 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Роздержавлення і приватизація власності: сутність, цілі, завдання
Роздержавлення — це сукупність заходів з перетворення державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. Крім того, роздержавлення означає зняття з держави більшості функцій господарського управління, передачу відповідних повноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв’язків горизонтальними. Роздержавлення може здійснюватися по таких напрямах: 1) роздержавлення процесів присвоєння, визнання кожного працівника і трудового колективу рівноправним учас-ником привласнення, демонополізація; 2) створення різноманітних форм господарювання, надання всім формам підприємств рівних прав на свободу господарської діяльності в рамках закону; 3) формування нових організаційних структур, створення нових форм підприємницької діяльності (концерни, консорціуми, асо-ціації і т. д.), між якими головну роль відіграють горизонтальні зв’язки.
Таким чином, роздержавлення спрямоване на подолання монополізму, розвиток конкуренції і підприємництва. Це — центральна проблема переходу до ринкової економіки.
У тісному зв’язку з роздержавленням перебуває приватизація — один з напрямів роздержавлення власності, що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян та юридичних осіб. Приватизація державних і муніципальних підприємств України означає придбання громадянами, акціонерними товариствами (товариствами) у держави і місцевих органів влади у власність: підприємств та їх підрозділів, що виокремлюються в самостійні підприємства; матеріальних і нематеріальних активів підприємств; часток (паїв, акцій) держави і місцевих органів влади в капіталі акціонерних товариств (товариств); належних приватизованим підприємствам часток (паїв, акцій) у капіталі інших підприємств.
Процес денаціоналізації означає повернення власності попереднім власникам. Зрозуміло, що в Україні така форма роздержавлення через об’єктивні і суб’єктивні обставини не може широко застосовуватися. Тому приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможнє функціонувати досить успішно.
Основними цілями і завданнями приватизації є: розвиток конкуренції і підвищення ефективності державного сектора; прискорення економічного росту з подальшим залученням недержавних інвестицій; усунення державної монополії; створення повноцінного ринку капіталу, цінних паперів; поділ відповідальності за зовнішній борг між урядом і великим бізнесом; зменшення ролі політичної мотивації в прийнятті економічних рішень; залучення приватного капіталу в традиційно державні галузі — освіту, культуру, охорону здоров’я, інфраструктуру; послаблення впливу профспілок.
Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання:
формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій;
сприяння демонополізації економіки;
створення конкурентного середовища;
підвищення ефективності діяльності підприємств;
соціальний захист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.
Відповідно до чинного законодавства України приватизація державної власності здійснюється на основі таких принципів: законність; пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується; забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації; пріоритетне надання прав власності громадянам України; безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України; приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів; дотримання антимонопольного законодавства; повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.
Світова практика свідчить, що приватизацію можна здійснювати трьома основними шляхами. Перший — це процес відмови від володіння, за якого державна власність або права держави на управління підприємством передаються або продаються приватним власникам. Новими власниками можуть бути: приватні особи або фірми, акціонери, працівники підприємства, що приватизується, комбінація всіх цих варіантів.
Способів передачі державної власності в приватні руки може бути кілька. Основними серед них є: відкритий продаж (тендер) об’єктів приватизації на аукціоні, конкурсі; продаж частини акцій з метою забезпечення конкуренції покупців; викуп об’єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об’єктів; викуп державного майна, зданого в оренду. Державне майно можна придбати за рахунок власних і залучених коштів покупців, а також приватизаційних паперів особливого виду — державних цінних паперів, що надають право на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна підприємств, державного житлового і земельного фондів.
Другий метод приватизації державних підприємств — це метод контрактів. Він передбачає, що уряд укладає контракт з приватною фірмою, відповідно до якого остання бере на себе постачання товарів і надання послуг або здійснення того чи іншого виду діяльності з тих, що входять у коло державних господарських функцій. Метод контрактів має переваги над продажем державної власності приватному сектору порівняно з тими видами діяльності, які є невід’ємною функцією держави і потребують ретельного суспільного контролю, або коли економічна рентабельність не може бути забезпечена навіть шляхом удосконалення рівня управління.
Перевага методу контрактів полягає в тому, що в сферу державних послуг він вносить елемент конкуренції, яка, в свою чергу, призводить до зниження собівартості і підвищення якості послуг, оскільки підприємець, розраховуючи на прибуток, намагатиметься одержати урядовий контракт, а потім залучити й утримати споживача.
Третій метод приватизації — це система так званих ваучерів (документів, що засвідчують видачу кредиту). По цій системі держава дає окремим громадянам можливість підвищити їх купівельну спроможність. Як правило, це робиться у формі сертифікатів, за які в держави або приватних підприємців можна придбати чітко визначені товари і послуги. Хоча ваучери досить поширені лише у кількох промислово розвинутих країнах, вони часто є найкращим засобом забезпечення доступу до елементарних соціальних послуг для бідних прошарків населення.
Поиск по сайту: