Особливості створення та функціонування корпоративних і професійних пенсійних фондів 2 страница

Пенсійна схема повинна відображати:

1) опис всіх видів та умов здійснення пенсійних виплат;

2) порядок визначення розміру пенсійних виплат;

3) строк, протягом якого здійснюються пенсійні виплати, та поря­док їх здійснення;

4) порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі мож­ливість їх зміни за умовами пенсійного контракту;

5) умови та порядок участі у пенсійній схемі;

6) права та обов'язки вкладника, учасника пенсійного фонду за даною пенсійною схемою;

7) інші умови, що не суперечать законодавству.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем.Вкладники пенсійного фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, якщо інше не передбачено законодавством, а та­кож мають право на зміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на 6 місяців. Пенсійні схеми та зміни до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Внесення змін до умов пенсійних схем дозво­ляється лише за умови їх реєстрації в Державній комісії з регулю­вання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійний фонд має право запроваджувати нові пенсійні схеми, а також вно­сити зміни чи анулювати пенсійні схеми у разі:

- відсутності пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що змінюються або анулюються,

- отримання письмової згоди всіх вкладників, з якими укладені пенсійні контракти за пенсійною схемою, яка змінюється.

4. Види пенсійних виплат, умови та порядок їх ви­плати

По досягненні пенсійного віку учасники пенсійного фонду мають право отримувати передбачені Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» види пенсій безпосередньо з пенсійного фон­ду або від страхової компанії чи з пенсійного депозиту банка. Особи, які укладали договори страхування життя із страховими компаніями отримуватимуть довічні пенсії від страхової компанії.

Пенсії, що виплачуються пенсійними фондами

Пенсійні фонди відповідно цього Закону можуть виплачувати пенсію на визначений строк та одноразову пенсійну виплату. Розміри пенсій визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасни­ка пенсійного фонду, тривалості пенсійних виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методи­кою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсії виплачуються у грошовій формі в національній валюті України.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністрато­ром пенсійного фонду за бажанням учасника пенсійного фонду, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до йо­го заяви чи на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у нього права згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негатив­но вплинути на розмір пенсійних виплат), у таких випадках:

1) досягнення учасником пенсійного фонду пенсійного віку, виз­наченого у заяві учасника;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахво рювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерті учасника фонду.

Пенсійний вік визначається учасником фонду самостійно і мо­же бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає пра­во на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним стра­хуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами. Пенсійний вік визначається за заявою учасника фонду (крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним кон­трактом відповідно до закону, що встановлює обов'язковість відра­хувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих кате­горій громадян). Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

У разі набуття учасником пенсійного фонду права на отриман­ня пенсії по інвалідності за системою загальнообов'язкового дер­жавного пенсійного страхування виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду допускається раніше настання пенсійного віку, визначеного цим Законом.

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як 10 років від початку здійснення першої виплати. Про­тягом цього періоду виплати пенсії учасник пенсійного фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отри­мання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до яко­го перейшов учасник, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді.

Для отримання пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду подає адміністратору заяву.

У разі укладення договору про виплату пенсії на визначений строк з іншим пенсійним фондом учасник фонду подає адміністра­тору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального пенсійного рахунку, та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в якому накопичувалися пенсійні кошти учасника.

На підставі поданої заяви учасника фонду такі пенсійні кошти повинні бути перераховані до обраного ним пенсійного фонду про­тягом п'яти робочих днів після отримання заяви. У разі порушен­ня зазначеного строку адміністратор пенсійного фонду сплачує учаснику фонду пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на один день від суми, належної до перерахування, за кожен день прострочення платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Договір про виплату пенсії на визначений строк укладається у письмовій формі. При цьому обов'язковою умовою є ознайомлен­ня особи, яка укладає договір, з пам'яткою, що містить роз'яснен-

ня основних положень договору про виплату пенсії на визначений строк, складеною відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Істот­ними умовами такого договору є:

1) повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, да­та і номер свідоцтва про державну реєстрацію;

2) паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

3) тарифи адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням зо­бов'язань за таким договором;

4) обраний пенсійний вік учасника фонду;

5) умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначе­ний строк;

6) права і обов'язки сторін договору;

7) відповідальність сторін договору за невиконання або неналеж­не виконання умов договору;

8) порядок зміни та розірвання договору;

9) порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни або розірвання договору;

10) порядок надання інформації, визначеної у частині другій цієї статті.

Договір може містити інші умови за згодою сторін. На початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на визначений строк, обов'язково надається інформація про:

1) суму пенсійних коштів, яка обліковувалася на індивідуальному пенсійному рахунку отримувача пенсії станом на початок звітного фінансового року, сплачені протягом цього року пенсійні внески та розподілений інвестиційний прибуток (збиток);

2) обсяг здійснених пенсійних виплат за рахунок пенсійних коштів, що обліковуються на її індивідуальному пенсійному ра­хунку; суму вартості послуг, сплачену протягом попереднього (звітного) фінансового року.

Отримувач пенсії має право вимагати надання зазначеної інформації станом на будь-яку дату. У цьому разі така інформація надається за рахунок отримувача пенсії, крім випадків, коли вона необхідна для укладення договору страхування довічної пенсії. У разі смерті отримувача пенсії особі, яка має право на отримання належної їй суми, зазначена інформація надається безоплатно ста­ном на день смерті отримувача пенсії.

Одноразова пенсійна виплата здійснюється адміністратором на вимогу учасника фонду в разі:

1) медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахво-рювання, інсульт тощо) або настання інвалідності цього учасника;

2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на да­ту настання пенсійного віку учасника не досягає розміру

мінімальної суми пенсійних накопичень, встановленого Дер­жавною комісією з регулювання ринків фінансових послуг Ук­раїни;

3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі Ук­раїни.

Пенсії, що виплачують страховими компаніями Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам пенсійних фондів страховими організаціями, з якими учасники ук­лали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації з пенсійного фонду або накопичених у страховій організації за рахунок страхових внесків. Договір страхування довічної пенсії укладається між учас­ником фонду та страховою організацією згідно із законодавством про страхову діяльність з урахуванням вимог, передбачених Зако­ном України «Про недержавне пенсійне забезпечення* та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначено­го учасником фонду відповідно до цього Закону. Для укладення до­говору страхування довічної пенсії учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову заяву про пе­рерахування до цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів. Учасник пенсійного фонду має право перераху­вати до страхової організації свої пенсійні кошти повністю або частково.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі ак-туарних розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка ук­ладає договір, та довідкою, виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних коштів.

Успадкування пенсійних активів. Пенсійні кошти, накопичені за час перебування у шлюбі одним з подружжя у пенсійному фонді, страховій організації чи на пенсійному депозитному рахун­ку, є спільним майном подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним контрактом. У разі розподілу пенсійних коштів у зв'яз­ку з розірванням шлюбу кожна із сторін визначає відповідно пенсійний фонд, страхову організацію чи банківську установу, яка має право на відкриття пенсійного депозитного рахунка, для пере­дачі належної їй частини пенсійних коштів та письмово повідоми­ти про це адміністратора, страхову організацію та банківську уста­нову, з яких передаються пенсійні кошти.

Пенсійні кошти успадковуються особою (особами), які є спад­коємцями власника таких коштів згідно з цивільним законодавст­вом України.

У разі ненадходження чергового внеску від учасника фонду, за­страхованої особи або особи, яка відкрила на свою користь пенсійний депозитний рахунок, адміністратор пенсійного фонду, страхова організація або банк повинні з'ясувати причину такого ненадходження. Якщо надходження внесків припинено у зв'язку

із смертю учасника фонду, адміністратор зобов'язаний письмово повідомити державну нотаріальну контору за місцем проживання учасника фонду протягом 10 робочих днів після отримання інфор­мації про смерть такого учасника фонду. Повідомлення надси­лається за рахунок пенсійних коштів, що належали померлому учаснику фонду, рекомендованим листом з повідомленням про вру­чення.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язанні! протягом двох місяців після закінчення строку для прийняття спадщини по­дати адміністратору заяву про оформлення права на спадщину.

Успадковані пенсійні кошти виплачуються спадкоємцям як од­норазова пенсійна виплата в порядку, визначеному Законом Ук­раїни «Про недержавне пенсійне забезпечення*.

Адміністратор, страхова організація або банківська установа здійснює одноразову пенсійну виплату спадкоємцям у строки, виз­начені цим Законом, якщо протягом цього строку не було накладе­но заборону на здійснення виплати згідно із законодавством.

5. Державний нагляд та контроль у сфері недержав­ного пенсійного забезпечення

Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійно­го забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ - здійснює Держав­на комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у ме,-жах повноважень і в порядку, визначених цим Законом, Законами України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими актами законодавства України.

Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб, що здійсню­ють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбачених законо­давством. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зобов'язана письмово повідомляти Державну комісію з регулюван­ня ринків фінансових послуг України про санкції до таких осіб та підстав їх застосування протягом 10 робочих днів з моменту накла­дення таких санкцій.

Контроль за дотриманням законодавства про захист еко­номічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечен­ня здійснює Антимонопольний комітет України в межах повнова­жень, передбачених законом. Антимонопольний комітет України письмово повідомляє Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про прийняті ним рішення щодо пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції учасни­ками недержавного пенсійного забезпечення. Органи, що здійсню-

ють нагляд та контроль за діяльністю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, повідомляють Антимонопольний комітет України про ознаки порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забез­печення.

Рішення органів, що здійснюють державний нагляд та кон троль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, прийняті відповідно до компетенції цих органів, є обов'язковими для вико­нання пенсійними фондами, адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки. Дії зазначених органів можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом, у тому числі в судовому порядку.

Органи, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, зо­бов'язані:

- надавати один одному інформацію, яка є необхідною для здійснення ними регулювання в сфері недержавного забезпе­чення, та необхідні консультації;

- оприлюднювати перелік юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- здійснювати інші дії з координації своєї діяльності, передбачені законодавством з регулювання ринків фінансових послуг, в то­му числі, спільні перевірки відповідних осіб, що надають по­слуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

У разі виявлення фактів неналежного виконання зобов'язань особами, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігачем Державна комісія з регулювання ринків фінансових по­слуг України повинна повідомити про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку і порушити, у разі не­обхідності, питання про застосування санкцій. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку після отримання такого повідо­млення зобов'язана поінформувати Державну комісію з регулюван­ня ринків фінансових послуг України про вжиті заходи.

У разі неналежного виконання зобов'язань банківською устано­вою, що відкриває пенсійні депозитні рахунки, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повинна повідо­мити про це Національний банк України і порушити, у разі не­обхідності, питання про застосування санкцій. Національний банк України після отримання такого повідомлення зобов'язаний поінформувати Державну комісію з регулювання ринків фінансо­вих послуг України про вжиті заходи.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повинна вживати заходів щодо захисту прав учасників не­державного пенсійного забезпечення, в тому числі шляхом подан­ня позову до суду в інтересах таких осіб, якщо їх права порушу­ються будь-якими особами, установами, організаціями, включаючи органи державної влади та місцевого самоврядування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг Ук­раїни застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу згідно із законодавством про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг.

Відповідальність юридичних осіб, які надають послуги в сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Адміністратор пенсійного фонду несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед пенсійними фондами всім майном, що належить йому на праві власності. Відшкодування збитків, за­вданих адміністратором, здійснюється за рахунок його резервного фонду, а у разі недостатності резервного фонду - за рахунок іншо­го майна адміністратора.

Особа, що здійснює управління активами пенсійних фондів, не­се відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх зо­бов'язань і збитки, завдані пенсійному фонду внаслідок порушен­ня цією особою законодавства, положень інвестиційної декларації пенсійного фонду або договору про управління активами пенсійно­го фонду, всім майном, що належить їй на праві власності. Збитки відшкодовуються за рахунок резервного фонду, а у разі недостат­ності резервного фонду - за рахунок іншого майна цієї особи.

Зберігай несе відповідальність за збитки, завдані ним пенсійно­му фонду та його учасникам внаслідок невиконання або неналеж­ного виконання умов договору про обслуговування пенсійного фон­ду зберігачем, та відшкодовує їх відповідно до умов цього договору та у порядку, встановленому законодавством. Зберігач не несе відповідальності за зобов'язаннями пенсійного фонду перед його учасниками, за зобов'язаннями осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та адміністратора перед пенсійним фондом, крім випадків, передбачених законодавством.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями адміністратора, управляючого активами та зберігача пенсійного фонду.

Глава V. Державні соціальні пенсії і допомоги

1. Поняття соціальних пенсій та підстави їх надання

Інститут соціальних пенсій вперше було введено в законодавст­во про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 р. Законом Союзу РСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР». В законі України «Про пенсійне забезпечення» також застосований цей інститут, але в більш удосконаленому вигляді, із зменшенням віку, з досягненням якого призначаються соціальні пенсії. Цей вид пенсії отримує порівняно незначна частина пенсіонерів, приблизно 5% від загальної кількості.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові ви­плати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду України непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію.

До таких громадян належать:

- інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи;

особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

- діти (в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до до­сягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умо­ви, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;

- діти-інваліди віком до 16 років.

Перелік медичних показань, що дають право на одержання соціальної пенсії на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) ЗО процентів мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років і не набу­ли права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50 процентів мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років і не набу­ли права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам Ш групи;

в) 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком; інвалідам II групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам й онукам, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років), а також одному з батьків, або чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно від віку і пра­цездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, бра­тами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не до­сягли 8 років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200 процентів мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня». За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на непрацездатних членів сім'ї до пенсії за віком або по інвалідності призначається за вибором того, хто звернувся, або пенсія, або надбавка.

Слід відмітити, що в Основних напрямках реформування пенсійного забезпечення в Україні підкреслюється, що інститут соціальних пенсій буде трансформований с систему соціальних допо­мог на основі закону про соціальні допомоги. Соціальні пенсії перед­бачається виплачувати за рахунок коштів Державного і місцевих бю­джетів. Це ДОЗВОЛИТЬ, ЯК ВІДМІчаЄТЬСЯ В Документі, бІЛЬШ ЧІТКО'

провести розмежування джерел фінансування основних видів соціаль­них виплат і створить умови для уніфікації законодавства про соціальний захист непрацездатних і малозабезпечених громадян.

2. Поняття, види та загальна характеристика допомог з соціального забезпечення

В загальній системі соціального забезпечення соціальні допомо­ги є одним із самостійних видів матеріального забезпечення непра­цездатних громадян, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших осіб. Вони мають лише їм властиві правові ознаки і особли­вості, які відмежовують їх від інших видів матеріального забезпе­чення та соціальних послуг, в тому числі і від пенсій. Такими оз­наками і особливостями є:

- врегулювання призначення і виплати всіх видів допомог відповідними нормативними актами, в зв'язку з чим, за наяв­ності передбачених в них обставин, громадяни набувають безу­мовного права на той чи інший вид допомоги;

- зазвичай, загальна цільова спрямованість допомоги, що поля­гає в матеріальній підтримці громадян, які в силу тих чи інших соціальних випадків (тимчасова втрата заробітку, підви­щення витрат в сім'ї, пов'язаних з народженням чи похован­ням тощо) потребують надання такої допомоги;

- незалежність в більшості випадків забезпечення різними вида­ми допомог від інших джерел доходів, що має їх особа, яка звернулася за призначенням того чи іншого виду соціального забезпечення;

- призначення допомоги, зазвичай, у твердих розмірах;

- соціально-аліментарна природа всіх видів допомог, яка вира­жається в безеквівлентності їх надання;

- обмеженість виплати допомог визначеними тимчасовими рам­ками (наприклад допомоги по тимчасовій непрацездатності виплачуються працівникам до їх видужання, допомоги на дітей - до досягнення ними відповідного віку тощо).

Отже під допомогою з соціального забезпечення розуміють гаран­товані, врегульовані нормами права разові або періодичні (щомісячні) грошові виплати соціально - аліментарного характеру, з метою ма­теріальної підтримки громадян, які в силу певних соціальних ви-

падків, передбачених законом, потребують такої допомоги незалежно від наявності в них будь-яких інших джерел доходу.

Фінансування виплат допомог здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, дер­жавного бюджету та місцевих бюджетів.

Багатоманітність видів соціальних допомог, передбачених зако­нодавством, широке коло громадян, які мають право на їх одер­жання дають можливість класифікувати їх за певними ознаками, цілями та завданнями на відповідні групи.

В теперішній час немає єдиної точки зору щодо вибору підстав групування допомог. В одних випадках, наприклад, вони групують­ся в залежності від джерел фінансування, в других - від рівня пра­вового регулювання, в третіх - від мети їх надання, в четвертих - від підстав надання. Можуть бути й інші підстави групування допомог.

Так відповідно з класифікаційними ознаками (конкретна ціль допомоги), які висунув B.C. Андреев, всі допомоги з соціального забезпечення поділяються на три групи.

До першої групи належать допомоги, що виплачуються з метою компенсації втраченого з поважних причин заробітку впродовж не­тривалого часу в розмірі, який, зазвичай, визначається в процент­ному відношенні до середньомісячного заробітку. До таких, напри­клад, відносяться допомоги з тимчасової втрати працездатності, допомога по безробіттю тощо. Умови призначення таких допомог виключають можливість одержання їх водночас із заробітною пла­тою, хоч в деяких випадках допускають їх виплату поряд з пенсією та іншими допомогами. Наприклад, допомога по тимчасовій непра­цездатності працюючому пенсіонерові.

Другу групу складають допомоги, що надаються додатково до основних джерел засобів існування (заробітної плати, пенсії тощо). Бони спрямовані не на заміну (хоч би і тимчасово) основних дже­рел засобів існування, а на покриття додаткових витрат, на які ос­новних доходів, на думку законодавця, недостатньо. (Наприклад, допомога при народженні дитини, допомога на поховання тощо). Вони, зазвичай носять разовий характер.

В третю групу включаються допомоги, які надаються в певних випадках особам, які не мають джерел засобів до існування. На­приклад, допомога непрацюючій матері по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таке групування не виключає можливість розмежування окре­мих видів допомог в залежності від соціального випадку, що ле­жить в основі їх надання. Так, І.М. Сирота за цими ознаками про­понує всі допомоги розділити на шість груп. До першої групи допомог він відніс допомоги, в основі яких лежить тимчасова не­працездатність. Другу групу складають допомоги, в основі яких ле­жить безробіття. До третьої групи віднесені допомоги, в основі яких лежить факт народження дитини. Четверта група пов'язується з утриманням неповнолітніх дітей. Допомоги п'ятої групи за своїми цілями близькі до соціальних пенсій - вони покли­кані забезпечити прожиття одиноких непрацездатних громадян з

мінімальними доходами та інших малозабезпечених громадян. (Наприклад, щомісячні доплати до пенсій пенсіонерам, які мають на утриманні інших осіб, адресні державні допомоги малозабезпе­ченим сім'ям). Тобто основною підставою надання таких допомог є малозабезпеченість громадян. Шоста група - це допомоги, які вип­лачуються в разі виникнення неординарних життєвих обставин. Ці допомоги обумовлені різними факторами: смертю, хворобою, пере­бування дітей під опікою і піклуванням тощо. До цієї групи слід віднести і разові допомоги, передбачені локальними нормативними актами в разі настання стихійних лих, гострої потреби б оплаті лікування тощо.

Допомоги також можна класифікувати за такою ознакою, як тривалість їх виплати. За цією ознакою допомоги можна розділи­ти на: разові, періодичні та щомісячні.

До разових допомог відносяться: разова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, на лікування та в інших випадках.

До періодичних - відносяться: допомога по тимчасовій непрацез­датності (включаючи догляд за хворою дитиною чи іншим членом сім'ї), допомога по вагітності та пологах, в разі карантину, в разі тим­часового переведення особи відповідно до медичного висновку на лег­шу, нижчеоплачувану роботу, в разі протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства, в разі санаторно-курортного лікування тощо. Періодичні допомоги, зазвичай, випла­чуються з метою компенсації втраченого заробітку за період відсут­ності на роботі з вищезазначених причин. Вони відрізняються від разових тим, що володіють певною тривалістю у часі.

Щомісячні допомоги передбачають грошові виплати регулярно, протягом тривалого часу. До таких віднесені: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, адресні соціальні допомоги тощо.

В процесі реформування сфери соціального забезпечення ди­намічно розвивається і законодавство про соціальні допомоги, з'яв­ляються нові види допомог, змінюються терміни, порядок призна­чення та виплати допомог, підвищуються їх розмір, запроваджено принцип надання допомог працюючим громадянам на умовах за­гальнообов'язкового державного соціального страхування- 3 цією метою за останні роки було прийнято ряд законів. Це, зокрема, За­кони України: «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. та інші.

Поиск по сайту: