Природні особистості психіки

До них належать:

1. Особливості психічного коду людини. Згідно з уяв­леннями К.Г. Юнга, природжений психічний код люди­ни, який визначає майбутні тенденції її поведінки, як
елементи має архетипи — прообрази колективного підсвідомого. Це універсальні для всіх часів і народів поняття, стандарти — відчуття, мислення й поведінки, такі як любов, відданість, бажання влади та багатства, агресивність, потреба у спілкуванні, милосерді, щед­рості, прагнення перемін, ініціативність, відпові­ дальність тощо.

Психічний код кожної людини має певний набір ар-хетипів. Згідно з квантовою фізикою, одиницею свідо­мості є холодайн (аналогічне архетипу) — трьохмірна голографічна форма думки. З холодайнів формується свідомість людини.

2. Особливості внутрішньоутробного розвитку плоду та процесу народження як факторів, які формують перші психокомплекси — пренатальні матриці.

Роботами Грофа (середина минулого віку) показано, що у дитини формується психіка ще в утробі матері. В її свідомості фіксуються всі стани комфорту та дискомфор­ту на рівні відчуттів.

Заходячись в енергетичному та емоційному зв'язку з матір'ю, дитина (плід) відчуває її психічний стан, любов до себе. Якщо внутрішньоутробний розвиток прохо­див нормально, комфортно, то в майбутньому людина не боїться за своє існування, комфортно відчуває себе у світі, тому що впевнена в його добрих намірах. А якщо навпаки, особливо після спроби знищити дитину (плод), надалі може з'явитись психокомплекс своєї непотріб­ності, виникатиме спроба самогубства (І пренатальна матриця).

Якщо в період пологів мала місце патологічна фікса­ція в підсвідомості негативного психічного досвіду (у зв'язку з тиском, болем), то можуть сформуватись пси-хокомплекси "жертви деспотизму" тощо (II пренаталь­на матриця).

При сильних потугах, протягом яких дитина активно захоплюється процесом народження, формується фактор ризику. Дитина проявляє перші дії у боротьбі за існуван­ня. Тут теж можуть сформуватись психокомплекси у виг­ляді "довічних борців", революціонерів, для яких усе життя — це боротьба (III пренатальна матриця).

Ускладнення в процесі родів (наприклад, асфіксія) часто породжують страх, невпевненість, які в майбутнь­ому є перешкодою для творчої реалізації людини (IV пре­натальна матриця).

Психічні комплекси виникають інколи і після народ­ження, у період дитинства, юнацтва.

Природжені психокомплекси можуть супроводжува­ти людину протягом усього життя (якщо не вжити спец­іальних заходів), порушуючи її соціальну адаптацію.

3. Наступним фактором уродженого походження, який впливає на психічну діяльність, є особливості тем­пераменту.

Сукупність індивідуально-психологічних особливос­тей, які проявляються у швидкості виникнення та силі відчуттів, у загальній рухливості людини, називається темпераментом (іетрегатепішп — відношення частин).

Темперамент — це сукупність спадкових психоди-намічних властивостей індивіда (сили, рухливості та урівноваженості мозкових процесів (за І.П. Павловим). Вони є фізіологічною основою характеру (форми темпе­раментів за Гіпократом, типи вищої нервової діяльності за І.П. Павловим).

Темперамент має два основні прояви: емоційність та активність."хні особливості визначають риси характеру.

Існує гіпотеза (Симонов, Єршов), що чотири типи тем­пераменту спадково детерміновані розвитком і взаємов­пливом тих або інших структур головного мозку:

— гіпоталамус і лобні долі обумовлюють силу та збуд­ливість нервової системи у холерика;

— гіпоталамус і гіпокамп — у сангвініка;

— мигдалини і лобні долі — у флегматика;

— мигдалини і гіпокамп — у меланхоліка.

Характер. Типи акцентуації характерів

Усі три уроджені фактори, які можуть впливати на психічну діяльність людини, одночасно впливають і на формування її характеру.

Характер — це сукупність стійких індивідуальних особ­ливостей людини, які проявляються у діяльності та спілку­ванні, обумовлюють типові для неї форми поведінки.

Надмірний прояв окремих рис характеру, який ви­являється у слабких його рисах, вразливості, називаєть­ся акцентуацією. Процент акцентуацій дуже великий, наприклад, у населення Берліну, згідно з даними К. Ле-онарда, він складає біля 50%.

Виділяють такі типи акцентуйованих характерів:

а) циклоїдний, тобто схильний до різких змін настрою залежно від зовнішніх впливів;

б) астенічний, тобто швидко втомлюється, нерішу­чий, дратівливий, схильний до депресії;

в) сенситивний — дуже чутливий;

г) шизоїдний, тобто емоційно холодний, самообмежений (відгороджений), мало контактуючий,

д) параяоїчний, тобто дуже дратівливий, підозрілий, чутливий до образ, із високою стійкістю негативних афектів,

є) епілептоїдний, тобто якому властиві імпуль­сивність поведінки, нетерпимість, конфліктність, педан­тичність,

ж) демонстративний (істероїдний), тобто схильний до дитячих форм поведінки, а саме: брехливості, несерйоз­ності, фантазування, удавання, авантюризму тощо;

з) гіпертимний, тобто постійно з бадьорим настроєм, бажанням братись за справу, проте ніколи не доводить її до кінця, схильний проявляти ініціативу, але не реалі­
зовувати її тощо;

і) дистимний, тобто надмірно серйозний і відповідаль­ний, сконцентрований на похмурих думках, недостатньо активний, схильний до депресії;

к) нестійкий, тобто надмірно піддається впливу ото­чення.

Ці риси характеру можуть проявлятися в будь-який час, що перешкоджає адаптації до соціального середо­вища, тому може проявлятись патологія характеру, тобто психопатія. Вони мають таку ж назву, як і ак­центуації. Це пограничні стани, які вилікувати прак­тично неможливо, тому що в їх основі лежать особливості темпераменту, а він майже не змінюється. Лише інколи бувають винятки, коли психологічна робота сприяє кращій адаптації людини до колективу, а також коли людина починає усвідомлювати свої негативні риси ха­рактеру і стримує їх.

4.3. Набуті у процесі життя особливості психіки. Вчення про стрес, загальний адаптаційний синдром

Крім спадкових факторів, на стан психічного здоро­в'я впливають і ті, які діялрг протягом життя людини. Наприклад, це психічний стрес, який пов'язаний з емо­ційними та інтелектуальними перевантаженнями або психологічними травмами, що часто поєднуються зі стресом.

Стрес (напруга) — стан напруги у системі, на яку діють подразники, сила яких перевищує адаптаційні можливості. Цей термін запропонував Г. Сельє, який створив наукову концепцію цього стану. При дії стре-сорів на психіку виникає психічний або психоемоційний стрес. Досліджуючи тварин, Сельє встановив, що при дії на організм різних пошкоджувальних, тобто надмірних за силою або тривалістю дії факторів (інтоксикації, інфекції тощо) виникає однакова неспецифічна захисно-пристосувальна реакція, названу загальним адаптацій­ним синдромом.

Стан організму, в якому виник загальний адаптацій­ний синдром, Сельє назвав стресом.

При стресі рефлекторно починають діяти складні не­рвові і гуморальні механізми. Кора мозку надсилає імпульси до ретикулярної формації та гіпоталамуса, збуджується симпатичний відділ нервової системи, а мозковий шар наднирників секретує у кров катехоламі-ни. Під їх впливом у гіпоталамусі збільшується утворен­ня кортиколіберину, який стимулює секрецію адрено-кортикотропного гормону, а він, у свою чергу, забезпе­чує утворення та вихід глюкокортикоїдів із кіркового шару наднирників. Ці гормони підвищують резис­тентність організму щодо будь-яких стрес-факторів (про­являються стадії тривоги, резистентності, виснаження).

Метою, результатом психічної перебудови є сприй­няття нової концепції життя відповідно до нових умов. Після осмислення події, зміни поглядів в ім'я життя у майбутньому, тобто після перерозподілу психічного ма­теріалу, стрес зникає.

Після сприйняття нових умов життя мають місце такі стадії психічного стресу:

1. Ігнорування психотравмуючого фактора, спроба вий­ти із ситуації з мінімальними витратами енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінуючим є для
дітей та інфантильних, демонстративних (істероїдних) осіб, яким не властиві глибокі психологічні переживання.

2. Збудження. Характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на ліквідацію психотравмуючої ситуації. Як домінантна, ця форма реагування влас­
тива активним людям. Вона завжди супроводжується регресією віку, поворотом до дитячих форм психічних проявів. Такі люди сприймають лише мову дитини (по­трібен сенсорний контакт) та емоції.

3. Стадія депресивного стану. Депресія пов'язана з витратою енергії, тому за своєю суттю є реактивною. При цьому має місце інтенсивна психічна робота з усвідом­
лення того, що трапилось, пошук шляхів виходу із си­туації, що склалася. Така форма реагування є домінант­ною у людей меланхолічного складу, допомогти їм мож­на співчуттям, розумінням та енергетичним резонансом.

4. Стадія концентуалізації. Прийняття рішення, нової концепції подальшої роботи, сприйняття життя. Кращими концентуалізаторами є люди філософського складу.

Вищезазначена динаміка адаптаційної перебудови особливо виразно проявляється при гострих психічних стресах, психологічних травмах. При сумації не дуже сильних психічних перенавантажень ця динаміка є менш яскравою. Якщо ситуація затягується, то виникає хронічний психічний стрес, який проявляється ознака­ми неврозу — емоційною нестійкістю, поганим самопо­чуттям, фрустрацією, роздратованістю, появою вегета­тивних розладів.

Невроз — це форма психічної адаптації (із проявом ознак дезадаптації) акцентуйованої людини. Форма не­врозу не змінюється протягом усього життя. Він вини­кає в разі порушення важливих для конкретної людини відносин між нею та оточуючими, є спробою розв'язан­ня проблеми тими шляхами, які використовувались у дитинстві.

Розрізняють три основні форми неврозу — неврасте­нія, істерія, невроз нав'язливих станів.

Неврастенія проявляється у психічному виснаженні, негативному емоційному фоні, вразливості, плачі, над­мірно виразній реакції пасивного захисту. При цій формі характерно відчуття безперспективності в умовах над-відповідальності.

Істерія характерна для інфантильних, істероїдних людей зі слабкою психічною адаптацією. Її прояви "уяв­на смерть" або завмирання та "стрімка буря", інколи виникають функціональні паралічі та парези, розлади мови, втрата відчуття болю тощо.

Невроз нав'язливих станів з'являється у астеніків, меланхоліків. Характеризується фобіями, підвищеною тривожністю, яка призводить до повторення окремих дій (для впевненості), вегетативних розладів.

4.4. Механізми психічного та фізіологічного стресу

Механізмом, який запускає психічний стрес, є емоції. Негативні емоції сильніші та довготриваліші, ніж пози­тивні. Негативні емоції збуджують на досягнення мети, задоволення потреби, тому й виникають при фрустрації (незадоволенні потреби), ситуації вибору в умовах надто сильних психічних навантажень. Потреба може бути різних рівнів. Так, на біологічному рівні — це потреба в безпеці, їжі, задоволенні статевого та батьківського інстинктів. На вищих рівнях — душевному та духовно­му — це потреба в емоційному резонансі, в особистій те­риторії авторитету, творчості тощо.

Позитивні емоції — це сигнал про задоволення потре­би. Інколи вони можуть бути надмірними, тоді вмикаєть­ся механізм, властивий негативним емоціям.

Стрес може супроводжуватись негативними емоція­ми, тоді він має руйнівну дію (дістрес, або поганий стрес), а може при позитивному сприйманні викликати стиму­люючу дію (евстрес, або добрий стрес). Його нейроендок­ринні механізми також мають особливості, синтезують "медіатори щастя" — ендорфіни, енкефаліни тощо.

Різні люди не однаково запам'ятовують емоції. "Люди дії", які мають інтенсивний обмін катехоламінів у голов­ному мозку, краще запам'ятовують негативні емоції як досвід, необхідний для життя. У той же час "творчі люди" переважно тримають у пам'яті позитивні емоції, тому що творити можливо лише в атмосфері альтруїзму.

Реакція на стрес "біжи, борись або замри" є абсолют­но універсальною, вона зберігає життя. Г. Сельє довів важ­ливу роль гіпофізарно-надниркової системи у розвитку загального адаптаційного синдрому (ЗАС). До Г. Сельє роль симпатоадреналової системи у реакції відновлення гомеостазу, а саме її адаптаційна трофічна функція, була висвітлена фізіологами У. Кенноном та Л.А. Орбелі. За сучасним уявленням, механізм розвитку ЗАС розпочи­нається збудженням центральної нервової (гіпоталамусу, лімбічної системи) та симпатоадреналової систем.

Гіпоталамус через гіпофіз та симпатичний відділ ве­гетативної нервової системи активізує функцію наднирників, щитоподібної, паращитоподібної залоз, одночас­но знижується секреція інсуліну, а при значних стресах ще й соматотропіну та статевих гормонів. Такі зміни в роботі ендокринної системи забезпечують мобілізацію та використання поживних речовин на утворення енергії, тому в крові зростають рівні глюкози, жирних кислот. Але тривале перебування організму в такому надзвичай­ному стані спричинить його глибоку перебудову, тому що він починає втрачати структурні компоненти свого тіла. Так, на утворення енергії використовуються білки м'я­зової, епітеліальної та сполучної тканин, у тому числі лімфоїдної, слизових оболонок, шкіри, що зумовлює виразки, порушує функції органів.

Мобілізація ресурсів при ЗАС відбувається на всіх рівнях (клітинному, тканинному, органному, системно­му, усього організму), вона підвищує неспецифічну ре­зистентність із метою виживання всієї біосистеми.

При стресі спостерігаються конституційні відмінності: є природжені бійці, так звані "леви", які мають високу концентрацію норадреналіну в структурах головного моз­ку, а є так звані "кролики", у яких переважає адреналін, вони боязкі, намагаються уникнути конфлікту, завмер­ти (принцип — моя хата з краю, нічого не знаю).

4.5. Наслідки стресу

Стрес наносить великі матеріальні збитки. Так, згідно з даними за 1999 рік, стрес обійшовся корпораціям США на суму 68 млрд. доларів за рахунок зниження продук­тивності праці, викликаної відсутністю людей на робо­чих місцях.

Виснаження психіки призводить до психологічних проявів і погіршення стану організму, зокрема виника­ють "хвороби адаптації". Наприклад, тривала та надмірна секреція глюкокортикоїдів наднирниками висна­жує інсулярний апарат підшлункової залози, тому може виникнути цукровий діабет. До інших хвороб адаптації, також пов'язаних із гіперфункцією наднирників, нале­жать виразки у шлунково-кишковому каналі, імуноде­фіцит, неплідність тощо.

Надмірна секреція мінералокортикоїдів наднирника­ми через зміну об'єму крові та зростання рівня натрію в крові сприяє розвитку порушень водно-солевого обміну, ураженню нирок, появі набряків, виснаженню серцево-судинної системи, а довготривала гіперфункція паращи-топодібної залози зумовлює остеопороз, порушення функції хребта.

Порушення психічного стану при стресі може прояв­лятися: швидкою втомою, роздратованістю або ж, навпа­ки, депресією, головним болем, розладом сну, надмірним апетитом (булімія) як способом одержання енергії, сили та впевненості, потребою в штучних стимуляторах нерво­вих процесів (паління, вживання алкоголю та наркотич­них засобів природного або штучного походження).

Психічні стреси завжди мають соматичні наслідки, тому негативні емоції викликають вегетативні реакції. Як писав У. Шекспір, у кожної існуючої печалі є сто відображень.

Особливо небезпечним є постійний вплив факторів стресу, навіть малопомітних, але могутніх своєю чисель­ністю, так званий "стресо-планктон". "Це мікросвіт кри­хітних, але чисельних потвор, чиї слабкі та отруйні уку­си непомітно підточують дерево життя" (А.А. Крон).

Конституція людини обумовлює ступінь змін концен­трації окремих гормонів у крові під час стресового ста­ну, а також визначає розмір ушкоджень, які вони мо­жуть викликати. При цьому вразливість певної ланки позначається на схильності до конкретних емоцій. Так, жінки стають агресивними та роздратованими (зокрема, внаслідок відносного зростання андрогенів у крові), схильними до порушень репродуктивної системи, а лю­дина, яка постійно перебуває у пригніченому настрої (на­приклад, астенік), — до захворювань органів травної системи. Схильність до страху корелює з порушенням функції нирок, а до гніву — печінки.

Інколи людина сама привертає (часто не свідомо) собі певну форму захворювання, звичну для неї, як форму відходу від вирішення проблеми або форму захисту, фор­му концентрації уваги. Наприклад, небажання вагіт­ності може викликати порушення менструації.

У жінок і чоловіків існують відмінності як причин стресів, так і їх проявів. У жінок причини стресів — це необхідність вирішувати одночасно біологічні й соц­іальні функції, втрата привабливості з віком тощо. У чоловіків — це невизнання їх соціальних та особистих достоїнств, а також зниження фізичних сил і сексуаль­них можливостей.

У чоловіків проявляється стрес переважно через по­рушення роботи серцево-судинної системи (переванта­ження серцевого м'яза, перепади тиску крові, а тому зміна перенесення кисню до тканин, розвиток атероск­лерозу, через що виникає інфаркт або інсульт), через алкоголізм і паління (форма втечі від негативних емоцій), появу виразкової хвороби, імпотенцію.

Жінки є більш чутливими та емоційними, у них ви­разніше гальмується парасимпатичний відділ вегетатив­ної нервової системи, тому частіше порушується робота системи травлення, схильність до страху та депресії, з'являються дисфункції репродуктивної сфери.

Різними є і психологічні прояви стресу у чоловіків і жінок. Так, чоловіки більш схильні до нападу та оборо­ни, здатність приймати рішення у них майже не пору­шується. А жінки стають менш уважними, схильними до депресії, їм складно прийняти певне рішення.

4.6. Профілактика психічного стресу та корекція його наслідків

Профілактика та корекція базується на чотирьох принципах валеології.

1. Підвищення стійкості до стресу. Потрібно готува­ти людей до різних ситуацій, вчити управляти своїми емоціями.

2. Позбавлення від психічної напруги, оптимальна реакція на негативні емоції.

3. Психокорекція. При гострих короткочасних стре­сах вона викликає:

а) комплекс рухів, особливо ритмічних і досить важких, за яких катехоламіни використовуються, руйнуються;

б) релаксація;

в) самонавіяння;

г) використання зовнішніх розслаблюючих факторів (музика, запахи, природні фактори).

При хронічних стресах, що є результатом умов жит­тя, людині потрібно позбавитись стрес-продукуючих моментів і стереотипів, змінити образ життя, поведінку, образ думок і почуттів на більш позитивні.

4. Фармакологічна корекція, тобто застосування зас­покійливих засобів, інгібіторів перекисного окислення (для зменшення руйнування клітинних мембран), бета-адреноблокаторів (для профілактики порушень діяльності серця).

Психоемоційний стрес може стати основою психо-комплексів.

Психокомплекс — це утворення у несвідомості, яке обумовлює напрямок і структуру свідомості. Він фор­мується на ранніх етапах життя, в тому числі під час внутрішньоутробного розвитку, і супроводжує людину протягом усього життя, деформуючи її психіку.

Позбавитись від психокомплексу можна шляхом ви­тіснення його з підсвідомості, усвідомлення його прояву.

4.7. Сучасні підходи до психічного оздоровлення

На сьогодні велика увага приділяється несвідомій, але визначаючій нашу поведінку частині психіки підсвідомості та надсвідомості. Невідома частина психі­ки, яка вивчається глибинною і трансперсональною пси­хологією, має свою мову — мову образів і символів та свої особливості функціонування. Підсвідомість зберігає па­м'ять про всі об'єкти та події, із якими зустрічалася лю­дина, не має етичних норм.

Уміння працювати з підсвідомістю розкриває великі можливості в психічному оздоровленні людини, тому що всі психологічні травми, психокомплекси зафіксовані саме в цій частині психіки.

Ключем, який відчиняє двері у підсвідомість, є стан трансу. Під трансом розуміють змінений, але фізіологі­чний стан організму, при якому внутрішні образи мають більшу значущість, ніж зовнішні. Описано понад сімде­сят форм трансу, зокрема це гіпнотичний стан, сон, ме­дитація, глибока концентрація на чомусь. Кожна люди­на протягом доби буває в різних трансових станах.

Для оздоровлення використовують, як правило, легкі форми трансу, які називають ериксонівським гіпнозом (за американським психотерапевтом Мільтоном Ериксо-ном). Трансовий стан майже знімає контроль свідомості, що дозволяє проявитись відкритому негативному псих­ічному матеріалу (наслідкам стресів, психологічних травм, психокомплексам) у підсвідомості.

Інтерес до робіт зі зміненим станом свідомості є іншою особливістю сучасного підходу до вивчення психіки та корекції її порушень.

Третя особливість — це дослідження взаємозв'язків психіки й тіла, пошук шляхів відновлення психосома­тичної гармонії. Оздоровчий психічний ефект досягаєть­ся трьома шляхами.

1. Дія безпосередньо на психіку. Це використання діа­нетики, неиролінгвістичного програмування (НЛП), гештальт-терапії, психоаналізу, ітсихосинтезу тощо. У більшості цих методик використовуються легкі трансовістани. Особливо популярним є НЛП, яке започатковане Ериксоном, розроблене Гриндером і Бендлєром. Це уза­гальнення досвіду великих комунікаторів з урахуванням невербальних форм передачі інформації. НЛП є досить
ефективною й швидкою формою досягнення результату, невизнання діагнозу психічної хвороби (є лише людина та її проблема), активна позиція пацієнта у процесі оз­
доровлення, конструктивна допомога в перебудові його особистості.

2. Дихальна психотехніка. До дихальних психовправ, які є досить популярними, належать насамперед холотропне дихання за С. Грофом та вільне дихання. Суть ме­тодик зводиться до репродукції трансового стану шляхом зміни глибини, частоти та динаміки дихання. Послаблен­ня контролю свідомості дозволяє проявитись підсвідо­
мості в активній формі. Підсвідомість у неспецифічній формі (мускульна або секреторна, тобто плач) виводить негативний психічний матеріал, який у подальшому пе­рестає хвилювати людину. При цьому в силу психосома­тичних зв'язків у м'язах зникають напружені ділянки.
Психіка змінюється, людина оздоровлюється психічно та тілом. Сеанси проводять із використанням музики або активної, такої, що проведе людину крізь ситуацію бо­
ротьби (холотропне дихання), або медіацію, яка допома­гає піднятись над проблемами та зрозуміти їх.

Дихальна психотехніка ефективна при невротичних станах, психоемоційних стресах, психокомплексах, деп­ресіях як шлях самопізнання та активної роботи з псих­ікою.

3. Тілесно орієнтована психотерапія. Вона бере по­чаток із робіт В. Райха і має багато форм. Серед них холістичні палсінги, тобто спеціальний масаж, вібраційні коливання, гойдання, зміна положень тіла, танцюваль­на терапія. При цьому формується легкий транс, а емо­ційна реакція завершується, як говорив Аристотель, "очищенням душі, гармонізацією психічного стану ".

Стан здоров'я залежить від зовнішнього середовища, тому, говорячи про психічне здоров'я, слід пам'ятати про психологію навколишнього простору. Люди, які живуть на спільній території, мають єдине психічне поле, пост­ійно обмінюються між собою емоціями, думками, тому між ними постійно існує взаємне наведення позитивних і негативних психічних станів. Збереження емоційної та інтелектуальної рівноваги вимагає відповідної психоекології середовища. Нетерпимість, гнів, ворожість і агре­сивність сприяють розвитку стресу.

Під психоекологією розуміють стан поведінки, знан­ня законів комунікації, сумісність людей за темперамен-том, інформаційнім обмінож, інтересами тощо.

Розділ 5

РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ'Я ТА ХВОРОБИ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

5.1. Фізіологія репродуктивної системи

Репродуктивна система складається з чоловічих та жіночих статевих органів, але вони самі, без відповідного фізичного й репродуктивного здоров'я, не здатні забезпечити продовження людського роду. Репродуктивне здоров'я дає можливість людям мати повноцінних нащадків. Репродуктивна функція проявляється лише в певному віці, який є досить обмеженим, особливо з урахуванням сучасних екологічних обставин, здатних впливати на стан і функцію статевих органів та викликати мутації у геномі всіх клітин. Лише фізично, духовно й репродуктивно здорові люди можуть мати життєздатних, повноцінних нащадків.

Концепція ВООЗ щодо здорового статевого життя кожної людини грунтується на таких засадах:

1) на можливості одержувати насолоду від статевих стосунків, мати дітей, контролювати свою поведінку згідно з вимогами суспільства та особистої етики;

2) на свободі від страху та сорому, відчуття провини, забобонів та інших психологічних факторів, які заважають статевим відносинам;

3) на відсутності органічних розладів, хвороб та вад, які обмежують статеві та репродуктивні функції.

Внутрішні органи статевої системи людини формуються на 10-12 тиждень внутрішньоутробного життя під впливом генетичних факторів, тому спочатку вони мають однакову структуру незалежно від статі. З 12 тижня їх подальший розвиток залежить від утворення чоловічих статевих гормонів, які забезпечують розвиток зовнішніх органів чоловіків, тоді як в ембріонів, не маючих цих гормонів, формуються жіночі зовнішні статеві органи.

Поиск по сайту: