ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

(для підготовки практичної частини заліку з дисципліни «Фінансовий ринок»)

Фінансовий ринок — це ринок на якому визначається попит та пропозиція на різноманітні фінансові інструменти, а також здійснюється кругооберт капіталу, при чому у одних суб'єктів господарювання виникають накопичення, а інші відчувають потребу в фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності. Структура фінансового ринку представлена такими сегментами: кредитний ринок, грошовий ринок, валютний ринок, ринок цінних паперів, фондовий ринок.

Специфіка фондового ринку полягає в тому, що на ньому обертаються довгострокові цінні папери. Основними фінансовими інструментами фондового ринку є: акції та облігації.

Акція – цінний папір без визначеного терміну обертання, який свідчить про пайову участь в уставному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і права на участь в управлінні товариством; дає право власнику на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції бувають прості та привілейовані.

Власникам простих акцій виплачуються дивіденди, якщо за підсумками року акціонерне товариство отримало прибуток і прийняло рішення про спрямування частини або всієї суми прибутку на виплату дивідендів. Право простої акції на відповідну частку майна при ліквідації товариства задовольняється після задоволення прав власників облігацій та привілейованих акцій. Однак власник простих акцій має право голосу на загальних зборах акціонерів за принципом: “1 акція – 1 голос.”

Власник привілейованої акції має виключне право на отримання дивідендів. Якщо у акціонерного товариства у звітному періоді прибутку немає, або його суми недостатньо, дивіденди по привілейованим акціям виплачуються з резервного фонду. Власники привілейованих акцій, як правило, не мають права участі в управлінні акціонерним товариством.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства (перша емісія) проводиться його засновниками, наступні емісії – безпосередньо товариством. При цьому нові акції можуть бути розміщені на ринку або серед акціонерів певного товариства з використанням так званого “переважного права.” При розміщенні акцій серед акціонерів з використанням “переважного права” усі або частина акцій нової емісії продаються акціонерам за ціною, меншою від ринкової, яку називають підписною.

Величина переважного права в грошовому вираженні В₁ обчислю­ється по формулі:

В₁ = Ц₁ – Ц₂, грош. од. (1)

де Ц₁ – ринкова ціна акцій до проведення підписки, грош. од.;

Ц₂ – ринкова ціна акцій нової емісії, грош. од.

Величину переважного права у відсотках до ринкової вартості акції В₂ можна визначити по формулі:

В₂ = Д / (1+К₁ / К₂) (2)

де Д – дисконт, обчислюється по формулі:в

% (3)

де К₁ – кількість акцій до підписки;

К₂ – кількість акцій нової емісії.

Між величинами В₁ та В₂ існує співвідношення (формула 4).

В₁ = В₂ Ц₁, грош. од. (4)

Ринкова капіталізація (К) може бути розрахована по формулі:

К = Ц₁ К₁ + Ц₂ К₂, грош. од. (5)

Якщо ринкова капіталізація відома, ринкова ціна акції після підписки Ц₂ обчислюється по формулі:

Ц₂ = К / (К₁ + К₂), грош. од. (6)

Різниця між чистим прибутком та виплаченими дивідендами за привілейованими акціями представляє собою доход на звичайну акцію. А оскільки на виплату дивідендів за звичайними акціями може йти не вся сума прибутку, величина виплаченого дивіденду характеризується дивідендним виходом, що розраховується за формулою:

ДВ = (7)

Ринкова ціна акції визначається попитом на них, який залежить від декількох факторів: рівня дивідендів, репутації акціонерного товариства, перспектив його розвитку, якості реклами і т. і. Виходячи з цього, вагоме значення набуває коефіцієнт цінності акцій, який розраховується за формулою:

(8)

Крім того, для оцінки якості акцій на ринку використовується коефіцієнт котирування, що розраховується за формулою:

(9)

При операціях з акціями та іншими фінансовими операціями можна використовувати формулу для визначення ефективних ставок як простих так і складних відсотків:

— ефективна ставка простих відсотків:

(10)

де W — чистий прибуток за опрацією, грош. од.;

P — інвестиційні ресурси, грош. од.;

n — тривалість операції, років.

— ефективна ставка складних відсотків:

(11)

Якщо підприємство має декілька альтернатив інвестування коштів то найбільш привабливим є той варіант, витрати за яким виявляються найменшими при інших рівноцінних умовах. Методику розрахунку та порівняльну характеристику альтернативних варіантів інвестування подано у прикладі 1.

Приклад 1.

Підприємству необхідно збільшити обсяг обігового капіталу на 10000 грош. од. У нього є три альтернативи фінансових послуг:

а) скористуватися комерційним кредитом, відмовившись від знижки на умовах “3/10 чисті 30”, в році 360 днів;

б) отримати позику в банку під 15 % річних. Це вимагає від підприємства утворювання 12 % резервного залишку;

в) емітувати комерційний вексель за ставкою 12 %. Витрати, пов’язані з ви­пуском, складають 100 грош. од. кожні 6 місяців.

Фірма віддасть перевагу гнучкому банківському фінансуванню, якщо додаткові витрати придбання цієї гнучкості не перевищують 2 % на рік. Визначити, яку з альтернатив треба вибрати компанії?

Рішення:

а) запис “3/10 чисті 30” означає, що компанія при оформленні комерційного кредиту на 30 днів, протягом 10 днів може скористатися 3 % знижкою при оплаті позики в ці 10 днів. Тому відсоток втрачених можливостей в перерахунку на весь рік складає:

В = (С/(100 %-С))*(360/Д)*100,%

де С – рівень знижки, %;

Д – кількість днів, на які знижка не розповсюджується.

(3/(100-3))*(360/(30-10))*100 % = 55,67 (%)

б) взяти кредит в банку під 15 % річних означає, що плата за кредит станови­тиме:

ПК = К*БСК, грош. од.

де К – сума, що залучається підприємством для збільшення обігового капіталу, грош. од.;

БСК – плата за користування банківським кредитом.

10000*0,15 = 1500 (грош. од.)

Необхідно на підприємстві створити страховий резервний фонд у розмірі 12%:

СР = К*ССР, грош. од.

де ССР – ставка страхового резерву.

10000*0,12 = 1200 (грош. од.)

тому фактично залучені кошти корпорацією для збільшення оборотного капіталу становитимуть:

ФС = К–СР, грош. од.

10000-1200 = 8800 (грош. од.)

плата за користування кредитом

ПКК = ПК/ФС*100, %

1500/8800*100 % = 17,05 (%)

в) витрати, пов’язані з емісією та розміщенням векселів:

РВ = (К*ВС)+ДВ, грош. од.

де ВС – вексельна ставка відсотків;

ДВ – додаткові витрати, пов’язані з випуском векселів

(10 000*0,12)+100+100 = 1400 (грош. од.)

Відсоток витратних платежів від залучання потрібної суми:

ВПВ = РВ/К*100, %

1400/10000*100 % = 14 (%)

Банківське фінансування припускає лише 2 % додаткових витрат, фактично — 3 % (17, 05–14), тому найбільш вигідним варіантом залучання коштів є варіант “в”.

Облігація – цінний папір, який свідчить про внесок його власника грошових коштів та підтверджує зобов’язання сплатити йому номінальну вартість зазначеного цінного паперу в обумовлений в ньому термін з виплатою фіксованого відсотку. При розрахунку доходності придбання облігацій використовують поняття курсу облігацій (К_обл.), який визначається по формулі:

К_обл. = 100, % (12)

де О – ціна облігації, грош. од.;

Н – номінальна вартість облігації, грош. од.

З формули 12, при заданому курсі облігації, можна розрахувати її ціну (формула 13).

О = % (13)

Існує два види облігацій: відсоткова та дисконтна. Дисконтна облігація продається за ціною, яка нижча за ціну погашення. Джерелом доходу від придбання дисконтних облігацій є різниця між номінальною ціною та ціною придбання. Доход від придбання дисконтних облігацій (W) обчислюється по формулі:

W = Н (1 — ), грош. од. (14)

Ринок похідних цінних паперів (деривативів) — механізм, що забезпечує випуск та оберт похідних фінансових інструментів — цінних паперів, що пов'язані з виконанням певних дій протягом встановленого періоду часу або в певний момент в майбутньому. Деривативами є форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон, варант, контракт «своп», угоди «кеп», «флор», «колар».

Опціон – це двостороння угода про передачу права на купівлю/продаж цінних паперів за визначеною ціною на визначений термін. При цьому покупець опціону отримує право на купівлю/продаж цінного паперу, а продавець бере на себе обов’язок продати/купити фінансовий актив за вимогою покупця.

При угоді з опціонами покупець опціону розраховує на підвищення курсу зазначеного цінного паперу, а продавець – на зниження.

Якщо курс акцій підвищується чи зберігається, то покупцю опціону буде невигідно його реалізовувати, і він зазнає збитки в розмірі премії, що виплачується продавцю при реалізації опціону. Продавець опціону на купівлю в цьому випадку отримує прибуток у розмірі премії.

Існують окремі види опціонів: опціони на індекси та опціони на ф’ючерси.

Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрахунок грошо­вими коштами. Це означає, що при виконанні опціону продавець не поставляє актив, як у інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власнику опціону. Сума, що сплачується власнику опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число дорівнює 100 для опціонів, що перебувають в обігу на фондовому ринку США. Значення індексу обумовлене в контракті і називається страйковим індексом. Ціна індексу (страйкова ціна) дорівнює:

Ц _{о. і.} = І 100, (15)

де І – значення індексу.

Власнику опціону РUТ сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, помножена на 100. Власнику опціону CALL сплачується різниця між значенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом, помножена на 100.

Базовими активами в опціонах на ф’ючерси виступають ф’ючерсні контракти на валюту, облігації, золото, нафту, тощо. Страйковою ціною виступає ціна ф’ючерсного контракту. Опціон CALL на ф’ючерс дає право його власнику в будь-який момент до дати закінчення терміну опціону відкрити довгу позицію по цьому ф’ючерсному контракту, отримавши при цьому від продавця опціону суму, що дорівнює різниці між поточною ф’ючерсною та страйковою ціною. Продавець опціону зобов’язаний не тільки сплатити різницю, а й зайняти коротку позицію по тому самому ф’ючерсному контракту. Опціон РUТ дає власнику право на відкриття короткої позиції по ф’ючерсному контракту та на отримання від продавця суми, що дорівнює різниці між страйковою та поточною ф’ючерсною ціною.

Приклад 2

Розрахувати дії власника опціонів: РUТ на ф’ючерсний контракт; РUТ на продаж цінних паперів.

Рішення:

1. Коли ф’ючерсна ціна товару знизилась до:

315-(315*5,1/100) = 298,93 грош. од

власник виконав опціон. При цьому він отримав від продавця опціону виграш у сумі

195*(315-298,93)=3133,65 грош. од

2. Якщо через 4 місяці ціна цінних паперів на ринку становитиме 31 грош. од. власник опціону продасть 60 цінних паперів, виконавши опціон за ціною 37 грош. од. Вигода від проведеної операції становитиме:

60*(37-31-1,48)= 271,2 грош. од.

Основною метою в цьому випадку є не володіння цінними паперами, а купівля/продаж цінних паперів для отримання прибутку.

Якщо ціна на цінні папери на рику збільшиться до 41 грош. од., опціон не буде виконано. І власник опціону понесе збитки в розмірі сплаченої премії:

60*37*4/100=88,8 грош. од.

Приклад 3

Розрахувати за даними таблиці дії власника опціонів: CALL на індекс; CALL на ф’ючерсний контракт; CALL на купівлю акцій.

Рішення:

1. Інвестор має право купити індекс за ціною

362*100=36200 грош. од.

тоді, коли ринкова ціна індексу дорівнює

381*100=38100 грош. од.

Власник опціону виконує контракт. Продавець опціону сплачує йому різницю між страйковою та ринковою ціною індексу, тобто суму:

38100-36200=1900 грош. од.

2. Ф’ючерсна ціна опціону CALL збільшиться на 10,1 % власник скористається опціоном та отримає доход в сумі:

300*(98*10,1/100)= 2969,4 грош. од.

3. Виграш власника опціону у випадку збільшення ціни акцій складатиме (оскільки власнику опціону на купівлю акцій вигідна найнижча ціна — власник опціону контрактом скористується):

— за 1 акцію: Д=70-63-(63*2,7/100) = 5,3 грош. од.

— усього: Д=5,3*137=726,1 грош. од.

При паданні ціни на ринку інвестор не виконує опціон і зазнає втрат в розмірі виплаченої премії.

Фондова біржа — це організація, яка створюється не для отримання прибутку, а тільки з метою організації укладання угод з купівлі/продажу цінних паперів та їх похідних. На фондових біржах при здійсненні угод з цінними паперами допускаються до виконання наступні операції: операції з готівкою (касові), операції на строк, операції з премією та опціоном.

Для кількісного аналізу співвідношення загальноринкової динаміки та ди­наміки цін окремих видів цінних паперів світова інвестиційна практика вико­ристовує показники „альфа” та „бетта”.

„Альфа” – показує, наскільки повинна змінитися прибутковість акції у порівнянні з середнім значенням за визначений період, оскільки характеризує здатність акції проявити понад прибутковість в типових умовах.

„Бетта” – використовується для оцінки якості акції і визначається співвід­ношенням темпу зміни курсу акції конкретного емітента до темпів зміни за­гального біржового індексу; характеризує інтенсивність зв’язку зміни прибут­ковості акції зміни загальноринкової прибутковості. Коефіцієнт використову­ється для оцінки ризику операцій з акціями:

– якщо „бетта” = 1 — ризик операцій з акціями дорівнює загальноринковому;

– якщо „бетта” > 1 — акції мають підвищений рівень ризику при проведенні операцій з ними;

– якщо „бетта” < 1 — ризик проведення операцій з акціями мінімізований.

Показник „бетта” є пріоритетним і розраховується за формулою:

, (16)

де – темпи зростання курсів цінних паперів за і–тий період. Розрахо­вується за формулою:

, (17)

де – курс цінного паперу на кінець і–го періоду, грош. од.;

– курс цінного паперу на початок і–го періоду, грош. од.;

– темпи зростання біржового індексу Доу–Джонса. Розраховується за формулою:

, (18)

де – значення індексу відповідно на початок та кінець і–го періоду.

Значення індексу Доу–Джонса розраховується за формулою:

, (19)

де – сумарна вартість всіх цінних паперів всіх компаній, грош. од.;

– сумарний обсяг продажу цінних паперів, тис. шт.

У період становлення біржової діяльності з 1991р. на біржах продавалися спочатку лише ті товари, які на той час могли вільно реалізовуватися: комп’ютери та інша техніка зарубіжного виробництва, оскільки традиційні біржові товари (сільгосппродукція, паливо, кольорові та коштовні метали, цінні папери та інші) розподілялися державою і у вільний продаж не поступали. Подальша еволюція біржової торгівлі пішла шляхом повної стандартизації форвардів та введення системи маржевого забезпечення виконання цих угод. Стандартизація форвардного контракту дозволила здійснювати купівлю/продаж не товарів, а зобов’язань щодо їх купівлі або продажу, так виника­ють унікальні контракти – ф’ючерсні – угоди на строк про зобов’язання прий­няти або поставити товар у майбутньому.

Маржа (на біржовому ринку) – це позичка брокерській фірмі для купівлі цінних паперів. Розрізняють:

а) початкову маржа – вноситься до брокерської фірми при відкритті ф’ючерсної позиції;

б) варіаційна маржа – це переказ грошових коштів для відновлення вар­тості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансової гарантії його ви­конання.

При відкритті позиції на ф’ючерсному ринку покупець (продавець) базо­вого активу вносить на рахунок певну суму – початкову маржу. Якщо в наступ­ному ціна базового активу на ринку зростає, рахунок покупця кредитується на визначену суму, що додається до суми початкової маржі на рахунку. У цьому випадку рахунок продавця дебетується на таку суму і вона вираховується із суми початкової маржі. У цьому разі брокерська фірма надсилає клієнтові запит на підтримку маржі на суму, якої недостатньо до початкового рівня. І навпаки.

Приклад 4

Рівень початкової маржі — 8500 грн. Учасник ринку бажає придбати 290 одиниць базового товару.

20 вересня: ціна 143 грн. за одиницю базового активу. Попередній торговий день — 1 вересня — ціна за одиницю базового активу складала 150 грн. в цьому випадку покупець отримує збиток, оскільки повинен придбати товар дорожче, оскільки на ринку його ціна нижча. В цьому випадку з рахунку покупця списується сума:

(143-150)*290 = – 2030 грн.

Сума на рахунку покупця: 8500 – 2030 = 6470 грн.

Тоді брокерська фірма надсилає клієнту запит на перерахування варіаційної маржі на суму 2030 грн.

Продавець в даний біржовий день отримує прибуток і сума на його рахунку складає: 8500 + 2030 = 10530 грн.

2 жовтня: ціна 152 грн. за одиницю базового активу. В цей біржовий день покупець займає прибуткову позицію: у порівнянні з попереднім біржовим днем він має можливість придбати товар дешевше. На його рахунок надходить сума:

(152-143)*290 = 2610 грн.

Сума на рахунку покупця: 8500 + 2610 = 11110 грн.

Продавець має збиток. З його рахунку списується сума 2610 грн. сума на рахунку продавця:

10530 – 2610 = 7920 грн. → і оскільки залишок

рахунку нижче рівня початкової маржі, продавець має перерахувати варіаційну маржу в розмірі: 8500 – 7920 = 580 грн.

Переважно при підвищенні цін на ринку зростають і ціна на ф’ючерсні контракти з близькими термінами поставок, до того ж швидше, ніж на контрак­ти з далекими строками. Ці тенденції характерні для сільськогосподарських ринків, а саме ринків цукру, зернових, кави, бавовни тощо, де найбільш поширеними є використання спреду (стредлу) – це відкриття як довгих, так і коротких позицій одночасно на одному ринку, але на різні місяці поставок.

Приклад 5

Грошовий ринок та ринок банківських позичок — частина ринку позичкового капіталу, де здійснюються переважно короткострокові депозитно-позичкові операції, що обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу підприємств, короткострокових ресурсів банків, організацій, держави та приватних осіб. Фінансові інструменти, що обертаються на грошовому ринку, є борговими цінними паперами — векселі, казначейські векселі, комерційні папери, сертифікати депозитів і т. і.

Вексель — безумовне зобов'язання векселедавця виплатити зазначену у векселі суму у визначений термін або за пред'явленням. Векселі можуть розміщатися компанією на ринку безпосередньо або за угодою з будь-якою посередницькою структурою.

При розміщенні векселів витрати компанії по їх погашенню (без урахування купівельної спроможності) можуть бути розраховані за формулою:

(20)

де PV — поточна вартість векселів (визначається множенням необхідної кількості векселів на їх номінальну вартість), грош. од.;

к — норма доходності за векселями, %;

t — термін оберту векселів, років;

С_т — початкові (стартові) витрати (при відкритому розміщенні), грош. од.

Якщо купівельна спроможність враховується, то витрати компанії по погашенню векселів розраховуються формулою:

(21)

Вільні грошові кошти підприємство має використовувати з максимальною вигодою. При цьому можливі різні варіанти інвестування: покласти суму, що є в наявності, на депозитний рахунок в банку; придбати акції надійної компанії; використати кошти для проведення комерційних операцій і т. і. Для проведення якісного аналізу інвестицій розраховується номінальний і реальний дохід за кожною з альтернатив інвестування і проводиться їх порівняльна характеристика. Найбільш привабливим варіантом інвестування є той, за яким реальний дохід виявиться найбільшим.

Номінальний дохід за банківським депозитом визначається за формулою:

(22)

Реальний дохід за банківським депозитом визначається за формулою:

(23)

де n — кількість періодів нарахування в році;

S — сумма інвестицій, грош. од.;

Р — відсоткова ставка банку за депозитами, %;

Р_и — відсоток інфляції, розраховується за формулою:

(24)

де Р_м — місячний рівень інфляції, %;

м— кількість місяців в періоді, що розраховується.

Дохід номінальний за акціями розраховується за формулою:

(25)

де Д_а — дивіденди за акціями, грош. од.;

Р_ка — темпи росту курса акцій, %.

Дохід реальний за акціями розраховується за формулою:

(26)

де Р_и² — річний рівень інфляції, %.

Якщо підприємство тримає кошти в сейфі, то втрати від цієї операції визначаються за формулою (оцінюємо за рівні реального доходу):

(27)

Андерайтинг, підписка — діяльність фінансових інститутів, що передбачає надання послуг емітенту щодо первинного розміщення цінних паперів; така діяльність зазвичай супроводжується наданням гарантій або взяттям зобов'язань з боку фінансових інститутів з викупу частини або всього випуску цінних паперів нової емісії.

Приклад 6

Homex Сompany має намір залучити 5 млн. дол. шляхом розміщення нового випуску акцій на умовах андерайтингу за угодою з інвестиційним банком. Після вивчення потенційних труднощів, що пов'язані з реалізацією випуску, інвестиційний банк прийняв рішення, що комісійні за реалізацію мають скласти близько 3…4 % від загальної вартості випуску. При оцінці ризиків, що пов'язані з реалізацією випуску, комісійні зазвичай складають 50…60 % загальної різниці між ціною придбання банком цінних паперів та ціною їх реалізації (маржі). Винагорода банка-менеджера, як емісійного синдикату (що є частиною доходу від андерайтингу), складає 15 % загального обсягу маржі.

Розрахувати чистий прибуток від андерайтингу.

Рішення:

1) припустимо, що комісійна винагорода складає 4 % від загального обсягу надходжень або 50 % обсягу маржі:

маржа = 8 % від 50 млн. дол.

5 000 000 * 0,08 = 400 000 дол.

Комісійна винагорода = 400 000 * 0,5 = 200 000 дол.

Винагорода менеджера = 400 000 * 0,15 = 60 000 дол.

Чистий прибуток від андерайтингу = 400 000 – 200 000 – 60 000 = 140 000 дол.

2) припустимо, що комісійна винагорода складає 3 % від загального обсягу надходжень або 60 % обсягу маржі:

маржа = 5 % від 50 млн. дол.

5 000 000 * 0,05 = 250 000 дол.

Комісійна винагорода = 250 000 * 0,6 = 150 000 дол.

Винагорода менеджера = 250 000 * 0,15 = 37 500 дол.

Чистий прибуток від андерайтингу = 250 000 – 150 000 – 37 500 = 62 500 дол.

Також до операцій на грошовому ринку та ринку банківських кредитів відносять валютні операції: операції з активами і фінансовими зобов'язаннями в іноземній валюті — валютні депозити; цінні папери; перекази грошових коштів. Існує три форми валютних угод:

— касові угоди (миттєві);

— термінові (здійснення операцій через визначений термін);

— свопи (одночасне здійснення операцій з купівлі/продажу з різними термінами виконання).

Вартість контракту «своп» можна здійснити за формулою:

(28)

де F — курс форвард, грош. од.;

S — курс спот, грош. од.;

d — кількість місяців до поставки базового активу.

Прибуток за угодою «своп» розраховується:

(29)

де ПС₁, ПС₂ — відповідні відсоткові ставки, %.

N — сума інвестицій, грош. од.

Котирування валют — це встановлення курсів іноземних валют відповідно до чинного законодавства та існуючої практики. Існує два методи котирування іноземної валюти до національ­ної: пряме та непряме котирування. За прямого котирування ціна одиниці іноземної валюти обчислюється у національній валюті, за непрямого — навпаки, ціна одиниці національної валюти обчислюється у певній кількості іноземної валюти. Найпоширені­шим є пряме котирування.

Крос-курс — це співвідношен­ня між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти.

Приклад 7

Банк встановив наступне котирування валют: дол. США/грн. — 7,9607/7,9893; євро/грн. —11,2526/11,4201. Визначити крос-курс дол. США/грн.

Рішення:

1) якщо клієнт хоче придбати дол. США за євро, теоретично йому спочатку необхідно продати євро за грн. за курсом 11,2526, тобто:

;

2) після цього на отримані кошти необхідно придбати дол. США за курсом 7,9893, тобто

Таким чином курс продажу дол. США/євро дорівнюватиме 0,7099.

3) якщо клієнт бажає продати дол. США за євро, йому теоретично спочатку необхідно продати дол. США за грн. за курсом 7,9607, а потім на отримані кошти — купити євро за курсом 11,4201. Таким чином, курс купівлі дол. США/євро дорівнюватиме:

В процесі здійснення своєї діяльності на грошовому ринку фінансово-кредитні організації виконують операції з валютними депозитами. При цьому вагомого значення набуває визначення оптимального курсу іноземної валюти через визначений період часу, при якому депозитна операція з конвертованості валюти є вигідною. Зазначений оптимальний курс може бути розрахований за формулою:

, (30)

де R₂^* — розрахунковий курс валюти;

R₁ — базовий курс валюти;

d — період нарахування відсотків за депозитами, днів;

І_в, І_а — річний дивіденд за вкладами відповідно в національній та іноземній валютах, %;

К_в, К_а — тривалість відсоткового року відповідно за вкладами в національній та в іноземній валютах, днів.

Прибутковість операції з конвертованості валют розраховується за формулою:

, % (31)

де R₂ — прогнозний курс іноземної валюти через певний період часу.

Поиск по сайту: