Світова торгівля товарами та послугами

Головними причинами світової торгівлі є:

1. країни неоднаково забезпечені природними, людськими ресурсами та капітальними благами, відрізняються різним рівнем розвитку науки, техніки та технології;

2. ефективне виробництво різноманітних товарів та послуг потребує різних технологій та комбінацій ресурсів.

У відповідності з теорією абсолютних переваг А.Сміта, міжнародна торгівля є вигідною у тому випадку, якщо дві країни торгують такими товарами, які кожна з них виготовляє з меншими витратами, ніж країна партнер.

3 теорії А. Сміта випливало, що фактори виробництва наділені абсолютною мобільністю в середині країни, тобто переміщуються в ті райони, де вони одержують найбільшу абсолютну перевагу. Рано чи пізно внаслідок переміщення факторів абсолютна перевага одних регіонів перед іншими зникне і доходи на фактори вирівняються. В результаті цього може скластись враження, що торгівля повинна припинитись.

Проте Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг, доповнивши її поняттям альтернативної вартості, яка розглядається як робочий час, необхідний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару. Д. Рікардо доказав, що міжнародна спеціалізація вигідна не тільки в тих випадках, коли яка-небудь держава має абсолютні переваги в виробництві і збуті даного товару в порівняні з іншими країнами. Не обов’язково, щоб витрати на виробництво цього товару були менші в порівнянні з витратами на аналогічні товари, які створенні за кордоном. Цілком достатньо, з точки зору Д. Рікардо, щоб ця країна експортувала ті товари, по яким в неї є порівняльні переваги.

У відповідності з теорією порівняльних переваг Д. Рікардо зробив висновок: країни повинні спеціалізуватись у виробництві тих товарів, альтернативна вартість яких нижча, тобто які вони можуть виготовляти з відносно низькими витратами у порівнянні з іншими країнами.

Така спеціалізація дозволяє мати вигоду від зовнішньої торгівлі навіть тій країні, в якій виробництво всіх товарів менш ефективне, ніж у країні – партнера в торгівлі.

Країна А має абсолютні переваги по відношенню до країни Б у виробництві певного товару, якщо вона виробляє цей товар з меншими витратами ресурсів. Але товарообмін між країнами може бути взаємовигідним навіть тоді, коли одна країна має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів. Абсолютна перевага не має значення для визначення міжнародної спеціалізації та структури торгівлі. В цьому випадку мають значення тільки порівняльні переваги у виробництві товарів.

Кожна країна завжди має порівняльні переваги в певному виробництві, навіть якщо вона не має абсолютних переваг в жодній галузі.

В результаті міжнародної спеціалізації та вільної торгівлі, що базується на використанні принципу порівняльних переваг, сумарне виробництво товарів збільшується, а країни досягають такого рівня споживання, який перевищує їхні внутрішні виробничі можливості.

Найважливішою ознакою і світового ринку, і світового господарства, і міжнародної економіки є міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля – система міжнародних товарно-грошових відносин, що складається із зовнішньої торгівлі всіх країн миру.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів (послуг) – експорту та імпорту і характеризується торгівельним сальдо та торгівельним оборотом.

Експорт - вивіз за кордон товарів, послуг і капіталу для реалізації на зовнішніх ринках.

Імпорт - ввіз у країну іноземних товарів, послуг, технологій або капіталу.

Торгівельне сальдо – різниця між експортом і імпортом країни у вартісному виразу.

Торгівельний оборот – сума вартості експорту й імпорту країни або групи країн за певний період: місяць, квартал, рік.

Участь в міжнародній торгівлі характеризується позитивними рисами для національної економіки:

1. інтенсифікується виробничий процес в національних господарствах з деяких напрямків.

2. розширення експорту спонукає до збільшення зайнятості, що має важливі економічні та соціальні наслідки

3. активна участь в міжнародній торгівлі створює умови для прискорення прогресивних структурних зрушень в національних господарствах;

4. надходження від експорту - суттєве джерело накопичення капіталу на потреби промислового розвитку

5. збільшення зовнішньоторгового обміну сприяє синхронізації економічного циклу в світовій економіці.

Не дивлячись на досить переконливі аргументи на користь вільної торгівлі, в реальній дійсності міжнародна торгівля розвивається в умовах суттєвих обмежень.

В залежності від втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі (фритредерство).

Протекціонізм – економічна й правова політика держави, спрямована на огородження національної економіки від іноземної конкуренції.

Лібералізм - політика лібералізації зовнішньоторговельних відносин, зняття будь-яких бар'єрів на шляху іноземних товарів.

Конкуренція на світовому ринку та зіткнення національних інтересів в міжнародній торгівлі змушує держави використовувати існуючі в їх розпорядженні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі за своїм характером поділяються на тарифні - mi, що засновані на використанні митного тарифу, та нетарифні — вci інші методи. Нетарифні методи регулювання підрозділяються на кі лькісні методи i методи прихованого протекціонізму. Окремі інструменти торгової політики найчастіше застосовуються при бажанні або обмежити імпорт, або форсувати експорт.

Митний тариф будь-якої країни складається з конкретних ставок мита, які використовуються з метою оподаткування товарів, що ввозяться чи вивозяться.

Мито – податок, що стягується у зв'язку із ввозом іноземного товару в країну (імпортне мито), вивозом вітчизняного товару за кордон (експортне мито) або при провозі іноземного товару через територію держави (транзитне мито).

Серед нетарифних обмежень необхідно виділити систему ліцензування.

Система ліцензування - видача державним органом дозвіл на зовнішньоторговельні операції.

Поряд з цим існують і npuxoвані методи торгівельної політики, такі як технічні бар'єри, внympiшнi податки та стягнення, політика в межах державних закупок, вимоги про зміст місцевих компонентів тощо.