Кейнсіанська теорія споживання

Споживання є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а значить і готовим чинником, від якого залежить стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств при визначенні величини своїх витрат на споживання, є однією із центральних проблем макроекономіки.

Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді є поточний дохід домогосподарств. Якщо він зростає, то домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді.

Такий висновок Кейнса суперечив поглядам його попередників, тобто прихильників класичної теорії, які вважали, що вирішальний вплив на споживання справляє процентна ставка. На їх думку, зростання процентної ставки стимулює збільшення заощаджень і зменшення споживання. І навпаки. Тому, у класиків споживання є спадною функцією від процентної ставки.

Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу він назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна виразити так:

С = + с · DI

де С – споживання домогосподарств (приватне споживання)

- автономне споживання

с - гранична схильність до споживання.

DI – наявний поточний дохід домогосподарств

Наявний дохід приватної економіки дорівнює ВВП –доходу, тобто DI=Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження:

DI = Y = C + S

де DI –наявний дохід приватної економіки

C – приватне споживання

S – приватне заощадження

За цих умов кейнсіанська функція споживання приймає наступний вигляд:

С = + с · Y

Як видно із формули, основним чинником кейнсіанської функції споживання є дохід При цьому Кейнс вважав, що споживання в більшій мірі є функцією реального, а не номінального доходу.

Крім наявного доходу в рівнянні споживання залежить від граничної схильності до споживання і автономного споживання. При цьому принципову роль в кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання (c). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки зміниться величина споживання при зміні доходу на одну одиницю. Це визначається за формулою:

Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання.

Рівень граничної схильності до споживання, як правило, менше одиниці і більше нуля. Оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень.

Середня схильність до споживання (APS) - частка распологаємого дохода, яку домогосподарства витрачають на споживчі товари та послуги.

Середня схильність до заощаджень(АРS) –частка распологаємого дохода, яку домогосподарства зберігають.

Дж.Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. При обґрунтуванні цього припущення він виходив з того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в межах цих періодів зростання доходу супроводжується збільшенням заощадження, а зменшення доходу – скороченням заощаджень порівняно з їх величиною, яка підтримувалася в минулому. Внаслідок цього зі зростанням доходу частка заощаджень у його складі зростає, а частка споживання падає.

Щоб глибше розкрити кейнсіанську функцію споживання, звернемося до графічних моделей

Поиск по сайту: