Характеристика основних концепцій соціальної структури суспільства та стратифікації

У соціології, як уже відзначалося, поняття "соціальна структура сус­пільства " вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому зміс­ті— це будівля суспільства в цілому, система зв'язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура харак­теризує всі численні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому — термін "соціальна структура суспільства" застосовується лише до соціально-класових і соціально-групових спільностей. Соціаль­на структура у вузькому змісті — це сукупність взаємозалежних і взаємо­діючих між собою класів, соціальних шарів, прошарків і груп.

Аналіз свідчить, що в соціології існує багато теорій і концепцій соціаль­ної структури суспільства. Історично однією з перших виникла марксист­ська концепція, в якій головна увага приділяється соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, відповід­но до марксистського підходу, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціаль­ної структури тут є класи. Наявність класів у суспільстві відзначалося багатьма вченими на початку XIX століття. Зокрема, це поняття широко використовували французькі історики Ф. Гізо і О. Т'єрн, англійський еко­номіст А. Сміт, а також французький політеконом Д. Рікардо.

Однак найбільш повний розвиток учення про класи одержало в соціо­логії марксизму, де К. Маркс і Ф. Енгельс обгрунтували економічні при­чини виникнення класів. Вони стверджували, що розподіл суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці І формування приватновлас­ницьких відносин. Процес утворення класів відбувався двома шляхами: по-перше, шляхом виділення в родовій громаді експлуататорської верхів­ки, що спочатку складалася з родової знаті, і, по-друге, шляхом обертан­ня на рабів військовополонених, а також зубожілих одноплемінників, що потрапляли в боргову кабалу. Такий вузький, суто економічний підхід до класів був зафіксований й у визначенні даного поняття, а також у визна­ченні основних ознак поняття "класи ". Класи — це "великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем в історично визначеній системі сус­пільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому в законах) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а відтак і за способом одержання І розміра­ми тієї частки суспільного багатства, яким вони розраховують". Класи — це такі групи людей, з яких одна може привласнювати собі працю іншої завдяки неоднаковості їх місця у визначеному укладі суспільного госпо­дарства.

Таким чином, відповідно до марксистської концепції, головна ознака класу — це відношення до засобів виробництва і власності (володіння чи неволодІння) — визначає роль класів у суспільній організації праці (ке­руючі і керовані), у системі влади (пануючі і підлеглі), їхній добробут (багаті і бідні), а боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку. Крім цього, відповідно до марксистського вчення про класи, вони поді­ляються на основні і неосновні. Основними є класи, існування яких безпо­середньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби і рабовлас­ники, селяни І феодали, пролетарі І буржуазія. Неосновні — це залишки колишніх класів у новій суспільно-економічній формації, або ті класи, що лише зароджуються, та прийдуть на зміну основним і складуть основу класового розподілу в новій суспільній формації.

Крім основних і неосновних класів структурними елементами суспіль­ства є також суспільні (соціальні) шари, прошарки і верстви. Соціальні шари (прошарки) — це проміжні чи перехідні суспільні групи, що не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не володіють усіма ознаками класу. Вони можуть бути внутрішньо­класовими (тобто складати частину класу) і міжкласовими. До перших можна віднести велику, середню, дрібну, міську і сільську монополістичну І немонополістичну буржуазію, промисловий І сільський пролетаріат, робочу аристократію і т.д. Історичним прикладом міжкласових прошарків є "третій стан" (у період визрівання перших буржуазних революцій в Європі), який включав міське міщанство і ремісництво. У сучасному суспіль­стві це інтелігенція. Міжкласові елементи соціальної структури суспільст­ва, у свою чергу, можуть мати і своє внутрішнє членування. Так, інтеліген­ція може розподілятися на пролетарську, дрібнобуржуазну і буржуазну. Таким чином, соціально-прошаркова структура не цілком збігається з класовою. Використання поняття "соціальний прошарок", на думку марк­систських соціологів, дозволяє конкретизувати соціальну структуру сус­пільства, вказати на її різноманіття і динамізм.

Незважаючи на суто економічний підхід до визначення сутності кла­сів у марксистській соціології, певна частина соціологів марксизму усві­домлювала, що класи — це більш широкі соціальні утворення, а відтак, концепція соціально-класової структури суспільства повинна містити політичні, духовні й Інші зв'язки і відносини. При більш широкому підході до інтерпретації соціальної структури суспільства з позицій марксистської соціології значне місце приділяється поняттю "соціальні інтереси ". Інте­реси — це реальні життєві прагнення індивідів, груп й інших соціальних спільнот, якими вони усвідомлено чи неусвідомлено керуються у своїх діях і які обумовлюють їхнє об'єктивне розташування в соціальній систе­мі. У соціальних інтересах знаходять найбільш узагальнене вираження актуальні потреби представників тих чи інших соціальних спільностей. Усвідомлення інтересів у суспільстві відбувається завдяки процесу соці­ального порівняння, тобто зіставлення життєвого положення даної групи з життєвим положенням інших соціальних груп. Водночас для розуміння сутності класів особливе значення має термін "докорінні соціальні інте­реси", що відбиває наявність у великих соціальних об'єднань життєво важливих інтересів, які власне й визначають їхнє існування і суспільне становище.

На підставі вищевикладеного можна уточнити, що класи — це великі соціальні групи, що різняться роллю в усіх сферах життєдіяльності сус­пільства, а також формуються і функціонують на основі докорінних соці­альних інтересів. Тим часом класи мають і загальні соціально-психологічні характеристики, ціннісні орієнтації, тобто свій "кодекс" соціальної пове­дінки. Адже кожна соціальна спільнота є суб'єктом діяльності і відно­син. Тому класи як соціально-політична спільність мають загальну для всіх своїх членів програму діяльності, що відповідає їх докорінним інте­ресам і яку виробляють їхні ідеологи. Соціальні прошарки при такому підході являють собою соціальні спільності, що поєднують людей на основі будь-яких приватних інтересів.

Марксистському вченню про класи як основу соціальної структури сус­пільства в сучасній західній соціології протистоять більш продуктивні теорії соціальної стратифікації. Представники цих теорій стверджують, що поняття "клас" годиться лише для аналізу соціальної структури попе­редніх суспільств, у тому числі й індустріального, капіталістичного. Однак у сучасному постіндустріальному суспільстві воно "не працює", оскільки в сучасних умовах на основі широкого акціонування, атакож відходу основ­них власників акцій із сфери управління виробництвом і заміни їх найма­ними менеджерами, - відносини власності виявилися розмитими, вна­слідок чого вони втратили свою колишню важливість і визначеність.

Тому представники теорій соціальної стратифікації вважають, що по­няття

"клас " у сучасному суспільстві має бути замінено поняттям "стра­та " (від латинського — шар або верства) чи поняттям "соціальна група", а на зміну теорії соціально-класової будівлі суспільства повинні прийти більш гнучкі теорії соціальної стратифікації.

При цьому в соціологічній науці прийнято виділяти й чотири основ­них історичних типи соціальної стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Найбільш жорсткий тип — це рабство. Раб — людина, що є влас­ністю іншої людини. Така форма власності Існувала лише один раз в люд­ській Історії. Більш м'який тип — це касти. Приналежність до касти була довічною, оскільки вона закріплювалася релігійно, а не економічно чи політично. Власність на людину тут була відсутня. Касти були засновані на довічному прикріпленні до однієї професії. Стани (рос — сословия) — це юридичне закріплення положення індивіда, де немає власності на людину. Перехід індивіда з нижчого у вищий стан був можливий за винят­кових обставин. Наприклад, купці (нижчий стан), купуючи дворянські титули, переходили у вищий стан. Класи, що з'явилися пізніше від усіх, знаменують собою перехід людства до відкритого суспільства. Прина­лежність до класу ніяк не оформляється, при цьому існує також вільний перехід із одного класу в інший, а своєрідним ліфтом нагору тут слугу­ють гроші. Тому доход стає головним Інструментом визначення соціаль­но-економічного положення індивідів у суспільстві. Описана вище чоти-рьохмірна модель стратифікації характеризує класове, громадянське суспільство.

Узагалі термін "стратифікація" прийшов до соціології з геології, де він означає розташування пластів землі по вертикалі. Соціологія уподіб­нила будівлю суспільства будівлі землі і розмістила соціальні групи (стра­ти) також по вертикалі. Підставою для цього служать щаблі доходів: бід­няки займають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті — верхню. Багаті посідають найбільш привілейовані посади і най-престижніші професії в суспільстві. Як правило, їхня праця оплачується вище і пов'язана головним чином з інтелектуальною діяльністю, вико­нанням управлінських функцій. Вожді, королі, царі, президенти, політичні лідери, крупні бізнесмени, вчені і діячі мистецтв складають еліту суспіль­ства. До заможних прошарків, що утворюють середній клас у сучасному суспільстві, відносять лікарів, юристів, викладачів, кваліфікованих служ­бовців, середню і дрібну буржуазію. До нижчих прошарків — некваліфікованих робітників, безробітних, жебраків. Робітничий клас, відповідно до сучасних уявлень, складає самостійну соціологічну групу, що посідає проміжне положення між середнім і нижчим класами.

Представники вищого класу також мають більш високий рівень освіти і більший обсяг влади. Представники ж нижчого класу мають незначну вла­ду, доходи і рівень освіти. Таким чином, до доходу як головного критерію стратифікації сучасного суспільства додаються ще престиж професії, обсяг влади і рівень освіти. Уточнимо ці категорії детальніше.

Доход — це кількість грошових надходжень індивіда чи родини за ви­значений період часу (місяць, рік). Доходом називають суму грошей, отри­ману у вигляді зарплати, пенсій, допомоги, аліментів, гонорарів, відраху­вань від прибутку. Доходи головним чином витрачаються людьми на під­тримку власного життя, але якщо вони дуже високі, то накопичуються і перетворюються в багатство.

Багатство — це накопичені доходи, тобто кількість наявних чи опредмечених грошей. Інакше вони називаються рухомими (автомобіль, яхта, цінні папери і т.п.), або нерухомим (будинок, твори мистецтва, скарб) майном. Звичайне багатство передається в спадщину. Спадщину можуть одержувати як працюючі, так і непрацюючі, а доход — тільки працюючі. Крім цього, доход є у пенсіонерів і безробітних, але його немає у жебра­ків. Багаті можуть працювати і не працювати. У тому чи іншому випадку вони є власниками, оскільки мають багатство. Головне надбання вищого класу — не доход, а накопичене майно. Частка зарплати невелика. У се­реднього і нижчого класів головним джерелом існування виступає доход, тому що у першого якщо і є багатство, то воно незначне, а в другого його немає зовсім. Багатство дозволяє не трудитися, а його відсутність змушує працювати заради зарплати.

Суть влади полягає у здатності нав'язувати свою волю всупереч ба­жанню інших людей. У складному сучасному суспільстві влада інститу-ціоналізована, тобто охороняється законами і традицією, оточена привіле­ями і широким доступом до соціальних благ, дозволяє приймати життєво важливі для суспільства рішення, у тому числі й закони, що вигідні, як правило, вищому класу. В усіх суспільствах люди, що володіють владою — політичною, економічною, релігійною тощо — складають інституціо-налізовану еліту. Саме вона й визначає внутрішню і зовнішню політику держави, направляючи її у вигідне для себе русло, чого позбавлені інші

Престиж: — це повага, якою в суспільній свідомості корисіується та чи інша професія, посада або рід заняття. Професія юриста престижніша за професію сталевара чи сантехніка, посада президента комерційного бан­ку престижніша за посаду касира. Усі професії, заняття і посади, що існу­ють у даному суспільстві, можна розташувати зверху вниз за сходинками професійного престижу. Як правило, професійний престиж визначається нами Інтуїтивно, тобто приблизно. Але у деяких країнах, наприклад у США, соціологи вимірюють його за допомогою спеціальних методів. Вони ви­вчають суспільну думку, порівнюють різні професії, аналізують статистику і в підсумку одержують точну шкалу престижу професій у суспільстві.

Крім того слід зазначити, що практично всі сучасні теорії соціальної стратифікації базуються на уявленні, що страта (соціальна група) є реальною, емпірично фіксованою соціальною спільнотою, яка поєднує людей за якимись спільними позиціями чи справами, що приводить до конституювання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і про­тиставленню іншим соціальним спільнотам. Основу теорій соціальної стратифікації складає таким чином принцип об'єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владними, майновими, професійними, освітніми тощо.

Отже, доход, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус, тобто положення і місце людини чи соціальної групи у суспільстві. У цьому випадку статус виступає узагальненим показни­ком соціальної стратифікації. При цьому провідними західними соціоло­гами пропонуються різні критерії вимірювання соціальної стратифікації. Наприклад, Дарендорф запропонував власну модель соціальної страти-фікації, в основу якої поклав таке понят­тя як "авторитет ". На його думку авторитет найбільш точно відбиває відносини влади і боротьбу між соціальними групами за владу. Виходячи з цього, Р. Дарендорф поділяє все сучасне суспільство на керуючих і керо­ваних. У свою чергу, керуючих він поділяє на дві підгрупи: керуючих влас­ників і керуючих невласників, тобто бюрократів-менеджерів. Керована група також різнорідна. У ній він виділяє, принаймні, дві підгрупи: вищу — "робочу аристократію" — і нижчу — низькокваліфікованих робітників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний "новий середній клас" — продукт асиміляції робочої аристократії і службовців із панівним класом — управляючими.

Американський соціолог Б. Барбер стратифікує суспільство за шість­ма показниками: і) престиж професії, влада і могутність; 2) доход чи ба­гатство; 3) освіта чи знання; 4) релігійна чи ритуальна чистота; 5) поло­ження родичів; 6) етнічна приналежність. А французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не щодо власності, престижу, влади, етносу, а щодо доступу до інформації. Пануюче положення посідають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Серед інших теоретичних моделей соціальної стратифікації в захід­ній соціології найбільш відомою І продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера], що стала результа­том досліджень, проведених ним у 30-х роках XX ст. в США. Варто підкреслити, що всі сучасні західні моделі класової структури суспільст­ва тою чи іншою мірою містять у собі елементи стратифікаційної моделі Уорнера. При проведенні дослідження він і його колеги спочатку орієн­тувалися на досить просту трирівневу систему класового розподілу сус­пільства: вищий клас, середній клас, нижчий клас. Однак результати до­слідження показали, що доцільніше всередині кожного з цих укрупнених класів виділити ще й проміжні класи. У підсумку стратифікаційна мо­дель Уорнера отримала наступний остаточний вигляд.

1. Вищий-вищий клас складають представники впливових і багатих династій, що володіють дуже значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах держави. їхнє положення настільки міцне, що прак­тично не залежить від конкуренції, падінь курсу цінних паперів та інших соціально-економічних змін у суспільстві. Дуже часто представники цього класу навіть не знають точно розмірів своїх "імперій".

2.Нижчий-вищий клас складають банкіри, відомі політики, власники великих фірм, що досягай вищих статусів у ході конкурентної боротьби чи завдяки різним особистим якостям. Вони не можуть бути прийняті у вищий-вищий клас, тому що або вважаються вискочками (з погляду представників вищого-вищого класу), або не мають достатнього впливу в усіх сферах діяльності даного суспільства. Представники цього класу, як пра­вило, ведуть жорстку конкурентну боротьбу і залежать від політичної й економічної ситуації у суспільстві.

3.Вищий-середній клас включає успішних бізнесменів, найманих керуючих фірмами, видатних юристів, лікарів, спортсменів і наукову еліту. Представники цього класу не претендують на вплив у масштабах держави, однак у вузьких сферах діяльності їх положення досить міцне І стійке. У своїх сферах діяльності вони користуються високим престижем. Пропредставників цього класу зазвичай говорять як про багатство нації.

4.Нижчий-середній клас складають наймані робітники — інженери, середні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підрозділів на підприємствах, висококваліфіковані робітники і т.д. Зараз цей клас у роз­винутих західних країнах найбільш чисельний. Основні його устремління —- підвищення статусу в рамках даного класу, успіх і кар'єра. У зв'язку з цим для представників даного класу дуже важливим моментом є економічна, соціальна і політична стабільність у суспільстві. Виступаючи а стабільність, представники цього класу є основним джерелом підтримки існуючої влади.

5.Вищий-нижчий клас складають в основному наймані робітники, що створюють прибавочну вартість у даному суспільстві. Будучи в бага­тьох відношеннях залежним від вищих класів стосовно одержання засо­бів для існування, цей клас протягом усього періоду свого існування боровся за поліпшення умов життя. У ті моменти, коли його представники усвідомлювали свої інтереси і згуртовувалися для досягнення цілей, умови їхнього існування значно поліпшувалися.

6.Нижчий-иижчий клас складають злиденні, безробітні, бездомні, іноземні робітники й інші представники маргінальних груп населення.

Досвід використання стратифікаційної моделі Уорнера показав, що у представ-леному вигляді вона в більшості випадків неприйнятна для кра­їн Східної Європи, Росії й України, де в ході історичних процесів склада­лася інша соціальна структура, існували принципово інші статусні групи. Однак в даний час у зв'язку зі змінами, що відбуваються в нашому суспі­льстві, багато елементів стратифікаційної моделі Уорнера можуть бути використані для дослідження складу соціальних класів в Україні. Наприк­лад, соціальна структура українського суспільства, виходячи з соціологіч­них досліджень Н. Римашевської, у загальному вигляді може бути представлена у такий спосіб.

1. "Загальноукраїнські елітні групи ", які поєднують у свої руках володіння власністю у розмірах, зрівняних із найбільшими західними станами, а також володіють засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.

2. "Регіональні і корпоративні еліти ", які володіють значним за укра­їнськими масштабами станом і впливом на рівні регіонів і цілих галузей або секторів економіки.

3. Український "верхній середній клас", який володіс власністю і дохо­дами, що забезпечують західні стандарти споживання, а також домагання­ми на підвищення свого соціального статусу і орієнтується на сформовану практику й етичні норми господарських взаємин.

4. Український "динамічний середній клас ", який володіє доходами, що забезпечують задоволення середньоукраїнських і більш високих стандартів споживання, а також характеризується відносно високою потенційною адаптивністю, значними соціальними домаганнями і мотиваціями і орієнтацією на легальні способи її прояву.

5. "Аутсайдери ", які характеризуються низькою адаптацією і соціальною активністю, невисокими доходами й орієнтацією на легальні способи їх одержання.

6. "Маргіналії", які характеризуються низькою адаптацією, а також асоціальними і антисоціальними установками у своїй соціально-економічній діяльності.

7, "Криміналітет ", який володіє високою соціальною активністю та ад активністю, але при цьому цілком свідомо і раціонально діє всупереч легальним нормам господарської діяльності.

Можна помітити, що стратифікаційна модель Римашевсьої багато в чому схожа із моделлю Уорнера. Передусім це відзначається у відношен­ні значення "динамічного середнього класу", який у сучасній Україні зна­ходиться на стадії формування, що значною мірою визначає наявність соціальної нестабільності в нашій країні. У той же час, якщо вдасться підтримувати в Україні такий тип соціальної динаміки, орієнтуючи його на поступовий перехід соціальних очікувань у відповідні статусні пози­ції, рівень доходів, то це буде означати, що "динамічний середній клас" почне більш активно трансформуватися в класичну опору стабільності і соціального порядку.

Поиск по сайту: