|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Торгівля і комерціяЦерква Схизма 1054 року привела до утворення двох основних гілок християнської церкви - Римсько-католицької церкви в Західній Європі і Православної церкви в Східній. Розкол стався в результаті конфлікту між римським легатом кардиналом Гумбертом і патріархом Константинопольським Михайлом Кіруларіем, під час якого церковники зрадили один одного анафемі. Хрестові походи Однією з визначальних рис епохи Високого Середньовіччя були хрестові походи, організовані християнами з метою відвоювання у сельджуків Палестини. Хрестові походи надавали найпотужніше вплив на всі верстви середньовічного суспільства - від очолювали ці походи королів і імператорів до простих селян, чиї господарі проводили довгі роки в боях на Сході. Розквіт ідеї хрестових походів припав на XII століття, коли після Першого хрестового походу на відвойованих територіях утворилося християнське держава - Єрусалимське королівство. В XIII столітті і пізніше християни робили декілька хрестових походів проти своїх же братів-християн, а також проти язичників, які сповідували інші, немусульманські релігії. Період з кінця XI століття по середину XII століття був епохою розквіту християнського чернецтва. Торгівля і комерція В XII столітті в Північній Європі був заснований Ганзейский союз на чолі з містом Любек. До складу союзу ввійшли багато північні міста Священної Римської імперії - Амстердам, Кельн, Бремен, Ганновер і Берлін - і інших регіонів - наприклад Брюгге і Гданськ. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північної та Східної Європою, полягав у торговельних відносинах з багатьма іншими містами, в числі яких були Берген і Новгород. В кінці XIII століття венеціанський мандрівник Марко Поло одним з перших в Європі відправився по Великому шовковому шляху в Китай, а після повернення ретельно описав побачене під час подорожі, відкривши західній людині світ Азії і Сходу. Ще до нього на Сході побували численні місіонери - Джованні Плано Карпіні, Гійом де Рубрук, Андре де Лонжюмо, а пізніше - Одоріко Порденоне, Джованні де Марігноллі, Джованні Монтекорвіно - і мандрівники, такі як Нікколо Конті. Протягом XII - XIII століть у Європі стався різкий підйом розвитку технологій і збільшилося число нововведень в засобах виробництва, що сприяло економічному зростанню регіону. Менш ніж за століття було зроблено більше винаходів, ніж за попередню тисячу років.
8..) 13.)) Восприятие времени варварами было антропоморфным, а наполненность времени определяла характер его протекания. В этом отношении поучителен терминологический анализ древнеисландского слова old. Первое его значение - “время”, “век”. Но это не хронологический век, насчитывающий определенное число сопоставимых по длительности временных отрезков. Век характеризуется своим содержанием, имеет моральный характер. В исландской эддической песне “Прорицание вёльвы”, рисующей мифологическую картину возникновения и истории мира, предсказывается, что перед концом мира Этот век морального упадка характеризуется терминами sceggiold (“век секир”), scalmold (“век мечей”), vindold (“век бурь”) и vargold (“век волков”). Но слово old в песнях “Старшей Эдды” имеет и другое значение: “человеческий мир”, “люди”. В той же песне “Прорицание вёльвы” перечень карликов завершается словами: “перечень этот... вечно пребудет, пока люди живы” (rneQan old lifir) 5. Точно так же в “Речах Высокого”, в “Гренландских речах Атли” и в других эддических песнях термин old означает -“люди”. Вероятна связь слова old (англ. old, нем. alt) с а1а (лат. alere)- “вскармливать”, “рожать”, и это опять-таки указывает на тесную связь понятия времени с понятием органической жизни. Культ предков, игравший огромную роль в жизни варваров, был связан с их отношением ко времени. Предок мог вновь как бы родиться в одном из своих потомков, - в пределах рода передавались имена, а вместе с ними и внутренние качества их носителей18. Прошлое возобновлялось, персонифицированное в человеке, который повторял характер и поступки предка. Поэтому могилы и курганы предков располагались бок о бок с усадьбами живых: то были даже не два разных мира, а единый мир, в котором прошедшее, настоящее и будущее оказывались рядооложенными и реально сосуществующими. Отсюда и упомянутая выше возможность оказывать воздействие на ход времени, причем не только настоящего, но и будущего. В известном смысле для варвара существует только настоящее время, но это очень емкое и широкое настоящее, не сводящееся к моменту, - оно включает в себя и прошедшее и будущее и не отделено от них сколько-нибудь резкой гранью. Возвратиться к минувшим временам и оказать воздействие на будущее течение событий можно при посредстве магии. Можно прорицать будущее (как это делала, например, вёльва - колдунья в знаменитейшей из песен “Старшей Эдды”, предрекая конец и возрождение мира) и видеть его во сне (вещие сны играют немалую роль в сагах). Ведь, как уже указывалось, время не представляет для варварского сознания пустой абстрактной протяженности, оно - сама жизнь людей и качественно изменяется вместе с нею. Время - это солидарность человеческих поколений, сменяющихся и возвращающихся подобно временам года. Будущее время - это и судьба, Одна из трех норн, живущих у подножия мирового древа Иггдрасиль, - Урд (UrQr) представляет собой персонификацию судьбы, будущего, того, что должно свершиться (ср. сакс. wurth, англо-сакс. wvrd, англ. weird) 1 Время столь же реально и вещественно, как и весь остальной мир. Поэтому время можно упорядочивать и разделять, - так и поступили боги при сотворении мира: создав землю и небеса, они разделили время и установили его исчисление. Время можно предрекать и изменять его содержание. Следовательно, время для человека варварской эпохи - нечто совершенно иное, нежели для нас: это не форма существования мира, абстрагированная от вещей, а конкретная предметная стихия, ткань на станке богов, и норны обрезают нити ее - человеческие жизни. Мифологическое (или мифопоэтическое) понимание мира характеризуется качественной неоднородностью как времени, так и пространства: подобно тому как некоторые части пространства сакральны, находятся под особым покровительством богов (капища, погребения, курганы, места собраний, усадьбы, посвященные богам), так и мирское, обыденное время перебивается моментами сакрального, праздничного времени. 37))Найбільш популярним жанром міської літератури є жанр реалістичної віршованої новели, званий у Франції фабліо, в Німеччина Шванк. Виникнення фабліо відноситься, мабуть, до середини XII в. За своїм характером фабліо досить відмінні як від церковної легенди, так і від куртуазного ле. Понад півтори сотні дійшли до нас фабліо розробляють ситуації і сюжети зазвичай комічного або авантюрного характеру, ніколи не виходячи за межі реалістичного побутового зображення, нерідко загострюємо сатирично. Звичайно, реалізм фабліо ще сильно обмежувати середньовічного розвитку. Фабліо нерідко лубочних, примітивні, їх комізм грубуватий. Зате вони підкуповують своїм плебейським запалом, своєю молодою веселістю, невимушеністю свого розповідного тони. Фабліо мало в середньому близько триста рядків, поєднаних парним римуванням. Сюжети були переважно фривольні, еротичні, аж до непристойного, але багаті на жарти, іронію, сатиру. Часто зображалися пікантні пригоди лицарів, священиків, простих городян та селян, проте без серйозної соціальної критики. Фабліо виникли як пародійні твори, напротивагу “серйозним” лицарським романам та епосам. У фабліо вживалися індоєвропейські казкові мотиви, але також і арабські, через посередництво хрестоносців та арабської Іспанії. Типові сюжети фабліо: жіноча невірність, життя повій та звідниць, недостойна поведінка ченців та священиків. Типовими є образи спритного селянина, обманутого ревнивого чоловіка, бродячого ченця, часом трапляються й образи міщан, іноді лицарів, навіть апостолів й самого бога. Проте жартівливий, часом зухвалий тон залишається незмінним. Особливою рисою фабліо є наявність висновку-моралі у вигляді приповідки чи просто дотепного зауваження. Фабліо надзвичайно цікаві не лише, як літературні пам'ятки Середньовіччя, але й як джерело про тогочасне життя різних суспільних прошарків. Важливим є возвеличення розуму, нехай і в жартівливій манері. Автори фабліо стають, як правило, на бік пригноблених, ніж панівної верстви. Ці риси фабліо роблять їх разом з "Романом про троянду" чи "Романом про лиса" важливою предтечею гуманістичної літератури епохи Відродження. У XVI столітті з фабліо постав жанр прозових новел. У німецькій літературі під впливом фабліо постали німецькі шванки. Фабліо були невичерпним джерелом народних сюжетів. Їхній вплив можна віднайти в творчості Бокаччо, Чосера, Рабле, Мольєра, Лафонтена, і навіть у Бальзака (див. «Contes drôlatiques») та Анатоля Франса. 38)) Фарс (від фр. Farce, буквально «фарш») - найпопулярніший жанр середньовічної драми, невеликі комічні п'єси побутового змісту, близькі за тематикою до фабліо. Як правило, написаний восьмісложним віршем, яких, згідно з каноном, від 300 до 600 (виняток - фарс «Адвокат П'єр Патлах», що нараховує 1599 віршів). Найбільш ранній з відомих нам фарсів, це фарс «Хлопчик і сліпий», створений у другій половині XIII в. (між 1266 і 1282 рр..) Це жанр типово міської літератури. Саме міське життя з її своєрідною специфікою наповнила його сюжетами, темами, образами і створила сприятливі умови для розквіту фарсу. Фарс писався для широких кіл городян, відбивав їхні інтереси і смаки (представники інших станів, у першу чергу дворяни і селяни, зображуються у фарсі не дуже часто). Фарс оперує готовими типами - масками. Такі шахрай-монах, шарлатан-лікар, дурний чоловік, сварлива і зрадлива дружина і т. д. В фарсі обличается користолюбство багатих городян, висміюються індульгенції, викривається розпуста ченців, клеймуються феодальні війни і т. д. Найбільшу популярність здобули французькі фарси XV в.: «балію», «Адвокат П'єр Патлах» та ін. 39)) Ли́царський рома́н (фр. romanz) — оповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно віршований. Лицарський роман в цілому знаменує початок усвідомленої художньої видумки та індивідуальної творчості. Він становить вершину середньовічної оповідної літератури. "Роман втілює мрію про щастя, відчуття сили, волю до перемоги над злом. Саме в цьому, поза всяким сумнівом, полягала його первинна соціальна функція: вона на багато століть пережила умови, які викликали її до життя. " [1]
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |