Б. РОЗДІЛИ ПСИХОЛОГІЇ

Найважливіший, розділ психології — це загальна психологія. Істотно доповнюють її психології: розвитку, виховна, клінічна, суспільна та релігії.

1. ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Розказуючи про психологію, слід пам’ятати про велику різноманітність напрямів, які відрізняються розумінням самого предмета й методів його дослідження. Однак в різних напрямах психології можна знайти й певні спільні цілі та завдання, які цікавлять психологів, навіть, якщо вони ними по-різному Висвітлюються. Саме ці спільні проблеми входять до предмета загальної психологи.

Значна частина загальної психології це теорія особистості, яка створює підґрунтя для розуміння людини, її нормального чи патологічного функціонування.

Зв'язки між процесами поведінки особи й фізіологічними процесами в рамках загальної психології вивчає, фізіологічна психологія, яку деколи, називають біологічною психологією.

До загальної психології також входить методологія в розумінні дослідниць­ких засобів і водночас стратегії проведення досліджень. Оскільки психологія викорис­товує різноманітні вимірювання, то до цеї галузі належить також статистична психологія, яка окрім статистичних даних розкриває принципи їх використання.

Опанування загальної психології відкриває дорогу для творчого підходу до конкретних питань, критичного й розважного користування досягненнями цієї галузі науки, яка, як і будь-яка інша, зазнає постійних змін.

2. ПСИХОЛОГІЯ РОЗВИТКУ Й ВИХОВАННЯ

Як розвивається людина? Як їй у цьому допомогти? На перше питання старається відповісти психологія розвитку, а на друге — психологія виховання. Завдання психології розвитку — дослідити, в який спосіб відбувається і чим характеризується процес психічного розвитку, якими є психічні властивості людини в різні періоди її життя, які закони виникнення й розвитку психічних рис та які умови розвитку?

Спочатку психологія розвитку займалася тільки періодом дитинства. Лише піз­ніше, виходячи з позиції, що розвиток — це процес, який продовжується до кінця життя включено до психології розвитку подальші періоди. Тепер до неї увійшли також питання, пов'язані зі смертю та приготуванням до неї.

Теми, які часто заторкуються в психології розвитку, — це питання зрілості й особливих завдань на різних вікових рівнях. З цим пов'язані дослідження розумової, емоційної та суспільної зрілості.

Важливим доповненням психології розвитку є психологія виховання, яка займається вивченням психологічних проблем виховання й навчання. Цей розділ психології аналізує відносини, які існують між учнем (вихованцем) і вчителем (вихователем). Входить у неї також вивчення тих особистісних рис як вихованця, так і вихователя, які сприяють процесові виховання. Особливе значення ці знатя мають для вчителя, щоби він міг краще зрозуміти, як навчається його учень і як керувати його навчанням.

3. КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Аналогічно допсихології виховання, прагматичною психологічною дис­ципліною є клінічна психологія, яка використовує досягнення всіх фундаменталь­них психологічних І споріднених дисциплін у медичному контексті, її витоки знаходимо у психологічних дослідженнях уражень мозку під час і після першої світової війни.

Нині клінічна психологія, хоча 'й надалі застосовується в клінічній практиці, вийшла поза межі лікарень і практикується також у консультаціях. Більше того, сучасна клінічна психологія — це не лише практична дисципліна, вона має також теоретичні аспекти, нероздільно пов'язані з практикою. Бо не можна досягнути якісної діагностики чи терапії психічних захворювань, не розвиваючи теоретичних досліджень на цю тему. Тому клінічну психологію можна визначити як науку про порушення нормального перебігу людської діяльності, тобто — як теоретичне дослідження різноманітних порушень у галузях інтелектуальної та емоційної діяльності й поведінки, а також для застосування в психологічній, діагностиці й терапії осіб, у яких такі порушення виявлені²¹.

З огляду на клінічний контекст, важливо розмежувати клінічну психологію й психіатрію — медичну науку, яка також, займається психічними розладами. Загально можна сказати, що там, де наявні соматичні вади, необхідна медична Допомога. Коли ж маємо вади духовні й моральні, потрібен священик. Дуже корисно, щоб усі, хто займаються людиною, навчилися ефективно співпра­цювати.

4. СУСПІЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Предметом суспільної психології є вплив одних людей на погляди й поведінку інших ²². Також можна стверджувати, що вона вивчає психічні процеси й поведінку людей у суспільних обставинах. З цих загальних тверджень ви­пливають такі конкретні питання: чому особа приймає цей вплив, тобто, що він їй дає? Які чинники збільшують або зменшують ефективність суспільного впливу? Чи він має довготривалі наслідки, чи лише одноразові? Як одна людина може полюбити іншу? Яким чином виникає упередженість до певної людини чи групи?

Людина не лише зазнає впливу суспільного середовища, але й сама його активно змінює, переформовує, впливає на нього. З такого розуміння предмета суспільної психології виникає концепція інтеракції. Відповідно до неї впливи між людьми, які перебувають у суспільній ситуації, мають характер взаємності. На­приклад, стараючись вплинути на іншу людину, ми водночас змінюємо й самих себе. Приймаючи чи відкидаючи когось, ми приймаємо чи відкидаємо самих себе.

З огляду на коло порушуваних проблем, суспільна психологія перебуває на. межі між загальною психологією та соціологією. Однак, її методологія та способи досліджень ближчі до психології. У суспільній психології увага звернена найперші на особу на фоні групи, у той час, як соціологія переважно розглядає групу, яка, очевидно, теж складається з окремих осіб.

Найтиповіші явища, які вивчає суспільна психологія: позиція, судження, конформізм, суспільна група, міжлюдські стосунки тощо.

5. ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Предметом психології релігії є. релігійність як психічний факт, а саме суть свідомості й релігійна поведінка людини як вираз її внутрішніх переживань²⁴. Хоча тепер є тенденція вважати, що психологія релігії — це автономна наука, однак з'ясовується, що її методика залежна від філософії і світосприйняття, які визначають спосіб операціоналізації поняття релігії, тобто означення емпіричних показників релігійного феномена.

Релігійність у психологічному аспекті може розглядатися як зворотний зв'язок (але не симетричний) між людиною і надприродною дійсністю. Психо­логія релігії принципово займається лише людиною як партнером цього зв'язку й не цікавиться характеристикою надприродної дійсності, як також і проблемами її реальності. Отже, психологія релігії не може дати відповіді на питання про правдивість релігії²⁶. Але може досліджувати різні відображення, образи, поняття надприродної дійсності, які створені людьми. У цьому випадку вони не обов'язково співпадають з богословськими поняттями.

Психологія релігії в наш час займається такими проблемами, й типологія релігійного переживання та його обумовленість; роль релігійних станів і актів у поведінці особи; проблема навернення сумління; почуття вини й жалю; особистість і релігія; релігійна позиція; релігійний досвід; релігійний розвиток.

Враховуючи душпастирське значення психології релігії, деякі її детальніше опишемо в кінцевих розділах книги.

Поиск по сайту: