Мільйонів на рахунки терористів: Володимир Демчишин втягнув Міненерговугілля у черговий корупційний скандал

Информатор, 14 мая 2015 г.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості вчергове “засвітилось” у корупційних схемах, пов’язаних з фінансуванням терористів Донбасу.

Володимира Демчишина майже з перших тижнів діяльності на посаді міністра енергетики та вугільної промисловості переслідують гучні корупційні скандали. Спочатку, вже на другому місяці його діяльності була створена комісія з розслідування обставин підписання контрактів на імпорт електроенергії з Росії в Україну та постачання її до окупованого Криму. Такі дії міністра визнали протиправними, його запропонували звільнити, а усі матеріали розслідування передати правоохоронним органам для перевірки та притягнення до відповідальності винних осіб у скоєних правопорушеннях. Загалом такі дії кваліфікували як державну зраду. Однак, скандал невдовзі заговорили – дуже вчасно привернулись неадекватні дії Генштабу зі здачею донецького аеропорту, Дебальцевого, а невдовзі усіх почав дошкуляти стрибаючий долар. Справу Демчишина заговорили…

А він продовжив впровадження нових схем, не цураючись торгувати з терористами, які окупували наш Донбас. Так, нещодавно відкрилась нова схема, за якою, по факту, українська влада спонсорує російських окупантів. Але про все по порядку.

ПАТ “Центренерго”, що входить до Міненерговугілля, купує вугілля у декількох підприємств. У тому числі і у Торезького ДП “Шахта ім. Кисельова”, що знаходиться на окупованій території, проте перереєстрованій в Україні. На вказаній штаті працює усього дві людини.

Про те, що у міністерстві та уряді хтось допомагав “легалізувати” в державних документах цю схему свідчать наступні факти: 20 cічня був призначений директор ДП, а через 10 днів – 30 січня – він вже підписав контракт з ПАТ. Варто зауважити, що це нечувана швидкість для бюрократичних процедур у цьому міністерстві. Крім цього слід наголосити, що вивезення будь-чого із зони АТО – справа непроста. Алгоритм дій виглядає наступним чином: підприємство, згідно з додатком №2 до наказу від 22.01.15 р. Антитерористичного центру при СБУ “Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів уздовж лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей”, зобов’язана подати у відповідне міністерство заяву про внесення до переліку суб’єктів підприємницької діяльності і груп товарів на перевезення в або з тимчасово окупованій території. У заяві повинно бути детально розписано, як воно виконує фінансові зобов’язання перед держбюджетом за останні три місяці: податки на прибуток, ПДВ, на доходи фізосіб, на землю, військовий збір і т.д.

Хто і як їх платив у даній ситуації, питання відкрите. Потім міністерство узгоджує “заяву” з низкою служб – СБУ, податковою інспекцією та іншими організаціями. І лише за наявності повного комплекту документів можна приступати до ввезення/вивезення.

А от із даною псевдошахтою (ім. Кисельова), вочевидь, усе в порядку, раз “Центренерго” зовсім недавно виплатило їй 100 млн. грн. за відвантажену вугільну продукцію.

Та, в свою чергу, транзитом перерахувала кошти ПП «Содєйствіє», яке відправило їх на рахунки ДП “Торезантрацит” – 14 млн. грн, ДП “Шахтарськантрацит” – 16 млн. грн., ДП “Сніжнеантрацит” – 15 млн. грн., ДП “Державна вугільна енергетична компанія” – 13 млн. грн. та ДП “Макіїввугілля” – 14 млн. грн. А 28 млн. загадковим чином осіли на рахунках підприємств, що займаються переведенням у готівку коштів.

ПАТ “Центренерго” сплачено 100 млн. грн. ДП “Шахта ім. К.І.Кісельова” за відвантажену вугільну продукцію, кошти транзитом потрапляють на ПП “Содєйствіє”. ПП “Содєйствіє” у свою чергу здійснює оплату у розмірі: ДП “Торезантрацит” – 14 млн.грн., ДП “Сніжнеантрацит” – 15 млн.грн., ДП “Шахтарськантрацит” – 16 млн.грн.., ДП “ДВЕК” – 13 млн.грн., ДП “Макіїввугялля” – 14 млн. грн., 28 млн. грн.. потрапляють на рахунки підприємств, що займаються переведенням коштів у готівку.

Варто окремо наголосити, що “держпідприємство”, яким де-юре є “шахта ім. Кисельова”, платить партнерам, які працюють під контролем російських окупантів. Усі перераховані вище ДП не перереєстровані в Україні. У цьому переліку “українські” лише «Содєйствіє» та ті, хто цифри з нулями на папері хвацько перетворює у цілком реальні купюри.

Окрему увагу варто звернути на це саме “Содєйствіє“. Воно привертає увагу не лише зневажливим ставленням до української мови, а й керівним складом. На цих персоналіях варто окремо зупинитись. За документами керівником “Содєйствія” числиться Арам Абазян, а засновником торезький підприємець Тетяна Автономова. Насправді ж усіма справами займається її син Дмитро Автономов. Варто зауважити, що уся трійця неодноразово фігурувала у тендерних махінаціях за режиму Януковича, і знаходилась у колі друзів “Стоматолога” та Азарова. Чудово почувались вони і після втечі Януковича. Так, 19 травня 2014 року 4-й ВГРЗ за результатами тендеру уклав угоду з ТОВ “Донвуглемет” на поставку бензину, палива для реактивних двигунів, мастила та пластмаси на 789 тис. грн. Про це писав “Вісник держзакупівель”. Власником “Донвуглемета” є Дмитро Автономов. А єдиним конкурентом фірми на торгах було … ТОВ “Содєйствіє”, яке колись заснував батько сімейства Ігор Автономов. Як бачимо, “прозору” схему лобіювали в уряді чи кабміні.

До речі, раніше Абазян очолював ТОВ “Торговий дім “Донбасвугілля” Олексія Теплова, партнера Автономова по ТОВ “Спеціальні вантажні перевезення”. Після Абазяна директором став Дмитро Автономов.

Якщо урядовці досі активно співпрацюють із донецьким промисловцем, то, можливо, він займає проукраїнську патріотичну позицію. Принаймні, на це варто сподіватись, з огляду на лобіювання інтересів цієї вельми цікавої персони. Однак просте гугління дає несподівані результати. Так, на сайті “Миротворець” чітко вказано, що Дмитро Автономов – “сепаратист, пособник терористів. Займається контрабандними поставками пального для потреб урядових структур і збройних формувань “ДНР”. Раніше брав активну участь у схемах корупційного збагачення. Господар численних пунктів нелегального видобутку вугілля. Власник компаній “Донуглемет”, “Донбассуголь” та інших”.

Подібні результати наводить і сайт sirgis.info від 27.02.15 р.: “У даний час, за даними джерел в “ДНР”, прибутку від поставок гарячого на окуповані території Автономов ділить безпосередньо з найближчим оточенням Захарченка, який сприяє монопольному становищу “Донвуглемета” на ринку”.

Навіть якщо припустити, що подібні характеристики – “чорний піар”, елементарний моніторинг соцмереж показує Автономова як затятого прихильника російської окупації, тероризму і україноненависника.

20 квітня Демчишин заявив на брифінгу: “є й державні шахти, деякі з яких дійсно постачають вугілля на нашу територію”. При цьому він запевнив, що уряд робить все, щоб всі фінансові потоки цих шахт були під контролем української влади: “З точки зору підтримки сепаратистів, всі постачальники перереєстровані на території України, оперують в банківській системі України, отримують платежі на українські рахунки і платять на карткові рахунки шахтарів, які також знаходяться в українській системі. Вони також платять податки “.

Але за такої позиції незрозуміло чому керівництво віртуального ДП “Шахта ім. Кисельова” досі не за ґратами? Якщо він не знає чим займаються його підлеглі чи партнери – то навіщо нам такий міністр? У часи війни за подібні вчинки розстрілювали, але навіть якщо відкинути це як “старі методи”, то дивує позиція влади, яка не розуміє, що таким чином наша країна позбавляє себе зарубіжних інвесторів, які не співпрацюють із терористами.

А відповідати міністру та чиновникам міністерства за фінансування терористів ще доведеться. Як і “правоохоронцям”, які контролюють рух вугілля між Україною та окупованими територіями. Якщо ж Демчишина і причетних до цієї схеми знову “відмажуть”, то це вчерговий раз підтвердить той факт, що війна на Донбасі вигідна найвищому керівництву держави. Іншого логічного пояснення цьому немає. Інакше б уряд вже давно прийняв якісь заходи для припинення подібних схем.

21. «Эти б…ди вроде из Гарварда, а «стригут» похлеще Януковичей»: все, что нужно знать о новом главе Государственной фискальной службы

“ОРД”,17.05.2015

Эта незатейливая фраза принадлежит одному одесскому бизнесмену, с которым автору этих строк пришлось пообщаться на прошлой неделе. Она, пожалуй, наиболее емко отражает суть текущего момента в налоговой и таможне. Не успели помпезно отгреметь публичные конкурсы на должность Главы ГФС, высохнуть чернила под указом о назначении, а ходоки от Романа Насирова… правильно, как в старые добрые времена, расползлись собирать «мзду малую» за новые кадровые назначения. Потенциальные соучастники, ой простите конкурсанты, на должности глав областных налоговых и региональных таможен в свою очередь отправились «трусить» бизнес.

Похоже г-н Насиров, в отличие от своего предшественника, хорошо усвоил – никакие публичные конкурсы и дипломы MBA от громкой отставки не спасут, срок работы на высокой должности ограничен. Посему нужно как минимум успеть раздать многочисленные долги, как максимум — обеспечить себе и многочисленным родственникам достойную старость… в горячо им любимом Лондоне.

В Украине, чей государственный строй Михаил Саакашкили на днях назвал «бюрократическим феодализмом», вопрос о «представительстве интересов» является первоочередным. А посему и по поводу очередного назначения Романа Насирова уже главой Государственной фискальной службы логично задать сакраментальный вопрос из «Иван Васильевич меняет профессию»: «Ты, Роман, чьих холоп будешь?». Это же надо: 62 претендента на место, бывалые фискалы, дети министров, топ-менеджеры иностранных промышленных гигантов, просто «уважаемые люди» остались за бортом, а молодой человек, который еще в 2012 году даже не мог назвать Кахе Кандукидзе ставку подоходного налога в Украине, снова вышел в фавориты отбора.

Ответ, похоже, прячется в словах самого г-на Насирова, сказаного несколько месяцев назад в интервью журналистам: «Если ты где-то дал сбой — уже не прошел это испытание». Похоже, новый глава ГФС обладает редким для нашей верхушки качеством — «не давать сбоев».

«Жадность — это хорошо»

(из фильма Оливера Стоуна «Уолт-Стрит»)

Если бы не слух, что г-н Насиров на самом деле является родственником главы НБУ Валерии Гонтаревой, в прошлом тоже инвестбанкирши, близкой к Петру Порошенко, его биографию можно было бы характеризовать одной фразой — Self Made Man. Сначала учеба в Украине (кстати, на юриста) и ранняя «менеджерская карьера». По воспоминаниям самого Романа Михайловича он «в 21 год (!) отвечал за оптовые поставки нефтепродуктов (!) в родной Черниговской области в одной из структур основателя концерна «Галнафтогаз» Виталия Антонова… в подчинении у него было 30 человек» (Forbes №2, февр. 2012 г.). В качестве места работы юного бизнесмена также упоминают государственную компанию «Укрнафта-Вентус». Кто это были – боевики, водители или счетоводы не ясно. Затем в 2001г. неожиданный жизненный зигзаг — MBA в одном из лондонских вузов (University of East London), их, там, кстати, около 60 штук, и затем явные попытки навсегда остаться в раю всех беглых инвестбанкиров из СНГ.

В 2007 г. молодой лондонский брокер Nasirov наконец-то начинает работать с Родиной: становится пионером по торговле безпоставочными форвардами с гривной. Не будем углубляться в финансовые тонкости, скажем только, что речь идет о чистой спекуляции с курсом валюты. Причем, здесь надо помнить, что в Украина курс денег никогда не складывался в ходы биржевой игры спроса и предложения, а устанавливался НБУ сугубо административными методами. Иными словами, чтобы заработать на таком рынке, не помогут ни фундаментальный анализ, ни волны Эллиота, — нужна достоверная инсайдерская информация.

Совпадение, но в том же 2007 г. г-жа Гонтарева стала председателем совета директоров группы компаний «Инвестиционный капитал Украины», близкой к тогдашнему председателю Наблюдательного совета НБУ П.Порошенко. Как писал Forbes, именно тогда «на энергичного трейдера обратил внимание гендиректор Concorde Capital Игорь Мазепа, который предложил Насирову открыть и возглавить офис Concorde в Лондоне». Любопытно, что в 2012 г. в том же интервью Forbes (http://forbes.ua/magazine/forbes/1332937-london-nasvyazi) Роман Михайлович обмолвился, что «лучшим финансовым учебником» «он считает фильм «Уолл‑стрит» о коварном брокере Гордоне Гекко в исполнении Майкла Дугласа». Кто не знает, прообразом главного героя Оливеру Стоуну послужил один из главных финансовых рекетиров 80-х гг. Майкл Милкен, считающийся к тому же создателем мирового рынка «мусорных облигаций».

И все было бы хорошо, но мировой финансовый кризис перечеркнул все планы. Офис в Лондоне так и не открылся, и наш герой вернулся в Украину, где сначала работал у того же Мазепы. Здесь он занялся торговлей, прямо как его любимый киноперсонаж, украинскими мусорными облигациями. И надо сказать, что это, действительно, высший пилотаж в стервятническом сегменте финансового рынка, особенно, если ты точно знаешь, что никакого дефолта в стране не будет, несмотря на почти двукратное падение гривны, двукратный рост цены на газ, 20-процентный обвал промышленности и т.д. Но кому война, а кому мать родна. В 2012 г. г-н Насиров похвалялся, что тогда «при стандартном лоте в $1 млн. на евробондах можно было зарабатывать от 1 до 5% в неделю».

Затем (в 2010-2013 гг.) была работа по тому же профилю в другой крупной лавке по продаже Родины – в Renaissance Capital. Именно благодаря близкому сотрудничеству с тогдашним гендиректором RC Питером Ванхекке, в 2011 г. перешедшем на работу к И.Коломойскому в «Укрнафту», Роман Насиров до сих пор считается фигурой близкой к группе «Приват».

На днях эту версию озвучила Юлия Тимошенко, в осведомленности которой трудно сомневаться. Впрочем, в тот же период у нашего героя налаживаются контакты и с другими крупными бизнес-группами. Так через RC в Лондоне размещается «Мироновский хлебопродукт» миллиардера и еще недавно первого заместителя главы АП Юрия Косюка. Вообще становится видно, что с годами вместо финансов, которые с годами все больше начинают в Украине петь романсы, г-на Насирова все больше притягивает родная земля в виде недвижимости и продукции сельское хозяйство.

Поиск по сайту: