МІЖНАРОДНИЙ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ

Волонтерський рух існує вже багато сторіч. І хоча в різних країнах це явище має різні назви – у Ботсвані – mephato, в Еквадорі – minga, в Індонезії – gotongroyong, у Руанді – kwitango, у Південній Африці – ubuntu, у Південній Азії – shramadana, воно є універсальним людським феноменом, який зустрічається в усіх культурах, на всіх рівнях економічного розвитку, серед представників обох статей і людей різного віку.

Волонтерський рух поширений у багатьох країнах світу. Любов Шашура у статті «Волонтерство – невід’ємна складова виховної роботи в сучасній школі» наводить такі результати опитування: у Франції до волонтерства залучено 19% населення, Німеччині – 34 %, США – майже 56 %, Японії – 26 %. Зростання значущості цього явища демонструє і той факт, що Генеральна Асамблея ООН проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ). Основними його цілями проведення МРВ були визначені: підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння їй, популяризація, створення мережі поширення та обміну інформацією про неї. Умова виконання поставлених завдань – співпраця таких секторів суспільства як громадські організації,

Особливий інтерес мають дослідження процесів добровільного залучення фахівців різного профілю у країнах з відносно тривалою історією соціальної роботи, і, зокрема, – в США. Не секрет, що американська модель соціальної роботи, включаючи етапи її становлення, зіграла значну роль у розвитку цієї професії у всесвітньому масштабі. Багато учених і практиків, і у тому числі X. Сведнер, неодноразово підкреслювали, що середина XX ст. стала десятиліттям «відкритих дверей» американських університетів, в період якого навчання соціальній роботі, соціології і психології пройшла значна частина європейських фахівців. Завдяки цій школі багато теоретичних підходів, розроблених концепцій і апробованих моделей, технологічних і методичних прийомів, народжених у США, дали потужні результати у більшості європейських країн.

У країнах Західної Європи і США волонтерський рух почав активно розвиватися в XIX ст., як рух «дружніх візитерів», сестер милосердя, самаритян, місіонерів …

Історія США свідчить, що неоцінену роль у період воєнних дій між Північчю і Півднем зіграли жіночі благодійні комітети, які створювалися при лікарнях і військових шпиталях. У надрах таких благодійних товариств і комітетів почали створюватися перші агенції, які надавали окремі види соціальної допомоги. Сотні жінок, а з ними – молодь, безкорисливо віддавали свої знання і досвід самотнім матерям у питаннях виховання дітей, а також самим дітям, позбавленим з огляду на різні причини батьківського тепла. Це стало початком нового і абсолютно унікального соціально-педагогічного явища – волонтерства або добровільного соціального служіння, яке поступово розповсюдилося на всі континенти.

Розквіт волонтерського руху в США припадає на 30-ті роки, в цей час в ньому брало участь близько 3-х мільйонів молоді. Президентом Ф. Рузвельтом була створена волонтерська організація Civilian Conservation Corps (цивільний корпус збереження) для зниження рівня безробіття. Наступний розквіт волонтерства в США починається з 1961 року, коли Президент Кеннеді створив організацію „Корпус Миру”. Волонтерами були, як правило, приватні особи, громадські діячі (Д.Адамс, М.Річмонд, А.Соломон), релігійні діячі (пастор С.Барнетт, Ч.Вара).

При президенті Б.Клінтону, волонтерських рух досяг найбільших розмахів. Оскільки президент, зацікавлений проблемою волонтерства, дозволив виявити цілу низку форм волонтерської діяльності що практикуються в США:

§ спорудження й обладнання спортзалів школи за кошти членів членів місцевої громади;

§ співпраця зацікавлених громадян з поліцією;

§ діє програма „сусідський нагляд”;

§ тренування спортивних дитячих команд поліцейськими;

§ збирання учнями герметично закритих продуктів, розподіл їх між бідними в День подяки;

§ надання окремими сім'ями допомоги людям, потерпілим від торнадо;

§ програма зв'язків працівників інституту громадських прав міста Бірмінгем із громадою - школами, церквами, притулками;

§ відвідування на волонтерських засадах підготовчих занять старшокласниками, майбутніми учасниками підліткового суду, їх участь у судах в ролі присяжних, адвокатів, сторони обвинувачення;

§ розбудова релігійними громадами церков, каплиць на території приватного університету, виділення коштів на підтримання закладів;

§ участь окремих приватних осіб у подіях пов'язаних із урегулюванням міжетнічних, політичних, релігійних конфліктах у різних країнах світу.

Найбільш популярними сферами волонтерської діяльності в США являється сфера обслуговування - столові, ремонт, транспортування. Зі всіх волонтерських державних закладів США більше половини - волонтери в навчальних закладах. Вони доглядають за дітьми, організовують кружки, навчають англійській мові дітей іммігрантів, керують хором, театральними та музичними виступами.

Корпус Миру США ця організація фінансується правлінням США й об'єднує американських громадян, які бажають працювати за кордоном. Корпус Миру був створений в 1961 році із ініціативи президента Дж. Кеннеді, і до цього часу корпус миру підпорядковується безпосередньо президенту США. В Росії ця організація працює з 1992 року по трьом основним напрямкам: викладання англійської мови, бізнес освіти і екологія. Уряд США надає фінансові кошти на проживання, харчування, дрібні витрати будь-якій особі, що бере на себе забов'язання протягом двох років виконувати напружену роботу за кордоном. Корпус Миру США розпочав свою діяльність і в Україні. Згідно з офіційною угодою, підписаною Президентом України Л.Кравчуком та Президентом США Дж. Бушом у травні 1992 у Вашингтоні. Завдання добровольців корпусу миру полягає у сприянні продуктивного обміну досвідом між людьми і організаціями України. Волонтери не забезпечують організації фінансами, устаткуванням або товаром, вони впроваджують різноманітні проекти і підтримують соціологічні, економічні, культурологічні та інші об'єднання:

§ проект економічного розвитку в Україні реалізується шляхом обміну досвідом роботи в умовах вільного ринку, допомогою підприємцям у набутті бізнесових навиків та досвіду;

§ проект викладання англійської мови, як іноземної здійснюється з метою поширення та удосконалення викладання англійської мови, що є необхідною умовою повноцінної участі України в Міжнародного обміну інформацією;

§ проект охорони навколишнього середовища спрямований на розвиток екологічної свідомості громадськості та поширення екологічної освіти, допомога екологічним недержавним організаціям та посилення їх ролі в процесі прийняття управлінських рішень, щодо природокористування, удосконалення методів управління природоохоронними територіями, забезпечення збалансованого розвитку громадян.

Відмінною рисою розвитку волонтера в США є децентралізація, яка знаходить своє віддзеркалення в наявності і реалізації різних соціальних програм на всіх рівнях: федеральному, штату, місцевому. Такий програмний підхід має переваги, що дозволяють оперативно реагувати на соціальні потреби різних категорій населення з урахуванням місцевої специфіки.

Активно взаємодіють з громадськими організаціями місцеві органи влади, у компетенції яких знаходиться шефська допомога і робота з добровольцями. У таких штатах як Каліфорнія, Колорадо, Детройт, Новий Орлеан та ін., накопичений вагомий досвід волонтерської роботи з дітьми і батьками: організація спеціальних груп професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги по працевлаштуванню; здійснення догляду за дітьми працюючих у денний і вечірній час батьків; створення центрів здоров’я для незаміжніх матерів, робота з прийомними сім’ями; допомога батькам у веденні домашнього господарства тощо.

Таким чином, особливість соціальної роботи в США, пов’язана з децентралізацією, активним залученням волонтерів на місцевому рівні в реалізації конкретних соціальних програм, дає свій позитивний результат.

Іншим шляхом відбувався розвиток доброчинності в Європі, і, зокрема, у Німеччині. Індустріалізація країни спричинила різке зубожіння сімей робочого класу, а як результат, – зросло число користувачів соціальних послуг. Оскільки церкви і приватні благодійні установи виявилися неспроможними впоратися із ситуацією, у другій половині XIX ст. виникла необхідність у державному регулюванні цього процесу, тобто у державному соціальному забезпеченні.

У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних, яку у 1919 р. перейменували на Німецьку спілку державної і приватної опіки. Це центральна спілка, яка діє і понині: вона об’єднує державні, приватні, громадські установи, а також окремих фахівців, що визначають стратегію розвитку соціальної роботи в Німеччині.

У 1990 р. після об’єднання НДР і ФРН число її учасників збільшилося до 3 тис. осіб. Держава делегувала до її складу своїх представників на федеральному рівні, рівні федеральних земель вільних міст і округів. Важлива роль відводиться представникам громадських організацій, куди входять: Об’єднання доброчинності для робітників, католицький «Карітас», Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви тощо.

Відмінність європейської моделі на прикладі розвитку соціальної роботи у Німеччині наочно демонструє, як у діяльності кожного спеціаліста втілюється соціальна політика держави. Зволікання у вирішенні окремих питань може призвести до соціального вибуху. Докази тому вже є в історії, наприклад, з приходом фашистів до влади і припиненням демократичного розвитку країни доброчинність була підмінена «гігієною раси», а соціальна робота була зведена до жорсткого контролю над населенням. У практиці сучасної соціальної роботи Німеччини «відчувається реальний взаємозв’язок вирішення соціальних і економічних проблем як гарантія існування правової соціальної держави».

Аналіз розвитку практики соціально-педагогічної діяльності волонтерів у Німеччині наприкінці XX – на початку XXI ст. дозволяє виявити тенденцію все більшого переходу соціальних послуг з приватного незалежного сектора під дах держави. Це характерно і для волонтерського руху, що дозволяє щорічно економити кілька мільярдів євро. Населення Німеччини висловлює занепокоєння бюрократизацією державного апарату соціального забезпечення, тому безкоштовні послуги добровольців мають попит, особливо серед соціально незахищених верств населення. За активної підтримки волонтерів серед постраждалих все частіше виникають форми взаємодопомоги і самодопомоги.

Сьогодні в Німеччині відбувається активна реформа системи державного і недержавного соціального забезпечення. Вона передбачає і розширення фронту волонтерських робіт. Наприклад, у разі захворювання і пов’язаних з ним особистих обставин клієнти соціальних служб держави можуть звернутися не менше, як до 15 спеціалізованих установ різного профілю (соціально-педагогічних, медичних, психіатричних, психотерапевтичних), а також у соціальні добровільні служби – служби роздачі їжі, служби допомоги вдома, служби з підтримки і допомоги для родичів потерпілих тощо.

Таким чином, у європейській моделі соціальної роботи добровільна допомога населенню входить до загальної державної системи соціальної допомоги і є важливим її елементом, який розширює проблемне поле цієї життєво важливої діяльності.

Двохсотрічний досвід розвитку добровольчої діяльності за рубежем надав світовій спільноті яскраві зразки громадської ініціативності й активності. Крім залучення такого важливого ресурсу як добровільна праця, громадські організації ініціюють участь різних груп населення в суспільному житті, об’єднують їх для вирішення насущних проблем життєдіяльності в конкретному соціумі, виховують соціальну відповідальність. Таким чином, можна дійти висновку, що ініціативність, як уміння висувати соціальну ініціативу і пропонувати план по її втіленню в реальне життя, є однією з головних чеснот волонтерської діяльності.

Волонтерський рух відіграє все більш значущу роль у суспільних процесах розвинутих країн світу. Вагомий соціальний і економічний внесок праці волонтерів був підтверджений у ході дослідження некомерційного сектора 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), а також Австралія, США, Ізраїль, Японія, держави Центральної і Східної Європи (Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія), країни Латинської Америки (Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика). Автори цього дослідження А. Саламон і X. Анхайер вважають, що нині у світі відбувається «глобальна суспільна революція», що полягає у «вибуху» організованої приватної волонтерської діяльності, пов’язаної зі зростанням самовизначення особистості в сучасному суспільстві, де в наявності виступають інформаційна революція і криза держави.

На сьогоднішній день волонтерські організації існують у 80-ти країнах світу. Правління цих країн надає підтримку волонтерському руху, який набуває глобального характеру. Працюють міжнародні волонтерські організації. Бажання виконувати роботу на волонтерських засадах не є таким уже рідкісним явищем. За даними досліджень, від чверті до половини дорослого населення країн Європи та Америки брали участь у будь-якій волонтерській діяльності за поточний рік. Звичайно, частота випадків регулярної діяльності значно менша. При цьому частіше волонтерами стають білі жінки віком від 35-44 років, що мають оплачувану роботу, особливо ті, хто є висококваліфікованими професіоналами або займають керівні позиції, мають високий освітній рівень, одружені, мають дітей.

Національне опитування волонтерів, яке проводилося Центром Волонтерів Великобританії, ідентифікувало головні причини волонтерської роботи: „Пов'язана з моїми потребами і інтересами” (48% - чоловіки, 31% - жінки), „я хочу покращувати стан речей та допомагати людям” (35% - чоловіки, 42% - жінки), „я хочу зустрічати людей та заводити друзів” (24% - чоловіки, 28% - жінки), „я хочу мати можливість отримувати нові вміння” (12% - чоловіки, 11% - жінки). Поряд з причинами волонтерської роботи респонденти оцінювали також її фактичні переваги: „дає можливість робити те, що я вмію” (70% - чоловіки, 68% - жінки), „дає мені відчуття персональних досягнень” (78% - чоловіки, 78% - жінки).

Зі слів прес-аташе Держдепартаменту США Клавдії Куриць 80 країн світу мають мережу волонтерських центрів, крім того волонтерські центри в Польщі, Україні, Чехії, оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної та Східної Європи. Також було відмічено, що розвиток волонтерство залежить від традиції культури окремої країни. Наприклад, Канада, США, Австралія, мають невелику кількість волонтерів. Наприклад, в Чехії, Литві, Венгрії волонтерство прирівнюється до служби в армії. В США також використовується практика, коли людина, скоївши дрібне правопорушення, замість ув'язнення відпрацьовує певну кількість годин в якості волонтера.

У наш час близько 110 мільйонів людей по всьому світі щорічно беруть участь в добровільних акціях. Альянс Європейських волонтерських організацій, заснований 1982 році являє собою координаційний центр Європейських національних волонтерських організацій, які спеціалізуються на координації довгострокових та короткострокових волонтерських робітничих лагерів, які проголошують ідею міжнародної співпраці, миру, взаєморозуміння.

У Міністерстві праці та соціального захисту Литви створено робочу групу, яка працює над розробкою закону про волонтерсво, визначенням поняття „волонтер”, „волонтерська діяльність”. Трудове законодавство визначає волонтерську працю такою, що відповідає Законам та є правом кожної людини. Згідно з трудовим законодавством громадські організації мають право конпенсувати волонтерам витрати на проїзд та харчуванням. Робоча група Міністерства праці та соціального захисту працює також над розробкою трудового договору, який би організації могли викладати з волонтерами.

У Чехії зараз дуже активно лобіюються зміни до законодавства, що стосується волонтерської діяльності. Просувається питання проте, коли уряд Чехії почне обговорювати ситуацію і винесе остаточне рішення чи потрібен спеціальний закон стосовно волонтерсва і, якщо так, то яке Міністерство буде відповідати за створення цього закону.

Поняття волонтер та волонтерська діяльність також ще не визначені в Польському законодавстві. Діючим трудовим кодексом волонтерська діяльність не регулюються. Термін волонтер згадується лише в законі про соціальні служби, де сказано, що соціальним працівникам можуть допомогати волонтери. Однак тут є дві проблеми: по-перше в законі визначається, що такими добровільними помічниками можуть бути особи які досягли 18 річного віку. Хоча в більшості випадків бажання допомагати соціальним працівникам висловлюють школярі; по-друге, є проблеми зі збереженням конфіденційності інформації. В даний момент законопроект про волонтерство знаходиться в Польському парламенті. Однак урядовці і парламентарі говорять, що буде дуже важко з його прийняттям, бо перш за все, існує проблема визначення поняття волонтерства, волонтерська діяльність. Кожен розуміє це по своєму та відстоює своє бачення. Для обговорення вносяться багато поправок до цього законопроекту, однак не слід очікувати на його швидке прийняття.

Отже, аналіз зарубіжного досвіду волонтерської роботи (США, Японія, Австралія, Італія, Німеччина, Великобританія, Ірландія та ін.) засвідчує, що в тій чи іншій формі він є в кожній країні світу, у багатьох він законодавчо зафіксований та має деякі особливості:

По-перше, це давня традиція відкриття центрів волонтерів (так, у 1910 році створено систему благодійної допомоги в Японії; у 1973-му році – незалежний центр волонтерів у Великобританії (з 1996 року – Національний центр волонтерської роботи, з допомогою якого в 70-х роках ХХ століття почалося створення національної мережі волонтерських агентств).

По-друге, організації волонтерів численні за своєю представленістю в суспільстві й за складом волонтерів (в Австралії функціонує понад 30 місцевих волонтерських агентств; у Великобританії – 500 волонтерських центрів та професійних громад; понад 10 млн японців у тій або іншій формі беруть участь у русі волонтерів; у США – понад 100 млн людей; у Франції – 60 % населення зайняті добровольчою діяльністю; у Німеччині – понад 2 млн осіб; близько 33 % населення Ірландії є волонтерами).

По-третє, організації волонтерів активно співпрацюють із соціальними інститутами суспільства (Комітет голів волонтерських організацій і фондів Італії представляє інтереси 2 млн волонтерів перед урядом, парламентом, церквою; у США робота як волонтер ураховується при визначенні виробничого стажу так само, як і оплачувана праця. Троє з кожних чотирьох американських громадян регулярно вносять кошти на благодійні цілі, виділяючи щорічно понад 1 000 доларів із родини. На ці особисті внески приходиться майже 90 відсотків всіх благодійних внесків. Фонди й ділові корпорації за всієї своєї значимості надають лише 10 % усіх внесків на добродійність. В останній беруть участь люди всіх рівнів доходу, і люди з низькими доходами часто бувають щедрішими, ніж багаті (у Великобританії добровільні помічники співпрацюють з державними структурами соціальної сфери).

По-четверте, волонтерів залучають до проведення великомасштабних заходів (так, в Олімпійських іграх у м. Сіднеї 2000 р. взяло участь понад 50 тис. австралійських волонтерів), що засвідчує довіру до волонтерів із боку уряду країн і пошану цього виду діяльності серед населення). По-п’яте, волонтери надають консультаційні, освітні послуги, підтримують нові організації волонтерів, волонтерський рух, громадські дії.

Поиск по сайту: