Схарактеризуйте особливості постмодерністського потрактування сюжету Беовульфа в романі Грендель

Роман «Грендель» (Grendel, 1971; рус. Пров. 1994) - одне з найбільш глибоких і неоднозначних творів сучасного американського письменника Джона Гарднера (1933 - 1982).

Гарднер - дуже багатостороння творча постать: письменник, літературознавець і критик. Йому належить ряд критико- теоретичних робіт, в яких він обгрунтовує свої творчі принципи і висуває свою головну вимогу до мистецтва взагалі і до літератури зокрема - «справжнє мистецтво морально». 1 Будучи професійним дослідником середньовічної англійської літератури, Гарднер з особливим інтересом ставився до шедевра англо -саксонської поезії VIII століття, поемі «Беовульф». Роман «Грендель» створений на літературному матеріалі цієї поеми. Автор використовує частину сюжету «Беовульфа», викладаючи події з точки зору чудовиська Гренделя. В основу гарднерівського роману покладено епізод середньовічної поеми, однак письменник рішуче «перекроює» зацікавив його літературний матеріал, підпорядковуючи його своїй ідеї і надаючи йому новий моральний сенс. Авторська фантазія перетворює жорстоке і безглузде чудовисько в мислячу, шукаючу і страждає особистість, роблячи цю особистість головним героєм оповіді.

Роман являє собою майже безперервний монолог головного героя, Гренделя, що поставило автора перед необхідністю зробити його не просто особистістю (що є головною відмінністю роману від поеми), тобто істотою, наділеним розумом, почуттями, здатністю страждати і співпереживати чужому стражданню, а також володіє промовою, але особистістю глибокої у своїх духовних шуканнях, здатної приймати обгрунтовані, тобто не порушують єдності особистості, моральні рішення. Завдяки здатності героя говорити і розуміти мову, читач не тільки «бачить» все, що відбувається в романі очима Гренделя, а й стає свідком душевних потрясінь, болісних сумнівів, гострих моральних протиріч, свідком процесу поступового визрівання цільної особистості.

Створена Гарднером теорія літературної творчості увазі, що герой є справжнім смисловим центром розповіді і основним джерелом читацького інтересу. У такому випадку, якщо герою передані функції оповідача, то його особистості мають бути притаманні такі особливості як гострий критичний розум, рефлексія і іронія. Крім того, бажання автора зберегти аромат високої поезії, властивий древньої поемі, у своєму прозовому творі зобов'язує його наділити героя- оповідача Гренделя даром поетичного сприйняття дійсності.

Гарднерівського Грендель - істота з потужним духовним потенціалом

22.Доведіть,що лицарська культура та лицарська література мала міжнародний харарктер

Зі всіх жанрів середньовічної народної поезії найкраще зберігся героїчний епос. Зародився епос у 8-9 ст. в умовах первіснообщинного ладу і остаточно оформився на ранніх етапах рабовласницького і феодального суспільства у 9-11 ст. Існував в усній традиції. Утворювався в період, коли Європа майже вся християнізувалась. З’явився тоді, коли люди зрозуміли походження світу і людини, і тепер на першому плані – місце людини в соціумі (адже відбулася стратифікація суспільства).

Відомі дві форми народного епосу - пісня та епопея. Творцями і носіями епосу в Західній Європі спочатку були дружинні співці, які теж брали участь у подіях, битвах, походах, що оспівували у своїх піснях. З розпадом дружин носіями героїчного епосу стали професійні співці, на Заході - жонглери, хуглари, шпільмани. В їх середовищі і виникли широкі розгорнуті форми - поеми (епопеї). Пісня і поема мають однакові принципи побудови [5сюжету: протиставлення героя і його суперника, зачини і кінцівки, розгорнуті описові моменти, триразові повтори, поширені діалоги тощо. Епосу притаманна стійка система художніх засобів - ти-пічні ситуації, гіперболізація, постійні епітети; традиційний в епосі також урочистий стиль, який надає серйозності та величавості оспівуваним подіям. Традиційною схемою розповіді про богатиря є оповідь про чудесне народження героя, про перший його бойовий виїзд, братання богатирів, хвала бойовому коню, зброї, подвиги перед весіллям тощо.

На ранніх ступенях розвитку епос зв'язаний з міфологією, але поступово він звільняється від міфологічних уявлень. Предметом зображення в ньому стає історія народу, боротьба за племенну, народну єдність.

Епос створювався в епоху племінних міжусобиць, у період створення державності та боротьби з чужоземними нашестями. Це й визначило характер його головного героя. Центральним персонажем героїчного епосу всіх народів є воїн-богатир. Роланд чи Ілля Муромець, Сід, Марко Королевич чи Давид Сасунський - народний герой завжди виступає як захисник рідної землі від чужоземної навали, як борець за єдність народу і противник сваволі феодалів. Народна фантазія наділяє героя незвичайною силою, мужністю і доблестю, в яких якби втілена міць цілого народу. Героями епосу часто виступають представники панівної верхівки (правителі, знать), але це не суперечить його народній суті.

Героїчний епос з’явився тоді, коли люди зрозуміли походження світу і людини, і тепер на першому плані – місце людини в соціумі (адже відбулася стратифікація суспільства).

Найвищою людиною в суспільстві був король (сеньйор). Він приймав васалів під свою руку, як власних дітей.

Перші твори з’явились у Франції і називались жестами. Існує дек-ка циклів жестів:

1) жести короля: Центральною фігурою в цій жесті є король Франції. Це збірний образ ідеального короля, символ народної правди і справедливості, оплот країни в боротьбі з іноземними «нехристами» і феодальним свавіллям. У цих поемах звичайно зображувався Карл Великий, який в народній пам'яті заслонив усіх інших французьких правителів.

2) жести перів (про вірних васалів): В жесті прославляється ідеальний васал, який вірно служить слабкому королю і врятовує державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів.

3) жести про невірних васалів (зрада і покарання за зраду): У ньому розповідається про своєкорисливі феодальні чвари, які не завжди осуджуються.

Архаїчний епос спирається на уявлення про давнє минуле, а героїчний епос сконцентрований на історичних подіях (вони є в хроніках). Найчастіше герой героїчного епосу має історичний прототип (Роланд – граф Хруотланд, Етцель – Аттіла, Сід – Руй Діас де Бівар).

23.Розкрийте специфіку національного варіанту героїчного епосу «Пісні про Роланда»

Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда» (королівський цикл). Поема збереглась у декількох записах; найкращий з них, так званий оксфордський рукопис, належить до 1170 р. Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. Про цей драматичний для французів випадок коротко повідомляється в «Життєписі Карла Великого» (IX ст.). Зазначено, що в бою серед інших знатних осіб загинув «Хруотланд, маркграф Бретані». В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.

Тематика героїчного епосу (прославлення героїчного подвигу) зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Особливо це помітно в описах битв, які вражають своєю масовістю та жорстокими кровопролиттями. Так, в бою у вузькій ущелині зустрілися дві величезні армії. Сила, витривалість витязів у поемі напівфантастичні. Богатирська міць Роланда настільки велика, що навіть смертельно поранений він наганяє страх на все вороже військо. Така гіперболізація сили й хоробрості героя та відповідно жорстокості ворогів є традиційним фольклорним засобом.

Доленосного значення надано й битві. Типовий для того часу військовий випадок (зіткнення з басками, до того ж - християнами) народна свідомість перетворила в епосі в картину грандіозної битви всього французького війська з маврами-загарбниками та усім мусульманським світом. Пафос подвигу в ім'я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзмові та зрадництву.

Образ Карла Великого поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю - рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач.

Поиск по сайту: