Методичні рекомендації. При вивченні першого питання слід відзначити, що похідний попит - це попит на ресурси, залежний від попиту на готові товари і послуги

При вивченні першого питання слід відзначити, що похідний попит - це попит на ресурси, залежний від попиту на готові товари і послуги, які виготовляються за допомогою даних ресурсів.

Цінова еластичність попиту на ресурси є відношенням процентної зміни використання ресурсу до процентної зміни його ціни. На еластичність похідного попиту впливає декілька факторів:

§ цінова еластичність попиту на продукт у виробництві якого він використовується;

§ частка ресурсів у загальних виробничих витратах;

§ взаємозамінність ресурсів.

Слід відзначити, що в економічній теорії під фактором виробництва розуміється особливо важливий елемент чи об’єкт, який справляє вирішальний вплив на можливість і результативність виробництва. Таких факторів, які використовуються для виробництва продукту, дуже багато.

Існують різні підходи до виділення факторів та їх класифікації. Виділяють дві групи: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.

В якості особистого фактора виробництва завжди розглядається робоча сила - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. В якості речового фактора виробництва беруть до уваги всі засоби виробництва. Особистий та речовий фактори виробництва утворюють складну взаємодіючу систему, ефективність якої визначається технологією і організацією виробництва. При цьому технологія являє собою взаємодію між головними факторами виробництва. Вона припускає використання різноманітних методів обробки, зміни властивостей, форм, стану предмета праці.

Маржиналістська теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку діяльність. Земля розглядається як природний фактор. До цієї групи виробництва належать природні багатства: поклади копалин, орні землі, ліси.

Капітал як фактор виробництва виступає у вигляді сукупності благ, які використовують у виробництві товарів та послуг. Це інструменти, машини, обладнання, транспортні комунікації, засоби зв’язку. Праця є інтелектуальною й фізичною діяльністю, спрямованою на підвищення благ.

Підприємницька діяльність є специфічним фактором виробництва. Вона припускає використання ініціативи, кмітливості та ризику в організації виробництва. Підприємницька здібність - це особливий вид людського капіталу, використовуваного для координації й комбінування всіх останніх факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Вона базується на бажанні й умінні в процесі виробництва на комерційній основі впроваджувати нові види продукту, що виробляється, технології, форми організації бізнесу при певному ступені ризику і можливості зазнати збитків. Слід звернути увагу на те, що ринки ресурсів виконують дві основні функції в ринковій економіці, допомагають визначити, для кого виробляється продукція. У зв’язку з тим, що на ринку визначаються ціни на ресурси, встановлюється відповідно й те, яка частина сукупного продукту дістанеться людям, що пропонують працю, капітал та інші ресурси. До факторів виробництва належать постійні й змінні матеріальні ресурси, придбані на ринку.

Першим кроком до теорії попиту на ресурси є визначення мети і обмеження, що постають перед фірмами. Виробнича технологія, попит на продукти, вартість ресурсів, ціни на ресурси є основним фактором, який визначає грошові доходи; одночасно вони виконують функцію розподілу ресурсів між різноманітними галузями і фірмами. Слід показати труднощі у формуванні цін на ресурси.

Через те, що в цьому напрямку існують розбіжності, стоїть питання: які з основних принципів слід застосувати до конкретних ресурсів і визначених ринків? Потрібно виявити основні фактори, що визначають попит на економічні ресурси.

При підготовці другого питання доцільним буде відзначити той факт, що попит на будь-які ресурси є похідним від виробленого з його допомогою продукту. Це наводить на думку, що попит на ресурси буде залежати від продуктивності цього ресурсу та ринкової вартості товару, який виробляється з його використанням.

Графік граничного продукту в грошовому виразі будь-яких ресурсів є графіком попиту на дані ресурси, це випливає з правила, відповідно до якого фірми в умовах конкуренції найбільш вигідно застосовують ресурси до точки, в якій ціна на ресурси дорівнює граничному продукту в грошовому виразі.

Крива попиту на ресурси полого знижується, бо граничний продукт додатково запроваджених одиниць будь-якого ресурсу знижується відповідно до закону спадної дохідності. Потрібно зупинитись на попиті виробника в умовах чистої конкуренції, виділивши головне правило використання ресурсів MRP=MRC. Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці будь-якого даного виду ресурсів доти, доки кожна наступна одиниця дає приріст загального доходу, а не загальних витрат. Використовуючи такі поняття, як граничний продукт у грошовій формі (MRP) і граничні витрати на ресурси, можна змінити формулювання правила використання ресурсів таким чином: для фірми буде прибутковим використання додаткових одиниць тієї точки, в якій MRP даних ресурсів дорівнює MRC, оскільки ціна на продукт і граничні доходи на чисто конкурентному ринку продукції рівні. На чисто конкурентному ринку праці ставка заробітної плати установлюється сукупно ринковою пропозицією праці або ринковим попитом на працю. Для кожного найманого додаткового робітника ставка зарплати і MRC рівні. З цього випливає, що фірма буде наймати робітників до точки, в якій ставка заробітної плати (MRC) дорівнює їх MRP, якщо тільки вона наймає робітників за умов конкуренції.

Слід відмітити, що в умовах досконалої конкуренції похідний попит фірми відображається кривою MRP (граничний продукт у грошовому вираженні) і має плавний негативний нахил.

MRP продавця за умовами недосконалої конкуренції (чиста монополія, олігополія, монополістична конкуренція) знижується тому, що зменшується граничний продукт і ціна продукції. Крива попиту на ресурс в умовах недосконалої конкуренції має вигляд менш еластичний, більш крутий.

При підготовці третього питання слід розглянути криву пропозиції на ринку праці, а потім подивитись, як зрівнюються попит та пропозиція на ринку праці. Але спочатку потрібно визначити заробітну плату.

Заробітна плата - це ціна, яка виплачується за використання праці. Важливо також провести різницю між грошовою, або номінальною, та реальною заробітною платою.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку одержують працівники за певний час.

Реальна заробітна плата - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна заробітна плата - це купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Слід показати, від яких факторів залежить як номінальна, так і реальна заробітна плата. Варто звернути увагу на те, що номінальна і реальна заробітна плата змінюються не в одному і тому ж напрямку. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитись, а реальна в той час понизитись, якщо ціна на товар зростає швидше, ніж номінальна заробітна плата.

В основі механізму впливу попиту та пропозиції на працю лежить її продуктивність. Слід виділити ряд причин високопродуктивної праці:

§ капітал з розрахунку на одного працівника;

§ природні ресурси - наявність високоякісних корисних копалин, орної землі;

§ наявність високого рівня технологічного прогресу;

§ вплив стану здоров’я, освіти, ставлення до праці на її результативність.

Не менш важливими факторами є:

§ ефективність і гнучкість системи управління;

§ діловий, соціальний і політичний клімат, який стимулює виробництво;

§ наявність великого розміру внутрішнього ринку, який забезпечує фірмам можливість реалізації продукту масового виробництва.

Крім того, потрібно докладно зупинитись на таких питаннях як крива пропозиції праці, конкуруюча рівновага, зрушення попиту та пожвавлення ринків праці. Крива пропозиції індивідом своєї праці подається таким чином: величина доходу від підвищення ставки зарплати залежить від відносної сили ефекту доходу і ефекту зміщення. Загально визнано, що у випадку дуже низької зарплати має перевагу ефект зміщення, і тому кількість праці, запропонованої індивідом при підвищенні зарплати, зростає. Проте у міру збільшення зарплати підсилюється вплив ефекту доходу. Після того, як люди забезпечили собі певний рівень матеріального благополуччя, вони починають витрачати менше часу на роботу. Якщо стане діяти ця модель, крива пропозиції індивідом своєї праці буде мати вигнуту форму. У цілому для ринку конкретного виду праці з урахуванням часу характерна також постійно зростаюча крива пропозиції праці.

Ринок буде прагнути до такої рівноваги в розмірах заробітної плати, при якій сукупний попит дорівнює викликаній конкуренцією пропозиції цього виду праці.

При розгляді четвертого питання потрібно показати, як визначаються ставки заробітної плати на конкретних ринках праці. Слід вивчити ряд питань: як визначається ставка заробітної плати, одержана якимось певним типом працівників, пропозиція праці та попит на працю в окремій конкурентній фірмі та на конкурентному ринку.

Необхідно проаналізувати модель конкуренції та монополії. Чисто конкурентний ринок праці характеризується такими рисами:

§ велика кількість фірм, які конкурують між собою при наймі конкретного виду праці;

§ численні кваліфіковані працівники, які мають однакову кваліфікацію, не будучи залежними один від одного, пропонують даний вид послуг праці;

§ ні фірми, ні працівники не здійснюють контролю над ринковою ставкою заробітної плати.

На такому ринку праці взаємодіють ринковий попит та ринкова пропозиція, які призводять до установлення ринкової рівноваги, формування рівноважної ставки заробітної плати. Рівноважна ставка зарплати та рівноважний рівень зайнятості даного виду праці визначаються на перетині кривих попиту й пропозиції на працю. Фірма, яка наймає працю на конкурентному ринку не може вплинути на ставку заробітної плати. Для кожної окремої фірми вигідно наймати працівників до точки, в якій поточна ставка зарплати дорівнює граничному продукту в грошовому виразі. Це відображення правила MRP=MRC.

При підготовці цього питання розглянемо випадок з монополією, при якій наймач володіє монополістичною силою наймати працівників:

§ кількість зайнятих на даній фірмі складає основну частку від всіх зайнятих якимось характерним видом праці;

§ цей вид праці є відносно немобільним або в силу географічних факторів, або у тому розумінні, що, якщо працівники знайшли альтернативу застосування своєї праці, вони змушені здобувати нову кваліфікацію;

§ фірма “диктує заробітну плату” у тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку фірма повинна виплачувати, знаходиться в прямій залежності від кількості найманих працівників.

Однак в умовах монополії крива граничних витрат на ресурс буде розташовуватися вище від кривої пропозиції ресурсів, бо монополіст повинен збільшувати ставки заробітної плати при наймі додаткових працівників і платити цю збільшену заробітну плату всім працівникам. Монополіст буде наймати менше працівників, ніж при умовах конкуренції, щоб добитися ставки заробітної плати меншої, ніж конкурентна ставка, і тим самим одержати більше прибутку.

Також потрібно звернути увагу на модель двократної монополії. Це означає, що профспілка є монополістичним продавцем праці у тому значенні, що вона контролює пропозицію праці і може впливати на ставку заробітної плати: вона протистоїть монополістичному найманню праці, яке також може впливати на заробітну плату через зменшення зайнятості. Монополістичне наймання буде прагнути до установлення заробітної плати нижчої від конкурентно-рівноважної ставки, а профспілка буде наполягати на якійсь рівноважній конкурентній ставці заробітної плати.

Не можна сказати зовсім упевнено, яка з цих двох можливостей реалізується. Економічна теорія не пояснює, якою буде підсумкова ставка заробітної плати. Із зазначеного витікає і друга сторона двосторонньої монополії. Можливо, що установлена заробітна плата та зайнятість можуть бути більш соціально бажаними, ніж це обумовлено двосторонньою монополією. Монополія на одній стороні ринку фактично може знищувати монополію на другій стороні ринку, що сприяє встановленню конкурентних або близьких до конкурентних рівнів. Слід зазначити, що профспілка може підвищити конкуруючі ставки зарплати шляхом:

§ збільшення виробничого попиту на працю;

§ обмеженістю пропозиції на працю з використанням замкнутих профспілок;

§ безпосереднім збільшенням заробітної плати вищої від рівноважної за допомогою відкритих профспілок.

Отже профспілки завжди будуть прагнути до підвищення ставок заробітної плати, а підприємці, навпаки, до збереження її колишнього рівня і навіть до зниження. Якщо обидві сторони не доходять згоди, то в якості арбітра виступає представник уряду або профспілкової інстанції більш високого рангу. Проте в останні роки роль профспілок не обмежується регулюванням зарплати, а охоплює все більшу частину трудових відносин. Серед них слід відзначити залучення працівників до прийняття рішень з питань технологічної політики, пов’язаних з економією праці через застосування нових технологій, переборення відчуження працівника від результатів його праці, виховання у нього почуття власної гідності та ініціативи.

Слід також знати, що попит на працю, як і рівень її оплати, передусім залежить від її продуктивності. При одночасному попиті на працю конкуруючих фірм галузевий попит визначається шляхом горизонтального підсумку попиту на працю всіх фірм цієї галузі і крива має позитивний нахил.

Рівноважна ставка заробітної плати і рівноважна кількість працюючих визначається точкою перетину кривих пропозиції та попиту на працю.

Треба розглянути криву пропозиції праці в умовах досконало конкурентного ринка, яка є досконало еластичною. Інша ситуація виникає в умовах ринку недосконалої конкуренції. Крива пропозиції на працю є одночасно кривою середніх витрат на працю, тому крива має плавний позитивний нахил. Точка перетину MRP (граничний продукт в грошовому вираженні) та MRC (граничні витрати в грошовому вираженні) визначає обсяг працюючих, який в свою чергу визначає рівень заробітної плати.

В умовах чистої конкуренції маємо більш вищу заробітну плату та кількість працюючих ніж в умовах недосконалої конкуренції.

При підготовці четвертого питання слід відзначити особливості капіталу як чинника довгострокового використання. Поняття “капітал” охоплює всі виробничі ресурси: заводи, обладнання, сировину, матеріали. Ці ресурси є інвестиційними ресурсами. Цей термін використовується для визначення виробництва існуючих капітальних товарів.

Важливо при цьому розглянути структуру фондів підприємства, яка складається з основних та оборотних фондів.

Основні фонди зберігають свою натуральну форму в період багатьох циклів виробництва продукту. Їх вартість переноситься на витрати виробництва товару поступово в період ряду кругообігів і повертається підприємству в грошовій формі частинами.

Оборотні фонди в період одного виробничого циклу повністю використовуються, відповідно повністю входять у витрати виробництва продукту і повертаються підприємству в грошовій формі після кожного кругообігу.

Також потрібно приділити увагу тому, що рішення про інвестування капіталу в ту чи іншу сферу носить дуже абстрактний характер. Усі господарські агенти, які беруть гроші на інвестування або поставляють кошти для позик, оперують на ринку позикового капіталу. На графіку крива попиту на позиковий капітал показує, що за інших рівних умов господарські агенти будуть більше звертатись до ринку позикового капіталу, направляючи ці засоби як на інвестиції, так і на споживання, при нормі процента, нижчій від рівноважної. Аналогічно характер кривої пропозиції показує, що збільшення норми процента вище від рівноважного рівня, допомагає зростанню пропозиції засобів на цьому ринку. Рівноважна норма процента на ринку позикового капіталу визначається перетином прямих попиту та пропозиції.

Далі розглянемо основні принципи, які лежать в основі прийняття правильних інвестиційних рішень. Прийняття будь-якого інвестиційного рішення включає в себе співставлення витрат та очікуваного прибутку, який розглядається протягом певного інтервалу часу.

Процедура, за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення будь-якої суми, що може бути одержана в майбутньому, є дисконтуванням, формула для виробництва цих розрахунків така:

PDV= ,

де PDV – дисконтована ставка процента;

i ⁿ – ставка процента;

n – кількість років.

Інвестування застосовується на ставці позикового процента, яка представляється як кількість грошей, необхідних для сплати за використання однієї грошової одиниці на рік.

Ставка позикового процента є перетином кривої попиту з кривою пропозиції грошей. Розглядаючи роль ставки процента у прийнятті рішення з інвестиції, ми бачимо суттєву різницю між номіналом і реальністю процентної ставки.

Номінальна ставка – це процентна ставка, виражена у грошовій одиниці поточного курсу.

Реальна ставка процента - це процентна ставка, виражена у незмінних грошових одиницях або з поправкою на інфляцію.

Ставка процента є надзвичайно важливим показником у тому розумінні, що вона одночасно впливає як на рівень, так і на структуру виробництва інвестиційних товарів. Аналіз показує, що за інших різних умов для підприємців зміна рівноважної ставки процента означає переміщення уздовж кривої сукупного інвестиційного попиту, при цьому виникають зміни рівня інвестиції і рівноважного рівня ЧНП.

Ставка процента виконує функцію розподілу грошового і відповідно реального капіталу серед різних фірм та інвестиційних об’єктів. У кінцевому підсумку вона розподіляє гроші та реальний капітал між тими галузями, де вони будуть найбільш продуктивними і відповідно найбільш прибутковими.

При підготовці п’ятого питання слід звернути увагу на особливості землі як фактора виробництва. Пропозиція землі, обмежена на графіку, абсолютно нееластична. Графік попиту на землю має негативний нахил, а точка перетину пропозиції та попиту вказує величину орендної плати.

Поиск по сайту: