Регіональні особливості функціонування транспортної системи Туреччини

У кожній державі транспортна система як складовий елемент виробничої інфраструктури має свої особливості, які обумовлені існуючим типом ведення господарства, рівнем розвитку продуктивних сил та економіко-географічними відмінностями. В окремих країнах використовуються традиційні об'єкти транспортної інфраструктури, інші держави потребують – найсучасніших [2].

На розвиток транспорту як правило впливають такі фактори:

- територіальне, тобто географічне місцерозташування щодо основних міжнародних вантажо- та пасажирських потоків;

- власний вантажо- та пасажироспроможний потенціал держави чи регіону, який є складовим елементом соціально-економічного потенціалу;

- відповідність політики держав чи їх угропувань, щодо розвитку та функціонування транспортних систем.

Транспортна система Туреччини має густу мережу всіх видів транспорту. У цій галузі зайнято 3% населення країни. Через особливості геополітичного положення Туреччини її транспорт має значне міждержавне значення, яке з часом зростатиме. Розширюються зв’язки не тільки в напряму “схід-захід”, а й “північ-південь”, починає формуватися мережа так званих транзитних транспортних коридорів. Обсяги роботи залізничного, автомобільного, водного (річкового та кабо­тажного морського) транспорту пропорційні, але у вантажних перевезеннях більше значення має автомобільний транспорт, а в пасажирських - залізничний. Повітря­ний транспорт забезпечує зовнішні пасажирські перевезення.

Залізниці прокладалися зазвичай в тих напрямках, де виникала необхідність вивезення сировини, головним чином до морських портів. Разом з тим враховувалося і специфічне положення Туреччини як євро-азіатської країни, що диктувалося міркуваннями торгового і військово-стратегічного порядку. Стрижнем всієї залізничної системи є побудована ще німцями Анатолійсько-Багдадська залізниця від Хайдарпа до Нусаібіна. На всій протяжності (більше 2 тис.км.) від неї відходить ряд доріг і сполучних гілок, побудованих як за часів Османської імперії, так і в республіканський період. Найбільш вантажонапруженою дорогою є лінія Зонтулдак-Ірмак- Кайсері- Сівас-Дивриги: вона пов'язує найбільші економічні центри - вугілля Зонгулдака, металургію Карабюку, залізну руду Дивриги, машинобудування Сиваса. Залізниці обслуговують головним чином внутрішній товарообмін. Основними вантажами, які перевозяться залізницею, є корисні копалини, будівельні матеріали, сільськогосподарська продукція, промислова сировина, худоба.

Усе більшого значення набуває трубопровідний транспорт. Нафтопровід (Туреччина - Іран) та газопровід (Туреччина - Росія) дають 9,5 % усього вантажообігу. Загальна протяжність та структура трубопровідного транспорту країни показана на рис.4.1.

Рис.4.1.Структура трубопровідного транспорту Туреччини станом на 2012р.

Мережею газопостачання охоплено близько 50% міських по­селень і лише 8% сільських поселень Туреччини, що дуже мало по­рівняно з європейськими країнами.

Цей вид транспорту є порівняно деше­вим; він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовніш­ньоекономічних зв'язків Туреччини, особливо з країнами далеко­го зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії, яка практично не замерзає, становить більше 1000 км.

Найбільш інтенсивне судноплавство здійснюється в басейні Мармурового моря. Це склалося історично, оскільки узбережжі Мармурового моря відрізняється високою щільністю населення, діловою активністю і зручністю місцевих природних і штучних гаваней.

У структурі вантажних морських перевезень значно переважають наймасовіші вантажі, які займають чільне місце і у струк­турі експортно-імпортних поставок Туреччини. Це руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродук­ти, мінерально-будівельні матеріали.

Каботажні перевезення займають незначне місце в загальному обсязі перевезень. У зв'язку з тим, що вони здійснюються на не­велику відстань (в середньому не більше як на 130—150 км), част­ка їх у вантажообороті незначна. У каботажних перевезеннях серед вантажів переважають міне­ральні будівельні матеріали.

Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транс­портом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і біль­ше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транс­порту перевищує 95%.

У 2012 році торговий флот Туреччини мав водотоннажність порядку 4млн. т. Головні морські порти: Стамбул, Ізмір, Ізміт, Іскендерун, Трабзон.

Через морські порти на експорт надходить кам'яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі ви­ди машин та інші товари. Туреччина імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зокрема боксити, фосфорити, також продукцію сільського господарства і т. д.

Для внутрішнього судноплавства можуть використовуватися лише озера, оскільки на ріках — пороги, а деякі з них влітку взагалі пересихають.

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, він використовує готові природні шляхи, течії води, можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менше капітальних вкладень, до того ж перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше. Але він має і ряд недоліків: сезонність дії, мала швидкість тощо. Загальна довжина судноплавних шляхів в Туречинні близько 4 тис.км (Франція – 8,6 тис.км). Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту знаходиться на одному з останніх місць. Частка річкового транспорту у загальному перевезенні вантажів не перевищує 1,1%, а пасажирів – 0,2%.

Основними видами вантажів, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні, будівельні матеріали (більше 80%), руда (4%), кам’яне вугілля (2%).

Автомобільний транспорт — це найбільш маневрений і ефек­тивний вид транспорту для перевезення масових вантажів дріб­ними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпо­чинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт займає домінуюче положення в системі перевезень та забезпечує функціону­вання і територіальну організацію всіх галузей народного госпо­дарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе місце в економіці Туреччини [13, с. 172].

Оскільки у свій час особливу увагу було приділено будівництву доріг в європейській частині Туреччини, а також в прикордонних з колишнім Радянським Союзом районах східної Туреччини, то це призвело до того, що завантаженість транспортних шляхів Туреччини вкрай нерівномірна: найбільш жвавий рух спостерігається в центральних районах, де дороги перевантажені, а дороги східних районів використовуються не більше ніж на 10%. Це пояснюється тим, що деякі дороги будувалися у відповідності з потребами НАТО і мають виключно військове значення. З тих же стратегічних міркувань багато доріг просто закриті для переміщення цивільних вантажів і людей.

В міру створення міждержавних автомагістралей значення ав­тотранспорту постійно зростає у здійсненні міждержавних зв'яз­ків.

Розвиток автомобільного транспорту та його територіальна ор­ганізація залежать від галузевої структури народного господарства, її територіальної організації, природних умов, зокрема рельєфу. Названі чинники визначають напрями та щільність автошляхів. У перевезеннях на невелику відстань він перебуває поза конкуренцією. Його великою перевагою є те, що він може доставляти вантажі від “дверей до дверей” [1, ст. 92].

Крім перевезення вантажів і пасажирів, автомобільний транспорт виконує багато інших функцій: забезпечує роботу швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, органів громадського правопорядку тощо. Велике значення автотранспорт має для обслуговування АПК та доставки вантажів і пасажирів у важкодоступні райони. У перевезеннях вантажів важливого значення набуває спеціальний автомобільний транспорт, контейнерний, рефрижераторний та ін.

Авіаційний транспорт – один з наймолодших видів сполучення. Його перевагами є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Авіатранспортом здійснюють переважну більшість трансконтинентальних пасажиро-перевезень та перевезень товарів з невеликим строком зберігання на значні відстані. Недоліки: велика собівартість, залежність від природних умов.

У Туреччині працюють два міжнародні аеропорти – Анталія і Ататюрк.

Міжнародний аеропорт «Анталія» розташований за 13 км на схід від центру міста Анталья, Туреччина. Він прийняв перших пасажирів у 1998 році. Аеропорт є основним місцем прибуття туристів на курорти, розташовані по середземноморського узбережжя країни. Аеропорт великий і сучасний, він приймає майже 35 млн. пасажирів щорічно, у тому числі понад 16 млн. міжнародних пасажирів. Аеропорт має два міжнародних термінали (TER1, TER2) і один внутрішній (Dış Hatlar). Річний пасажирообіг аеропорту «Анталія» порівняно з іншими міжнародними аеропортами показано в додатку З.

Міжнародний аеропорт Ататюрк — міжнародний аеропорт Туреччини в Стамбулі. Розташований у європейській частині міста за 24 км на захід від площі Султанахмет. Має три термінала: міжнародний (Terminal A), внутрішній (Terminal B) і вантажний (Terminal C). Міжнародний термінал побудований в 2001 році, внутрішній термінал - у 1970-х рр.

Поиск по сайту: