Комунікативні невдачі. Невербальні засоби комунікації

1. Поняття комунікативної невдачі. Типологія комунікативних невдач (за Н. Формановською).

2. Невербальні засоби комунікації. Типологія.

Жести та міміка як основні комунікативні засоби.

Письмово

1. Визначте тип комунікативних невдач:

1. Іншого разу, коли я марно намагався віднайти проспект Свободи на розбитій реставраційними екскаваторами жовквівській площі, чарівна чорнявка років тридцяти спинила мене сливе ніжним доторком руки:

– Не хочете пройти зі мною, пане Окрю?

«Не хочу», – подумав я і сказав: «No doubt» ( Ю. Іздрик. АМ^ТМ).

2. — Ви до мене? — спитала вчителька. Вона дивилася трошки вбік від Мітелика. Її лисячий профіль у цій позиції нагадував рельєфні зображення єгипетських цариць.

— Так, — старший консультант напружив обличчя, надавши підборіддю твердості.

— З якого питання?

— Я пишу книгу про вашого вчителя, Бориса Робертовича Адамчука.

— Ну? — очі Дворської втратили веселий блиск.

— Хотів би з вами побалакати, Валентино Семенівно.

— Пєрєтопчєшся.

— Що? — Мітеликові здалося, що він не дочув (В. Єшкілєв. Богиня і Консультант).

2.Поясніть особливості пресупозиції, необхідної для розуміння наведених текстів.

А). Освіта в Україні, як і в будь-якій іншій країні, нерозривно пов’язана з суспільством, його традиціями та цінностями, і тому зберігає багато рис минулого. На превеликий жаль, толерантне ставлення до особистості, турбота про утвердження її самодостатності не були, кажучи дуже м’яко, сильною стороною ні політики царської Росії, ні політики Радянського Союзу. Навпаки, нехтування правами людини, а інколи і її життям, свідчення чого – хоча б Голодомор в Україні у тридцятих роках, мало природний і логічний характер для суспільства минулого. Ці особливості суспільних відносин перейшли до вітчизняної освіти і склали сутнісну основу відносин у навчальних закладах. І хоча за роки незалежності відбулася певна демократизація атмосфери в освітніх закладах, на превеликий жаль, прояви репресивної, авторитарної педагогіки, суб’єктно-об’єктний тип взаємовідносин того, хто навчає, і того, хто навчається (коли перший є активним суб’єктом, а другий — пасивним об’єктом), ще досить поширені. В результаті, часто формується не самодостатня особистість, а несамостійна людина, людина-пристосуванець, людина, що діє за принципом «чего изволите». Такий тип відносин слід залишити в минулому якомога швидше. Це потрібно не так для освіти, як для суспільства. Не зробивши цього, ми ніколи не матимемо сталого демократичного суспільства і цивілізованої ринкової економіки. Бо дитина, провчившись десять і більше років в авторитарному середовищі школи, у дорослому віці, навіть несвідомо, вимагатиме і творитиме авторитарне, а не демократичне суспільство (Дзеркало тижня. 2006. № 24. (24-30 червня)).

Б). У контексті мовного питання сьогоднішня Європа як психологічна категорія — це розуміння того, що співіснування української й російської мов в Україні – даність, і нормальний повноцінний розвиток та функціонування української мови можливі лише за умови, що вона не сприйматиметься як загроза й насилля частиною громадян країни. Це усвідомлення того, що державність української мови — вимога для чиновників та службовців, але питання вільного вибору для населення. І відповідь на нього залежить від привабливості та престижності цієї мови, від її потрібності та повноти. Тобто не від накладу мультимедійного Шевченкового «Кобзаря» — до речі, прекрасного сувеніра. А від якісно перекладених, виданих і доступних книжок — і не лише світової класичної та сучасної літератури, а можливо, передовсім того «сумнівного чтива», проти якого так бореться «Просвіта» і яке робить виторг усіх книжкових магазинів та ринків, і не лише навздогін російським перекладам, а на випередження. Від якісних, кращих перекладів фільмів — і у прокаті, і на телебаченні; від власного ТБ-продукту. Від кваліфікованих учителів і якісних підручників. Від популяризації читання, особливо серед дітей, та заохочення внутрішнього туризму. Від масового фахового піару, врешті-решт. Та ще багатьох речей, які може і повинна робити держава. Але схоже, що таких надзавдань не подужає обтяжена славною історією «Просвіта» (Дзеркало тижня. 2006. № 25. (1-7 липня)).

Поиск по сайту: