ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст

...Виявляються дуже яскраві типи української шляхти, які можна поділити на декілька категорій.

Перший тип – магнатський, який фактично стоїть дуже високо над звичайною шляхтою. Як на представника такого магнатського типу можна вказати на князя Ярему Вишневецького, родом із Волині. Батько його Михайло Вишневецький, староста овруцький, мав великі маєтки на Волині. Користуючися своєю посадою і відмінністю економічних напрямів, він дістав у короля привілей на землі, що не зайняті і частково навіть невідомі польському урядові. Як добрий господар, він устиг зібрати великі достатки. В руках його опинилася мало що не вся теперішня Полтавщина. Цей Михайло Вишневецький був ще православний, але ж сина свого Ярему віддав він до єзуїтської школи, яка вважалася тоді за найліпшу. Ярема, як вийшов зі школи, перейшов на латинський обряд і зовсім перейнявся польськими поглядами. Ярема був небожем Петра Могили, мав також інших родичів, які зосталися православними, але ж вони на нього ніякого впливу не мали. Він був чоловік вельми освічений, дуже талановитий і добрий організатор, але разом із тим він являв собою яскравий тип сваволі, безмірної жорстокості, панської пихи і погорди до свого рідного.

Поруч з магнатами стоїть дуже численний стан середньої шляхти. Вона перша почуває, що не можна поєднати українську національність з польською. Тому що руська національність перебуває в утисках, у загоні, вона приймає польську національність: вводить у сім'ї польську мову, віру і звичаї, приймає або приписується до польських гербів і родів, щоб не відрізнятися від стану польської шляхти, і таким чином силкується закрити своє українське походження. Шляхтичі ці, хоч і у меншім розмірі, ніж магнати, визначаються великою буйністю і сваволею. За тип такої середньої шляхти можемо взяти Самуїла Лаща. Він походив із дрібної волинської шляхти, служив у коронному війську і скорристувався протекцією гетьмана Конецпольського. Протягом дванадцяти літ не було такого злого вчинку, щоб він не заподіяв: і душогубствував, і робив «заїзди», і грабував, забирав чужих жінок і т. ін. Коли бракувало йому власного війська, він одержував допомогу від Конецпольського. Підраховано, що проти цього Самуїла Лаща видано від трьохсот до чотирьохсот судових заочних присудів, які його присуджували на «баніцію». Один із мемуаристів зберіг курйозний анекдот. Раз Лащ поїхав із гетьманом на королівський двір у мантії, зшитій із присудів, виданих проти нього. Це – тип середньої шляхти.

Дуже жалюгідно виглядають ті шляхтичі, що думають сполучити шляхетство зі своєю національністю, що не переходять до чужого народу і зберігають православну віру і народну мову. Вони не можуть знайти осередку, до якого б могли пристати. Польська шляхта цурається їх через те, що вони схизматики, а народ – через те, що вони щляхтичі-пани. Таким типовим шляхтичем є Адам Кисіль, останній київський воєвода, чоловік досить освічений. Дуже часто зустрічаємо його у такому прикрому становищі. Поляки посилають його для переговорів із козаками, а ті не приймають його, хоч Кисіль доводить їм, що він «кість від кості їх». На це козаки відповідають йому, що воно, може, й так, та дуже вже ця кість обросла польським м'ясом. Коли ж Кисіль починав говорити у польському таборі що-небудь на оборону козаків, йому відповідають, що він схизматик, що йому не можна довіряти. Таким чином, ці шляхтичі без усякого грунту під ногами.

Були, нарешті, і такі шляхтичі, що лишилися при вірі свого народу і відреклися від привілеїв свого стану. Дуже яскравим зразком такої шляхти є Юрій Немирич, один з найцивілізованіших людей свого часу. Він учився за границею, де пристав до раціоналістичної секти антитринітаріїв і був відомий своїми науковими теологічними працями і диспутами. Коли розпочалася боротьба на Вкраїні, він одразу зрозумів, що треба вибирати одно із двох: або відректися своєї національності, або привілеїв свого шляхетського стану. Таких зразків, як Немирич, за відомими нам джерелами можна показати кілька.

Антонович В. Коротка історія Козаччини. –

С. 62-64.

Поиск по сайту: