік.

50.«Кентерберійські оповідання» є абсолютно ренесансну (за типом) енциклопедію англійського життя XIV ст., І разом з тим - енциклопедію поетичних жанрів часу: тут і куртуазна повість, і побутова новела, і ле, і фабліо, і народна балада, і пародія на лицарську авантюрну поезію, і дидактичне оповідання у віршах.
На відміну від украй схематичних зображень представників різних соціальних та професійних груп в середньовічній оповідної літератури Чосер створює дуже яскраві, за рахунок живого опису та влучних деталей поведінки і розмови, портрети соціальних типів англійського середньовічного суспільства (саме соціальних типів, а не «характерів», як іноді літературознавці визначають персонажів Чосера). Ця змалювання соціальних типів дається не тільки в рамках окремих конкретних новел, але не меншою мірою в зображенні оповідачів. Соціальна типологія паломників-оповідачів чітко і кумедно проявляється в їхніх промовах ісуперечках, в автохарактеристики, у виборі сюжетів для розповіді. І ця станово-професійна типологія становить найважливішу специфіку і своєрідну принадність у «Кентерберійських оповіданнях». Вона відрізняє Чосера не тільки від середньовічних попередників, але також від більшості новелістів Відродження, у яких загальнолюдське родове начало, з одного боку, і суто індивідуальне поведінка - з іншого, в принципі домінують над становими рисами.
«Кентерберійські оповідання» являють собою один з чудових синтезів середньовічної культури, що віддалено можна порівняти в цій якості навіть з «Божественною комедією» Данте. У Чосера також є, хоча і в меншій мірі, елементи середньовічного алегоризму, чужого новелі як жанру. У синтезі «Кентерберійських оповідань» новели займають провідне місце, але сам синтез набагато ширше і набагато важливіше для Чосера. Крім того, синтез жанрів у Чосера не завершений, не відбувається повної «новелізація» легенди, байки, казки, елементів лицарського розповіді, проповіді і т. д. Навіть новелістичні «оповідання», особливо у вступних частинах, містять багатослівні риторичні міркування про різних предметах з наведенням прикладів зі Святого Письма та античної історії та літератури, причому ці приклади оповідно не розгорнуті. Автохарактеристики оповідачів і їхні суперечки далеко виходять за рамки новели як жанру чи навіть збірки новел, як особливої ​​жанрової формації. В "Загальних Пролозі" Джеффрі Чосер представляє читачеві практично кожного пілігрима (просто згадуючи його присутність, або представляючи в деталях йогохарактер). "Загальний Пролог" деяким чином формує очікування читача - очікування основного настрою і тематики оповідання, наступного поведінки пілігрима.Саме з "Загальних Прологу" читач отримує уявлення про те, які історії будуть розказані, а також суть, внутрішній світ кожного пілігрима. Поведінка представлених Чосером персонажів розкриває суть їх особистостей, їх звички, особисте життя, настрої, хороші і погані сторони. Характер того чи іншого персонажа представлений у пролозі до "Кентерберійським Розповідям" і розкривається далі в самому оповіданні, передмовах і післямовах до розповідей. «Виходячи з відношення Чосера до кожного персонажу, пілігримів, що беруть участь в подорожі, можна організувати в певні групи:
Ідеальні образи (Лицар, Сквайр, Студент, Орач, Священик);
Персонажі, над якими автор сміється (Абатиса, Чернець, Батський Ткаля);
"Нейтральні" образи, описи яких не представлені в "Пролозі" - Чосер лише згадує їх присутність (священнослужителі з оточення абатиси);
Образи з деякими негативними рисами характеру (Шкіпер, Економ);
Закоренілі грішники (Кармеліт, Продавець індульгенцій, Пристав церковного суду - всі вони церковні службовці)»[27].
До кожного персонажу Чосер знаходить індивідуальний підхід, представляючи його в "Загальних Пролозі".
«У поетичних" Кентерберійських оповіданнях "національним було композиційне обрамлення - обстановка місця дії: таверна біля дороги, що веде в Кентербері, натовп прочан, в якій представлено, по суті, все англійське суспільство - від феодалів до веселого натовпу ремісників і селян. Всього в компанію паломників набирається 29 людей. Майже кожен з них - живий і досить складний образ людини свого часу; Чосер майстерно описує відмінним віршем звички і одягу, манеру тримати себе, мовні особливості персонажів»[16].
Як різні герої, так різні і художні засоби Чосера. Про побожному і хороброго лицаря він говорить з дружньою іронією, адже надто вже анахронічним виглядає лицар зі своєю куртуазністю в грубуватою, крикливою натовпі простолюду. Про сина лицаря, хлопчика, повному запалу, автор говорить з ніжністю; про злодійкувато мажордоми, скнарі і брехун - з гидливістю; з глузуванням - про бравих купців і ремісників; з повагою - про селянина і праведному священика, про оксфордському студента, закоханого в книги. Про селянське ж повстанні Чосер відгукується з засудженням, чи навіть не з жахом.
Повною мірою сатиричний талант Чосера розгортається, коли мова заходить про чернецтво і про духовенство багатша. Для Чосера всі вони - жменя паразитів, які існують за рахунок суспільства. Елементами новелістичної оповіді У «Кентерберійських оповідань»
Всесвітню популярність Дж. Чосеру принесли його "Кентерберійські розповіді". Ідею оповідань дало Чосеру читання "Декамерона" Боккаччо.
Сучасна поезія починається з Джеррі Чосера (1340 - 1400 рр..), Дипломата, солдата, вченого. Він був буржуа, що знає двір, мав допитливим поглядом, багато читав і подорожував по Франції та Італії, щоб вивчати класичні твори латиною. Він писав тому, що усвідомлював свої генія, але його читацька аудиторія була невелика: придворні, та частина робітників і купців. Він служив в лондонській митниці. Цей пост дав йому можливість різнобічно ознайомитись з діловим побутом столиці, на власні очі побачити ті соціальні типи, що з'являться в його головній книзі "Кентерберійські розповіді".
«Кентерберійські оповідання» вийшли з-під його пера в 1387 році. Вони виросли на основі оповідної традиції, витоки якої губляться в далекій давнині, яка заявила про себе в літературі XIII-XIV ст. в італійських новелах, циклах сатиричних казок, "Римських діяннях" та інших збірниках повчальних оповідань. У XIV ст. сюжети, підібрані у різних авторів і в різних джерелах, об'єднуються вже в глибоко індивідуальному оформленні. Обрана форма - розповіді подорожуючих пілігримів - дає можливість уявити яскраву картину середньовіччя. Представлення Чосера про світ включає і християнські чудеса, про які розповідається в «Розповідь абатиси» і в «Розповідь юриста», і фантастику бретонських ле, яка проявляється в «Розповідь ткалі з Бата», і ідею християнського довготерпіння - у «Розповідь оксфордського студента». Всі ці уявлення були органічними для середньовічної свідомості. Чосер не ставить під сумнів їх цінність, про що свідчить включення подібних мотивів в «Кентерберійські оповідання». Чосер створює образи-амплуа. Вони створюються на основі професійно-станової характеристики і невідповідності їй героїв. Типізація досягається шляхом дублікації, множення схожих образів. Абсолон з «Оповідання мірошника», наприклад, виступає в амплуа служителя релігії - коханця. Він церковний паламар, особа напівдуховну, але думки його звернені «е ж богу, а до гарненьким прихожанок. Про поширеність такого образу в літературі свідчить, крім численних французьких фабліо, одна з народпих балад, вміщених у збірнику «Secular lyrics of the XlVth and XVth centuries». Поведінка героя цього невеликого вірша дуже схоже на дії Абсолон. Повторюваність образу робить його типовим.
Всі вчені-літературознавці, які досліджували проблему жанрів «Кентерберійських оповідань», солідарні в тому, що одним з основних літературних жанрів даного твору є - новела.

Поиск по сайту: