Мал. 4. Структура промислового виробництва Черкаської області

Джерело: [ 4]

Паливно-енергетичний комплекс. Головним енергопотенціалом району є гідроенергетика, представлена потужними і малими ГЕС та ГАЕС.

Київська ГЕС - перша (верхня) сходинка каскаду гідроелектростанцій на території України, побудована на річці Дніпро. Перший гідроагрегат Київської ГЕС був введений в експлуатацію у 1964 році, останній (20-й гідроагрегат) був зданий в експлуатацію у 1968 році.

До складу споруд гідровузла входят: будівля ГЕС з береговими спорудами; суміщена з будівлею бетонна водозливна дамба; судноплавний однокамерний шлюз; автомобільна магістраль. Сумарна встановлена потужність станції - 408,5 Мвт. Середньорічне вироблення - 790 млн. квт•год, при максимальному натиску 12 метрів. На гідроагрегатах встановлені турбіни ВАТ «Турбоатом» (м. Харків) і генератори виробництва НВО «Електротяжмаш» (м. Харків). Дамба станції утворює Київське водосховище. Київська ГЕС спільно з Київською ГАЕС складають єдиний гідроенергетичний каскад.

Київська ГАЕС - Київська гідроакумулююча електростанція - перша в СРСР ГАЕС, є частиною каскаду гідроелектростанцій на території України. Побудована на правому березі Київського водосховища на відстані 2,5 км. від Київської ГЕС. Перший її гідроагрегат був введений в експлуатацію у 1970 році, останній (шостий) - зданий в експлуатацію у 1972 році. До складу гідроспоруд входять: будівля ГЕС; напірні трубопроводи; верхній гідроакумулюючий басейн; нижнім водосховищем є водосховище Київської ГЕС. Сумарна встановлена потужність станції - 235,5 Мвт в генераторному режимі і 135 Мвт в насосному. Середньорічне вироблення - 190 млн. квт•год, при максимальному натиску 72,7 метрів. В будівлі ГАЕС встановлено шість гідроагрегатів, з яких три - оборотних насос-турбіни.

Канівська ГЕС - другий ступінь каскаду гідроелектростанцій на території України, в м. Каневі, Черкаська область. До складу споруд гідровузла входять: будівля ГЕС, суміщена з водозливами; судноплавний однокамерний шлюз; земляні дамби з обох берегів Дніпра; автомобільна магістраль. Сумарна встановлена потужність станції - 444 Мвт. Середньорічне вироблення електроенергії - 972 млн. квт•год, при максимальному натиску 15,7 метрів. Дамба станції утворює Канівське водосховище.

Канівська ГАЕС будується на річці Дніпро (м. Канів, Черкаська область). Проект будівництва розроблений ще у 1985 році Інститутом «Укргідропроект» (м. Харків). Проект передбачав будівництво ГАЕС з добовим і тижневим регулюванням графіка навантаження енергосистеми потужністю 3 600 Мвт у складі 16-ти оборотних гідроагрегатів в генераторному і насосному режимах відповідно.

Роботи з будівництва ГАЕС були припинені у 1992 році внаслідок дестабілізації економіки України. ВАТ «Укргідропроект» планує розробити новий проект спорудження Канівської ГАЕС. Потужність її чотирьох гідроагрегатів складе 1000 Мвт в турбінному режимі або 1120 Мвт - в насосному. Пуск першого гідроагрегату запланований на грудень 2012 року.

В Україні налічується понад 63 тис. малих річок і водотоків загальною довжиною 135,8 тис. км, з них близько 60 тис. (95%) - дуже маленькі (довжина менше 10 км), їх сумарна довжина - 112 тис. км, тобто середня довжина такого водотока - 1,9 км. Найбільшою водоносністю відрізняються річки Карпат (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл загального гідроенергетичного потенціалу

малих річок по областях України

Джерело: [4]

З початку 20-х років в Україні налічувалися 84 гідроелектростанції загальною потужністю 4000 квт, а в кінці 1929 року - вже 150 станцій загальною потужністю 8400 квт, серед них Вознесенська (840 квт), Букська (570 квт), Сутиська (1000 квт) та ін. У 1934 році введено в експлуатацію Корсунь-Шевченківську ГЕС (2650 квт), яка за своїми технічними показниками була однією з найкращих станцій того часу. У післявоєнний період електрифікація сільського господарства теж ґрунтувалася на збільшенні потужностей і поліпшенні техніко-економічних показників малих електростанцій. На початку 50-х років кількість побудованих малих гідроелектростанцій в Україні складала 956 із загальною потужністю 30 тис. квт. Проте через розвиток централізованого електропостачання і стійку тенденцію до концентрації виробництва електроенергії на потужних тепло- і гідростанціях будівництво малих ГЕС було призупинено. Почалася їх консервація, демонтаж, сотні малих ГЕС були зруйновані.

Сьогодні в Україні збереглося всього 48 малих гідроелектростанцій, більшість яких вимагають реконструкції. До них відносяться такі порівняно потужні станції, як Ладижинська, Звенигородська, Корсунь-Шевченківська, Лоташівська, Юрпільська, Букська.

Технічний стан ГЕС характеризується значно або повністю зношеним основним гідросиловим, гідротехнічним і електротехнічним устаткуванням, яке можуть стати причиною виникнення аварійних ситуацій; замулюванням водосховищ; зростанням відбору води на неенергетичні потреби; розмивами кріплень водозливних і берегових ділянок нижніх б'єфів тощо.

АТ "Київенергомаш" в рамках програми розвитку малої гідроенергетики України розробляє проекти:

• оновлення і реконструкції діючих МІНІ-ГЕС;

• будівництва нових МІНІ-ГЕС в районах децентралізованого енергопостачання;

• будівництва МІНІ-ГЕС в регіонах централізованого енергопостачання на наявних перепадах водосховищ і водотоків;

• нове будівництво з концентрацією натиску.

Мала енергетика України через її незначну питому вагу (0,2%) в загальному енергобалансі не може істотно впливати на умови енергозабезпечення країни. Проте експлуатація малих ГЕС дає можливість виробляти близько 250 млн. квт/год електроенергії на рік, що еквівалентно щорічній економії до 75 тис. тонн дефіцитного органічного палива.

За оцінками Світової енергетичної ради, економія органічного палива за рахунок малої гідроенергетики в загальному виробництві енергії на 2020 рік складатиме 69 і 99 млн. т у.п. для відповідно мінімального і максимального варіантів розвитку.

Швейцарська Alter Energy Group AG (AEG) придбала два київські підприємства, що спеціалізуються на розробці і будівництві проектів альтернативної енергетики. Так, AEG придбала спочатку 100% акцій ЗАТ «Київенергомаш» і 51% акцій київського підприємства «Південьенергопромтранс» (ПЕП), яке є власником-оператором когенераційних потужностей. Зокрема, ПЕП належить когенераційна станція в Смілі (Черкаська обл.) електричною потужністю 2,5 Мвт і станція, що будується, в Качановці (Сумська обл.) потужністю 8 Мвт. За оцінками експертів, будівництво ГЕС - перспективний напрям для інвестора, оскільки Україна володіє значним енергетичним потенціалом річок.

Металургійний комплекс району представлений в основному підприємствами «малої» і переробної металургії. Підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні з розвиненими країнами. Ця проблема вимагає впровадження найновіших досягнень НПТ у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів та способів їх виплавки. Металургія України надмірно енерговитратна. Щоб подолати цю проблему необхідно реалізувати програми значного скорочення витрат усіх видів енергоресурсів - починаючи з видобування і закінчуючи виробництвом готової продукції.

Машинобудівний комплекс представлений багаточислельними підприємствами Києва, Черкас та інших міст району, які виготовляють літаки, автомобілі, верстати та інше обладнання. Значними центрами машинобудування і металообробки є Біла Церква (заводи «Автотрактородеталь», «Електроконденсатор» та завод металевих виробів), Васильків, Бровари (заводи холодильників), Фастів (завод «Червоний Жовтень», що виробляє хімічне устаткування), Ірпінь (завод «Ірпіньмашторф»), Ржищів (завод «Радіатор»), Чорнобиль (ремонт річкових суден), Смілянський машинобудівний завод (устаткування для харчової промисловості), Черкаський машинобудівний завод імені Г. І. Петровського (устаткування для підприємств торгівлі та громадського харчування), Монастирищенський машинобудівний завод (парові котли), Кам'янський машинобудівний завод (устаткування для текстильної і хімічної промисловості). Виробництво сільськогосподарської техніки та приладобудування представлене Черкаським заводом «Фотоприлад», Уманським машинобудівним заводом та заводом «Мегомметр» (електровимірювальні прилади); підйомно-транспортне машинобудування - Золотоніським ремонтно-механічним заводом.

Державне підприємство «Київський авіаційний завод «АВІАНТ» заснований у 1920 році. Завод має в своєму розпорядженні значні виробничі площі, комплект спеціального і універсального устаткування для виробництва деталей літаків, оснащення і інструментів, діє система підготовки серійного виробництва: це дозволяє освоїти виготовлення літаків різного призначення.

З 1982 року по теперішній час на заводі продовжується виробництво багатоцільового літака Ан-32, що особливо добре зарекомендував себе в кліматичних умовах Індії. Літак випускається в транспортному (Ан-32Б) і протипожежному (Ан-32П) варіантах (вже побудовано 355 таких літаків). В даний час проводиться робота з модернізації літака: збільшення вантажопідйомності, скорочення чисельності екіпажа, збільшення дальності польоту, збільшення ресурсу двигунів.

Перспективи завод пов'язує (окрім продовження будівництва літака Ан-32) з освоєнням і серійним виробництвом літаків Ан-148, Ан-70. Літак Ан-148 розрахований на перевезення до 85 пасажирів на відстань від двох до 4500 км із швидкістю 850 км/год. 17 грудня 2004 року літак Ан-148 зробив свій перший політ. У 2007 році успішно пройшов сертифікаційні випробування і в лютому 2007 року отримав сертифікат типу, а у серпні 2007 року – сертифікат схвалення виробництва літака на заводі «АВІАНТ». На даний час здійснюється серійне виробництво літака Ан-148.

Літак Ан-70 – це унікальний військово-транспортний літак, аналогів якому немає у світі. Він забезпечує доставку практично всієї номенклатури армійського озброєння і військової техніки масою 30-47 тонн на дальність відповідно 5000-1350 км із швидкістю 750-800 км/год, повітряне десантування техніки і людей з великих і малих висот. Залежно від способу застосування Ан-70 забезпечує можливість експлуатації як з бетонних ВПП завдовжки 1800 м, так і з ґрунтових майданчиків завдовжки 600-900 м. Заводом «АВІАНТ» на даний час виконується укладений з Міністерством оборони України договір на постачання перших літаків Ан-70.

Також завод виготовляє пральні машини ”Либідь”, медичне устаткування, системи медичні для оксигенобаротерапії (барокамера ОКА-МТ), літаки Ан-124 ”Руслан”, Ан-225 ”Мрія”, тролейбуси.

В Україні зареєстровано 49 підприємств, які займаються різного роду суднобудуванням: катери, баркаси, сухогрузи, танкери, газовози. З них можна виділити найбільші: ВАТ «Суднобудівний завод «Лиман» (Миколаїв); ДП «Завод ім. 61 комунара» (Миколаїв); ВАТ «Дамен Шипярдс Океан» (Миколаїв); ВАТ «Завод Ленінська кузня» (Київ).

Українське автомобілебудування протягом 40 років існувало в тіні проблем російської автомобільної промисловості, потім пройшло разом з економікою країни через всі етапи кризи, через ринкові експерименти, що проводилися над промисловістю, але, в основному, зберегло свій потенціал. Підприємства виготовляли майже повну номенклатуру матеріалів і комплектуючих для автомобілів: Білоцерківський і Дніпропетровський шинні заводи, дніпропетровський завод "Іста" з виробництва акумуляторів, Кам'янець-Подільський завод з виробництва джгутів проводів і комутаційного устаткування, Херсонський завод електромашинобудування, що випускає стартери і генератори, Кременчуцький колісний завод і багато інших.

Після розвалу СРСР освоєно виробництво радіаторів і систем охолоджування для автомобілів у Луганську, електроустаткування в Херсоні і Києві, датчиків і реле в Іллічівську і Сімферополі та інших автомобільних компонентах, що раніше не випускалися в Україні.

Що стосується вітчизняного авторинку, то він потенційно вельми місткий: в Україні низький рівень забезпеченості населення автомобілями, а існуючий об'єм продажу не забезпечує навіть просте відтворення парку. За рівнем забезпеченості населення автомобілями (120 на 1000 осіб) Україна стоїть нижче за багато східноєвропейських країн і значно відстає від країн Заходу, де цей показник складає 400 – 500 автомобілів на 1000 осіб.

Останніми роками в Україні з'явилися економічні передумови вигіднішого, порівняно з імпортом готових автомобілів, власного виробництва. Як результат, у 2007 році виробництво легкових автомобілів в Україні збільшилося на 42,2%, або на 113 тис. штук, у порівнянні з 2006 роком, до 380 тис. штук. Виробництво автобусів у 2007 році збільшилося на 18,6% - до 9083 штук.

Найбільшими виробниками легкових автомобілів і автобусів в Україні є Корпорація "УкрАВТО" (ЗАТ ЗАЗ), Корпорація Богдан (ВАТ ЛуАЗ і ВАТ Черкаський автобус), ЗАТ Єврокар, Корпорація "АІС" (ТОВ КрАСЗ), Корпорація Еталон (ЗАТ Чернігівський автозавод і ЗАТ Бориспільський автозавод) та ін.

У віковій структурі автопарку України близько половини всіх автомобілів є старшими за 14 років. Разом із цим, протягом останніх років, у зв’язку з високими темпами росту доходів населення та покращенням умов споживчого кредитування, що стало основними чинниками стрімкого розвитку галузі в цілому, у віковій структурі вітчизняного автопарку зростає частка нових автомобілів.

Стимулюючи виробництво автомобілів в Україні, держава надала пільговий режим оподаткування тим підприємствам автомобільної галузі, які отримали грошові інвестиції в сумі 150 млн. дол. і зобов'язалися зберегти базову чисельність виробничого персоналу. Основними пільгами є: звільнення від сплати ПДВ операцій щодо ввезення на митну територію України товарів, які використовуються для будівництва, створення виробничих потужностей і виробничої діяльності автомобілебудівних підприємств і операцій з продажу автомобілів власного виробництва; звільнення від сплати податку на ту частину доходу, яка реінвестується у виробництво, і від сплати податку на землю.

У Черкасах виготовляють автобуси „Богдан”. Український холдинг "Богдан" (займається виробництвом автобусів) уклав партнерську угоду з Isuzu Motors на 5 років. Угода передбачає постачання в Україну агрегатної бази для виробництва автобусів, спільної розробки модельного ряду для ВАТ "Черкаський автобусний завод" і експорту продукції в країни СНД.

Мотоцикли виготовляють у Києві на Київському мотоциклетному заводі.

Хімічно-лісовий комплекс. Хімічна промисловість представлена в основному хімією органічного синтезу: Черкаський завод штучного волокна, Черкаський завод хімічних реактивів, Уманський вітамінний завод, Черкаський завод азотних добрив.

Деревообробна - мебльовим комбінатом (Фастів), мебльовими фабриками (Біла Церква, селище Коцюбинського), лісопильним (Буча), лісотарним (Борова) заводами, мебльовим об'єднанням «Дніпро» у складі Черкаського фанерно-мебльового комбінату, Русько-Полянського мебльового комбінату, Шполянської, Смілянської, Золотоніської та Чигиринської мебльових фабрик.

Будівельний комплекс досяг значного розвитку: домобудівний комбінат (Біла Церква), полігони збірного залізобетону (Бориспіль), майоліковий і будівельних матеріалів (Васильків), з обробки граніту (Богуслав), цегельні (Стайки, Переяслав-Хмельницький, Біла Церква), цегельно-черепичні (Ірпінь, Фастів) заводи, Вільшанський гранітний кар'єр, склоробні (Тетерів, Бабинці, Гостомель, Буча), толевий завод (селище Коцюбинського) та інші підприємства.

Легка промисловість представлена швейними (Біла Церква, Сквира, Фастів, Поліське, Переяслав-Хмельницький, Черкаси, Сміла, Умань, Золотоноша, Шпола, Корсунь-Шевченків); суконною (Богуслав) і взуттєвою (Біла Церква, Умань і Черкаси) фабриками, шкіряними заводами (Васильків, Баришівка); текстильними фабриками - в Черкасах та Стеблеві.

Поиск по сайту: