Основні функції макроекономіки

· теоретико-пізнавальна, що реалізується в системі економічних категорій і законів

· методологічна, яка полягає в її практичній функції

· прикладна або практична, полягає в виробленню наукових рекомендацій для проведення ефективної економічної політики, обґрунтування способів оптимального використання обмежених ресурсів з ціллю підвищення життєвого рівня населення країни.

· прогнозуюча функція полягає у розробці науково – обґрунтованих прогнозів соціально – економічного розвитку національної економіки, а саме – це гіпотеза про майбутній стан економіки, показниках, які повинні бути досягнутими в майбутньому при проведенні ефективної економічної політики.

Позитивна макроекономіка - м ає справу із фактами й уникає суб'єктив - них оцінок. Її роль полягає в тому, щоб сформулювати наукові уявлення про фактичну поведінку економіки, тобто про те функціонує економіка.Позитивна макроекономіка вивчає те, що в дійсності існує.

Нормативна макроекономіка- виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути і як цього досягти.

А греговані величини – характеризують рух економіки як єдиного цілого: ВВП, а не обсяг виробництва (випуск) окремого підприємства (фірми); рівень інфляції; середній рівень цін, а не ціни на конкретні товари; ринкова процентна ставка, а не процентна ставка окремого банку; рівень безробіття (зайнятості).

Макроекономічна політика – це управління економічним циклом в цілях забезпечення повної занятості ресурсів та не інфляційного економічного зростання. Інструменти макроекономічної політики:

Бюджетно-податкова (або фіскальна)

Грошево-кредитна (або монетарна)

Фіскальна політика здійснюється урядом

Монетарна політика здебільшого впроваджується Центральним Банком.

4. Становлення та розвиток макроекономіки.

Сучасні макроекономічні теорії

Макроекономіка належить до молодих економічних наук. Зрілого рівня вона досягла у 30-ті рр. ХХ ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Але свій початок макроекономічна наука бере ще у ХVI ст.

Світова економічна криза 1929—1933 рр., яка ввійшла в історію під назвою «Велика депресія», не підтвердила головне положення класичної теорії про здатність ринку до швидкого усунення економічних диспропорцій і забезпечення повної зайнятості. Це викликало необхідність розроблення нової макроекономічної теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946), а його теорія дістала назву кейнсіанської.

Центральним пунктом теорії Дж. Кейнса є положення про те, що економіка не володіє здатністю до швидкого саморегулювання. Дж. Кейнс показав, що в ринковій економіці може одночасно існувати рівновага і неповна зайнятість. На його думку, економічна криза такої глибини як Велика депресія не може бути швидко подолана лише за допомогою ринкових сил. Для її подолання держава має здійснювати стабілізаційну політику, впливаючи на загальний попит за допомогою бюджетно–податкових і монетарних інструментів. Свої погляди на проблеми макроекономічного регулювання економіки Дж. Кейнс виклав у книзі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936).

Поиск по сайту: