Правовий механізм регулювання податків у Європейському Союзі

Правове регулювання податків багато в чому визначається підходами до проведення інтеграційної політики і обиранням найбільш ефективних правових засобів досягнення мети, встановленої в засновницьких договорах. Відповідно, правовий механізм регулювання податків в ЄС є сукупністю правових засобів, вибір яких визначається цілями податкової політики і співвідношенням податкових повноважень інститутів ЄС і держав-членів. В основі податкової політики лежить принцип гармонізації. Воснові співвідношення повноважень інститутів ЄС і держав-членів лежить принцип субсидіарності.

Принцип гармонізації реалізується за допомогою застосування двох основних методів: позитивної і негативної інтеграції.

Поняття позитивної і негативної інтеграції не визначаються в актах первинного і вторинного права ЄС. Вони ввійшли у застосування через доктрину як авторське уявлення про юридичні процеси, що відбуваються в ЄС, і швидко прижилися в ній, оскільки точно передають характер і особливості впливу рішень інститутів ЄС на регулювання інтеграційних процесів і досягнення мети договорів. Поняття «інтеграція» ширше за поняття «гармонізація і зближення» і є точнішим для визначення правових дій інститутів ЄС.

Позитивна інтеграція означає прийняття інститутами ЄС нормативно-правових актів, направлених на гармонізацію національного податкового законодавства.

Негативна інтеграція означає встановлення заборон на певні види дій, що суперечать політиці ЄС, і здійснюється за допомогою заборонних норм у договорах і актах інститутів ЄС і заборонних рішень Європейського Суду.

Обидва підходи (позитивна і негативна інтеграція) використовуються таким чином: якщо сумісні дії ЄС (позитивна інтеграція) не приводять до бажаних результатів, то питання, які не вдалося вирішити на рівні ЄС, вирішуються державами-членами в рамках їх компетенції з урахуванням обмежень, встановлених заборонами ЄС (негативна інтеграція) на дії, що суперечать податковій політиці ЄС.

Метод «позитивної інтеграції» найпомітніше виявляється в прийнятті директив, що гармонізують законодавство держав-членів про непрямі податки. Ці директиви можна представити у вигляді двох груп: директиви відносно акцизів і директиви відносно ПДВ.

Законодавство держав-членів про прямі податки також є об'єктом гармонізації. Проте це стосується лише окремих аспектів прямого оподаткування. Договір про ЄЕС не містить положень про політику інститутів у цій сфері інтеграції. Тому всі рішення ЄС по прямих податках приймаються на основі принципу субсидіарності.

У ЄС принцип субсидіарності, не будучи конкретно визначеним, застосовувався для роз'яснення характеру взаємин інститутів і держав-членів ЄС з самого початку проведення інтеграційної політики. Проте лише в 1986 р. в Єдиному європейському акті він був закріплений в тексті у зв'язку із заходами ЄС з охорони довкілля (ст. 12), а як загальне правило — в ст. 5 Договору про Співтовариство: «Співтовариство діє в межах повноважень цього Договору, та керуючись визначеними в ньому цілями.

У сферах, які не є винятковою компетенцією Співтоварист­ва, воно має право діяти на основі принципу субсидіарності, лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою розв'язане окремими державами-членами, і тому, зважаючи на його масштаби і результати, буде краще виконано Співтовариством.

Будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що необхідно для досягнення цілей даного Договору».

Принцип субсидіарності чітко не визначається в тексті статті, проте його зміст детально роз'яснюється в спеціальному Протоколі до Договору про Співтовариство:

1) субсидіарність означає можливість розширення (за межами виняткової компетенції) сфери діяльності Співтовариств з відома держав-членів;

2) будь-які дії інститутів ЄС в цьому напрямі (розширення сфери діяльності) повинні бути належним чином мотивовані і мати переважно правову форму директиви, що містить рамкові положення;

3) будь-які ініціативи інститутів ЄС на основі принципу субсидіарності повинні передбачати максимально широку свободу прийняття рішень по їх реалізації на національному рівні з урахуванням правових традицій держав-членів, що склалися;

4) будь-яка законодавча ініціатива, наприклад Комісії, на основі принципу субсидіарності підлягає детальній регламентації, описаній в Протоколі, і повинна проходити перевірку (Ради, Європейського парламенту, інших Зацікавлених інститутів ЄС) на предмет відповідності вимогам принципу субсидіарності: «...настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою розв'язане окремими державами-членами».

Субсидіарність в європейському податковому праві. У податковому праві застосування принципу субсидіарності знаходить свій вираз в розширенні сфери діяльності інститутів ЄС відносно тих видів податків держав-членів, які не згадуються в засновницьких договорах. Засновницький договір про ЄЕС 1957 р. в гл. 2 «Положення про податки» передбачає заборону для держав-членів встановлювати відносно продукції (всередині ЄЕС), що імпортується і експортується, різний податковий режим, а також визначає порядок прийняття норм, регулюючих «процес гармонізації законодавства про податки з обороту, акцизні збори та інші форми непрямого оподаткування». Відповідно до Договору такі рішення можуть прийматися Радою лише одноголосно і в межах, необхідних «для створення і функціонування внутрішнього ринку». Таким чином, до компетенції Співтовариства Договір відносить лише непрямі податки. Прямі податки і відповідне національне законодавство, як об'єкт гармонізації, в тексті не згадуються. Це пов'язано з тим, що держави поступаються своїм суверенітетом Співтовариствам лише в тих сферах діяльності, без загального підходу в яких неможливе досягнення мети інтеграції. Одноманітність в регулюванні основних непрямих податків забезпечує вільний рух товарів і послуг в умовах відміни митних бар'єрів і створення Митного союзу.

Стаття 94 Договору про Співтовариство встановлює: «Рада, на пропозицію Комісії та після консультацій з Євро­пейським Парламентом і Економічним та соціальним комітетом, приймає одноголосним рішенням директиви про зближення таких законів, нормативних постанов та адміністративних актів держав-членів, які справляють безпосередній вплив на створення і функціонування спільного ринку».

Дана стаття, по суті, є базовим положенням Договору для прийняття рішень по прямих податках на основі принципу субсидіарності. На сьогоднішній день на основі ст. 94 інститути ЄС прийняли лише чотири директиви, направлені на зближення законодавства держав-членів в сфері прямого оподаткування. Відповідно основне навантаження по регулюванню прямих податків в ЄС як і раніше покладається на національне законодавство держав-членів.

Метод «негативної інтеграції» застосовується переважно шляхом ухвалення Судом ЄС рішень, що забороняють дискримінацію в оподаткуванні нерезидентів і доходів, отриманих за кордоном.

Заборони діють у всіх сферах формування і функціонування ЄС, але в меншій мірі застосовуються в тих сферах інтеграції, де розроблена і ефективно діє система інтеграційних актів, які або мають пряму дію, або гармонізували національне податкове законодавство таким чином, що необхідні відносини в рамках ЄС не вимагають загальних заборонних заходів. Податкові відносини на сьогоднішній день до таких «успішних» сфер віднести не можна. Багато що в податковій сфері як і раніше регулюється національним законодавством, має свої особливості в окремих державах і в цілях створення єдиних правових умов спільного ринку вимагає негативної інтеграції. Такий підхід достатньо ефективний, оскільки встановлює чіткі рамки податкової політики держав-членів, що надалі конкретизуються актами інститутів ЄС і коректуються практикою Суду ЄС. Ці заборони сформульовані Судом у формі принципів і застосовуються до податкових відносин, що виникають у зв'язку з будь-якою діяльністю, результати якої є предметом оподаткування. В процесі розгляду і тлумачення положень договорів Суд встановив заборону тарифних і нетарифних бар'єрів на кордонах усередині Співтовариства і заборону дискримінації за ознакою громадянства. Ці заборони, що встановлюються Судом, забезпечують реалізацію цілей податкової політики ЄС і, зокрема, вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів.

В цілому можна зазначити, що правовий механізм гармонізації законодавства держав-членів ЄС будується на гнучкому поєднанні методів позитивної і негативної інтеграції.

Література:

1. Европейское право / Энтин Л.М. (отв. ред.). - М.: Норма, 2004.
2. Европейское право / Энтин Л.М. (отв. ред.). - М.: Норма, 2005.
3. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 1999.
4. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб.: Пер. з англ. – К.: Т-во ”Знання”, КОО, 2002.
5. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Юристъ, 2004.
6. Сабельников Л.В., Зотов Г.М., Чеботарева Е.Д. Налогообложение в Европейском Союзе. - М.: ВНИКИ, 1999.
7. Толстопятенко Г.П. Европейское налоговое право. - М.: Норма, 2001.

Поиск по сайту: