Принцип систематичності й послідовності навчання

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових законо­мірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у ро­боті учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у вико­нанні домашніх завдань, час виконання завдань, система­тичне повторення навчального матеріалу).

Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відпо­відають віковим особливостям учнів, їх розумовим мож­ливостям. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання пра­вил: від простого — до складного, від відомого — до неві­домого, від близького — до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливо­стей учнів з метою постійного підвищення цих можливо­стей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане не­зрозумілим.

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех­нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна­чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав­чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь­кому житті.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає головне спря­мування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, а та­кож з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань. Свідо­мому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і зав­дань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; викори­стання у процесі навчання мислительних операцій (аналі­зу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння; належний контроль і само­контроль. Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «.все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма­ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями.».

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли­боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма­теріалу за розділами і структурними смисловими частина­ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по­єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето­дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор­чого застосування знань; постійне звернення до раніше за­своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та прак­тичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, пра­цездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаю­чим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев­ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус­пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ­ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви­користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Поиск по сайту: