Оцінка довгострокових інвестицій в прості акції

1. МЕТОД СОБІВАРТОСТІ

Інвестор відображає свої інвестиції в об’єкт інвестування за собівартістю. Інвестор визнає прибуток тільки тією мірою, якою він отримує дивіденди від акумульованого чистого прибутку об’єкта інвестування, який виникає після дати придбання інвестором. Дивіденди, отримані понад такий прибуток, вважаються відшкодуванням інвестиції та відображаються як зменшення собівартості інвестиції.

2. МЕТОД УЧАСТІ В КАПІТАЛІ

(МСБО 28 (переглянутий у 1998 р.) Інвестиція первісно відображається за собівартістю і балансова вартість збільшується або зменшується для визнання частки інвестора у прибутках або збитках об’єкта інвестування після дати придбання. Отримані від об’єкта інвестування дивідендизменшують балансову вартість інвестиції. Коригування балансової вартості може бути необхідним і при зміні пропорційної участі інвестора в об’єкті інвестування, яке виникає від змін у капіталі об’єкта інвестування, які не було включено до звіту про прибутки та збитки. Такі зміни включають також зміни, що виникають від переоцінки основних засобів та інвестицій, від різниці у валютних курсах і коригування різниці, яка виникає при об’єднанні компаній.

МЕТОД КОНСОЛІДАЦІЇ

Консолідація фінансової звітності

Якщо компанія володіє понад 50% акцій іншої компанії, то вважається, що інвестор володіє контрольним пакетом акцій і має змогу контролювати діяльність об’єкта інвестування, тобто приймати рішення щодо питань його фінансово-господарської діяльності.

Компанія-інвестор розглядається як батьківська (материнська, холдінгова) компанія, а компанія, що є об’єктом інвестування, — як дочірня. Таким чином, дочірня компанія — це компанія, яка контролюється іншою (батьківського) компанією. У свою чергу, материнська компанія — це компанія, яка має одну чи декілька дочірніх компаній. З юридичного погляду батьківська компанія та її дочірні підприємства є окремими юридичними особами і складають окремі фінансові звіти. Однак, оскільки рада директорів (чи інший керівний орган) батьківської компанії одночасно володіє вирішальним голосом у радах директорів дочірніх компаній, то об’єднання компанії (батьківської та дочірнім) може розглядатися як окрема економічна одиниця (рис.7.1).

У міжнародній практиці батьківська компанія з усіма її дочірніми компаніями називається групою. Зрозуміло, що акціонерів та кредиторів батьківської компанії цікавлять результати всіх операцій, що здійснюються під контролем батьківської компанії, зокрема й дочірніми компаніями.

У зв’язку з цим поряд з фінансовими звітами окремих компаній у багатьох країнах світу складаються звіти, які відображають фінансовий стан і результати діяльності групи компаній.

Рис.7.1. Обліковий та юридичний аспекти взаємозв’язків батьківської та дочірньої компаній

Такі звіти називають консолідованими фінансовими звітами. Консолідована фінансова звітність – це фінансова звітність групи, яку розглядають, як єдине підприємство. Характерною рисою цієї звітності є те, що активи, обов’язки, доходи та витрати двох чи більше юридично самостійних одиниць об’єднуються в окрему систему фінансової звітності.

Методика і техніка складання консолідованої фінансової звітності

Міжнародний стандарт обліку №22 “Об’єднання компаній” передбачає два основні методи обліку в об’єднаннях підприємств:

1) Метод придбання.

2) Метод об’єднання інтересів (метод злиття).

Ці методи базуються на тому, що об’єднання підприємств – це або результат набуття одним підприємством контролю над іншим підприємством (чи підприємствами), або результат об’єднання інтересів двох чи більше підприємств.

Якщо батьківська компанія виплачує готівкові гроші чи видає боргові зобов’язання, набуваючи акції іншої компанії, то об’єднання підприємств обліковується за методом придбання.

Метод об’єднання інтересів застосовується в тому разі, коли акції дочірньої компанії набуті прямим обміном на акції батьківської компанії. Визначальний момент цієї операції полягає в тому, що акціонери дочірньої компанії стають акціонерами батьківської.

Метод придбання

Більшість об’єднань підприємств відбувається як результат набуття одним підприємством контролю над іншим чи кількома підприємствами. За методом придбання при складанні консолідованої звітності активи та пасиви придбаного підприємства повинні відображатися за їхньою ринковою вартістю на дату придбання.

Різниця між ціною набуття та ринковою вартістю придбаних активів повинна відображатися у фінансовій звітності як “ціна бізнесу” (гудвіл) і амортизуватися впродовж корисного строку використання чи (якщо є думка, що вона не перенесе доходу) списуватися за рахунок прибутку або резервів підприємства.

Якщо ціна придбання нижча, ніж сукупна ринкова вартість набутих чистих активів, то рівниця повинна:

а) розглядатися як доход майбутніх періодів і систематично відображатися у звіті про прибутки та збитки;

б) розподілятися між негрошовими активами, на які нараховується знос, пропорційно до їхньої ринкової вартості.

Процес консолідації фінансової звітності описано Міжнародним стандартом обліку №27 “Консолідована фінансова звітність та облік інвестицій у дочірні компанії”. Вона складається послідовним об’єднанням сум (статей), вказаних у фінансових звітах батьківської та дочірніх компаній. Щоб консолідована звітність містила інформацію про групу як про єдине ціле, у процесі її складання необхідно зробити низку врегулювань для усунення внутрігрупових операцій.

Внутрішньогрупові операції можуть означати, наприклад, реалізацію товарів, оренду майна, надання позик.

Коли компанії групи розглядаються окремо, то ці операції можуть охоплювати активи і обов’язки окремих компаній. Однак, коли об’єднання компаній розглядається, як окрема господарська одиниця, то ці активи і пасиви є результатом операцій всередині групи і не повинні входити у консолідовані звіти.

Консолідований баланс

Для розгляду методики складання консолідованого балансу наведемо умовний приклад.

Припустимо, що баланси батьківської та дочірньої компаній на дату придбання мають вигляд, наведений у табл.7.1. і 7.2.

Таблиця 7.1

Баланс батьківської компанії на 1 січня 2005 р., тис. дол.

Таблиця 7.2

Баланс дочірньої компанії на 1 січня 2005 р., тис. дол.

Для складання консолідованого балансу звичайно використовується спеціальна робоча таблиця (табл.7.3). Вона об’єднує баланси батьківської та дочірньої компаній за станом на 1 січня 2004 р., тобто на дату, коли батьківська компанія придбала весь пакет (100000) акцій, випущених дочірньою компанією (номінальною вартістю 5 дол. за акцію) за 1150000 дол., тобто за їхньою балансовою вартістю. На дату придбання акцій дочірньої компанії батьківська компанія оплатила також обладнання для дочірньої компанії на суму 10000 дол. Таким чином, у робочій таблиці наведено два регулюючих записи. Запис (а) зроблено у зв’язку з тим, що коли батьківська компанія придбала акції дочірньої компанії, то вони були відображені в активі балансу батьківської компанії по статті “Інвестиції в дочірню компанію”. Отже, якщо одночасно показати в консолідованому балансі чистіактиви дочірньої компанії і інвестиції батьківської компанії в дочірню, то це призведе до подвійного рахунку цих ресурсів. Щоб цього уникнути, то це призведе до подвійного рахунку цих ресурсів, у робочій таблиці 7.3 зроблено запис (а), який вилучає інвестиції батьківської компанії (1150000 дол.),акціонерний капітал (1000000 дол.) та прибуток (150000 дол.) дочірньої компанії. Запис (б) дозволяє вилучити взаємну заборгованість у сумі 40000 дол., пов’язану з оплатою батьківською компанією обладнання, що його придбала дочірня компанія. У зв’язку з цим у табл.7.3 одночасно зменшено статті “Дебітори” в балансі батьківської компанії та “Кредитори” в балансі дочірньої компанії.

Після того, як у таблиці 7.3 вилучено всі внутрігрупові статті, суми активів і пасивів батьківської та дочірньої компаній, що залишилися, об’єднують і заносять у останню графу. Консолідовані таким чином суми далі використовують для складання консолідованого балансу.

Таблиця 7.3

Робоча таблиця консолідації балансів батьківської та дочірньої компаній, тис. дол.

В ситуації, що розглядалася, батьківська компанія перебрала собі всі акції дочірньої компанії за їх балансовою вартістю. Однак на практиці батьківська компанія часто володіє не всім пакетом акцій і купує їх за ціною, яка не збігається з балансовою вартістю.

Щоб проілюструвати таку ситуацію припустимо, що в попередньому прикладі батьківська компанія придбала тільки 80% акцій дочірньої компанії і сплатила 6 дол. за акцію, тобто на 0,25 дол. більше її балансової вартості. Ці нові припущення ускладнять записи в робочій таблиці 7.4, що пов’язано з необхідністю відображення частки меншості в дочірній компанії і гудвілу, тобто перевищення суми, сплаченої батьківською компанією за акції дочірньої компанії, над їхньої балансової вартістю.

Коли батьківська компанія набуває менш, ніж 100% акцій дочірньої компанії, остання має і інших акціонерів, котрі володіють часткою меншості в її активах та у прибутку.

Таким чином, частка меншості – це частина акціонерного капіталу дочірньої компанії, яка не належить батьківській компанії. У зв’язку з цим у процесі консолідації частка меншості має бути виділена в окрему статтю, як це зроблено в останньому рядку табл.7.4 і вилучена з акціонерного капіталу дочірньої компанії.

Таблиця 7.4

Робоча таблиця консолідації балансів батьківської та дочірньої компаній, тис. дол.

У нашому прикладі частка меншості в дочірньої компанії складає 20%. Отже, 20% вартості акцій та нерозподіленого прибутку (1150000 × 0,2 = 230000 дол.) мають бути відображені в робочій таблиці як частка меншості, запис (в).

Батьківська компанія сплатила 6 дол. за кожну з 80000 акцій (80% від загального пакету) дочірньої компанії. Отже, собівартість цих акцій перевищує їхню балансову вартість на 40000 дол.

Собівартість придбаних акцій 6 × 160000 = 960000 дол.

Балансова вартість: 11,5 × 160000 = 1840000 дол.

Перевищення собівартості акцій над їхньою балансовою вартістю дорівнює 20000 дол.

Дане перевищення – це так званий гудвіл при консолідації, який вилучається зі статті “Інвестиції у дочірню компанію” (запис (а) в таблиці 7.4) і відображається в активі консолідованого балансу у складі нематеріальних активів.

У деяких країнах, зокрема у Великобританії, значного поширення набирає практика списання гудвілу за рахунок резервів чи нерозподіленого прибутку.

Можна виділити такі основні принципи консолідації балансів групи підприємств:

1. Для розрахунку гудвілу використовується частка батьківської (холдінгової) компанії у чистих активах дочірньої компанії на дату її придбання.

2. Резерви (нерозподілений прибуток), якими володіла дочірня компанія на момент придбання її батьківською компанією, враховуються при розрахунку гудвілу і не відображаються в консолідованому балансі.

3. При розрахунку частки меншості використовується величина чистих активів дочірньої компанії на дату консолідації. Частка меншості показується в консолідованому балансі окремою статтею.

4. Внутрішня заборгованість батьківської та дочірньої компанії вилучається при консолідації балансу

Консолідований звіт про фінансові результати

Консолідований звіт про фінансові результати складається шляхом об’єднання доходів та витрат батьківської та дочірньої компаній. Доходи та витрати, що є наслідком внутрігрупових операцій, вилучаються, оскільки вони є просто переміщенням активів з однієї компанії даної групи в іншу і не змінюють розміру чистих активів з погляду консолідації.

Ось найтиповіші приклади внутрігрупових операцій, які мають бути вилучені при складанні консолідованого звіту про фінансові результати:

1. Виручка від реалізації продукції дочірнім підприємствам.

2. Собівартість продукції, реалізованої дочірнім підприємствам.

3. Сплачені чи одержані відсотки по позиках, відповідно одержані від дочірніх підприємств чи надані їм.

4. Орендна плата чи інші доходи, одержані в результаті надання послуг дочірнім компаніям.

5. Орендна плата чи інші витрати на послуги, надані дочірніми підприємствами.

У своїй системі обліку батьківська компанія використовує метод участі для відображення її фінансових інвестицій у дочірні підприємства. При цьому методі батьківська компанія відображає у пропорції від інвестицій свою частку в прибутку дочірніх підприємств. Оскільки доходи і витрати дочірніх підприємств включено у консолідований звіт про фінансові результати, то прибуток батьківської компанії від інвестицій у дочірні під­приємства мас бути виключено, щоб уникнути подвійного урахування ці­єї частки. З тієї самої причини в процесі консолідації у звіт групи дода­ються тільки тідивіденди, що їх нарахувала чи сплатила батьківська ком­панія, а дивіденди, що їх виплачує дочірня компанія, виключаються.

Наприклад, холдингова компанія А придбала 2/3 акціонерного капіта­лу дочірньої компанії Б, у якої нерозподілений прибуток складає 60000 дол. На момент консолідації фінансова звітність зазначених компаній містила такі статті (табл.7.5):

Таблиця 7.5

Баланс, тис. дол.

Таблиця 7.6

Звіт про фінансові результати, тис. дол.

Примітка. Дочірня компанія придбала товари вартістю 160000 дол. і продала їх холдинговій компанії за 280000 дол. На дату консолідації 1/4 частка цих товарів залишилась нереалізованою і зберігається на складі компанії А.

Для складання консолідованої звітності використовуємо робочі таблиці 7.7. та 7.8.

Таблиця 7.7

Робоча таблиця для складання консолідованого балансу, тис. дол.

Примітка:

а) гудвіл = 400 – (240 + 120) × 2/3) = 160; б) прибуток у нереалізованих запасах = 1/4 х (280 – 160) = 30; в) частка меншості = (240 + 228) х 1/3 = 156.

Таблиця 7.8

Робоча таблиця для складання консолідованого звіту про фінансові результати, тис. дол.

Примітка. Частка меншості = 168 × 1/3 = 56.

Консолідована звітність поряд з цим новіша містити ще іі додаткову інформацію:

- назву батьківської компанії, якщо вона не входить у назву груші;

- назву основних дочірніх підприємств із зазначенням частки участі п них та їхнього географічного розташування;

- причини невключення дочірньої компанії у консолідовану звітність;

- метод обліку, який застосовується батьківською компанією для ві­дображення інвестицій у дочірні компанії.

Облік злиття підприємств (об’єднання інтересів)

За Міжнародним стандартом обліку №22 об’єднання інтересів відбувається тоді, коли акціонери двох чи більше підприємств засновують одну організаційно чи функціонально цілу одиницю, об’єднуючи чисті активи та діяльність підприємств так, щоб тривалий час поділяти ризик та пере­ваги об’єднання.

Об’єднання інтересів відбувається в результаті або взаємного обміну акціями, або формування третьої компанії.

Таким чином, об’єднанням можна вважати злиттям підприємств тіль­ки в тому разі, якщо акціонери підприємств, що об’єднуються, поділяють ризик і разом користуються перевагами, пов’язаними з об’єднанням.

Основою об’єднання є обмін звичайними акціями, що дають право голосу, і повне, або практично повне, об’єднання чистих активів та діяльності підприємств.

За методом злиття облік на підприємствах, що об’єдналися, будується так, ніби вони продовжують залишатися двома різними підприємствами, незважаючи на те, що володіння ними здійснюється споріднено.

Метод, злиття не визнає гудвілу, що виникає у разі придбання.

Залежно від методу злиття активи, пасиви і резерви, що об’єднують­ся, обліковуються за їх поточною вартістю.

Різниця між сумою випущених (плюс додаткові відшкодування у будь-якій формі) та набутих акцій має бути відображена як премія по акціях.

При використанні цього методу консолідації звітність містить результа­ти господарської діяльності, активи и пасиви підприємств, що об’єдна­лися, так, ніби вони складали єдину і руну впродовж усього поточного та попереднього періодів.

Якщо на момент об’єднання підприємства використовували облікові політики, що суперечать одна одній, то після об’єднання має використовуватись якийсь один їх набір.

Фінансова звітність того періоду, в якому відбулося об’єднання, повин­на містити таку додаткову інформацію:

а) опис та кількість виданих акцій, відсоткове співвідношення акцій з правом голосу, які належать кожному підприємству після обміну цими ак­ціями;

б) сума внесених кожним підприємством активів та пасивів;

в) докладна інформація про включені у прибуток результати господарської діяльності до об’єднання, що її показано в об’єднаній звітності.

Наприклад, компанії “Гурон” та “Манро” об’єднали свої інтереси, створивши холдингову компанію “Гурман”. На момент злиття реальна вартість чистих активів кожної компанії склала 1600000 дол. Нова ком­панія набула всі акції старих компаній в обмін на свої акції (табл.7.9).

Таблиця 7.9

Консолідація балансів при різних методах обліку об’єднання компаній, тис. дол.

З табл. 7.9 видно, що основна відмінність методу злиття від методу придбання полягає от у чому:

1. При злитті немає гудвілу, оскільки метою об’єднання, а не придбання.

2. Обмін акціями при злитті відбувається взаємокорисно для обох сто­рін, тому акції обліковуються за їхньою номінальною вартістю, внаслідок чого немає емісійного доходу (премії по акціях).

3. У разі придбання нерозподілений придбаної набутої компанії є “замороженим”, тобто не належним до розподілу на дату придбання.

Отже, головними перевагами обліку злиття є відсутність гудвілу, який, можливо, треба було б списувати за рахунок прибутку, а також те, що прибуток, який розподіляється, вищий, ніж в умовах придбання.

Гармонізація принципів та методів консолідації фінансових звітів

Вперше консолідовані звіти почали складати корпорації США ще наприкінці XIX ст. У Великобританії вони набули суттєвого поширення у 20-ті роки, а в Данії та Нідерландах — у 30-тих роках XX ст. Для інших європейських країн це доволі новий вид звітності.

Теорія та практика консолідації в різних країнах має повні відмінності, а тому консолідація звітності стала одним з найважливіших об’єктів гар­монізації на міжнародному та на регіональних рівнях. Гармонізація прин­ципів та методів консолідації звітності використовується за вже згаданим Міжнародним стандартом звітності №27 та Сьомою директивою ЄЕС.

Сьома директива ЄЕС (83.349 ЄЕС) від 13 червня 1983 p. визначає порядок підготовки, публікації та аудиту консолідованої звітності. Згід­но з нею законодавство держави — члена СЕЄ (сьогодні ЄС) має ви­магати від будь-якого підприємства складати консолідовану звітність, якщо це підприємство здійснює фінансовий контроль над пішими підп­риємствами.

Об’єднання підприємств, до складу якого входять материнське та дочірні підприємства як єдина економічна одиниця відповідно до чинного законодавства України повинно розкривати інформацію про результати діяльності, фінансовий стан та рух грошових коштів у консолідованій фінансовій звітності. П(с)БО 20 „Консолідована фінансова звітність” визначає загальний порядок складання консолідованої фінансової звітності та загальні вимоги до розкриття інформації щодо складання консолідованої фінансової звітності.

Процес консолідації фінансових звітів складається з окремих етапів.

Етап 1 передбачає підготовку окремих фінансових звітів підприємств, що входять до складу групи, до процесу консолідації.

Етапи 2 і 3 передбачають внесення показників статей окремих фінансових звітів материнського та дочірнього підприємств у відповідні стовпчики Робочої таблиці − звіти: звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал (нерозподілений прибуток), баланс.

При заповненні статей балансу слід врахувати, що інвестиції в дочірні підприємства (в тому числі ті, що вилучаються з консолідованих звітів) відображаються в обліку та звітності материнського підприємства із застосуванням методу участі в капіталі. Якщо дочірні підприємства не включаються до консолідованої звітності, то інвестиції відображаються за собівартістю або справедливою вартістю (як наявні для продажу фінансові активи).

Етап 4 передбачає розрахунок і внесення до Робочої таблиці сум коригувань, які здійснюються шляхом складання регулюючих записів, що не знаходять відображення в облікових реєстрах підприємств групи, у процесі консолідації.

Етап 5 передбачає розрахунок суми частки меншості в чистому прибутку (збитку) та чистих активах дочірнього підприємства.

Етап 6 передбачає розрахунок консолідованих сум кожного фінансового звіту, який подано в Робочій таблиці.

Залежно від методу переведення фінансових звітів дочірніх підприємств курсові різниці від переведення будуть відображатися в складі власного капіталу групи (за методом поточного курсу) та доходів (втрат) від переведення консолідованого фінансового звіту (за методом поточного курсу).

Коли материнська компанія володіє менш, ніж 100% акцій дочірньої компанії, тоді дочірня має і інших акціонерів, які володіють часткою меншості в її активах та у прибутку.

Таким чином, частка меншості – це частина акціонерного капіталу дочірньої компанії, яка не належить материнській компанії. У зв’язку з цим у процесі консолідації частка меншості має бути виділена в окрему статтю, і вилучена з статутного капіталу дочірньої компанії.

П(С)БО 19 Об’єднання підприємств.

Частка меншості − частина прибутку (збитку) і чистих активів (стат. кап.) дочірнього підприємства, які відносяться до часток у капіталі, що не належать прямо або непрямо − через дочірні підприємства материнському підприємству.

У цьому випадку ідентифіковані активи та зобов’язання придбаного підприємства розподіляються на частку підприємства, що отримало контроль, і частку меншості.

Відповідно частка меншості визначається як відсоток чистої справедливої вартості ідентифікованих активів, зобов’язань і непередбачених зобов’язань на дату придбання.

На дату придбання покупець має визнати гудвіл, придбаний від об'єднання бізнесу як актив, і первісно оцінити цей гудвіл за його собівартістю. Надалі після первинного визнання покупець оцінює гудвіл, придбаний у результаті об'єднання за собівартістю, зменшеною на всю суму накопичених збитків від зменшення корисності придбаних активів

П(С)БО 19 Об’єднання підприємств. Гудвіл це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання.

Гудвіл – це майбутні економічні вигоди, що виникають від активів, які не піддаються окремій ідентифікації й визнаються окремо.

Гудвіл при консолідації формується таким чином: зі статті інвестиції який вилучається вартість і відображається в активі консолідованого балансу у складі нематеріальних активів.

Облік інвестицій розглядається у чотирьох важливих МСБО.

МСБО 32 „Фінансові інструменти: розкриття та подання” і МСБО 39 „Фінансові інструменти: визначення та оцінка” засвідчують відносини власності для таких ситуацій, коли інвестор не має значного впливу на об’єкт інвестування.

МСБО 28 „Облік інвестицій в асоційовані компанії” стосується інвестицій в асоційовані компанії. Застосовується тоді, коли можна показати, що інвестор має значний вплив на об’єкт інвестицій.

МСБО 31 „Фінансова звітність про частки у спільних підприємствах” стосується обліку інвестором своєї долі у спільному підприємстві. Спільне підприємство, підприємство у якому два або більше підприємств мають спільний контроль над операціями іншого підприємства. Це є особливим типом інвестиційної ситуації, що концептуально є проміжнимміж суттєвим впливом і контролем.

МСБО 40 визначає обліковий підхід щодо інвестиційної нерухомості та відповідні вимоги до розкриття інформації. Цей стандарт замінює попередні вимоги стандарту 25 “Облік інвестицій”.

ОБЛІК ТА ВІДОБРАЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У МСБО

Поиск по сайту: