|
|||||||||||||||||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Достатня ознака монотонності функціїМонотонність та екстремуми функції Означення. Функцію називають зростаючою (спадною) в проміжку (а, в), якщо більшому значенню аргументу в цьому проміжку відповідає більше (менше) значення функції, тобто якщо із нерівності х2 > х1 випливає нерівність , то функція - зростаюча, а якщо , то функція - спадна. Функцію називають монотонною в проміжку (а, в), якщо вона в цьому проміжку зростаюча або спадна. Проміжки, в яких функція монотонна називають проміжками монотонності цієї функції. Достатня ознака монотонності функції Якщо похідна диференційовної функції додатна всередині деякого проміжку, то функція зростає в цьому проміжку. Якщо похідна диференційованої функції від’ємна всередині деякого проміжку, то функція спадає в цьому проміжку. Для знаходження інтервалів монотонності заданої функції доцільно дотримуватись такого порядку дій: 1. знайти область визначення та похідну ; 2. знайти корені рівняння ; 3. поділити область визначення функції знайденими коренями рівняння на інтервали знакової постійності ; 4. визначити знак похідної в кожному інтервалі і зробити висновок, в якому інтервалі функція зростає, а в якому спадає. Знайти інтервали зростання і спадання функції . ● Маємо , звідки Похідна f¢ (x) неперервна для х Î(– ¥; + ¥) і перетворюється на нуль лише в точках х = 0, х = 1, х =3, тому вона в інтервалах (– ¥; 0), (0; 1), (1; 3) і (3; + ¥) зберігає знак. Оскільки f¢ (– 1) > 0, , f¢ (2) < 0, Тому функція f (x) зростає на інтервалах (– ¥; 0); (0; 1); (3; + ¥) і спадає на інтервалі (1; 3).
Означення. Функція має при х=х0 максимум (мінімум), якщо існує такий окіл точки х0, для усіх точок х якого виконується нерівність: для максимуму, для мінімуму. Екстремум функції - це узагальнений термін понять максимуму та мінімуму. Значення аргументу х = х0, при якому функція має екстремум (максимум або мінімум) називають точкою екстремуму функції (максимуму або мінімуму, відповідно). Означення. Критичними точками першого роду функції називають точки, в яких не існує або дорівнює нулю. Рівність називають необхідною умовою існування екстремуму функції . Щоб визначити, в яких з критичних точок функція має екстремум і який саме, використовують достатні умови існування екстремуму.
Достатні умови існування екстремуму функції Якщо функція диференційовна в околі критичної точки першого роду х = х0 і її похідна : 1. при х < х0 - додатна, а при х > х0 - від’ємна, то в точці х0 функція має максимум; 2. при х < х0 - від’ємна, а при х > х0 - додатна, то в точці х0 функція має мінімум; 3. зліва та справа від точки х0 має однаковий знак, то в точці х0 функція не має екстремуму. Порядок дій при дослідженні функції на екстремум: 1. знаходять похідну заданої функції; 2. знаходять критичні точки першого роду (значення х, при яких не існує або дорівнює нулю); 3. визначають знак зліва та справа в околі кожної критичної точки; 4. роблять висновок, чи має функція екстремум і який саме у знайдених критичних точках; 5. обчислюють екстремальні значення функції в точках екстремуму. Дослідження функції на екстремум доцільно виконувати з використанням таблиці по аналогії з наведеним нижче прикладом.
Знайти екстремуми функції у = 2 х 3 – 9 х 2 + 12 х + 5. Розв’язання. Знаходимо похідну: = 6 х 2 – 18 х + 12 = 6(х – 1) (х – 2) Знаходимо критичні точки першого роду: із рівності 6(х – 1)(х – 2) = 0 х 1 = 1, х 2 = 2. Інших точок не має, тому що визначена при всіх . Критичні точки х 1 та х 2 поділяють область визначення функції на інтервали постійного знаку похідної (критичні точки та відповідні інтервали записуємо у перший рядок таблиці 1). Визначаємо знак в кожному інтервалі (записуємо ці знаки у другий рядок таблиці 1). Згідно з достатніми умовами існування екстремуму функції робимо висновок відносно кожної критичної точки (характер поведінки функції вказуємо у третьому рядку таблиці 1).
Обчислимо максимальне та мінімальне значення функції: ; . Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |