Джерела митного права Європейського Союзу

Система джерел митного права ЄС включає: засновницькі договори Співтовариств і Союзу; нормативно-правові акти інститутів ЄС; судові рішення; міжнародні договори Співтовариств і держав-учасниць.

Засновницькі договори. Акти даної групи володіють вищою юридичною силою в системі джерел права ЄС взагалі і митного права ЄС зокрема. Саме акти первинного права заклали основи митного союзу, визначили умови реалізації принципу свободи переміщення товарів і єдиної зовнішньоторговельної політики ЄС.

Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі 1951 р. став першим правовим актом, що встановив загальні начала митного регулювання між державами-учасницями. Стаття 4 Договору відміняла і забороняла в рамках Об'єднання імпортні та експортні мита, збори, що мають еквівалентний ефект, а також кількісні обмеження на переміщення товарів. Стаття 72 Договору уповноважувала Раду за пропозицією Найвищого керівного органу встановлювати мінімальні та максимальні ставки митних зборів на вугілля і сталь в торгівлі з третіми країнами. Держави-члени зобов'язувалися не виходити за верхні і нижні межі цих митних зборів. Формування митних тарифів залишалося в компетенції держав-членів, проте, Найвищий керівний орган наділявся правом рекомендувати державам зміни національних тарифів. У ст. 73 Договору про ЕОУС закріплена компетенція Найвищого керівного органу здійснювати контроль над ліцензуванням імпортної та експортної торгівлі з третіми країнами відносно вугілля і сталі. Стаття 74 уповноважує Найвищий керівний орган давати урядам країн-членів рекомендації про введення кількісних обмежень (квот). Договір про ЕОУС, таким чином, не припускав ані введення загального митного тарифу, ані однакових заходів митної політики, щодо регулювання торгівлі з третіми країнами. Більше того, коло товарів, що регулювалося положеннями даного Договору, було достатньо вузьким, що не дозволяло розглядати Об'єднання як зону вільної торгівлі або митний союз в розумінні Генеральної угоди про тарифи і торгівлю.

Першочергове місце серед джерел митного права ЄС займає Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. Саме він визначив поняття і принципи митного союзу. Серед основних положень Договору у сфері митного регулювання можна виділити: принципи і цілі внутрішнього ринку (ст. 14); заходи забезпечення свободи пересування товарів усередині митного союзу (ст. 23—25, 29—31); ухвалення Загального митного тарифу Співтовариства (ст. 23); повноваження Ради змінювати ставки мита (ст. 26); заходи митного регулювання відносно загальної сільськогосподарської політики ЄС (ст. 37); принципи загальної торгової політики Співтовариства (ст. 133); правові основи тарифних преференцій відносно третіх країн і територій (ст. 187); зближення законодавства держав-членів з усіх питань, пов'язаних із створенням єдиного ринку (ст. 95); основи митної співпраці між державами-членами (ст. 135). Договір встановлює процедури ухвалення рішень у сфері митного регулювання. Рішення приймає Рада кваліфікованою більшістю, за винятком рішень передбачених ст. 187 (принцип одноголосності) та рішень передбачених ст. 95 (процедура спільного прийняття рішень).

Договір про Евроатом, через специфічну сферу його регулювання, не передбачав таких масштабних заходів в сфері митного регулювання, як Договір про заснування ЭЕС. Проте даний Договір проголошував створення спільного ринку держав-членів в галузі атомної енергії, що передбачало заходи як внутрішнього характеру (у торгівлі всередині Співтовариства), так і зовнішнього (у торгівлі з третіми країнами). Так, ст. 93 Договору зобов'язувала держави-члени скасувати у взаємній торгівлі імпортні та експортні митні збори, а також збори, що мають рівнозначний ефект, відносно певних товарів. Стаття 94 передбачала формування у визначені терміни загального митного тарифу Співтовариства для торгівлі з третіми країнами товарами, що входять до сфери дії Договору.

Єдиний європейський акт 1986 р. вніс істотні зміни до засновницьких договорів Співтовариств, зокрема в положення, що стосуються процесу і форм економічної інтеграції держав-членів. Так, Договір про ЭЕС був доповнений статтею 8а, яка передбачала поступове створення внутрішнього ринку Співтовариства. Внутрішній ринок є «простір без внутрішніх меж, в якому... забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталів», і є вищою формою економічної інтеграції в порівнянні із спільним ринком. ЄЄА додав істотний імпульс розвитку правотворчості в Співтоваристві у сфері ліквідації бар'єрів в торгівлі між країнами-членами і у сфері регулювання імпорту та експорту.

Наступним найважливішим етапом у формуванні правової бази європейського інтеграційного процесу став Маастрихтський договір 1992 р. Договір вніс значні зміни до розділу «Загальна торгова політика» Договору про ЄЕС, зокрема, значно обмеживши правомочність держав-членів вводити захисні торгові заходи; тепер такі заходи можуть прийматися тільки за наявності попереднього дозволу Комісії. Як складові третьої опори Євросоюзу Маастрихтський договір ввів положення про митну співпрацю, співпрацю в боротьбі з незаконним обігом наркотиків та іншими формами міжнародних злочинів, зокрема в митній сфері. За загальним правилом норми Договору про Європейський Союз в сфері митного регулювання застосовуються в тих випадках, на які не розповсюджуються положення Договору про ЄЕС.

Амстердамський договір 1997 р. змінив і конкретизував положення про співпрацю держав ЄС в кримінально-правовій сфері, закликаючи до тіснішої співпраці поліцейських сил, митниць та інших компетентних органів держав-членів. До загальних дій держав в рамках третьої опори Договір відносив, зокрема, оперативну співпрацю між митними органами для запобігання, виявлення і розслідування кримінальних злочинів. Значним змінам піддався розділ Договору про ЄЕС, що стосувався митного союзу. Ряд статей, що відносилися до встановлення етапів формування союзу та перехідних положень, були скасовані. У статті, що залишилися, були внесені зміни, які закріплювали досягнення завдань митного союзу.

Ніццький договір заклав правову базу для істотного розширення Європейського Союзу. Розширення Євросоюзу потягло за собою істотну зміну митної території ЄС, змінило порядок прийняття рішень інститутами Союзу та внесло серйозні корективи до торгових і митних відносин ЄС з третіми країнами.

Нормативно-правові акти інститутів Європейського Союзу. Можна виділити наступні сфери застосування актів, виданих інститутами ЄС у сфері митного регулювання: 1) митні правила і митний тариф; 2) торгова політика; 3) сільськогосподарська політика; 4) заходи по охороні здоров'я і безпеки людей, охороні тварин і рослин; 5) охорона прав споживачів; 6) захист промислової та комерційної власності; 7) оподаткування імпорту та експорту.

Серед актів вторинного права найбільше значення для формування митного права ЄС мають регламенти — акти, що мають загальний характер, обов'язкові в повному об'ємі і безпосередньо діють в державах-членах. Властивості регламенту дозволяють використовувати цю форму вираження права ЄС для закріплення основоположних питань діяльності Співтовариства в цілому і митного союзу зокрема. Так, до найважливіших актів європейського права відноситься Регламент Ради № 2913/92, що вводить в дію Митний кодекс Співтовариства. У формі регламентів реалізується Загальний митний тариф ЄС.

Директиви активно використовуються як інструмент гармонізації національного законодавства країн ЄС, зокрема в сфері митної політики. Найважливіше значення в галузі регулювання товарообігу в ЄС відіграють директиви Комісії в сфері непрямого оподаткування (найбільш значна з них — Шоста директива по ПДВ). За допомогою директив інститути ЄС формували правову базу єдиного ринку на початку 90-х рр. (Директива № 91/680/ЕЕС по усуненню фіскальних меж).

Рішення є актами індивідуального характеру, обов'язковими для суб'єктів, яким вони адресовані. При цьому суб'єктами можуть бути як держави-члени ЄС, так і окремі приватні (юридичні) особи або певні категорії осіб.

Судові рішення. Особливою групою джерел митного права ЄС є численні рішення Суду ЄС і Суду першої інстанції в сфері митного регулювання. Судові рішення, окрім правозастосовчої функції, відіграють ще й важливу роль в тлумаченні, деталізації та заповненні прогалин засновницьких договорів і актів вторинного права ЄС. Ряд рішень Суду з питань митних правовідносин набули помітного значення в процесі закріплення наднаціонального характеру європейського права (наприклад, справа Ван Генд). Досить часто рішення Суду у сфері митного союзу лягають в основу подальших нормативно-правових актів Співтовариства.

Міжнародні договори. Стаття 300 Договору про ЄЕС встановлює, що міжнародні угоди, укладені з дотриманні умов Договору, обов'язкові для інститутів ЄС і держав-членів. Міжнародно-правові акти ЄС поділяються на три види:

1) міжнародні договори, що укладаються Співтовариствами або спільно Співтовариствами і державами-членами з третіми країнами;

2) міжнародні договори, що укладаються державами-членами з третіми країнами або міжнародними організаціями і зачіпають юрисдикцію Співтовариств; акти даного типу можуть бути джерелами права ЄС тільки в тому випадку, якщо вони вчиняються через пряме уповноваження, що міститься в засновницькому договорі або передбачене актом інституту Співтовариства, або якщо їхній статус джерела права ЄС підтверджений Судом ЄС;

3) міжнародні договори (конвенції), що укладаються між державами-членами для досягнення мети засновницьких договорів в окремих сферах в рамках другої і третьої опор.

До першого типу відноситься перш за все Генеральна угода по тарифам і торгівлі (ГАТТ), підписана Європейським співтовариством як однією із договірних сторін в 1994 р. і об’єднуюча більше 100 держав світу. Спільно Співтовариством і державами-членами були підписані Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р. (Конвенція МДП) і Стамбульська конвенція 1990 р. про тимчасове ввезення. Сюди ж можна віднести угоди, підписані як Співтовариством, так і спільно Співтовариством і його державами-членами, направлені на надання третім країнам (групам країн) тарифних преференцій (Угода про Європейський економічний простір та ін.).

Серед актів другого типу — джерел митного права ЄС можна виділити наступні: Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973 р. (Кіотська конвенція) та ін. Ряд міжнародних договорів держав-членів регулюють територіальні аспекти дії митного права ЄС, зокрема Паризька конвенція про митне регулювання відносно Монако 1963 р., Договір між ФРН і Швейцарською конфедерацією 1964 р. та ін.

Як приклади актів третього типу можна привести Конвенцію про взаємодопомогу і співпрацю між митними адміністраціями 1998 р. і Конвенцію про використання інформаційних технологій в митних цілях 1995 р., укладені державами-членами між собою на основі Договору про ЄС.

Міжнародні договори, укладені Співтовариством, є складовою частиною права ЄС і користуються пріоритетом по відношенню до актів вторинного права. Проте норми міжнародних договорів не володіють прямою дією і не надають судового захисту правам та інтересам приватних осіб, що було неодноразово зазначено Судом ЄС при розгляді суперечок про невідповідність норм вторинного права міжнародно-правовим зобов'язанням ЄС.

Митний кодекс ЄС. Кодекс був прийнятий 12 жовтня 1992 року Регламентом Ради № 2913/92 і вступив в силу з 1 січня 1994 року.

2липня 1993 р. був прийнятий Регламент Комісії № 2454/93 (так званий Імплементаційний регламент, або Регламент про застосування Митного кодексу), що встановлює порядок вступу в дію та застосування норм Митного кодексу ЄС.

Митний кодекс та Імплементаційний регламент замінили собою більше 100 регламентів і директив, що раніше діяли у сфері митного регулювання. Проте, два найбільш важливих регламенти з числа раніше прийнятих продовжували (і продовжують) діяти. Це Регламент № 2658/87, що вводить Загальний митний тариф, і Регламент № 918/83, що встановлює систему звільнень від сплати митних зборів (митних привілеїв).

Відповідно до мети свого створення Митний кодекс застосовується тільки у сфері торгових відносин ЄС з третіми країнами. Оборот товарів усередині держав-членів ЄС не входить до кола питань, що регулюються Кодексом.

Кодекс складається з дев'яти частин, які об’єднують 253 статті. Структура правових норм, що містяться в Митному кодексі, може бути представлена у вигляді трьох основних груп:

- загальні умови — частини I, VIII і IX — містять положення про сферу застосування Кодексу, визначення митної території Співтовариства, характеристику основних термінів митного права, перелік прав і обов'язків сторін в митних правовідносинах, порядок оскарження рішень митних органів і т. п.;

- методи обчислення мита — положення частин II, VI і VII, що включають чинники, на основі яких стягуються митні збори (класифікація товарів, походження товарів і митна вартість), норми про привілейовані операції і питання, що стосуються митного боргу;

- система формальностей і митного нагляду — частини III, IV і V — є, по суті, основою Кодексу; містить правила ввезення товарів на митну територію ЄС, вивозу товарів з митної території, а також положення про митні режими і процедури — ключові норми митного права ЄС.

Норми Митного кодексу ЄС, згідно ст. 1 Кодексу, застосовуються без шкоди спеціальним правилам, що діють в інших сферах союзної політики. Такими спеціальними правилами є, наприклад, положення ст. 30 Договору про ЄЕС, що дають підстави для застосування державами ЄС кількісних обмежень та інших захисних торгових заходів, а також норми права ЄС в сфері загальної сільськогосподарської і загальної торгової політики.

Поиск по сайту: