 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Історія української вишивки
Язичницькі символи в національній українській вишивці
Виконала
учениця 10 класу
Бутівченко Анна Юріїївна
Люботинської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів № 5
Люботинської міської ради
Харківської області
Науковий керівник
Чурілов Євген В`ячеславович
вчитель історії
Люботинської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів № 5
Люботинської міської ради
Харківської області
Харків 2013 р
Зміст
| Вступ............................................................................................. | С.3 |
| Розділ 1Історія української вишивки………………………… | С.5 |
| Розділ 2Основні техніки української народної вишивки…… | C.10 |
| 2.1.Матеріали та тканини……………………………………... | С.10 |
| 2.2. Основні техніки вишивки…………………………………. | С.10 |
| Розділ 3Основні язичницькі символи, та їх інтерпретація в православній традиції………………………………………….. | С.15 |
| 3.1. Основні знаки та кольори…………………………………. | С.15 |
| 3.2.Боги, живі істоти та рослини……………………………… | С.18 |
| Висновок……………………………………………………….. | С.30 |
| Список літератури……………………………………………. | С.33 |
| Додатки…………………………………………………………. | С.37 |
Вступ
Ви́шивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.
Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. [ 5]
Основне призначення вишивки — не тільки прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, а й захист людини від усього зла. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.
Актуальність роботи полягає в тому, що вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.
Вагоме значення мала кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки.
Мета роботи – дослідити основні язичницькі символи та їх інтерпретацію в православній традиції.
Виходячи з мети роботи, нами були поставлені наступні завдання:
1. Вивчити походження української національної вишивки.
2. Дослідити основні язичницькі символи.
3. Прослідкувати розвиток цих символів в християнську добута їх унтерпритацію
4. Проаналізувати значення вишивки в життілюдини
Розділ 1
Історія української вишивки.
Народне декоративне мистецтво своїм корінням сягає глибокої давнини і поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Передовсім воно розвивалося як творчість селян і мешканців передмість. Вироблялися предмети, в тому числі і художні, для власних потреб. Художніми ремеслами вважались види професійної діяльності, які вимагали складного устаткування і тривалого навчання. Але вишивкою займалися з дитинства і повсюди. Це було обумовлено бажанням прикрасити свій побут, свідчило про багатство внутрішнього світу людини та її вічне прагнення до прекрасного.
Перші згадки про вишивку датуються IV ст. до н.е. Археологи виявили елементи одягу древніх скіфів, прикрашені вишивкою золотом. На полотні почали зображати ритуальну символіку, особливі знаки і візерунки, пов'язані з язичництвом. [ 6]
Після введення християнства на території Київської Русі стали зображати знаменні події, використовуючи вишивку. Розміщення вишивки на одязі було пов'язано з народними повір'ями. Вишиті елементи розміщували навколо шиї і рукавів.
У XVII столітті на вишитих малюнках стали зображати квіти. Столицею цього виду мистецтва став Київ. У той час майстрами цього ремесла стали послушниці і черниці місцевих монастирів.
З часом це ремесло привернуло увагу, і було поставлене на потік. У 1658 році у Львові було відкрито перший вишивальний цех. Багато монастирі почали освоювати різні техніки вишивання. Поміщики організовували майстерні, в яких трудилися кріпаки дівчини. Вишивкою в той час прикрашали одяг, простирадла, скатертини, головні убори, гаманці, рушники. У XIX столітті на території України стала популярною вишивка бісером.
Нашу країну неможливо уявити без традиційної української вишиванки. На ній найчастіше зображують квіткові орнаменти, грона калини, листя. Малюнок залежить від місцевості, в якій виготовляється вишиванка. Зараз цей вид одягу знову входить у моду. Вишиванки ручної роботи цінуються у всьому світі.
Все життя українця від народження і до смерті супроводжують українські рушники. Для них відведено особливе місце в будь-якому народному обряді. З рушниками зустрічають в нашому світі нове життя, на рушник ставлять хліб, на рушники стають наречені. На всі релігійні свята вишивають спеціальні малюнки. Україна також славиться своїми вишитими іконами. [ 3]
Археологічні данні свідчать, що виникнення мотивів вишивки належить до часу старослов’янської землеробської громади. Звідси походять загальні риси українських вишивок, які дійшли до наших часів. Але не можна стверджувати, що зображення, народженні язичницькими уявленнями стародавніх слов’ян, збереглися у чистому вигляді протягом віків. Вони зазнали великих змін, поступово перетворюючись в орнаментальні мотиви. Так ж зміни сталися і в поєднанні мотивів між собою. Таким чином, незважаючи на те, що у цілому українським вишивкам притаманні спільні ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності яз за формою, так і способом виконання, сюжетним оздобленням, кольоровою гамою.
Для вишивки Слобожанщини, де в наслідок історичних обставин відобразилися загальні риси багатьох регіонів України, а особливо колишньої гетьманщини, характерні рослинні, геометризовані та геометричні орнаменти Вишивка червоними та червоно-чорними нитками, сполученням м’яких пастельних тонів, білим по білому. Застосовуються різноманітні техніки виконання: лиштва, вирізування, солов’їні вічка, курячий брід, рушникові шви, хрестик, тамбурний шов тощо.
Найранішим за виникненням є геометричний орнамент. Він складається з простіших геометричних фігур: квадратів, ромбів, трикутників, розеток та інше. Всі ці фігури мають різноманітні варіанти як внутрішнього заповнення, так і зовнішнього виконання. На думку вчених всі вони є сонячними знаками – символами і в далекому минулому вважалися священними зображеннями. Первісний зміст їх давно вже забуто, але фігури збереглися донині у східних слов’ян, як улюблені елементи орнаменту. Сполучення цих елементів у різних комбінаціях створює велику кількість різноманітних орнаментальних композицій, які мають чіткий безкінечний ритм. В орнаментах стародавніх слов’ян поряд з геометричними зустрічаються і рослинні елементи, Характерним прикладом рослинної орнаментики є так зване «Світове дерево», тобто «Дерево життя» - священний символ, який мав велике значення у релігії давніх слов’ян. За допомогою цього символу, композиція якого носила космогонічно-заклинальній характер, наші пращури намагалися розповісти про своє бачення структури світобудови, яку вони уявляли собі у вигляді трьох ярусів: нижнього, підземно-водного (світ нави), середнього, земного (світ яви), верхнього, небесного (світ прави) [ 8]
Біля основи «дерева» часто зображувалися парні птахи або тварини, що символізувало парність життя. Птахи розташовувалися і на гілках у середній та верхній частинах дерева.
На рушниках ХІХ – ХХ століть «Дерево життя» - стилізована рослина без яких-небудь виражених ботанічних ознак. Часто зображується у вазонах або чашах, які мають численні варіанти.
Під мотивом «Дерева» знаходяться або зигзагоподібний орнамент, чи меандр, що символізує підземну воду, або квіти, що перевернуті голівками донизу і символізують підземний світ. Над «Деревом життя» на вишивках зображуються різні варіанти мотивів зірок, які символізують зоряне небо. «Світове дерево» завжди спрямоване до неба. Цей образ перейшов віки і донині широко вживається.
Від кінця ХІХ сторіччя в Україні почала розповсюджуватися вишивка хрестиком, активно витісняючи інші техніки. Вона сприяла широкому втіленню у вишивці рослинно-геометризованих орнаментів та сюжетних композицій, які є особливо характерними для східних областей України та окремо для Слобожанщини. [ 9]
Серед усього розмаїття українських вишиванок особливе місце посідає вишитій рушник – відбиття культурної пам’яті народу. Рушники супроводжували людину усе життя і в радості і в горі: з ним приходили до породіллі, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка і коханого, проводжали людину в останній путь. Він завжди був символом гостинності. Хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали дорогих гостей. Ним застилали святковий стіл. Почесному гостю клали рушник на коліна, коли пригощали. Цей виріб був завжди дорогим і бажаним дарунком, а також традиційною окрасою житла.
Рушник – неодмінний атрибут весільної обрядовості. В народі весілля – тріумф життєствердження, що синтезує в собі все найкраще, на що спроможний людський талант: демонстрація одягу, вишиванки, ткацтва, пісень, танців – всього розмаїття народних талантів. Адже жоден обрядовий елемент не відігравав у традиційному весіллі такого символічного значення, як рушник. [ 11]
Дівчата з дитинства готували їх десятками на посаг і весільні подарунки. Підперезана рушником молода йшла кликати на весілля. Ними перев’язували весільних гостей. При вінчанні молодим зав’язували рушником руки на злагоду в подружньому житті та ставали на нього на знак єдиної спільної дороги.
Кульмінацією весілля було «стати на рушник».
Вишивку як вид орнаментального мистецтва необхідно розглядати в комплексі оформлення інтер’єру, свята, народного костюма.
Протягом історичного і культурного розвитку на Україні виробились найбільш доцільні з точки зору практичних і естетичних вимог форми одягу, його край, різноманітні методи і засоби декоративного оформлення. Серед них провідне місце займає вишивка. Характер вишивки, вибір тих або інших орнаментальних мотивів, колірного вирішення залежали від призначення одягу, соціальних умов. Вишивка розташовувалась у місцях, зумовлених загальною композицією вибору, його кроєм. Особлива увага приділялася вишивці сорочки.
На будень вишивали просто, скромно, на свято – складніше і багатіше, найпишніше – весільні дівочі сорочки. Вишивкою орнаментували оглядові частини сорочки рукава, поділ, пазуху, комір тощо, що було обумовлено історичними обставинами –системою захисту людини від всього злого. Крім того тут присутня і естетична функція – побудова композиції вишивки на чергуванні горизонтальних та вертикальних ліній надає їй ритмічної різноманітності. [ 10]
Традиція оздоблення одягу вишивкою пройшла крізь віки, вона є актуальною і в наш час, тому що покращує естетичний вигляд одягу, надає йому різноманітності, можна сказати виховує художній смак людини.
Розділ 2
Поиск по сайту: