Філософія життя – формування нової філософської парадигми

Внутренняя энергия U – энергия (хаотического) теплового движения микрочастиц системы (молекул, атомов, электронов, ядер, и тд) и энергия взаимодействия этих частиц. Т.е. к внутренней не относится кинетическая энергия движения системы, как целого и потенциальная энергия системы во внешних полях.

Число степеней свободы – число независимых переменных (координат), полностью определяющих положение системы в пространстве. Иногда молекулу одноатомного газа рассматривают как мт, которой присваивают 3 степени свободы поступательного движения. При этом энергию вращательного движения можно не учитывать.

В классической механике молекула двухатомного газа – совокупность двух мт, жёстко связанных недеформируемой связью. Эта система кроме 3-х степеней свободы поступательного движения имеет дополнительно ещё 2 степени свободы вращательного движения, т.о. i=5.

Трёхатомная и многоатомная молекулы имеют 6 степеней свободы: 3 поступательных и 3 вращательных.

Независимо от общего числа степеней свободы 3 – обязательно поступательные, на каждую из них приходится 1/3 значения в :

Закон Больцмана о равномерном распределении энергии по степеням свободы молекул: для статистической системы, находящейся в состоянии термодинамического равновесия, на каждую поступательную и вращательную степени свободы приходится в среднем кинетическая энергия, равная kT/2, а на каждую колебательную степень свободы – kT, т.к. на неё кроме кинетической приходится ещё и потенциальная энергии, причём средне значение К и П энергий одинаковы, т.о.:

В классической теории рассматривают жёсткие связи, т.е. I совпадает с числом степеней свободы.

Т.к. в идеальном газе межатомного взаимодействия нет, то

общая формула:

Філософія життя – формування нової філософської парадигми.

Одним із основних джерел філософії життя є ірраціоналістично-песімістична філософія

Шопенгауєра. За Шопенгауером сутність особи становить незалежна від розуму воля

сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом психічної

світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Другу тенденцію вирижала позитивістська концепція Огюста Конта. Позитивізм, як філософський напрям заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання з погляду позитивізму потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Ідеї Канта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Дж. Стюарта Мілля та Герберта Спенсера. Розвивали представники емпіріокритизму– Ерист Макс(1838-1916) та Ричард Авенаріус, а в20-му столітті випустив неопозитивізм та пост позитивізм. Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму К’єркегора. Лише християнство за К’єркегором дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істину, реальність. К’єркегор висуває концепцію екзистенціальної(особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних„життєвих” позицій. В історії філософії настає етап переосмислення її основних принцпів, нового неокласичного типу філософствування. Настає епоха анти раціоналістичного умонастрою. Виникають форми„ірраціоналістичного гуманізму”, які апелюють до підсвідомості. Тепер істину вбачають в несвідомому. Ставлення філософії до розуму і раціоналістичних систем стає негативним, оскільки вони не здатні відповідним чином орієнтувати людину в житті та історії. „Філософія мислення” замінює„філософія життя”. Основа життя, за концепцією Ніцше– це воля. Життя з проявом волі, але не абстрактної світової волі, а конкретної, визначеної волі– волі до влади. Нцше прагне обґрунтувати культ людини, який ґрунтується на таких положеннях: по- перше, цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем„волі до влади”, по-друге, існує природня нерівність людей, по-третє, сильна людина природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими моральноправовими нормами. Для Шпенглера життя– це„доля”. „доля”, „душа”, культура. Культура трактується тим, як організм, який з одного боку характеризуються твердою органічною єдністю, а з другого– відокремлений від інших культурних утворень. Шпленглер виділяє 8 культрур. У наш час найбільш ірраціоналістичними течіями слід визнати екзистенціанолізм, франкфуртську школу, герменевтику. Основні принципи неокантіанства ґрунтується на трактуванні філософії виключно як критики пізнання. Неокантіанство розвивалося двома школами– марбурзькою та баденською.

22. Філософські ідеї психоаналізу.

Психоаналітичний підхід є однією із найвидатніших теорій особистості.Її розробив

австрійський психоаналітик Зігмунд Фройд(1856-1939) наприкінці19-на початку20 ст.:

а) спершу для лікування психічних захворювань,

б) а згодом застосував для поясненняролі несвідомого у житті людини.

У анатомії особистості він виділяв три взаємодіючі компоненти:

1. «Воно» - несвідомий компонент,який є успадкуванням людською організацією глибинним шаром, «киплячим котлом інстинктів», невгамовним потягів людини, які підкоряються принципу задоволення.

2.»Я» - свідомий компонент, Який є посередником між«Воно» і зовнішнім світом. «Я» виконує функцію впливу цього світу на несвідоме.

3. «Над-я»- це сукупність суспільних норм і стандартів поведінки», які виконують роль»цензора» Аналізуючи«Воно», Фройд виділивдві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини:

1)лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя,л юбов, сексуальний потяг);

2)агресивну (потяг до руйнування,смерті,війни)

Задоволення цих потреб стикається яз перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства. Тому вони витискуються і створюютьс феру«несвідомого» Однак інстинктивні потреби все ж такипрориваються, обходячи цензуру«свідомого» і виявляються у вигляді«символів»:

а) все, що виробляє людина(твори культури, мистецтва) – це символізація«витіснених у підпілля несвідомих потреб»

б) вони можуть проявлятися у різних формах повсякденного життя(обмовки, снобачення);.

в) міфи, народні звичаї- це також наслідок символізації витіснених біологічних потреб.

Взаємодія трьох компонентів:

«Я» звичайно перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно»і «Над –я»несумісні.Тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту, роль яких виконують: а) сублімація; б) проекція; в) заміщення; г) витиснення. Це відбуваєтьсянесвідомо, однак мотиви, переживання, почуття, що переміщуються усферу несвідомого, виявляють себе у виглядісимволів, у формі діяльності, найчастіше,творчої.

Філософські ідеї психааналізу:

1Позитивні моменти: положення про складність та багатоплановість структури особистості; про свідоме та несвідоме; про внутрішні суперечності розвитку особистості.

2. Дискусійні моменти: мотивація людської поведінки пов»язується переважно з природженими, інстинктивними(сексуальними та руйнівними) потребами; визначається фатальний антагонізм між свідомим та несвідомим; між індивідом та суспільством. Далі виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що і було здійснено неофрейдистами: К.Г.Юнг, А.Адлер, Е Фром та ін.

Один із його представниківЕ. Фром (1900-1980) – німецько-американський психолог, заперечив біологізм Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами, Він уві поняття«соціального характеру», трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною структурою суспільства.

Поиск по сайту: