ТЕМА 2. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ І ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА СКЛАДАННЯ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ КОРПОРАТИВНОГО ТИПУ

Консолідована фінансова звітність об’єднань підприємств, до складу яких уходять материнське підприємство та його дочірні підприємства в різних країнах має певні відмінності, зумовлені економічними, політичними та соціальними факторами. У зв’язку з цим виникають ускладнення для аналізу інформації та прийняття рішень користувачами.

Оскільки зовнішньополітичний курс України спрямований на інтеграцію до Європейського Союзу, доцільно проаналізувати законодавство ЄС з питань консолідації фінансової звітності.

Європейські співтовариства, або Спільний ринок, є об’єднанням держав, які прагнуть до політичної та економічної єдності при частковій відмові від своїх національних суверенітетів.

Директиви та регламенти є обов’язковими для застосування державами-членами, проте форми й методи їх виконання надані на розгляд окремих країн з урахуванням існуючих умов і можливостей. У разі недотримання зобов’язань щодо застосування директив та регламентів державою – членом Європейська Комісія може звернутися з позовом до Суду справедливості.

Правовідносини у сфері бухгалтерського обліку в ЄС, зокрема, консолідації фінансової звітності, регламентуються такими директивами:

− Четвертою Директивою ради 78/660/ЄЕС, що ґрунтується на пункті (3) (g) статті 54 Договору про річну звітність окремих видів товариств від 25.07.1978 р.;

− Сьомою Директивою Ради 83/349/ЄЕС, що ґрунтується на пункті (3) (g) статті 54 Договору про консолідовану звітність від 13.06.1983 р.;

− Директивою Ради 86/635/ЄЕС щодо річних звітів та консолідованих звітів банків та інших фінансових установ від 8.12.1986 р.;

− Директивою Ради 91/674/ЄЕС про річну звітність і консолідовану звітність страхових підприємств від 19.12.1981 р.;

− Регламент (ЄС) 1606/2002 Європейського Парламенту та Ради від 19 липня 2002 р.

25 липня 1978 р. Рада ЄС прийняла Четверту Директиву 78/660/ЄЕС про узгодження національного законодавства, яке регулює річні звіти окремих типів компаній. Велика кількість компаній є членами об’єднань підприємств. З метою надання фінансової інформації про ці об’єднання їх членам та третім особам необхідно складання консолідованих звітів. Отже, Національне право, яким регулюються консолідовані звіти, повинно бути узгоджено з метою досягнення цілей порівняння та еквівалентності інформації, яку компанії повинні оприлюднювати у рамках Співтовариства.

З метою узгодження законодавства, яким регулюється порядок складання, подання, оприлюднення та аудиту консолідованих звітів у державах – членах Європейського Співтовариства, Рада ЄС ухвалила Сьому Директиву 13 червня 1983 року про консолідовані звіти, що ґрунтується на статті 54 (3) (g) Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства (83/349/ЄЕС).

Відповідно до ст. 36 Сьомої Директиви 83/349/ЄЕС консолідовані звіти повинні надавати правдивий та справедливий огляд про активи та зобов’язання, фінансовий стан і фінансові результати (прибуток, збиток) усіх консолідованих підприємств, які розглядаються як єдине ціле.

Тому консолідація повинна передусім включати усі такі підприємства.

Зазначена консолідація потребує повного об’єднання активів та зобов’язань, а також доходу та витрат цих підприємств методом повної консолідації та окремого розкриття інформації про інтереси осіб за межами цих підприємств.

Для усунення впливу фінансових відносин між підприємствами, звіти яких консолідуються, мають бути проведені необхідні коригування. Передусім взаємозалік балансової вартості акцій (часток) у капіталі підприємств, включених до консолідації, пропорційно частці, в якій вони представлені в капіталі та резервах цих підприємств.

Формати подання консолідованого балансу, консолідованого звіту про прибуток та збиток, приміток до консолідованих звітів відповідають вимогам формату подання річних звітів, визначених у статтях Четвертої Директиви Ради 78/660/ЄЕС з урахуванням основних коригувань, які випливають з особливих властивостей консолідованих звітів.

У Четвертій Директиві Ради від 25 липня 1978 року, що ґрунтується на пункті (3)(g) статті 54 Договору про річну звітність окремих видів товариств, передбачається два основні формати балансу: горизонтальний та вертикальний і чотири формати звіту про прибуток і збиток. Разом з тим держави – члени можуть дозволяти або вимагати від цих товариств надавати звіт про прибуток і збиток за іншою формою.

Статтею 3 Директиви 78/660/ЄЕС передбачено, що форма балансу та звіту про прибуток і збиток не може змінюватися від одного фінансового року до іншого. Відступ від цього правила може дозволятися лише у виняткових випадках та розкриватися в примітках до звітів разом з поясненням обставин, що його спричинили.

У зв’язку з цим стратегічним напрямом подальшого розвитку правовідносин у сфері бухгалтерського обліку, зокрема, подання консолідованої звітності, є застосування МСФЗ для складання консолідованих фінансових звітів товариств, цінні папери яких допущені до лістингу на фондових біржах держав – членів ЄС, та подальше узгодження Директив з положеннями МСФЗ.

Так, для покращення функціонування внутрішнього ринку у сфері фінансових послуг згідно з Регламентом (ЄС) № 1606/2002 Європейського Парламенту та Ради від 19 липня 2002 року за кожний фінансовий рік, починаючи з 1 січня 2005 року, товариства, які регулюються національним правом держав – членів, зобов’язані готувати свою консолідовану звітність відповідно до МСФЗ, якщо на дату складання балансу їхні цінні папери дозволені до продажу на регульованому ринку будь-якої держави – члена.

Серед МСФЗ такі стандарти безпосередньо охоплюють питання підготовки та оприлюднення консолідованої фінансової звітності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці: МСБО 27 „Консолідовані та окремі фінансові звіти”; МСБО 28 „Інвестиції в асоційовані підприємства”; МСБО 31 „Частки у спільних підприємствах”; МСБО 1 „Подання фінансових звітів”; МСФЗ 3 „Об’єднання бізнесу”; МСФЗ 5 „Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність”.

В Україні законодавчі акти визначають та регулюють порядок створення та функціонування об'єднань підприємств. До такої нормативної законодавчої бази слід віднести:

− Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV;

− Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV;

− Закон України від 19.09.91 № 1576-ХІІ „Про господарські товариства” зі змінами та доповненнями;

− Закон України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ „Про захист економічної конкуренції”;

− Указ Президента України від 11.05.1994 № 224/94 „Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації”;

− Закон України від 15.03.06 № 3528-ІV „Про холдингові компанії в Україні”;

− Закон України від 21.11.1995 № 437/95-ВР „Про промислово-фінансові групи в Україні;

− Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”;

− Класифікація форм власності ДК 001:2004, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97;

− Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97;

− Закон від 15.05.2003 № 755-ІV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” та ін.

Відповідно до ст. 118 ГКУ об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена в складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на невизначений строк або як тимчасові об'єднання (консорціум, промислово-фінансові групи) на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть уходити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть уходити в об'єднання підприємств, утворених на території інших держав. Об'єднання підприємств, незважаючи на те, чи виникає воно на добровільних засадах, чи за рішенням компетентних органів, підлягає державній реєстрації (крім промислово-фінансових груп).

Як свідчить практика, державні й комунальні господарські об'єднання утворюються як концерни або корпорації незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Господарські об'єднання приватної власності утворюються у формі асоціації, корпорації, концерну, консорціуму, іншого об’єднання підприємств.

Господарським Кодексом України, ст. 126 передбачено створення асоційованих підприємств. Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

У відповідності зі статтею 42 Закону „Про господарські товариства” [64], наприклад, для прийняття рішень загальними зборами акціонерів з питань змін у статуті товариства, припинення діяльності товариства, створення і припинення діяльності дочірніх підприємств, філій і представництв потрібна більшість у ¾ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Проте загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери (учасники або представники учасників), що мають відповідно до статуту товариства більше як 60% голосів.

Економічною передумовою створення холдингових компаній в Україні стали процеси акціонування і приватизації великих державних підприємств і об'єднань. Законодавчою основою заснування та діяльності холдингових компаній в Україні став Указ Президента України від 11 травня 1994 р. “Прохолдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації”. (Указ утратив чинність на підставі Указу Президента № 640 / 2007 від 12. 07. 2007 р.)

У Законі України від 15 березня 2006 року № 3528- IV „Про холдингові компанії в Україні” холдингові компанії поділяються на два види [63]:

1. Холдингову компанію – відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

2. Державну холдингову компанію − холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100% акцій якого належить державі.

Відповідно до статті 19 ГКУ [46, c. 13] усі суб’єкти господарювання, зокрема об’єднання підприємств, зобов’язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані.

У статті 12 Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” зазначено, що:

1) підприємства, які мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність;

2) об’єднання підприємств, крім власної звітності, складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об’єднань підприємств.

Порядок складання консолідованої фінансової звітності групи підприємств, організацій та інших юридичних осіб, яка складається з материнського та його дочірніх підприємств, визначено в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, зокрема, П(с)БО 20 „Консолідована фінансова звітність”, П(с)БО 19 „Об’єднання підприємств”, П(с)БО 12 „Фінансові інвестиції”, П(с)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, П(с)БО 2 „Баланс”, П(с)БО 3 „Звіт про фінансові результати”, П(с)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”, П(с)БО 5 „Звіт про власний капітал”.

Поиск по сайту: