Джерела податкового права Європейського Союзу

Засновницькі договори. Засновницькі договори виконують функцію конституційних актів ЄС. Це визначає їх місце в системі джерел права взагалі і податкового права ЄС зокрема. Серед засновницьких договорів основоположним для політики інтеграції в сфері податкових відносин є Договір про заснування Європейського Співтовариства, який містить ряд статей, що закріплюють: 1) правові принципи, які застосовуються до регулювання податкових відносин; 2) правові положення, на основі яких приймаються регламенти, директиви і рішення з податкових питань.

Правові принципи, щозастосовуються до регулювання податкових відносин можна розділити на загальні і спеціальні. До загальних правових принципів слід віднести принцип субсидіарності (ст. 5) і принцип заборони дискримінації за ознакою громадянства (ст. 12). Спеціальні принципи регулювання податкових відносин в ЄС є похідними від загального принципу заборони дискримінації: 1) заборона на введення яких-небудь обов'язкових платежів, замінюючих митний збір (ст. 25); 2) заборона на дискримінацію товарів і послуг однієї держави-члена на території іншої держави-члена шляхом додаткового (в порівнянні з місцевим) оподаткування (ст. 90-92).

Правові положення, на основі який приймаються акти вторинного права з податкових питань, можна представити таким чином:

1) правові основи механізму гармонізації законодавства держав-членів про непрямі податки (ст. 93);

2) правові основи усунення юридичних і податкових перешкод співпраці європейських підприємств і організацій в сфері досліджень і технологічного розвитку (ст. 163);

3) правові основи для введення «екологічних» податків (ст. 174);

4) правові основи діяльності держав-членів ЄС по усуненню подвійного оподаткування своїх громадян усередині ЄС (ст. 293);

5) правові основи механізму зближення законодавства держав-членів відносно якоїсь конкретної сфери цих відносин (ст. 94). В сфері оподаткування ст. 94 служить підставою для прийняття рішень, направлених на зближення законодавства, що регулює, наприклад, прямі податки в державах-членах ЄС. На основі цієї статті Договору Радою ЄС прийняті директиви про «поглинання» № 90/434/ЕЕС, про «материнські і дочірні компанії» № 90/435/ЕЕС, про «відсотки і роялті» № 2003/49/ЕС, підготовлені і знаходяться у стадії розгляду ряд інших рішень;

6) правові основи забезпечення рівних умов конкуренції в спільному ринку у разі виникнення невідповідностей між законодавством або адміністративними розпорядженнями держав-членів (ст. 96). Безпосереднього відношення до податків стаття не має, але в певних обставинах може стати правовою основою для ухвалення необхідних директив з податкових питань. Наприклад, ухвалення однією з держав-членів рішення про відміну стягнення податку на той або інший вид споживчих товарів або послуг у вихідні дні може привести до порушення умов конкуренції на ринку цих товарів і послуг в прикордонних населених пунктах інших держав-членів. Такі рішення держави можуть бути підставою для відповідних дій інститутів ЄС за ст. 96 Договору і для прийняття необхідних директив, що усувають наявну суперечність.

Загальні принципи права. Загальні принципи права є правовою матерією, в якій створюються і застосовуються норми права, що регулюють різні види суспільних відносин.

Виділення загальних принципів права в окремий вид джерел права обумовлено двома обставинами: по-перше, загальні правові положення, навіть будучи спочатку закріпленими в нормативному акті набувають значення загального правового принципу лише в процесі їх правозастосування і тлумачення судом; по-друге, загальні принципи права є тим поєднуючим елементом правової системи, який забезпечує правосуддя навіть за відсутності правової норми необхідної для регулювання конкретного спору.

У правовій системі ЄС загальні принципи права виконують функцію орієнтирів і обмежень для правотворчості і правозастосування. У Договорі про заснування ЄС загальними для держав-членів називаються принципи свободи, демократії, поваги прав людини і основних свобод, а також принцип верховенства права. Основні права людини, закріплені в Європейській конвенції 1950 р. і в конституціях держав-членів, визначаються в Договорі як загальні принципи права Співтовариства (ст. 6).

Загальні принципи права є також і джерелом податкового права ЄС, оскільки визначають загальний правовий підхід до регулювання податкових відносин. Наприклад:

- принцип демократизму — означає, що рішення з податкових питань приймаються в тій юридичній формі і відповідно до тієї правової процедури, що забезпечують оптимальне співвідношення економічних інтересів Співтовариства і держав-членів;

- принцип правового плюралізму — стосовно податкових відносин цей принцип означає, що при прийнятті загальних рішень необхідно максимально враховувати правові традиції і особливості правової культури держав-членів, оскільки ефективність застосування норм інтеграційного податкового права багато в чому залежить від здатності і готовності людей його зрозуміти і прийняти;

- принцип пріоритету прав і свобод людини — покладений в основу податкової політики і Співтовариства і держав-членів. Стягування податку є відчуженням частини власності громадян, тому дана дія влади повинна здійснюватися на законних підставах. Прийняття будь-якого податкового рішення і вирішення будь-якої податкового спору повинні відбуватися публічно, компетентними органами і з урахуванням пріоритету прав і свобод людини.

Нормативні акти вторинного права. Правова форма регламенту обирається для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС. Зокрема, шляхом ухвалення регламенту встановлюються податки або закріплюються окремі елементи податку. Наприклад, Регламент Ради № 1111/77 про введення податку на ізоглюкозу; Регламент Ради № 1079/77 про введення «податку загальної відповідальності» на молоко і молочні продукти. Обидва ці регламенти встановили податки, що стягуються до бюджету ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики Співтовариства. Регламент Ради № 260/68 про прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС, закріпив порядок стягування прибуткового податку з фізичних осіб, зайнятих на роботі в структурах Співтовариства.

Юридична форма регламенту використовується і для ухвалення інших найважливіших правових рішень, зокрема Митного кодексу ЄС, затвердженого Регламентом Ради № 2913/92. Як джерело податкового права він містить норми, що визначають порядок обчислення і стягування митних зборів, які за своєю природою є непрямими податками. Таким чином, місце регламенту в системі джерел інтеграційного податкового права зумовлене його юридичною природою і функціональним призначенням. Регламент — це правовий акт загальної дії, що використовується для закріплення єдиних для всіх держав-членів податкових положень, які мають пряму дію на території держав-членів.

Будучи спочатку орієнтованою на гармонізацію національного законодавства, директива є правовою формою, особливості якої дозволяють домагатися бажаного результату зближення національних правових норм у встановлені строки. Ці ж особливості зумовлюють складнощі в застосуванні директив. Якщо безпосередня дія регламентів, що передбачена Договором, не викликала заперечень з боку органів держав-членів, то автоматичне розповсюдження принципу прямої дії на директиви створювало певні проблеми правозастосування. У Договорі не йдеться про пряму дію директив, а вказується лише на їх обов'язкову силу для держав відносно конкретної мети, залишаючи в національній компетенції вибір форм і засобів її досягнення.

Однією з основних функцій директиви є гармонізація національного права держав-членів, у тому числі і податкового законодавства, і пристосування його до здійснення цілей Співтовариства. Процедура імплементації директиви дозволяє поступово зближувати законодавчі і адміністративні рішення держав-членів, не порушуючи їх правових традицій і враховуючи те, що основні дії по застосуванню рішень Співтовариства і розгляду спорів, що виникають у зв'язку з ними, здійснюються національними органами управління і судом.

Загальна мета і національні засоби її досягнення, що передбачаються директивою, є найбільш ефективним механізмом вирішення завдань інтеграції у сфері правового регулювання податків. Тому більшість актів, що приймаються з податкових питань, — директиви. Вони є тією правовою формою, яка забезпечує вирішення інтеграційних завдань і при цьому в найменшій мірі зачіпає податковий суверенітет держав-членів.

Директиви, прийняті відносно податків, можна розділити на дві групи:

1) директиви, які встановлюють єдині вимоги до визначення елементів податків держав-членів і взаємодії їх податкових органів, що закріплюють порядок;

2) директиви, що вносять зміни і доповнення в прийняті раніше директиви.

Серед десятків директив, прийнятих з податкових питань, найбільш важливими з погляду розуміння предмету і об'єму регульованих інтеграційними нормами податкових відносин є директиви першої групи, які можна назвати основоположними, оскільки саме вони містять ті принципові положення, на основі яких гармонізується податкове законодавство держав-членів.

Рішення ухвалюються із спеціальних питань, що мають загальне для всіх держав-членів значення, і з питань, що зачіпають інтереси окремих держав. Одним з таких рішень стало Рішення Ради № 70/243 про заміну фінансових внесків держав-членів власними доходами Співтовариства. Дане рішення заснувало систему власних ресурсів, заклавши основу фінансової самостійності ЄС.

Правова форма рішень обирається і для регулювання вузько спеціальних питань. Ряд таких рішень, що стосуються фінансування Співтовариства, були прийняті відносно податку з продажу вугілля і сталі, стягуваного до бюджету ЄОВС.

Здійснення деяких економічних проектів або інших заходів економічного характеру державами-учасницями іноді призводить до суперечності їх податкової політики положенням актів ЄС, зокрема вже інкорпорованих в національне податкове законодавство. У таких випадках правопорядок ЄС передбачає можливість припинення на певний строк дії деяких правових норм ЄС відносно окремих держав. Для цих цілей також застосовується правова форма рішень.

Рішення Суду ЄС. Рішення Суду є обов'язковими, а в частині тлумачення норм європейського права мають значення прецеденту, якому повинні слідувати в своїй практиці судові органи держав- членів Європейського Союзу.

Податкові справи, розглянуті Судом, можна розділити на дві категорії:

1) що дають роз'яснення норм інтеграційного права, але не містять заборонних положень;

2) що дають роз'яснення норм інтеграційного права та містять заборонні положення.

До першої категорії справ слід віднести перш за все рішення, в яких Суд роз'яснює значення термінів, що містяться в актах інститутів ЄС.

До другої категорії справ слід віднести рішення, в яких Суд, на основі відповідних положень договорів, сформулював заборони у формі принципів, що застосовуються до податкових відносин, які виникають в рамках ЄС у зв'язку з будь-якою діяльністю, результати якої є предметом оподаткування.

Заборона тарифних і нетарифних бар'єрів на кордонах усередині Співтовариства означає заборону на стягування митних зборів та інших обов'язкових платежів, що мають рівнозначний ефект (ст. 25 Договору про Співтовариство), і заборону на кількісні обмеження товарів, що імпортуються, або інших заходів, що також мають рівнозначний ефект (ст. 28-30 Договору).

Заборона дискримінації за ознакою громадянства означає неправомірність різного правового режиму резидентів і нерезидентів з інших держав-членів ЄС при оподаткуванні їх доходів.

Особливість системи джерел права ЄС полягає в тому, що в процесі регламентації різних напрямів інтеграційної політики перевага віддається тим правовим формам, які є найбільш ефективними для досягнення конкретної мети.

Поиск по сайту: