Статистична традиція методу опитування

У 20-і роки в США були розроблені і швидко увійшли в моду кількісні стандартизовані опитування. Період 30-60-х і частково 70-х років ХХ століття, був періодом величезної популярності кількісних методів.

Причини перелому дослідницької традиції мали двоїсту природу. З одного боку, вони були пов'язані з великими успіхами, досягнутими в освоєнні і використанні методу масових опитувань у США в 20-ті і 30-і роки. Друга причина носила світоглядний характер і була пов'язана з виникненням і домінуванням в цю історичну епоху позитивістських поглядів на природу наукового знання.

Сфера виникнення кількісних опитувань початку не мала нічого спільного ні з теоретичними працями батьків-засновників соціології, ні з першими емпіричними дослідженнями, присвяченими генезису особистості злочинців і деяких інших вивчалися в ті роки проблем.Якщо дослідження, в рамках яких здійснювався збір автобіографій, були науково-пошуковими, масові опитування з моменту свого виникнення мали в основному не просто прикладної, а комерційний характер, оскільки були затребувані і фінансувалися газетами і політичними партіями для вирішення цілком конкретної практичної задачі: заміра рейтингів політичних діячів і прогнозу результатів виборів. У ті ж роки були зроблені перші спроби кількісного вивчення аудиторії засобів масової інформації та реклами.

Вважається, і не без підстави, що нові кількісні методи істотно потіснили попередню «якісну» традицію, відтягнувши на себе, зокрема, фокус громадського інтересу, а внаслідок цього - фінансові та інші ресурси, включаючи і ресурс доступу до засобів пропаганди своїх ідей (ефект, властивий будь-якій моді). Тут, мабуть, доречно відзначити, що європейські соціологічні школи, які могли б скласти альтернативу американським, в той час були розчавлені післявоєнним економічною кризою і остаточно загинули у вогні другої світової війни, після якої на кілька десятиліть встановилася так звана «епоха американізму», коли знову виникали європейські школи могли виконувати лише роль реципієнтів американських досягнень ^6.

Розробка і впровадження методу масових опитувань з'явилися великим технологічним досягненням, на основі якого в розвиненихкраїнах сформувалася ціла економічна галузь, або «індустрія опитувань», що стала невід'ємним елементом сучасного суспільства. Значення та фінансова міць цієї галузі істотно зросли з тих пір, як на основі масових опитувань стали проводитися регулярні маркетингові дослідження, що стали більш потужним (і більш стабільним в порівнянні з політикою) джерелом фінансування.

Система соціологічного освіти, зрозуміло, не могла залишитися осторонь від цих процесів. Методи стандартизованих опитувань, включаючи весь супутній їм шлейф методів збору і обробки даних, став великої складовою частиною системи соціологічної освіти та академічної соціології. Результати стандартизованих опитувань природним чином виявилися масивами інформації, надзвичайно вигідними для здійснення різних математичних операцій, в тому числі і з допомогою ЕОМ. Так народилася математична соціологія, що мала свої безсумнівні досягнення, але дуже сильно формалізована процес соціологічної освіти, потіснивши у ньому власне гуманітарні напрямки.

Технологія масових опитувань і супутні їй математичні методи справили величезний вплив на соціологію в цілому, включаючи всі її галузі. Цей вплив незаперечно, але неоднозначно.

Основні ідеї логічного позитивізму були розроблені на початку 30-х років членами Віденського логічного гуртка, куди входили відомі філософи та математики Моріц Шлік, Отто Нерайт, Рудольф Карнап. У своїх побудовах члени Віденського гуртка спиралися на деякі базові побудови «Логіко-філософського трактату» Людвіга Вітгенштейна (1921). Необхідно зазначити, що названі філософи були глибокими і багатогранними мислителями, однак, їхні погляди часто вульгаризували.

Одне з ключових положень логічного позитивізму полягало в так званому «принципі веріфікаціонізма», за яким всяке науково осмислене твердження може бути зведене до сукупності так званих «протокольних висловлювань», що фіксують результати «чистого досвіду» і виступають у якості фундаменту будь-якого знання. Як наслідок, веріфікаціонізма трактує процес наукового пізнання як процедуру емпіричної перевірки фактів, що лежать в основі відповідних тверджень.

Відповідно до позитивістської ідеологією, опитування - це трудомістка процедура, що вимагає для свого здійснення великих витрат часу і ресурсів ^7. Вже з однієї цієї причини не можна проводити такі опитування частими итерациями, коректуючи інструментарій безпосередньо в ході польових досліджень.

Крім того, в соціології діють певні етичні принципи. Проведення масових опитувань базується на тому, що в суспільстві є певний ресурс довіри і готовність співпрацювати з соціологами. Часті і безвідповідальні опитування виснажують цей ресурс і підривають основу для використання даного методу в майбутньому. Особливо різко виснаження ресурсу відбувається в тих випадках, коли дослідник внаслідок допущених ним методичних помилок намагається здійснити повторне анкетування серед тієї ж сукупності опитуваних (подібні випадки мали місце на практиці). Щоб уникнути безглуздої витрати коштів і витрачання ресурсу готовності суспільства брати участь в опитуваннях автори даної методичної концепції сформулювали наступні принципи:

1.При підготовці дослідження необхідно ретельно рефлексувати його мети і гіпотези. Безвідповідально проводити масове обстеженнявиходячи з невідрефлексовані, неясних і суперечливих уявлень.

2. Необхідно не допускати методичних помилок при розробці інструментарію та збору інформації. Методичний апарат масових опитувань відпрацьований кількома поколіннями соціологів, і в багатьох відносинах доведений до досконалості. Неприпустимо ігнорувати цей досвід і навчатися заново методом «спроб і помилок».

Зазначені принципи виглядають, однак, неповними, оскільки в них відсутній гносеологічне обгрунтування, то є відповідь на питання про наукових цілях соціологічних досліджень. Для обгрунтування пізнавальної значимості досліджень та заповнення логічної проломи в питанні про те, звідки беруться підлягають перевірці теорії і гіпотези, у розглянуту методичну концепцію були включені такі методологічні положення:

1. Позитивістський теза про те, що метою дослідження є підтвердження або спростування гіпотез, і що цей процес сам по собі забезпечує зростання наукового знання ^8. У точній відповідності з позитивістської методологією емпіричний критерій перевірки гіпотез оголошується єдиним критерієм правильності теорії, а правильність теорії - єдиним критерієм її наукової значимості. Як наслідок, процесформування теорій виглядає стохастичності, оскільки інше не обмовляється. Це означає, що до стадії остаточної перевірки всі «правдоподібні» гіпотези рівнозначні і мають однакове право на існування. Пройшли перевірку гіпотези отримують статус «істинних» і також мають рівний значимістю один з одним. Проблема відмінності наукової значущості гіпотез в залежності від їх проблемної фокусування в рамках даної системи поглядів не розглядається.

2. Спрощений интуитивистские теза про те, що процес формування теоретичного знання і гіпотез - це індивідуальний психологічнийакт, що погано піддається рефлексії. Характерно висловлювання з цього приводу В.А. Ядова у першому виданні його книги: «Логіка наукового дослідження пропонує нам апарат, що пояснює способи перевірки гіпотез, прийоми їх розгортання в систему перевіряються припущень. Але джерела формування гіпотез таяться в інтелектуальних механізмах, які вивчені далеко недостатньо. Вихідні посилки соціологічних гіпотез черпаються десь на межі між обмеженими і безсистемними спостереженнями реальних подій і системою пояснення цих подій в поняттях наявної соціологічної теорії ^»9]. Наслідком даного интуитивистские тези є висновок про принципову неможливість сформулювати методичні рекомендації з розробки теорій. Теза про спонтанне психологічному механізмі висування гіпотез на основі безсистемних спостережень, по суті, рівнозначне тези про стохастичному їх виникненні та теоретичному рівноправність.

3. Нарешті, неявно передбачається, що в соціології метод кількісного опитування є якщо не єдиним, то основним засобом перевірки гіпотез. Перевірка гіпотез мислиться виключно як статистична процедура. Звідси випливає, що всі соціологічні дослідження обов'язково повинні включати в себе етап кількісного опитування, а інші етапи та інші дослідницькі методи є допоміжними по відношенню до нього.Коротко це можна сформулювати у вигляді тези: соціологічне дослідження - це кількісне опитування плюс деякі доповнюють його методи.

Проведений вище аналіз показує, що при розробці методичних принципів соціологічних досліджень початкові технічні рекомендації з проведення масових опитувань були добудовані певними гносеологічними постулатами і вийшов «гібрид» зайняв місце методологічної концепції соціологічного дослідження. Ця концепція сфокусована на детальному розгляді етапів дослідження, які безпосередньо передують масовому опитуванню. Пропонується наступна схема: з теорії виводяться гіпотези, з яких потім дедуктивним методом формуються робочі гіпотези (гіпотези-наслідку), далі йдуть етапи операціоналізації основних понять, розробки інструментарію, пілотажного дослідження, за яким слід масове опитування. Чим далі ми просуваємося по осі «теорія - масове опитування» у бік опитування, тим більш детальними і конкретними стають рекомендації та методичні вказівки. Навпаки, при русі по цій же осі у зворотному напрямку рекомендації стають все більш туманними. Самі питання розробки теорій залишені за межами розгляду. Про них йдеться лише, що це «самий відповідальний» і «найважчий» етап соціологічного дослідження ^10.

Уважний розгляд описаних вище взаємовідносин між теорією, гіпотезами і доказом призводить до свого роду тавтології. Справді, в чому полягає в рамках розглянутої системи поглядів відмінність між теорією і гіпотезою? Гіпотеза, або сукупність взаємопов'язаних гіпотез - це і є потребує доказі теорія. Сказане можна записати у вигляді формули:

Наведена вище формула виявляє одне фундаментальне протиріччя, властиве описаної вище методологічної схемою. Це протиріччя полягає в тому, що головною метою наукового дослідження в рамках даної методології вважається емпірична перевірка гіпотез, однак, питання про джерела виникнення цих гіпотез не розглядається. У зв'язку з цим виникає проблема: якщо гіпотези формуються як апріорні, то це суперечить постулату про емпіричному характері наукового знання, а якщо природа гіпотез є емпіричною, то неясний ні механізм їх виникнення, ні методика, придатна для їх вилучення з емпіричного «поля».

Добудовування методичних принципів проведення масових опитувань описаними вище гносеологічними (в основному позитивістськими) постулатами сталося, мабуть, з наступних причин. У методичній літературі мало де обумовлюється той факт, що репрезентативні масові опитування виникли і використовуються в західних країнах головним чином як інструмент прикладних досліджень у сфері політики і маркетингу. У політичній сфері масові опитування використовуються в основному для вимірювання рейтингів та визначення думок населення з питань поточної політики. В маркетингових дослідженнях головними цілями є визначення ємності ринку з конкретних видів товарів, оцінка ефективності реклами та інших аналогічних проблем. Саме в цих сферах метод масового опитування пройшов період свого становлення і завоював високу популярність. На противагу цьому в науково-пошукових дослідженнях ефективність методу масових опитувань далеко не очевидна.

З точки зору кількісної теорії пізнавальні можливості методу опитування полягають у наступному:

Вихід за межі індивідуальної свідомості. Один з основних джерел помилок у соціологічних дослідженнях полягає в тому, що певної сукупності чи популяції людей (виборців, покупців, реципієнтів ЗМІ, членів громади і т.д.) приписуються характеристики, властиві або самому автору концепції, або обмеженому колу респондентів, які були охоплені локальним обстеженням. У результаті дослідницькарефлексія, правильна щодо деякої локальної сукупності респондентів, може бути неправомірно поширена на всю досліджувану сукупність.Використання кількісних методів страхує дослідника від подібних помилок, сигналізуючи про те, що досліджуваний об'єкт має складну структуру, яка була лише частково представлена ​​в первинному дослідженні ^11.

Перевірка правомірності (або неправомірності) розповсюдження даних локального обстеження на всю досліджувану сукупність можна назвати перевіркою гіпотези, проте така гіпотеза не носить концептуального характеру і в цьому сенсі не є змістовною науковою гіпотезою.

Визначення кількісних характеристик сегментів досліджуваної сукупності. Сегментом називається частина досліджуваної сукупності, що володіє тими чи іншими певними властивостями, що відрізняють його від інших частин даної популяції. У багатьох дослідженнях, особливо прикладних, важливе значення має не просто виявлення факту існування сегмента, але й визначення його чисельних параметрів.Інформація про існування тих чи інших сегментів часто випливає з буденного або минулого дослідницького досвіду, або з результатів спеціально проведених якісних досліджень. Однак визначення чисельних параметрів цих сегментів - завдання кількісного дослідження.

Виявлення сегментів на основі великого числа параметрів. Сегменти популяції можуть бути виділені на основі як однієї, так і декількох взаємозалежних характеристик. Питання про існування сегментів, утворених одним або декількома параметрами (зазвичай не більше чотирьох) вирішується, як уже говорилося, на основі інформації, зовнішньої по відношенню до кількісного дослідження. Однак питання про існування сегментів, утворених багатьма взаємопов'язаними характеристиками, часто не піддається прямому дослідженню. Цю проблему можуть вирішувати математичні методи обробки кількісних даних (факторний аналіз, кластерний аналіз та ін), що виявляють латентні «скупчення» об'єктів у багатовимірному просторі. Проте результати таких досліджень дуже сильно залежать від набору характеристик, закладених в кількісний інструментарій. При відсутності змістовних уявлень про релевантному складі досліджуваних змінних результати таких досліджень погано піддаються інтерпретації. Одна з найбільш істотних причин труднощів у інтерпретації полягає в існуванні прихованих кореляцій між змінними, закладеними у вихідний інструментарій.

Виявлення динамічних тенденцій. Поряд зі структурою соціального об'єкта, що фіксується складом утворюють його сегментів, з дослідницькою точки зору часто буває важлива його динаміка, яка може бути виражена в зміні питомих ваг складових його сегментів.Заміри рейтингів політичних суб'єктів, регулярно здійснюються в державах з демократичним устроєм, є одним з прикладів таких досліджень. Фіксація кількісних показників за певним, заздалегідь заданому стандартного набору змінних являє собою чисто кількісний вид дослідження. Зміна набору змінних зазвичай здійснюється або на основі емпіричних «сигналів», які вступають на основі проведення якісних досліджень, а також каналами розповсюдження буденного знання або ЗМІ. Іноді зміна складу трендів здійснюється під впливом змін в теоретичних уявленнях.

Гіпотези про тенденції в динаміці трендів можуть носити екстраполяціонний або змістовний характер. Гіпотези першого типу не є науковими у власному розумінні цього слова. Змістовні гіпотези можуть базуватися на повсякденних уявленнях або логічно випливати з певних концептуальних міркувань. Хоча точну межу між повсякденними та концептуальними гіпотезами часто буває провести важко, тільки останні гіпотези можуть бути названі науковими ^12.

Перевірка логічних гіпотез. Науковими гіпотезами в строгому сенсі цього слова є тільки такі гіпотези, які логічно випливають з деякої системи концептуальних уявлень. Необхідність емпіричної перевірки таких гіпотез випливає з того, що побудова довгих ланцюгів логічних міркувань з приводу емпіричних об'єктів пов'язане з ризиком виникнення помилок, головним джерелом яких є поява неврахованих емпіричних факторів. З логічної точки зору поява таких факторів рівносильно зміни складу аксіом, що лежать в основі вихідних міркувань.Виявлення емпіричних аномалій вимагає проведення роботи з виявлення їх причин, які можуть бути пов'язані або з невалідним методики, або з наявністю логічних помилок в ланцюзі міркувань, або, нарешті, з наявністю явищ, вплив яких не було враховано при побудові концепції.

У соціологічних дослідженнях змістовні гіпотези зазвичай формулюються в термінах наявності взаємозв'язку між тими чи іншими соціальними характеристиками. Джерелами появи таких характеристик у ментальному полі дослідників є теорія, якісні емпіричні дослідження і, мабуть, буденна свідомість самих дослідників. Однак засобом перевірки логічних гіпотез про наявність взаємозв'язків між характеристиками є кількісні дослідження.

Результатом перевірки логічних гіпотез в соціологічних дослідженнях частіше за все мають форму опису деяких сегментів суспільства, описуваних цілісною системою взаємозалежних характеристик, причому ці характеристики пов'язані між собою певною логічної чи концептуальної структурою, а не просто емпіричними кореляціями, які можуть виявитися помилковими, тимчасовими, не інтерпретуються і т.д. Виявлення і опис сегментів, існування яких не очевидно з точки зору попередніх наукових або повсякденних уявлень, часто має значиму наукову і практичну цінність.

Виявлення значущих фактів. Виявлення значущих емпіричних фактів далеко не завжди здійснюється шляхом цілеспрямованого висунення гіпотез та їх перевірки. Часто бувають і зворотні ситуації, коли процес виявлення фактів випереджає логічну думку вченого.Важливою і невід'ємною характеристикою науково значущого факту є його здатність ламати існуючу систему концептуальних уявлень, іншими словами, бути аномалією. Строго кажучи, існування аномалії не вимагає кількісного підтвердження. Вище вже наводився приклад про те, що відкриття нового виду тварини може бути здійснено з однієї-єдиної шкурі. Однак існує особлива категорія соціальних фактів, які не видно індивідуальному спостерігачеві і можуть бути виявлені тільки на великих статистичних масивах.

З цієї точки зору апарат статистичного спостереження є одним з різновидів інструментального спостереження, аналогами якого можуть служити аерофотозйомка, дослідження фізичних об'єктів за допомогою мікроскопів та ін.

Заглибленість кількісного знання в якісну когнітивну середу. Опис дослідних функцій кількісних методів ще раз підтверджує той факт, що кількісне знання є не автономним, а заглиблені в певну пізнавальну середу, з якої здійснюється взаємодія з широкого кола емпіричних і логічних аргументів. Якісна когнітивна середовище є джерелом вихідних концептуальних уявлень і первинних фактів, на основі яких формуються кількісно вимірювані параметри і гіпотези про наявність логічних зв'язків між ними.

Перевірка логічних гіпотез про наявність взаємозв'язку між соціальними змінними є важливою, але не єдиною функцією кількісних методів. І академічна, і особливо прикладна наука часто формують запити на чисто технологічні вимірювання, багато в чому аналогічні тим, які здійснюються в інших областях практичного життя. Зрозуміло, такі вимірювання здійснюються виходячи з певних потреб, що випливають із загального змісту здійснюваної діяльності. Якісна методологія повністю поділяє тезу позитивістів про те, що проведення будь-якого дослідження має базуватися на деяких мотивованих судженнях про його доцільність.

Кількісний "і" якісний "методологічні підходи зазвичай розглядаються як протилежності. Ми ж покажемо, що логіка проведення дослідження в цих двох випадках у певному сенсі досить схожа. Різниця полягає у виборі конструктів і, як наслідок, - методів. В основі такого вибору лежить специфіка предмета дослідження.

Приклад використання підходу при формалізованому анкетному опитуванні. Припустимо, що ми провели згаданий "масовий кількісне опитування". Онтологічними фактами в такому випадку будуть слугувати відповіді респондентів як первинні соціологічні дані, зафіксовані в соціологічних анкетах. Наприклад, факт полягає в тому, що якийсь респондент у відповідь на зазначений вище запитання зазначив код 5 - "розійшовся з дружиною". Коли ми порахуємо відсотки (що зазвичай пов'язують з кількісною стратегією), то отримаємо нові онтологічні факти, що характеризують вже не окремого респондента, а вибірку в цілому. Як приклад такого онтологічного факту може виступати, скажімо, та обставина, що в 30% мігрантів шлюби розпалися, або що серед молодих мігрантів кількість шлюбів, що розпалися протягом перших двох років адаптації до нового середовища, удвічі вище, ніж серед мігрантів старших віків і т.д. Назвемо факти першого виду онтологічними фактами першого рівня, а другого виду - онтологічними фактами другого рівня.

Таким чином, апріорні уявлення про досліджуваної закономірності (у нашому випадку мається на увазі гіпотеза про більшу схильність до розпаду молодих сімей) ми теж "перетворили" в число - в онтологічний факт, що складається в тому, що частка розпалися шлюбів серед молодих мігрантів значно вище, ніж серед респондентів більш старшого віку. Підкреслимо, що в якості аналогічного числа могло б виступити значення якого-небудь коефіцієнта зв'язку, обчисленого для відповідних ознак. Більш того, замість одного числа в аналогічнихситуаціях зазвичай виступають більш складні числові конструкції - рівняння регресії, факторна структура, результат класифікації і т.д.Іншими словами, онтологічний факт, що характеризує всю вибірку в цілому, як правило, є результатом застосування деяких методів аналізу даних до сукупності тих чисел, які служать моделями респондентів.

Звичайно, подібні онтологічні факти щось говорять про досліджуваному феномені. Але змістовні соціологічні висновки будуть носити дещо інший характер. Вони будуть відповідати гносеологічним фактами. Наприклад, ми будемо говорити, що молодь більш схильна дорозлучення, і спробуємо якось пояснити це, виходячи з нашого попереднього досвіду. Ми можемо апріорі вважати, що лише багаторічна спільне життя подружжя, певного роду "притирка" їх один до одного робить шлюб стійким, здатним витримувати незвичні умови існування, і будемо вважати, що спостереження підтвердило нашу гіпотезу. Це підтвердження і буде служити гносеологічним фактом.

Таким чином, гносеологічні факти виходять в результаті інтерпретації онтологічних. Тому гносеологічний факт мислимо тільки в рамках певної теоретичної моделі. Однак з наявністю апріорної моделі пов'язана і отримання онтологічних фактів. Так, апріорні модельні міркування зумовили те, що у кожного респондента ми цікавилися саме тим, розпався чи його шлюб; те, що ми порівнювали число розпалися шлюбів саме для старих і молодих, те, що ми вибрали для перевірки нашої гіпотези саме той чи інший математичний метод.Таким чином, ми не можемо говорити про повну незалежність онтологічних фактів від свідомості дослідника: сама анкета є плодом його теоретичних міркувань. У цьому виявляється відносність поділу всіх фактів на онтологічні та гносеологічні.

З "вимірювальної" точки зору, наші дії звелися до наступного. Кожного респондента ми відобразили в наборі чисел: одне число - відповідь на питання про зміни в житті, інше - вік. Кожен набір чисел служить своєрідною моделлю респондента. Такі числові набори (деякі з них можуть складатися і з одного числа) суть конструкти. При різних постановках задачі сукупність конструктів може розумітися по-різному - як векторний простір, багатовимірна (одномірна) випадкова величина і т.д. Подібні конструкти вивчені в математиці (хоча з таким же успіхом можна було б використовувати, скажімо, логічні конструкти, або якісь нові формалізовані освіти, що приводять до народження нових гілок науки, близьких за своєю структурованості до логіки та математики). Ми для того і користуємося відображенням емпіричних об'єктів в такі конструкти, щоб потім, вивчивши їх математичними засобами і проінтерпретувати адекватним чином отримані результати, прийти до нових змістовним висновків. Підкреслимо, що, вибираючи та реалізуючи математичний метод, ми тим самим моделюємо, відображаємо у властивостях розглянутого конструкту наші апріорні уявлення про досліджуваних закономірності. Відокремити один від одного вибір моделей для об'єктів і моделей для зв'язують ці об'єкти закономірностей практично неможливо.

У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл. 6).

А. Документальні джерела.

Розпочинаючи дослідження, соціолог мусить передусім зібрати відомості із первинних документів.

Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про факти, події, явища об’єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.

Таблиця 6

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ
ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Цінність документальних джерел для соціологічного дослідження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації проймають усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідомість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціологічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, отримані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності. Аналіз документів — це збирання первинної соціологічної інформації із різних документальних джерел з допомогою оцінки і аналізу їх змісту.

Документи в соціології — це друковані, рукописні та інші ма-
теріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка накопичується в результаті діяльності окремих людей, груп чи колективів. Це державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публікації, періодична преса, листи представників усіх верств населення, художні твори, протоколи зборів і засідань, документи адміністрації та громадських організацій, матеріали соціологічних досліджень. Вони несуть інформацію про соціальні факти, явища, процеси, що відбуваються в суспільстві.

Зважаючи на велику кількість соціологічних документів, вони систематизуються і класифікуються.

Систематизація — являє собою операцію упорядкування певної сукупності документів за якоюсь одною ознакою: хронологічною, національною, проблемною, персональною тощо. Можлива систематизація за кількома ознаками одразу, але з дотриманням послідовності при переході від однієї до іншої. Добір ознак систематизації визначається завданнями соціологічного дослідження.

Класифікація — є пізнавальною операцією, бо передбачає розкриття сутнісних характеристик документів, які вможливлюють групування їх за видами і орієнтацію в їх множності.

На початку дослідження слід окреслити коло документів, які можуть бути використані, визначити їхню цінність і надійність. Орієнтація на певні документи зумовлюється змістом проблеми, предметом, цілями і завданнями дослідження, а також організаційними можливостями дослідника. Так, при дослідженні проблем використання робочих кадрів на підприємстві користуються документами відділу кадрів та інших виробничих підрозділів, які займаються стимулюванням праці, регулюванням їх професійно-посадового просування, адаптації молоді і закріплення її на виробництві, а також протоколами зборів, на яких обговорювалися питання кадрової політики тощо.

Від виду документа залежить те, для чого його можна використати і якими методами проаналізувати.

За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційні документи відображають суспільні зв’язки, колективні погляди тощо. Вони створюються в державних установах, трудових організаціях, різних комісіях. До них належать накази, постанови і заяви уряду, плани роботи і звіти виробничих колективів, громадсько-політичних організацій, протоколи їх зборів, роботи різних комісій, списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо; матеріали стіннівок і багатотиражок; документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипломи, свідоцтва, судові вироки тощо).

Поточна документація, що зберігається в архівах організацій, для соціолога має особливий інтерес, через те, що є вихідною базою всіх досліджень.

До особистих документів належать складені з ініціативи самого індивіда документи (щоденники, автобіографія або листи), що відтворюють його власний життєвий досвід.

За функціями, які вони виконують, документи поділяють на інформаційно-регулятивні, комунікативні та культурно-виховні. Інформаційно-регулятивну функцію виконує службова документація. Її призначення — інформувати про стан справ в організації, виконання виробничих завдань тощо. У виконанні комунікативноїкультурно-виховної функції провідне місце належить документам громадсько-політичних організацій. та

За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. Найважливішим джерелом соціологічної інформації є спеціальні документи, які складаються безпосередньо в процесі соціологічного дослідження. Це анкети, тести, протоколи спостережень, записи самоспостережень, дані експериментів. Такі документи дають можливість дослідникові вести цілеспрямований пошук, глибоко вивчати об’єкт.

Однак в емпіричному дослідженні джерелом допоміжної інформації про різні явища соціального життя є побічні документи: довідкові видання, літературно-художні твори, навчально-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення тощо.

За рівнем обробки інформації розрізняють документи первинні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі безпосереднього вивчення соціального буття і є описом конкретних ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організацій. До них належать звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів, щоденники тощо. Вторинні документи складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соціальні зв’язки. Натомість первинні документи, складені за результатами безпосередніх обстежень, містять більше фактичної інформації.

За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спонтанні документи. Прикладом спровокованихСпонтанними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізаторські пропозиції, листи особистого характеру тощо). документів можуть бути відгуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи певного трудового колективу, вирішення ним конкретної проблеми.

За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.

За характером інформації соціологічні документи можна поділити на:

· письмові;

· усні;

· лінгвістичні;

· фото-кінематографічні

· фонографічні;

· етнографічні;

· речові.

Соціолог найчастіше має справу з письмовими документами, в тому числі, статистичними.

Статистичну інформацію поділяють на оперативну і зведену.

Оперативна інформація включає відомчу статистику підприємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соціальних процесів, наприклад руху робочої сили (вибуття працівників і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фахом, кваліфікацією стажем, статтю). Оперативну статистику використовують як у фундаментальних, так і в прикладних дослідженнях.

Зведена інформація центральних і місцевих статистичних органів публікується у спеціальних виданнях, збірниках статистичних матеріалів.

Зазначимо, що будь-яка класифікація завжди є умовною і приблизною. Дійсність завжди ширше класифікаційних схем. Важливо те, що в них показаний взаємозв’язок різних видів документів, тенденція до утворення комплексів документів, близьких за характером і призначенням. А це вможливлює комплексне використання різних видів документів, виявлення ще не використаних джерел інформації.

Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті завдань дослідження. Тому складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення тексту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виділення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідника. Неформалізований аналіз документів грунтується на загальних логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зовнішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історич­ного контексту» і обставин, що супроводжують його появу. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи людина, яка не знає проблеми), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання документа (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З’ясувавши все це, дослідник приступає до внутрішнього аналізу — вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що зумовили його появу.

Неформалізовані методи аналізу документів застосовують дуже широко. Особливість їх полягає в тім, що вони значною мірою грунтуються на інтуїції дослідника. Він вибирає ту інформацію, яка його цікавить. Отже, не обійтися без тенденційності і суб’єктивізму.

Саме як альтернатива неформалізованому методу аналізу документів виник формалізований (якісно-кількісний) аналіз. Формалізований аналіз грунтується на переведенні текстової інформації в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об’єктивності.

В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текстового матеріалу — процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація — це дані, представлені у формі звіту, інтерв’ю чи описового матеріалу. Найбільш часто використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами Х. Лассуеллом і Б. Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз» (від англ. соntent analysis — аналіз змісту).

Контент-аналіз — це переведення масової текстової (чи звукової) інформації в кількісні показники з подальшою обробкою її. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі властивості, які легко вимірюються і відображають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізуодиниць рахунку в кількісні показники. (змістові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою

Одиниці аналізу вибирають, виходячи зі змісту проблем і гіпотез дослідження. Індикаторами одиниць аналізу можуть бути тема, окремі категорії (поняття), що розкривають її зміст, прізвища вчених, які займаються дослідженням, соціальні ситуації, події. Вони мають відтворювати провідну ідею тексту.

Так, наприклад, теми статей, книг, телефільмів, теле- і радіопередач відображено в їхніх назвах. З цих назв можна судити, скільки уваги приділено досліджуваній проблемі, наскільки вона актуальна. Для вивчення документів з теми дослідження відбирають певні поняття. Наприклад, досліджуючи тему «Ставлення до своїх службових обов’язків», соціолог оперує такими поняттями, як «виконання виробничих завдань», «дотримання правил внутрішнього розпорядку», «ефективність використання робочого часу». Це якісні характеристики явищ, що знаходять у документах кількісне відображення. За кількістю посилань на того чи того автора в книгах, статтях (індексом цитування) визначають престиж учених тощо.

За одиниці виміру дослідник бере лише ті терміни, які цікавлять його у зв’язку з цілями і завданнями дослідження. Одиниці рахунку — передають частоту появи ознаки (одиниці аналізу) в тексті, обсяг тексту. Прикладом одиниць рахунку є друкарські аркуші, сторінки, рядки, знаки в друкованих документах; хвилини на телебаченні й радіо; сантиметри — у записах на магнітну стрічку. Чим більше одиниць аналізу на кожну одиницю рахунку, тим багатший документ за змістом, більше містить інформації, глибше розкриває досліджувану тему.

Недоліком формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників. Отже, цей аналіз не може бути вичерпним. Найбільш доцільно застосовувати його у тому разі, коли потрібна висока точність і об’єктивність аналізу, або коли безпосереднє ефективне використання матеріалу неможливе через великий обсяг і несистематизованість його. Проте умовою використання такого аналізу є певна частота появи в документах, які аналізуються, категорій, важливих для цілей дослідження.

Попри суттєві відмінності між неформалізованим і формалізованим аналізом, вони не виключають, а доповнюють один одного і спрямовані на досягнення однієї мети. Вибір методу аналізу залежить від специфіки документа, його форми, змісту, цілей і завдань дослідження, а також від досвіду дослідника.

Б. Спостереження та експерименти. Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій, процесів, явищ.

У процесі спостереження отримують інформацію про зовнішні властивості об’єктів, що вивчаються.

У науковому спостереженні (на відміну від буденного) планується наперед його організація, визначаються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

Об’єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосуються досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об’єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для перевірки даних, зібраних іншими методами, і отримання додаткових відомостей про досліджуваний об’єкт, а також для розробки гіпотез.

Спостереження широко використовують соціологи промислових підприємства, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, механізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за роботою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про ставлення до праці, ставлення працівників один до одного, про реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників за введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторських пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійсність, що формується й розвивається.

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостереження (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто) (рис. 5).

Невключене спостереження полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване здебільшого на описування соціальної атмосфери і застосовується найчастіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

Рис. 5. Класифікація спостережень

Включене спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт з тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідницької ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу.

Слід зауважити, що для спостерігача і для тих, за ким ведеться спостереження та сама ситуація має різне значення. Для посилення об’єктивності спостереження акти поведінки мають набути однакового значення для тих і тих.

Ступінь включеності спостерігача в дослідницьку ситуацію може бути різним — від пасивного спостереження, яке мало чим відрізняється від невключеного, до активного, коли респонденти починають сприймати спостерігача як члена своєї групи.

Залежно від ступеня вивченості групи розрізняють закрите й відкрите включене спостереження. Закрите — це таке, коли дослідник входить у досліджувану групу, стає її повноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з іншими членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Таке дослідження дає можливість отримати дані, яких не можна здобути в жодний інший спосіб.

Цей різновид включеного спостереження застосовують у дослідженнях «закритих» груп, які не допускають відкритого спостереження ззовні.

Відкрите включене спостереження полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей. Існує думка, що присутність спостерігача може вплинути на поведінку респондентів, спотворити реальну картину. Це справедливо для одноразового відкритого спостереження. Але під час спостереження протягом тривалого часу люди звикають до спостерігача і залишаються самими собою навіть у його присутності.

Переваги включеного спостереження очевидні. Невключений спостерігач може бачити і фіксувати акти, так би мовити, відкритої поведінки. Але як стороння людина він не може досконально знати, що криється за цими актами, тому його інтерпретація може бути неадекватною.

Включений дослідник має можливість проникати у найглибші шари колективного життя, вивчати мотиви, збудники, установки кожного члена досліджуваної групи, знати, що сприймається, а що засуджується ними, яка емоційна атмосфера в групі, як діє механізм формування «групової свідомості».

Водночас включеному спостереженню притаманні певні недоліки. Наприклад, соціолог може так «вжитися» у досліджуваний колектив, у норми його поведінки, що починає сам реагувати відповідно цим нормам, втрачаючи при цьому об’єктивність сприйняття. Крім того, нелегко знайти виконавця такого типу дослідження, оскільки воно потребує великого самозречення.

Залежно від ступеня формалізації процедури, тобто жорсткості приписів стосовно того, що і як спостерігати, спостереження поділяють на вільні та стандартизовані.

Вільне спостереження характеризується відсутністю жорстких приписів зовні. Дослідник не обмежений програмою, не має чіткого плану дій, не визначає наперед, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде спостерігати. Як правило, вільне спостереження ведуть за об’єктом у цілому або за основними його складовими. За допомогою цього спостереження дослідник з’ясовує межі об’єкта і його основні складові, визначає, які з них є найбільш значущими для дослідження, отримує інформацію про їхню взаємодію. Найчастіше вільне спостереження використовують на початковому етапі розвідувального дослідження для уточнення проблеми.

Хоча цей різновид спостереження застосовують щодо об’єкта в цілому, але зрозуміло, що спостерігати одразу все неможливо. Тому і за вільного спостереження вирішують, що саме слід спостерігати. У процесі спостереження напрям дослідження може змінитися (для вільного дослідження це і є показником його ефективності). Соціолог на підставі свого досвіду визначає приблизний перелік значущих елементів для ситуацій, що вивчаються, ніби визначаючи напрям дослідження тих чи тих об’єктів спостереження.

Стосовно учасників ситуації визначають, хто вони, скільки їх, які між ними відносини, чи знайомі вони один з одним, яка їхня роль у цій ситуації, який характер зв’язків між ними (формальний чи неформальний), яка структура угруповань (лідери, ізольовані індивіди), з якою метою (формальною чи неформальною) вони зібралися в цій ситуації, чи мають вони спільні або антагоністичні цілі.

При цьому характеризують:

— обставини, за яких виникла і спостерігається ситуація, яку соціальну поведінку ці обставини заохочують, яку гальмують;

— якої поведінки можна очікувати, а яка буде непередбаченою;

— що і як роблять учасники ситуації, які стимули зумовлюють ту чи ту поведінку, в якій формі вона виявляється (люди розмовляють, жестикулюють, плачуть, сміються тощо), яка напруженість, стійкість, емоційність, тривалість цієї поведінки, які її наслідки;

— частоту і тривалість ситуації, яка досліджується, коли вона виникла, що зумовило її, унікальна вона чи типова, випадкова чи систематична.

Цей перелік не вичерпує всіх можливих напрямів спостережень, однак може суттєво допомогти соціологу в проведенні дослідження. Такий підхід сприяє поступовому переходу від вільного спостереження до стандартизованого.

Стандартизоване спостереження відрізняється від вільного суворою регламентацією процедури, часу й вибраного об’єкта. Соціолог досить добре поінформований про об’єкт дослідження і заздалегідь визначає, які елементи (аспекти) процесу чи ситуації, що досліджуються, мають найбільше значення для його дослідження, вирішує, як, де, за ким і протягом якого часу вести спостереження. Результати дослідження фіксує на спеціальних бланках.

Виділені в процесі розробки програми фактори, які підлягають спостереженню, оформляють у вигляді таблиць, карток, протоколів спостереження.

Таке спостереження використовують для перевірки й уточнення результатів, отриманих іншими методами. Воно може використовуватися і як основний метод дослідження для точного опису предмета й перевірки гіпотези. Тому стандартизоване спостереження найбільш широко використовують у дослідженнях аналітичного плану, а також в описових дослідженнях, і дуже рідко — в розвідувальних, де відсутність достатньої інформації про об’єкт дослідження не дає змоги зробити необхідне структурування спостереження, тобто визначити найбільш значущі для дослідження елементи і зосередити на них основну увагу.

За принципом регулярності в часі спостереження поділяють на систематичні й епізодичні.

Систематичне спостереження характеризуються регулярністю проведення, протягом певного періоду. Воно дає можливість виявити динаміку процесів, значно збільшити можливість її екстраполяції. Спостереження може вестися щоденно, раз на тиждень, раз на місяць і т. д. Спостерігати можна за такими об’єктами:

— певною групою протягом дня, місяця, року;

— певним процесом у різних групах (за формуванням громадської думки);

— певним процесом у певній групі (розвитком неформальних відносин, зміною ставлення до тих чи інших явищ).

Епізодичні спостереження, коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію. Наприклад, спостерігаючи розвиток неформальних відносин у колективі, соціолог може спостерігати зміни у стилі діяльності керівника цього колективу, у його ставленні до службових обов’язків.

Цей тип спостереження особливо часто трапляється в розвідувальному дослідженні, коли спостерігач має справу з непередбаченими ситуаціями.

Залежно від кількості досліджуваних об’єктів (спостерігаються всі об’єкти, що мають відношення до проблеми, чи тільки певна їх частина) спостереження поділяють на суцільні та часткові. Суцільні дають повнішу інформацію, але проведення їх не завжди можливо й економічно обгрунтоване, а часткові — обмежуються окремими об’єктами.

За місцем і способом організації розрізняють спостереження польові й лабораторні. Польові здійснюють над реальними соціальними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності. Більшість спостережень, що проводяться, є польовими. Їх використовують як основний і як допо­міжний метод дослідження в певних його різновидах.

Звичність обстановки допомагає адекватному розумінню дійсності, але не завжди є сприятлива для дослідника: вплив зовнішніх обставин ускладнює фіксування, немає можливості охопити всіх членів досліджуваної групи тощо.

З огляду на це проводяться лабораторні дослідження з групи людей, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови. Зміст досліджуваної ситуації, умови навколишнього середовища визначає дослідник. Лабораторні дослідження найчастіше застосовують у експериментальних дослідженнях, коли ставиться завдання розробити й експериментально перевірити робочі гіпотези чи нову методику.

Недоліком лабораторного дослідження є те, що штучно створена ситуація може вплинути на природність поведінки досліджуваних.

Залежно від наявності контролю спостереження поділяються на контрольовані і неконтрольовані.

Неконтрольоване спостереження має на меті вивчення реальних життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються. Таке спостереження, як правило, не має чіткого плану, заздалегідь визначається лише головний об’єкт спостереження. Ефективність неконтрольованого спостереження багато в чому залежить від кваліфікації спостерігача.

Недоліком неконтрольованого спостереження є загроза суб’єк­тивного ставлення дослідника до об’єкта, а отже, спотворення результатів дослідження. Неконтрольоване спостереження найчастіше застосовують на початкових етапах дослідження.

Контрольоване спостереження здійснюють з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певних гіпотез. Для цього збільшують кількість спостерігачів і порівнюють результати їхніх спостережень, а також інтенсифікують сам процес дослідження проведенням серії спостережень за одним об’єктом. Порівняння результатів стає можливим лише за умови стандартизованих планів спостереження з використанням таблиць, карт спостереження і допоміжних технічних засобів (кіно-, фото-, звукозаписувальної апаратури тощо).

Особливим видом соціологічного дослідження є самоспостереження, коли соціолог користується не тільки даними спостереження за поведінкою індивідів, а й їхніми власними судженнями й оцінками цієї поведінки. У ньому можуть використовуватися такі документи, як автобіографії, листи, щоденники, записи самоаналізу тощо. Різновидом самоспостереження є відповіді тих, кого досліджують, на питання запропонованої анкети чи інтерв’ю з ними. Проте слід зауважити, що відповіді на питання анкети треба розцінювати не як об’єктивні, а як гіпотетичні.

Розглянуті різновиди спостереження, зазвичай, в чистому вигляді не існують. На практиці їх поєднують один з одним залежно від складності та багатовимірності об’єкта, специфіки завдань дослідження, іншими словами, залежно від типу дослідження (табл. 7).

Поиск по сайту: