Поняття біосфери і ноосфери

Важливу роль для розуміння єдиного характеру процесів взаємодії природи і людини відіграло вчення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу. Біосфера - це особливий етап геологічної історії Землі, сукупність всіх живих організмів у їх відношенні між собою і не-живою природою. Біосфера виступає єдиним живим організмом, які отримують енергію від Сонця і активно назад впливає на Космос. Еволюція біосфери з появою людини втратила своє природне напрямок. Втручання людини у розвиток Землі, а тепер уже й космосу призводить до змін підчас незворотного характеру. Важливим показником незворотною еволюції біосфери в даний час В. І. Вернадський вважав перехід біосфери в стадію ноосфери.

Термін ноосфера (сфера розуму) вперше був введений у науковий обіг французькими філософами Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом. Вернадський ж під ноосферою увазі комплексну геологічну оболонку (біосферу), перетворену науковою думкою. Тобто це така стадія розвитку біосфери, в якої розумна діяльність людини стає геологічним за масштабами фактором. Життєдіяльність людей набуває планетарного значення. Ноосфера передбачає включення в біологічну еволюцію Землі безлічі ідеальних явищ: знань, відомостей, думок, образів і т. п. Людська діяльність не може здійснюватися у відриві від інших біосферних процесів. У стадії ноосфери необхідне переосмислення людської діяльності в рамках єдиного цілого біосфери. Це спричинить істотні зміни в області інтелектуальної, науково-технічної та духовного життя суспільства. Масштаби і наслідки подібних змін важко передбачати в даний час.

В. І. Вернадський виходив з певних передумов, що підводять до стадії ноосфери. Згідно з його вченням про ноосферу, в її основі лежать такі фактори: 1) розподіл людини - єдиного біологічного виду, що володіє розумом, - по всій планеті, перемога цього виду в конкуренції з іншими біологічними видами; 2) розвиток засобів зв'язку та обміну, інтегруючих людей в єдине ціле; 3) відкриття нових джерел енергії (атомної, сонячної, термоядерної та ін), що додають діяльності людини масштаб геологічних перетворень; 4) масова демократизація державного устрою, яка припускає до управління суспільством широкі маси населення; 5) вибух наукової творчості в XX сторіччі, у своїх наслідках також має геологічний масштаб.

Складність структури ноосфери визначається двома особливостями. По-перше, ноосфера увібрала в себе всі явища, що їй передували. По-друге, ноосфера як, втім, і людство позбавлена ​​поки справжньої єдності - вона суперечлива, відображаючи всі суперечності, властиві суспільству. І все ж ноосфера - це нова стадія в історії планети, вступивши в яку, люди вже не зможуть без відповідних поправок користуватися для порівняння її історичним минулим. У своєму русі до ноосфери людство повинне виключити війни, неможливі без самознищення при володінні потужними джерелами енергії. У підсумку ноосфера повинна забезпечити автотрофность людства, тобто звільнити його від необхідності отримувати енергію від рослинного і тваринного світу Землі. Це дозволить розірвати кордону земної еволюції і перенести її хід в Космос.

37. Поняття глобалізаціїї та форми її існування.

Глобалізація (від англ. «Global» -всесвітній) -термін, який використовується для

характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових,

транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів

всеохоплюючого(всесвітнього) характеру.

Історичні етапи глобалізації:

Сучасна глобалізація підготовлена багатьма історичними процесами:

1. Деякі дослідники вважають,що початковими формами глобалізації була торгівля та

захоплення нових територій(5 тис. років тому);

2.Інші знаходять елементи глобалізації в епоху античності (а саме у створенні імперії

Олександра Македонського, 1V ст. до нашої ери, коли були завойовані землі від

Середноземномор»я до Інду, куди рушили потоки переселенців;

3. Інші ведуть відлік глобалізації від Великих географічних відкриттів, коли «світ

замкнувся», тобто практично не залишилось невідомих земель;

4.Наприкінці19ст-початку20 ст. ступінь інтегрованості національних економік у

світовий економічний процес був дуже значним. (цьому сприяла1-ша світова війна, коли були перезподілені вже поділені ринки. В результаті світової бійні лідером стали США. Це проявилось, зокрема у Великій економічній депресії1929-1933 р.р., коли економічна криза в США відкинула назад цілі регіони).

5.У50-70 роках20 ст. бу ло відновлено тенденції до глобалізації.Основними віхами на

шляху глобалізації стали:

- вільна торгівля;
-революції в техніці та технології;
-інформатизація;
-зниження митних кордонів;
-втрата національною валютою свого «патріотизмі» (долар став домінуючою валютою);

- перемога капіталу над національними інтересами;

- глобальна геополітична революція 20ст (що призвело до розпаду колишніх імперій –

австро-Угорської, Німецької, Російської, Британської, Французької, Португальської, Радянського Союзу). Саме розпад колишніх імперій зробив державні кордони більш прозорими для переміщення4-х«і» (інвестицій, індустрій, інформації і індивідів);

6. Сучасний етап розвитку глобалізації -для сучасної світової економіки є характерним

стрімкий розвиток процесів транснаціоналізації, у якому рушійною силою виступаю

ТНК(транснаціональні корпорації).За даними ООН нині у світі існує понад65тисяч

ТНК, у яких зайнято понад74 млн. осіб. Ядро всесвітньої господарської системи

складають500ТНК, які мають практично необмежену економічну владу. Провідну роль у

глобальних процесах відіграють ТНК США, Західної Європи і Японії. Сьогодні ТНК

котролюють понад50% світового промислового виробництва, 67% міжнародної торгівлі, понад80% патентів та ліцензій на нові технології, майже90% прямих закордонних інвестицій. Як правило, ТНК– це багатогалузеві компанії(наприклад, клжна із500 ТНК США має в середньому підрозділів в11 галузях).

Позитивні та негативні наслідки ролі ТНК(як вияву глобалізації:

1) позитивні наслідки:ТНК- позитивний

процес, який прискорює соціально- економічний розвиток(поширення нових технологій, форм організації виробництва; ефективне використання трудових та природних ресурсів; здійснення великих міжнародних проектів та ін.);

2) негативні наслідки стосовно держав, які їх приймають(придушення своєю силою

місцевих фірм;встановлення монопольних цін; приховання прибутків; хижацька експлуація природних та людських ресурсів; «викачування інтелекту»; втручання в політ ичні та економічні процеси в країні тощо).

7. Перспективи розвитку глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації(домінування позицій

розвинутих краї на чолі з США; нав»язування їхніх стандартів усьому світу; ігнорування інтересів слаборозвинутих країн; поглиблення прірви між розвинутими та мало розвинутими кранами, загострення екологічної та демографічної кризи в світі тощо)н;

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру(врахування

інтересів як усього світового товариства, так і окремих країн і народів. Це виключає диктат сильних країн, обмеження дії стихійних ринкових сил, об»єднання зусиль для подолання слабкого розвитку, бідності)

38. Глобальні проблеми сучасності.

Для свого розвитку кожна людина зокрема і суспільство в цілому потребують цілий комплекс необхідних ресурсів. В загальному вигляді всі ці ресурси можна умовно віднести до трьох груп: матеріальні(повітря, вода, їжа, одяг, засоби виробництва, пересування, матеріали для житла та ін.), енергетичні(різноманітні форми енергії, що дозволяють перетворювати матеріальні ресурси) та інформаційні(мова, знання, досвід, тощо). Всі ці ресурси людина в своїй повсякденній та виробничій діяльності отримує з навколишнього середовища, яке по суті є системою, що включає природний, антропогенний(створений людиною) та соціальний(природно-антропогенний) компоненти. Навколишнє середовище є джерелом відновних(таких, зокрема, як деякі біологічні ресурси, що є продуктом сільськогосподарського виробництва) та невідновних ресурсів. До останніх відносять такі, що не можуть бути відновлені взагалі, чи для відновлення яких потрібні часові рамки в геологічному масштабі- наприклад, нафта, кам’яне вугілля, інші корисні копалини. Певні види ресурсів можна використовувати повторно і число таких циклів повторного використання теоретично може бути необмеженим. Для прикладу варто згадати багатоциклічне використання чистої води.

Споживаючи відновлювані й невідновні природні ресурси, людина, по-перше, суттєво змінює структуру та функціональні характеристики навколишнього середовища, а по- друге, нічого, крім відходів своєї життєдіяльності і забруднень, в те середовище не повертає. Природне середовище здатне нейтралізувати та асимілювати такі відходи й забруднення. Але в цій реальній системі взаємовідносин людина– довкілля(суспільство

–біосфера) є дві дуже сумні обставини.По-перше, яким значним би не був ресурсний

потенціал планети, він є обмежений. По-друге, якою б потужною не була асиміляційна ємність навколишнього природного середовища, вона є кінечною. А оскільки чисельність населення на планеті загалом зростає, людські спільноти розвиваються в кількісному й якісному аспектах, то неминуче зростання масштабів природокористування спричинює посилення антропогенного тиску на довкілля. На даний час цей тиск перевищує стійкість

та асиміляційний потенціал природного середовища, підтвердженням чого є, зокрема, зміни клімату, спустелювання, деградація біологічного різноманіття та інші процеси і явища, що фактично стали глобальними проблемами сучасності. До яких наслідків цей дисбаланс може призвести, можна лише уявити, але світла в цій уяві поки що немає. Подальші перспективи додають оптимізму тільки в одному: найвірогідніше, протиріччя між потребами і наслідками розвитку людської спільноти з одного боку та обмеженістю ресурсного потенціалу природного середовища з іншого не стануть критичними за нашого життя.

Таким чином, ми говоримо про глобальну екологічну проблему. Уточнимо, мова не йде про“екологічну проблему малої річки” чи“екологічну проблему нашого міста”, мова йде про поняття на концептуальному рівні. Але можна стверджувати, що саме вказані протиріччя лежать в основі усіх інших глобальних проблем сучасності, оскільки ці протиріччя є викликом для розвитку людства.

Таким чином, ми повинні навчитися жити в межах екологічної ємкості нашої планети(використовувати ресурсів не більше, ніж природа може відтворити). Але при цьому нам треба

• Поліпшити якість життя в країнах, що розвиваються(перш за все, ліквідувати злидні і голод), до прийнятного рівня

• Забезпечити подальший розвиток розвинутих країн

• Запровадити регуляторні механізми збалансованого використання природних ресурсів і депонування відходів таким чином, щоб зупинити подальшу деградацію біосфери

Вирішення цих проблем має багато аспектів. Головні з них сформульовані у Цілях розвитку тисячоліття, ухвалених Генеральної Ассамблеї ООН у2000 р.:

1. Ліквідувати злидні і голод

2. Забезпечити загальну початкову освіту для всіх

3. Забезпечити рівність прав чоловіків і жінок

4. Скоротити дитячу смертність

5. Поліпшити охорону материнства

6. Посилити боротьбу з ВІЧ/СНІД, малярією та іншими хворобами

7. Забезпечити екологічну стійкість

8. Сформувати глобальне партнерство для розвитку

До цього треба додати проблему військових конфліктів і тероризму, що теж має ознаки глобальності. Зауважимо, що справжні корені цих явищ мають екологічну природу й означають(принаймні у своїй першооснові) боротьбу за життєвий простів і природні ресурси.

39. Екологічні проблеми та шляхи їхрозв’язання

Екологічні проблеми — це проблеми,пов’язані з впливом на природне середовище

діяльності людини, що спричинює порушення структури та функціонування природних систем(екосистем, ландшафтів) і викликає негативні соціальні, економічні та інші наслідки. Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, тому що всі негативні зміни оцінюютьс яз точки зору значимості для людини та умов її існування.

З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні

проблеми розділяють на такі основні групи:

1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення атмосфери);

2. водні(вихолощення та забруднення вод, забруднення морів і океанів);

3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація негативних геологічних процесів,

порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);

4. земельні, або грунтові(забруднення грунтів, ерозія, вивітрювання, засоленн

5. біотичні(знищення рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення видового

різноманіття та ін.);

6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення

режимів природоохоронних територій та ін.

По основным экологическим последствиям изменения природы выделяют следующие

экологические проблемы и ситуации:

• антропоэкологические, по изменению условий жизни и здоровья населения;

• природно-ресурсные, связанные с истощением и утратой природных ресурсов,

ухудшающие хозяйственную деятельность на территории;

• ландшафтно-генетические, обусловленные нарушением целостности ландшафтов,

утратой генофонда, потерей уникальных природных объектов.

Існують інші підходи до класифікації екологічних проблем, для чого використовують багато різних критеріїв, наприклад, причини виникнення(еколого-промислові, еколого- транспортні і т.д.), складність(прості, складні і т.д.), масштаб(локальні, регіональні і т.д.), тривалість(короткотермінові і т.д.), та ін.

Механізми вирішення екологічних проблем:

Перш за все- реалізація такої екологічної політики, яка спрямована на запобігання

виникненню нових проблем і поглиблення існуючих.

Підходи і механізми:

- формування екологічної свідомості(навичок прийняття екологічно виважених рішень на рівні кожного члена суспільства, екологічної поведінки) шляхом освіти, інформування та залучення до діяльності

- посилення регулювання природокористування, охорони довкілля та екологічної безпеки(розвиток законодавства, стандартів, нормативів та забезпечення їх суворого дотримання)

- розвиток науки і технологій, спрямованих на удосконалення виробничих та інших процесів з метою зменшення чи повного припинення негативного впливу на навколишнє середовище

40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.

Виділяють3 сефри психічного:

А) пізнвальна; Б) емоційнв; В) Вольова

1.Пізнавальна сфера.

Інтелект (від лат. –сприйняття,поповнення – система пізнавальних здібностей індивіда, яка виявляється в:

- здатності швидко і легко набувати нові знання і вміння,

- долати несподівані перешкоди,

- знаходити вихід із нестандартних ситуацій,

- глибоко розуміти те, що відбувається навколо,

- в умінні адаптуватися до складного та мінливого середовища.

Найчастіше інтелект визначають за рівнем розвитку, що розглядається в єдності з іншими пізнавальними процесами– сп р и й м а н н ям, п а м’ яттю, уяв о ю тощо. Розуміння інтелекту як загальної розумової здібності використовують як узагальнення поведінкових характеристик, пов’язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.

2.Емоційна і вольов сфери.

Емоція(почуття) і воля.

А.Емоції – психічні стани і процеси, в яких відображаєтьсябезпосереднє, ситуативне переживання життєвих явищ, зумовлене їх відношення до потребсуб’єкта

У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначити біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів.

-Емоції – відображення ситуаційного ставлення людини до певних об»єктів.

-Почуття – стійке й узагальнене ставлення до об»єктів.

Класифікація почуттів

-Моральні почуття– втілюється ставлення людини до людини та суспільства.Моральні почуття любов, співпереживання, гуманність, відданість, чесність, безкорисливість, альтруїзм, патріотизм. Аморальні почуття: жадібність, егоїзм, жорстокість, самолюбство.

-Інтелектуальтні почутя –подив,цікавість,допитливість, сумнів – засвідчують взаємопрникнення інтелектуальної та афектиктивної сфери.

-Естетичні почуття- пізнання спеціифічнох якості предмета –краси.

-Світоглядні почуття – найбільшу узагальнені почуття, які відображають ставлення людини до світу, інших людей.

Емоційна сфера виконує таку регулюючу функцію(виконує ряд значущих функцій для життєдіяльності людини):

а) оцінювальну - оцінювання інформації, яку накопичують психічні процеси. Завдяки їм здійснюється відображення суб’єктивного ставлення людини до: оточуючого світу; самої себе;

б) контролюючу - на основі виникаючої емоції людина отримує змогу швидко

приймати орієнтовне рішення про значення нового сигналу та його можливих наслідків

(корисних,шкідливих);

в) мотивуючу функцію - прагнення уникнути подій, які породжують негативні

емоції, або включатися в події, що призводять до позитивних переживань;

г) функцію оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін.;

Б. Регулюючу функцію також виконуєволя.

Воля – це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання труднощів.

Регулюючі функції волі:

1)завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;

2) воля сприяє становленню людини,здатної до самовизначення та свободи;

3) воля робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою

3.Пам'ять є складною системою процесів, що здійснюють повний цикл перетворень інформації суб'єктом: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування.

-Запам'ятовування–це процес пам'яті, який забезпечує приймання, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню й закріпленню тимчасових нервових зв'язків.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

А) Мимовільне запам'ятовування має місце тоді, коли людина не ставить собі за мету щось закріплювати і в подальшому використовувати цю інформацію. Мимовільне запам'ятовування залежить і від зусиль, яких докладає індивід для досягнення своєї мети, від активної розумової роботи над текстом.

Б) Для повного засвоєння і відтворення знань, вмінь, навичок необхіднедовільне запам'ятовування Цей процес пов'язаний з визначенням субєктом цілі запам'ятати, завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення у формі словесних звітів чи вмінь, навичок у діяльності.

- Збереження – це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку впродовж тривалого часу. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам’яті поступово забувається

- Відтворення – процес актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при запам'ятовуванні. Здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

- Забування – це мнемічний процес, який призводить до втрати чіткості й зменшення обсягу запам'ятовуваного, виникнення помилок у відтворенні і, нарешті, унеможливлює впізнання. Забування – це процес, протилежний запам'ятовуванню. Він унеможливлює актуалізацію засвоєної інформації. Однак забування є необхідним і закономірним процесом пам'яті, ланкою системи, що регулюється.

Поиск по сайту: