Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст

Перше питання варто почати з того, що проблема слов’янського етногенезу і слов’янської прабатьківщини давня і дискусійна. Першим спробував відповісти на питання, звідки пішли слов’яни літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ». Він висловив гіпотезу, що слов’янською прабатьківщиною було Подунав’я і вона започаткувала Дунайську теорію походження слов’ян. Її підтримували С.М. Соловйов, М.Н. Погодін. В.Т. Ключевський, О.Н. Трубачов. З північно-східного Прикарпаття виводив слов’ян П. Шафарик, котрий став родоначальником Прикарпатської теорії. Л. Нідерле вважав ядром праслов’янських територій Волинь і його концепція дістала назву «Вісло-Дніпровська». Існує гіпотеза про те, що слов’янська прабатьківщина розміщувалась у міжиріччі Вісли і Одеру. А.А. Шахматов виводив слов’ян з Прибалтики. В радянській історіографії набула поширення автохтоністична модифікація концепції Л. Нідерле. Її фундатори Б.О. Рибаков, М.І. Артамонов, П.М. Третьяков вважали праслов’янською тшинецьку археологічну культуру епохи бронзи Полісся і Волині, котра згодом трансформувалася у зарубинецьку культуру.

Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов’янства та ареал його формування. На початковому етапі становлення слов’янського етносу розгорталося головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури починається новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Друге питання – це розповідь про зарубинецьку археологічну культуру, в якій потрібно окреслити хронологічні межі її поширення, а це ІІІ-ІІ ст. до н. е. Вона поширилась у басейні Прип’яті та Дніпра і мала п’ять локальних варіантів – середньодніпровський, прип’ятсько-поліський, верхньодніпровський, подеснянський та південнобузький. Ця культура виникла внаслідок симбіозу прийшлих з території Польщі племен поморсько-кльошової культури та місцевого населення. В ході розповіді потрібно охарактеризувати зарубинецькі поселення, побут, знаряддя праці, заняття, одяг, поховальний обряд тощо. Етнічна належність носіїв зарубинецької культури була слов’янська.

Даючи відповідь на третє питання, варто відмітити, що анти це наймогутніша племінна група давніх слов’ян.Займала територію між Дністром і Дніпром. Сам етнонім має іранське походження й означає – крайній, окраїнний. Археологічним відповідником антів є пеньківська культура. Разом з іншими ранньослов’янськими групами анти причетні до етногенезу слов’ян. Початок формування окремих слов’янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів.

Характеристику пеньківської, празької, колочинської культур доцільно скласти за схемою: час виникнення, ареал поширення, спільні риси матеріальної культури тип господарства – підсічна форма орного рільництва, доповнена присадибним тваринництвом), рівень суспільного розвитку, форма поселень, тип житла, заняття населення, специфічні деталі матеріальної культури (мається на увазі форма та орнамент глиняного посуду).

Загальним висновком розглядуваних питань може бути такий: епоху слов’яногенезу можна умовно розділити на два періоди: венедський, або зарубинецький, та антсько-склавинський, або пеньківсько-празький. Межею між ними був початок Великого переселення народів та падіння Західноримської імперії у V ст., що змінило геополітичну обстановку в усій Європі. Кінець антсько-склавинського етапу генези слов’ян знаменував вступ східного слов’янства у переддержавний період.

Опорні поняття та терміни:

ЕТНОГЕНЕЗ – походження народів.

ЕТНОС – 1) окремий життєздатний організм, що усвідомлює свою цілісність: відрізняється від інших низкою специфічних ознак (самосвідомість, самоназва, мова, культура й т. ін.); 2) позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями.

НАРОД УКРАЇНСЬКИЙ – історична форма етно-соціальної спільності українців. До соціально-економічних ознак народу належить розвиток подібних форм господарства, економічні зв’язки, характерні риси народного побуту. До етнічних ознак народу відносяться етно-антропологічні особливості, спільна мова, риси національного характеру, святогляд, національна самосвідомість.

ЯЗИЧНИЦТВО – прийнятий у християнськім богослов’ї, науковій літературі термін для дохристиянських релігій, головним чином політеїстичних (багатобожних).

Література:

1. Баран В. Археологічні культури та літописні племена напередодні утворення Київської держави // Історія в школах України. – 2003. - № 5. – С. 36-41.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004. – С. 23-31.

3. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1996. – С. 22-37.

4. Винокур І.С., Трубчанінов С.В. Давня і середньовічна історія України. – К., 1996. – С.115-140.

5. Давня історія України. В трьох томах. – Т. 3. – К., 2000. – С. 61-190.

6. Давня історія України. У 2-х книгах // Під ред. Толочка П.П. – К., 1995. – Кн. 2. – С. 5-16; 198-205.

7. Етнічна історія давньої України. – К., 2000. – С. 118-195.

8. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994. – С. 117-136.

9. Залізняк Л. Первісна історія України. – К., 1999. – С. 171-189.

10. Історія України. Документи. Матеріали. – К., 2002. – С. 5-15.

11. Історія України. Курс лекцій. – Т. 1. – К., 1991. – С. 23-35.

12. Козлов М.М. Уявлення давніх слов’ян про потойбічний світ // УІЖ. – 2000. – № 3. – С. 61-73.

13. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1993. – 86 с.

14. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. – № 1. – С. 56-64.

15. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 1. – К., 1992. – С. 66-82.

16. Яковенко Наталя. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С. 21-26.

СЕМІНАРИ № 4-5

„КИЇВСЬКА РУСЬ В ПЕРІОД ПОЛІТИЧНОЇ ЄДНОСТІ

(80-і рр. ІХ ст. – ПЕРША ТРЕТИНА ХІІ ст.)

Мета: Окреслити передумови утворення Давньоруської держави, розкрити суть теорій походження Київської Русі, визначити роль норманів в утворенні держави східних слов’ян, охарактеризувати політичний устрій, соціальну структуру та господарство Русі. Розкрити поворотну роль одержавлення християнства для зміцнення держави та для пришвидшення культурного поступу. Довести, що утворення і розвиток Давньоруської держави було закономірним підсумком складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.

План

1. Державно-політична історія Русі-України за варязької династії Рюриковичів:

§ захоплення Києва Олегом і поступове перетворення Русі в імперію;

§ князювання Ігоря, Ольги, Святослава.

2. Князювання Володимира та утвердження державної релігії – християнства.

3. Князювання Ярослава Мудрого.

4. Князювання Володимира Мономаха.

5. Населення, сільське господарство, ремесла, торгівля Київської Русі.

6. Зовнішня політика Київської Русі.

Реферати:

Давньоруські князі Олег, Ігор, Ольга.

Київський князь Володимир Великий.

Великий київський князь Ярослав Мудрий.

Великий київський князь Володимир Мономах.

Хрещення Русі.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Відповідь на перше пита ння бажано почати з короткої характеристики джерельної бази історії Київської Русі, виділивши з-поміж інших писемних джерел «Повість врем’яних літ» з її династичним викладом давньоруської історії. Дослідити шлях перетворення східнослов’янських племен у союзи племен, які постають державними об’єднаннями-князівствами. Розкрити зміст «норманської» й «антинорманської» теорій. Проаналізувати передумови виникнення держави та об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва. Вокняжіння Олега в Києві показати як зміну місцевої київської князівської династії династією Рюриковичів. Розповіді про давньоруських князів мають містити хронологію та найважливіші моменти їх державотворчої політики.

Друге питання варто почати з того, що князювання Володимира Великого стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Політика руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель була завершена Володимиром і увінчала тривалий процес формування території Київської держави. Пояснити необхідність проведення адміністративної та військової реформ. Проаналізувати причини хрещення Русі князем Володимиром. Звернути увагу на запровадження християнства візантійського зразка. Особливу увагу акцентувати на наслідках (позитивних і негативних) християнизації Київської Русі.

Третє питан ня – це розповідь про період піднесення Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого. Будуючи її, важливо не упустити такі суттєві моменти як: посилення єдності, централізації держави, її європезацію. Доцільно розкрити діяльність Ярослава Мудрого щодо убезпечення кордонів держави, охарактеризувати дипломатичну діяльність князя, показати його піклування внутрішньою розбудовою держави. Акцентувати увагу на тому, що з ім’ям цього князя пов’язано створення першого писаного зведення законів Київської Русі – «Руської правди». По смерті Ярослава Мудрого централізована монархія дещо занепадає, але відцентровані тенденції на деякий час вдалося призупинити Володимиру Мономаху.

Четверте питання – розповідь про князювання Володимира Мономаха, який уславився перемогами над половецькими ханами. Він відновив єдиновласну монархію. Зупинитися на характеристиці «Повчання дітям» Володимира Мономаха, яке вирізнюється високими літературними достоїнствами, пронизане турботами про рідну землю, ідеями гуманізму.

П’яте питання почати з характеристики соціальної структури Київської Русі. Виділити окремі суспільні верстви: «Великий князь руський», двір, родина князя; залежні від нього «світлі князі»; бояри; дружинники; Віче; категорію міських жителів складали ремісники, служилі люди (чиновники), купці, духовенство; селяни поділялись на закупів, дворову челядь, смердів, рядовичів, холопів, чернь. Обговорити проблему «давньоруської народності».

Охарактеризувати сільське господарство (землеробство), розвиток ремесел і торгівлі в Київській Русі. Звернути увагу, що її територія була вкрита мережею міжнародних торговельних шляхів. Розповісти про становлення грошової системи.

Готуючи відповідь на шосте питання, необхідно сконцентрувати увагу на зовнішньополітичній діяльності давньоруських князів, підкреслюючи, що вона підпорядкувалася інтересам зміцнення держави та підвищення її міжнародного авторитету. Визначити пріоритетні напрями зовнішньої політики Святослава Ігоревича, Володимира Великого та Ярослава Мудруго. Розкрийте питання зміцнення кордонів Київської Русі, а також роль торгівлі з державами Сходу, Заходу й Візантії. Порівняйте зовнішньополітичні пріоритети київських князів в період формування і розквіту Київської держави.

Основна хронологія:

V – VІІ ст. – розселення східних слов’ян;

VІ – VІІ ст. – поява міст у східних слов’ян;

VІІІ – ІХ ст. – формування східнослов’янської держави;

880-912 рр. – князювання Олега з роду новгородського князя Рюрика;

882 р. – вбивство Олегом київських князів Аскольда і Діра, вокняжіння на київському престолі Олега;

912-945 рр. – княжіння Ігоря;

945-969 рр. – регенство дружини Ігоря Ольги від імені малолітнього сина Святослава;

968-972 рр. – княжіння Святослава Ігоревича;

980-1015 рр. – княжіння Володимира Святославовича;

988 р. – хрещення киян, початок запровадження християнства на Русі;

1015-1019 рр. – княжіння сина Володимира Святополка І Окаянного;

1019-1054 рр. – княжіння Ярослава Володимировича Мудрого;

1054-1068 рр. – княжіння Ізяслава;

1072 р. – «Правда Ярославичів» (нова редакція збірника руських законів);

1073-1076 рр. – княжіння Святослава Ярославича;

1077-1078 – повернення Ізяслава (з допомогою польського короля Болеслава ІІ);

1078-1093 рр. – княжіння Всеволода Ярославовича;

1093-1113 рр. – княжіння Святополка Ізяславовича;

1097 – Любецький з’їзд, що являв собою спробу припити чвари між князями і об’єднатися для боротьби із зовнішніми ворогами;

1113-1125 рр. – княжіння Володимира Мономаха;

1113 – Устав Володимира Мономаха (доповнення до «Руської правди»);

1125-1132 рр. – княжіння Мстислава Володимировича. Завершення періоду єдності на Русі.

Поиск по сайту: