ПСИХОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ

У шістдесятих роках двадцятого століття стала розвиватися психологія пізнання, на яку безпосередньо вплинула гештальтпсихологія з її характерною інтерпретацією поняття значення. Згідно з прихильниками гештальтпсихології, будь-який предмет можемо визначити, пізнати його значення, якщо будемо його розглядати у відношенні до фону (контексту) або ж більшої системи, до якої даний предмет належить.

Визнавці психології пізнання проголосили твердження, що людська поведінка залежить не лише від самих стимулів (як уважали біхевіористи), але й від способу їх сприймання, причому перевага надається суспільним стимулам.

Інша характерна риса теорії пізнання т це більше звернення уваги на формальний аспект сприйняття, ніж на сам зміст. Так, наприклад, у питанні інтеракції їх цікавить не стільки сама суп», яку люди передають, як спосіб передання й сприйняття.

Одним з перших представників цього напряму є американець Гейл КЕЛЛІ, автор книги „Психологія особистісних конструкцій" („The Psychology of Per­sonal Constructs", 1955). На думку Келлі, сутність людини можна зрозуміти, якщо враховувати, що вона є активним буттям, зорієнтованим експлораційно. Це означає, що кожна людина здійснює спостереження, встановлює взаємо­залежності, конструює гіпотези й теорії на визначену тему, прогнозує й контролює свої передбачення, а також ставить експерименти в життєвих ситуаціях.

Представники психології пізнання (американці Джордж А. МІЛЛЕР, Ю. ГАЛАНТЕР і Карл Г. ПРІБРАМ) у шістдесятих роках запровадили в психології кібернетичні методи, а зокрема — поняття зворотного зв'язку, суть якого полягає в тому, що діюча система поінформована про свої власні операції та про їх результати. Базовою моделлю для них служив гомеостат, здатний утримувати незмінну власну внутрішню температуру, незважаючи на зміну зовнішньої.

З кібернетики психологи запозичили для аналізу поведінки людини фор­мальні теоретичні моделі у вигляді алгебраїчних формул та комп'ютерних таблиць. У такий спосіб здійснилися мрії тих учених, які бажали перетворити психологію в точну науку. Вирішальне значення для цього мали досягнення кібер­нетики, пов'язані з розвитком електроніки й успіхами в конструюванні високоспеціалізованої техніки.

Як у кібернетиці, так і в цій галузі психології базовим поняттям є інформація. Протилежністю до інформації є невизначеність, про яку найчастіше згадуємо, коли опиняємося перед альтернативою: так чи ні.

З терміном інформація пов'язане поняття зв'язку (комунікації під яким розуміємо процес передавання інформації. Зв'язок передбачає діяльність певного надавача сигналу, деякого каналу, яким він передається, та одержувача, забезпе­ченого засобом прийняття сигналу. В цьому ланцюгу може бути передбачено зворотний зв'язок (петлю), завдяки чому надавач може бути проінформований про те, що відбувається в одержувачі, а також навіть і в передаючому інформацію каналі. Зворотний зв'язок створює можливості для саморегуляції системи проти можливого закрадення помилок. Психологи крім того запозичили у кібернетиків поняття коду. Ідеться про кодування інформації, тобто вираження її у якійсь певній мові.

Найважливіше поняття для психології пізнання — це рішення, яке означає свідомий, підкріплений наявною інформацією, розв'язок, який ініціює виконання вчинку.

До прихильників даної теорії можна зарахувати таких польських психологів: Томашевськоґо, Рейковського, Козєлецького. Нижче коротко проаналізуємо їхні погляди.

а) ТЕОРІЯ ДІЇ ТОМАШЕВСЬКОГО

На початку шістдесятих років Тадеуш ТОМАШЕВСЬКИЙ (нар. 1910 р.) сфор­ мував теорію, в якій базовим поняттям стала дія. Під нею він розуміє поведінку, спрямовану на досягнення визначеного кінцевого результату й зорганізовану в спосіб, який уможливлює досягнення бажаного стану. Ця теорія була включена до визначення психології, що лягло в основу підручника “Психологія”. Його редактор, стверджує, що психологія це наука про діяльність людини ілюдину як її суб'єкта". Теорія діяльності в той час протистояла зведенню психологічної проблематики виключно до реактивної поведінки й прокладала шлях для поступового переводу від спостережень за елементарними явищами до проб­лематики значно складніших форм поведінки людини, таких як виконання завдань і розв'язування проблем, прийняття рішень, нав'язування міжлюдських контак­тів і спілкування, переборювання складних і стресових ситуацій, самоконтроль та опановування власної поведінки.

Теорією дії Т. Томашевський підтвердив теорію ситуації. Однак, на відміну від біхевіоризму, де ситуацією називали лише комплекс подразнень, з погляду теорії дії ситуація є системою елементів, які визначальні для конкретних спря­мованих дій. З'являється тут отже елемент важливості певної ситуації для людини. У цьому розумінні можемо говорити про ситуації екзистенційні й цільові. Екзистенційну ситуацію розглядаємо з огляду на активність людини, потрібну для її існування-буття. При цьому під існуванням тут розуміємо біологічне й суспільне життя, а також якість життя та його рівень. Цільова ситуація, нато­мість, розглядається з огляду на цілеспрямовану діяльність, що скеровується через конкретні завдання, які тут трактуються як запланований стан речей, визначений суспільним оточенням і самою особою.

Життєва чи цільова ситуація має бути усвідомлювана людиною, подібно як і сама людина має бути для себе об'єктом постійного контролю. Це усвідомлення повинне передбачати взаємний вплив водночас в аспектах сприйняття і поведінки.

Сприйняття відрізняється в залежності від того, чи стосується воно світу, людини або речі. Наскільки вигляд є першоосновою опису речі, настільки поведінка є основою опису людини. Дуже яскравий приклад цього — спостереження за скаліченими людьми, зовнішній вигляд яких може бути жахливий, але дуже швидко перестає разити оточуючих, якщо така людина нормально себе поводить.

Для опису речі також суттєво, яке значення має ця річ для людини. По-різному описуємо речі чужі, власні й суспільні. Ставлення до речі водночас впли­ває на витворення образу себе самого, наприклад, для багатьох людей самооцінка в значній мірі залежить від марки власного автомобіля або розмірів будинку. Існує багато даних, які підтверджують, що образ інших людей залежить від нас самих і навпаки, для багатьох їхній власний образ залежить від того, чи їм вдалося увійти в коло важливих для даної людини осіб, чи ні.

6) РЕГУЛЯЦІЙНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ РЕЙКОВСЬКОГО

Подібно як у всіх теоріях психології пізнання, так і в теорії Януша РЕЙКОВСЬКОГО (нар. 1929 р.) базовими поняттями є система й інформація, Система - це особистість людини; основна її функція — обмін інформацією з оточенням і перетворення інформації в практичні речі¹⁸. До складу цієї системи вхщять різні структури, що регулюють поведінку людини, а саме: інстинктивно-емоційні механізми, структура я, система цінностей і операційна система.

Базовими механізмами є інстинктивно-емоційні механізми (ІЕМ), які Рейковський називає вихідним матеріалом, з якого починається формування осо­бистості. Рейковський полемізує з позицією, ніби людина приходить у цей. світ з готовими інстинктами чи психологічними потребами. Людина приносить не більше, як задатки того, щоб потяги змогли сформуватися. Задатками тими є певні схильності організму, зокрема: вразливість на зміни стану внутрішнього сере­довища, наприклад неприємні відчуття після спорожнення шлунку; вразливість наемоційні подразнення з боку зовнішнього оточення, як безсоння внаслідок неприємностей на роботі, заспокоєння через притуляння, схильність до навчання, що дає змогу використати випадки, які викликають прикрі хвилювання, або нав­паки — випадки приємні: схильність до формування здібностей, завдяки яким можна уникати прикрих випадків і активно шукати приємних. Властивості, застосувавши запозичену з біхевіоризму теорію, можна також назвати схильністю до безумовних емоційних рефлексів та класичних умовних рефлексів, відкритих Павловим, який відзначав посилення перед виникненням реакції, а також до інструментального обумовлення, в якому виявляється посилення (нагорода) після реакції. Згідно з Рейковським, у людини інстинктивно-емоційна форма регулювання в чистому вигляді не зустрічається. А якщо й з'являється, то лише за особливих обставин, як при алкогольному сп'янінні, психічному захворюванні, дуже сильних емоційних поривах, у стані сильного агресивного чи статевого збудження або ж, неконтрольованого страху.

Інстинктивно-емоційні механізми в людини входять у ширшу систему, а саме в систему цінностей, Базова функція цієї системи," впорядкування досвіду на суб'єктивних шкалах добро ~ зло або важливе - неважливе. Уже в дитячому віці певні предмети й ситуації пов'язуються з конкретним емоційним багажем. На власний досвід накладаються певні погляди й оцінки батьків, родичів, школи, суспільства. Таким чином, з цих двох способів оцінки — первісного, побудованого на власному досвіді, і переданого суспільством (система законів) — будується система цінностей. Ця система зазнає змін. Суб'єкт, самостійно створюючи нові цінності, може досягнути змін у тему, що було створене раніше. У різних людей згадані тут джерела мають неоднаковий вплив на формування їхньої системи цінностей. В одних може переважати фактор первісного досвіду, в інших - правила, перейняті від оточення, ще в інших - самостійно витворені закони. Опираючись на систему цінностей, суб'єкт визначає, що для нього необхідне, властиве, нормальне, а також, Що може бути для нього корисне, поліпшуюче, вдосконалюючи такий спосіб створюються стандарти, до яких прирівнюються явища й відповідно оцінюються: як позитивні або негативні.

Для того, щоб людина могла собі зарадити в середовищі, вона мусить орієнту­ватися в об'єктивних властивостях речей. Таким чином ми приходимо до поняття, операційної системи, яка є способом організації інформації про об'єктивні влас­тивості речі, про співвідношення, які існують між різними елементами дійсності, про просторово-часові й причинні відношення. Ця інформація дає змогу прогно­зувати хід подій і, опираючись на це, формувати бажання, плани, програми.

Система цінностей та операційна система взаємодіють між собою й утворю­ють більшу цілість, яку називають пізнавальною системою.

Важливу роль серед об'єктів, представлених у пізнавальній системі, відіграє Інформація, яка відноситься до суб'єкта як такого, тобто до себе самого. Ця інфор­мація походить від внутрішніх органів, уяви, власного вигляду, бажань, наслідків власної діяльності. Багато важливої інформації про нас самих надає суспільне оточення. Все це призводить до складної розгалуженої регулюючої системи структури Я. Ця структура створює підґрунтя для відчуття власної тотожності. У дитинстві вона нестабільна, твориться під впливом ідентифікування себе з різноманітними особами. З часом вона стабілізується і стає основою оцінки, яка залежить від того, наскільки вдається суб'єктові наблизитись до ідеального Я. Структура Я є посередником при здійсненні будь-якого свідомого вчинку; це пов'язано з тим, що вона є джерелом оцінки власних можливостей. Будб-яка діяльність людини опирається на оцінку того, що ми спроможні. Структура Я є не лише посередником для виконання дій, але й сама виступає джерелом мотивації, особливо, коли виникає і признається свідомістю роз­біжність між Я реальним і Я ідеальним, тобто тоді, коли людина зрозуміє, що є не тим, ким мала б бути.

В) ТРАНСГРЕСІЙНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ КОЗЄЛЕЦЬКОГО

Юзеф КОЗЄЛЕЦЬКИЙ (нар. 1936 p.), створюючи свою концепцію людини, за відправне положення прийняв позицію, що людина - це трансгресійна cuстема, причому під трансгресією він розуміє намірений вихід людини поза межі того, що вона посідає і чим є ¹⁹. Прикладом трансгресії може служити біблійна оповідь про Адама та Єву, які зірвали заборонений фрукт з дерева посередині раю, що стало джерелом, терпінь, але й дозволило краще зрозуміти поняття добра, і зла (felix culpa).

Трансгресія — це спрямована дія, пов'язана з прагненням утвердження і зростання значимості себе самого як особи. Особливу роль у цьому явищі відіграє особистість і її основні системи, такі як розум^ який виступає орієнтаційною системою, і воля,що виконує керівні функції.

Козєлецький розрізняє чотири типи трансгресії: заради предметів, інших осіб, символів, самого себе.

Трансгресія заради предметів - це матеріальна експансія, яка найбільш помітна в наш час. Згідно з нею людина є тим, чим вона володіє.

Трансгресія заради інших має два різні вияви: домінування над іншими або ж альтруїстичні й філіаційні вчинки.

Трансгресія заради символів має за мету здобуття знань у фізичній, суспіль­ній і культурній галузях та про власну особистість.

Трансгресія заради себе — це вчинки пов'язані з розвитком себе самого або формуванням своєї індивідуальності згідно з власним проектом.

Поиск по сайту: