Особливості створення та функціонування корпоративних і професійних пенсійних фондів 4 страница

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається особі, заст­рахованій у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності чи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків у формі матеріального забезпечення, яке повністю або ча­стково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, пе­редбачених вище зазначеними Законами, також інші особи (грома­дяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні), на користь яких здійснюється загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування. Особі, застрахо­ваній у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працез­датності допомога по тимчасовій непрацездатності надається у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або трав­ми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (Якщо ж тимчасова непрацездатність настала внаслідок захворювання або травми, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, то допомога в цьому випадку виплачується Фондом соціально­го страхування від нещасних випадків відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності»);

2) необхідності догляду за хворою дитиною;

3) необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої осо­би, яка доглядає за цією дитиною;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до ме­дичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедично­го підприємства;

8) санаторно-курортного лікування.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним ви­падком на виробництві, визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціально­го страхування» Відповідно до статті 2 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення меди-ко-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворю­вання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем робо­ти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворю­вання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, оплачується застрахованим інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТГ (Українське товариство глухонімих) і УТС (Українське товариство сліпих), Фондом соціального страхування України з тимчасової втрати пра­цездатності починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захво­рювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом ка­лендарного року.

У разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захво­рювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установлених цим Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з пер­шого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря по­требує догляду, але не більш як за 14 календарних днів. Якщо та­ка дитина потребує стаціонарного лікування, допомога виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її пере­бування в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, у разі здійснення догляду за хворою дитиною віком до 14 років допомога по тимчасовій непрацездатності призначається і

виплачується в порядку та розмірах, передбачених абзацом другим частини другої цієї статті та статтею 37 цього Закону.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за З календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, - не більш як за 7 ка­лендарних днів.

Б разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною- інвалідом віком до 16 років, допомога надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захво­рювання в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.

Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викли­кана карантином, накладеним органами санітарно-єлідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з пер­шого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.

У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчис­люється за загальними правилами, але надається в розмірі, який ра­зом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може переви­щувати суми повного заробітку до часу переведення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення про­тезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопе­дичного підприємства надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування в цьому підприємстві з урахуванням ча­су на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

У разі здійснення санаторно-курортного лікування допомога надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Застрахованій особі, яка на­правляється на санаторно-курортне лікування після перенесених захворювань і травм безпосередньо із стаціонару лікувального за­кладу за рахунок страхових коштів Фонду, допомога по тимчасовій непрацездатності надається лише за час проїзду до санаторно-ку­рортного закладу і назад. Якщо таке лікування здійснювалося за рахунок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, до­помога по тимчасовій непрацездатності надається за весь період пе­ребування в санаторії з урахуванням часу на проїзд у порядку і розмірах, встановлених Законом.

Застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років, допомога надається за весь період санаторно-курортного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до сана­торно-курортного закладу і назад) за наявності медичного виснов­ку про необхідність стороннього догляду за нею.

У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої осо­би у період вирішення спору про незаконність її звільнення з робо­ти допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови по­новлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається на підставі листка непрацездатності, виданого лікувальною установою відпо­відно з установленими Міністерством охорони здоров'я України пра­вилами. Довідки, видані медичними установами, які засвідчують факт непрацездатності не є підставою виплати допомоги.

Законодавством також передбачені випадки, коли допомога не надається. Зокрема, це:

- у разі одержання застрахованою особою травм або її захворю­вання при вчиненні нею злочину;

- у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

- за час перебування під арештом і за час проведення судово-ме­дичної експертизи;

- за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

- у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотично­го, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

- за період перебування застрахованої особи у відпустці без збе­реження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимча­совій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультатив­ну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допо­могу по тимчасовій непрадездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застра­хованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

- 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

- 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

- 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова ним особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону Ук­раїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за­хисту».

Під страховим стажем для визначення розміру допомоги ро­зуміється період (сума періодів), протягом якого особа підлягає за­гальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням, і сплачує або за неї спла­чуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тим­часової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством. До страхового стажу зараховуються періоди тим­часової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами за­гальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів. До страхового стажу також зараховується за­гальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 p., тобто до 1 січня 2001 року, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.

Якщо працівник тимчасово втратив працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворюван­ня, Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1999 року фінансує всі витрати на лікування такого працівника.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в цьому ви­падку виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу) незалежно від страхового стажу. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачу­ються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціально­го страхування від нещасних випадків подається акт розслідуван­ня нещасного випадку або акт розслідування професійного захво­рювання за встановленими формами. Цей Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом, чи мали місце:

навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для на­стання страхового випадку;

подання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомо­стей про страховий випадок;

- вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до на­стання страхового випадку.

5. Допомога по безробіттю в системі загально обов'язкового державного соціального страхуван­ня

Допомога по безробіттю - це порівняно повий вид забезпечення б системі загальнообов'язкового державного соціального страху­вання. Під такою допомогою розуміються періодичні виплати, що надаються протягом встановленого законом терміну особам, визна­ними в законному порядку безробітними за рахунок коштів соціального страхування у розмірі, пропорційному страховому ста­жеві і втраченому заробітку, або в твердій сумі. Умови і порядок надання такої допомоги регламентується Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.

Відповідно до цього Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані осо­би. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які пра­цюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиж­день, та на інших підставах, передбачених законодавством про пра­цю. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування. Страхуванню на випадок безробіття не підлягають працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію, а також іноземці та особи без громадян­ства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом ма­ють також незастраховані особи - військовослужбовці Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію та осо­би, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени твор­чих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадяни України, які працюють за межами України та

не застраховані в системі соціального страхування на випадок без робіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпе­чення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.

Умови надання допомоги по безробіттю, а також їх розмір, за­звичай, залежать від страхового стажу. Страховий стаж обчис­люється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страху­ванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. До стра­хового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набран­ня чинності цим Законом.

Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані у встановленому порядку без­робітними, які протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Таким особам розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (до­ходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів Ук­раїни, залежно від страхового стажу:

- до 2 років - 50 відсотків;

- від 2 до 6 років - 55 відсотків;

- від 6 до 10 років - 60 відсотків;

- понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

- перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

- протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

- у подальшому - 70 відсотків.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення до­помоги по безробіттю враховуються всі види виплат, на які нара­ховувалися страхові внески.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які про­тягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відно­вити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають пра­во на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. До­помога по безробіттю цій категорії осіб визначається у розмірі про­житкового мінімуму, встановленого законом.

Виплата допомоги по безробіттю обмежується Законом як у тривалості її виплати так і в її розмірі. Вона виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості (особам, які звільнилися з останнь

ого місця роботи за власним бажанням без поважних причин, з 91-го календарного дня) і загальна тривалість її виплати не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати не може перевищувати 720 календарних днів. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Вищезазначеним Законом також передбачена допомога по част­ковому безробіттю, яка надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тим­часового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без пе­реривання трудових відносин з причин економічного, техно­логічного та структурного характеру.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

- простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим цик­лом виробництва (далі - цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

- простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. У разі якщо простій носить сезонний характер або виникає ви­ключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі мож­ливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у це­хах, на підприємствах, допомога по частковому безробіттю не надається.

6. Допомоги на поховання

Порядок надання допомоги на поховання та її розміри, перед­бачаються різноманітними нормативними актами в залежності від категорії осіб, що померли. Так відповідно до ст. 45, 46 Закону Ук­раїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. до­помога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або стар­ших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працез­датних батьків}, а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою на­вчання - до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахо­ваної особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка пе­ребувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Якщо смерть застрахованої особи настала в наслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'яза­них з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 бе­резня 2000 року допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, відповідно до ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. та ст. 53 Закону України «Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. А якщо померлому пенсіонерові була призначена і виплачувалась пенсія за Законом України «Про пенсійне забезпечення військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 p., то відповідно до ст. 61 цього Закону в разі смерті пенсіонера чле­нам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, випла­чується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Допо­мога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листо­пада 2000 року у разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 16 років членам його сім'ї або особі, яка здійсни­ла, поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги. І така допомога виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмір допомоги на поховання» від 27 грудня 2001 р. № 1753 передбачено, що

у разі смерті аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студен­та вищого навчального закладу I-IV рівня акредитації очної форми навчання, учня професійно-технічного навчального закладу на­дається допомога на поховання у розмірі 150 гривень, якщо помер­ла особа не перебувала на утриманні особи, застрахованої в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. У та­кому ж розмірі надається допомога на поховання особи, яка пере­бувала на утриманні зазначених осіб. Допомога надається за раху­нок коштів місцевого бюджету за місцем проживання сім'ї померлого або особи, яка здійснила поховання. Така ж допомога надається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, за останнім місцем проживання померлої особи у разі смерті пенсіонера - в розмірі двомісячної пенсії померлого, але не менш як 150 гривень, за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія, а також у разі смерті особи, яка не належить до зазначених кате­горій і не застрахована в системі загальнообов'язкового державно­го соціального страхування, за рішенням місцевої державної адміністрації або виконкому ради з урахуванням матеріального становища цієї особи у розмірі до 150 гривень за рахунок коштів місцевого бюджету.

Якщо середньомісячний сукупний дохід за шість календарних місяців на одного члена сім'ї померлого або середньомісячний дохід за цей же період особи, яка здійснила поховання, не переви­щував 65 гривень, то, крім вищевказаної допомоги, сім'ї померло­го або зазначеній особі надається додаткова грошова допомога на поховання в розмірі 90 гривень за рахунок коштів, з яких надава­лася допомога на поховання.

7. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - це щомісячна допомога, яка надається за рахунок субвенцій з держав­ного бюджету до місцевих бюджетів малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середнь­омісячного сукупного доходу сім'ї. Умови та порядок надання та­кої допомоги визначені спеціальним Законом України «Про дер­жавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 року.

Відповідно до цього Закону під поняттям «сім'я» розуміється одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання, а під поняттям «малозабезпечена сім'я* розуміється сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин мас середньомісячний су­купний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. Під прожитковим мінімумом для сім'ї розуміється визначена для кож­ної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, роз­рахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, а під середньомісяч-

ним сукупним доходом сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням держав­ної соціальної допомоги.

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.

Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до органу праці та соціально­го захисту населення за місцем його проживання або до виконав­чого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту насе­лення. У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для перевірки до­стовірності поданих відомостей та правильності надання допомоги.

До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

- документ, що посвідчує особу;

- довідка про склад сім'ї (до складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у ви­щих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та про­фесійно-технічних навчальних закладах до досягнення двадця­ти трьох років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та II групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацез­датні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ни­ми і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю влас­них доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не включа­ються особи, які перебувають на повному державному утриманні);

- декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються державна соціальна допо­мога, призначена відповідно до вищевказаного Закону; нарахо­вана субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї аліменти);

Поиск по сайту: