Подласый И. П. Курс лекций по коррекционной педагогике. Для средних специальных учебных заведений. – M.: Владос, 2002

1.Місце макроекономіки в системі економічних наук.

Макроекономіка – економічна наука, що вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища та процеси, які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економічного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція)

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме з цієї причини макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з’ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов’язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Макроекономіка, як частина економічної теорії, має тісні зв’язки з іншими економічними науками – державним регулюванням економіки, прогнозування та макроекономічне планування і ряду інших наук, що побудовані на вивченні економічних процесів в країні. В той же час макроекономіка широко використовує наукові методи досліджень, що сформували ряд інших наук.Звязок

макроекономіки з іншими науками тісно підтримується за рахунок виконання макроекономікою таких функцій:

Пізнавальна –полягає у дослідженні економічних процесів і явищ на макро рівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання.Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція макроекономіки.

Практична – полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти

науково обгрунтоані практичні рекомендації ефективної економічної політики.

Виховна – полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини

2. Об’єкт та предмет макроекономіки

Об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка. Національна економіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, які характеризуються певною цілісністю в просторі і часі.

Основні ознаки національної економіки:

1. тісні економічні зв’язки між господарюючими суб’єктами на основі розподілу праці;

2. спільне економічне середовище:

- єдине господарське законодавство;

- єдина грошова одиниця.

3. спільна фінансова система:

- податкова система;

- бюджетна система;

- банківська система.

4. наявність єдиного економічного центру;

5. спільна система захисту економічних кордонів.

Об’єктом макроекономічного аналізу є економічна система в цілому та її агреговані параметри. Економічна система – це певним чином упорядкована система відносин і зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ і послуг. Існують такі типи економічних систем: ринкові; неринкові, адміністративно – командні.

Суб’єкти макроекономіки

1. Сектор домашніх господарств – всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

2. Підприємницький сектор – сукупність підприємств, які виконують роботу з виробництва і розподілу товарів і послуг.

3. Державний сектор – це усі державні підприємства, інститути та установи.

4. Сектор закордон – містить всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути.

На макрорівні суспільство вирішує наступні завдання:

1. Досягнення економічної ефективності національної економіки в цілому.

2. Підтримка макроекономічної стабільності.

Стабільність полягає в підтримці наступних рівноваг:

- рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- рівновага попиту і пропозиції на ринку грошей;

- рівновага на ринку праці.

3. Метод макроекономіки.

Для того, щоб виявити суть макроекономічних процесів і явищ та ефективно управляти економікою в умовах ринку існує набір методів і інструментів, за допомогою яких здійснюються макроекономічні дослідження. У загальнонауковому значенні термін „метод” означає шлях пізнання, засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно макроекономіки – це шлях пізнання суті макроекономічних законів, закономірностей.

При дослідженні макроекономіки використовуються такі діалектично – матеріалістичні методи, як: абстракція, аналіз; синтез; індукція; дедукція та інші.

До дійових методів макроекономічного дослідження належить економіко – математичне моделювання. В загальному вигляді макроекономічні моделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному вигляді.

При створенні моделі важливо знайти функцію, яка б пов’язала ендогенні та екзогенні параметри макроекономіки.

Ендогенні параметри – це величини, що визначаються в результаті розв’язання моделі (рівень зайнятості, інфляції, величина національного доходу ставка процента та інші.)

Екзогенні параметри – величини, що знаходяться поза макромоделлю (питання техніки та технологій економічної ефективності, виробництва, поведінки споживача та інші).

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні.

Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку і в кінці певного періоду і не відображають перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактору часу

4. Нормативна база макроекономічного рахівництва. Методологічні принципи та основні категорії СНР.

Сучасна система показників національної економіки розроблена ЮНЕСКО і рекомендована для використання в 1993 році, має назву Система Національних Рахунків (СНР). Система національних рахунків – це прийнятий міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.

Призначення показників СНР.

1. Збір інформації, необхідної для ефективного управління національною економікою.

2. Діагностування макроекономічних невідповідностей

3. Оцінка економічного потенціалу країни.

4. Міжнародне співставлення.

Стандарт оцінки основних макроекономічних показників країни містить такі макроекономічні показники: ВВП, ВНП, ЧНП, НД, ОД та інші.

Методика обчислення ВНП.

Існують два методи обчислення ВНП: за витратами на виробництво товарів та послуг в країні та за доходами, отриманими в результаті виробництва товарів і послуг.

Обчислення ВНП за витратами:

ВНП= C+Ig+G+NE; де С- витрати на споживання, що включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг; Ig-валові приватні інвестиції, що складаються з: інвестицій на заміщення капіталу, що був зношений у процесі виробництва протягом року; чистих інвестицій;

G-державны витрати, що обьєднують усі витрати держави, які йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг;NE=E-Z, де Е-експорт,Z-імпорт.

Обчислення ВНП за доходами.

ВНП=W+R+i+p+A+Пн; де

W- заробітна плата, R-рента-доходи, які отримують домашні господарства за здані в оренду землі, i- проценти – доходи від грошового капіталу, заощаджуваного домашніми господарствами, p – прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, товариств, корпорацій, А- амортизація, Пн – непрямі податки.

Валовий внутрішній продукт включає продукцію та послуги, які вироблені резидентами країни протягом певного часу:

ВВП = ВНП – NE

Чистий національний продукт(ЧНП) – це валовий національний продукт, з якого вилучено вартість засобів виробництва, зношених в процесі виготовлення продукції: ЧНП=ВНП-А;

Національний доход (НД) – доход, який визначається шляхом вилучення з вартості чистого національного продукту непрямих податків:

НД= ЧНП-Пн;

Особистий доход(ОД) – доход, отриманий приватними особами,який розподіляється на споживання, заощадження і виплату податків.

Доход кінцевого споживання – частина особистого доходу, яка залишається після сплати податків, розподіляється на споживання і заощадження.

5 Основні макроекономічні показники.

Макроекономіка визначає загальні обсяги національного виробництва, рівень цін, безробіття, процентні ставки та інші змінні величини. Основними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва – показник, за допомогою якого можна встановити обсяг матеріальних благ та послуг, вироблених в суспільстві за певний проміжок часу. Обсяг виготовленої продукції чисельно визначають показником ВВП(валовий внутрішній продукт). ВВП визначають як сукупну ринкову вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за рік

Близький до ВВП показник – ВНП (валовий національний продукт). Відмінність між ними полягає в тому, що ВВП формується на основі територіального підходу, тобто це продукт, вироблений на території держави всіма господарськими одиницями, а ВНП формується на основі національного підходу.

Загальний рівень цін – це показник, що визначає середній рівень цін певної групи товарів, який обчислюється за індексом цін. Під рівнем цін розуміють грошову оцінку блага або сукупності благ, яка є масштабом цін.

Індекс цін показує відносну зміну середнього цін за певний період.Індекс цін, що використовується для усунення впливу інфляції на величину ВВП називають дефлятором.

Процентна ставка – ціна, яку платять макроекономічні суб’єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період. На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм- якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні та номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка =номінальна процентна ставка – рівень інфляції.

Зайнятість – показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних в країні.

Для обчислення кількості безробітних в країні і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття:

Кількість безробітних *100%;

Норма безробіття = Кількість населення працездатного віку

6. Номінальний та реальний ВВП

Номінальний ВВП – вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.

Реальний ВВП – вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.

Дефлятор ВВП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва. Отже

Номінальний ВВП * 100%

Реальний ВВП= Дефлятор ВВП

Особливостями макроекономічних показників є те, що вони не враховують:

- позаринкову діяльність (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби);

- товари та послуги тіньової економіки (у сучасних умовах тіньова економіка виробляє до 50%обсягу ВВП);

- зростання фонду вільного часу(тривалість робочого тижня скоротилась з 53 годин на початку століття до 36 годин в наш час, що не включається у ВВП, але прямо пропорційно впливає на добробут;

- підвищення якості продукції.

7. Циклічність як форма економічного розвитку. Сутність структура та види економічних циклів.

Економічний цикл характеризується періодичними зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності взаємопов’язаних показників – темпів економічного зростання, інфляції, рівня безробіття.

Макроекономічна нестабільність – коливання основних макроекономічних показників.

Коливання

Випадкові Періодичні

-за політичними причинами; короткострокові економічні цикли

- за природно-кліматичними умовами середньострокові економічні цикли

- за науково-технічними умовами довгострокові економічні цикли

/ довгі хвилі/

За тривалістю економічні цикли поділяють:

1) короткі (малі) –коливання ділової активності триває 2-3 роки;

2) середні – коливання ділової активності триває 8-10 років;

3) довгі (великі хвилі Кондратьєва) – коливання ділової активності триває 48-55років.

Короткі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку, криза починається в окремій галузі внаслідок зниження попиту на вироблений продукт.Робітники цієї галузі отримують менші ніж раніше доходи,в підсумку знижується попит на продукцію інших галузей-спад розповсюджується в економіці.

Середні (промислові) цикли пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва матеріальною основою середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу. Особливістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири послідовні стадії:

1) падіння – падіння виробництва, зниження рівня зайнятості, зарплата знижується, ставка процента підвищується –тривалість падіння до 1 року;

2) депресія – стабільний, але низький рівень виробництва, мінімальний рівень зайнятості, строк до півроку;

3) пожвавлення – повільне зростання ВНП, активне поновлення виробничого обладнання та технологій, повільне зростання цін і зайнятості.

4) підйом – прискорюються темпи зростання ВНП, зростають ціни, рівень безробіття мінімальний, рівень доходів в суспільстві максимальний.

Великі хвилі

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об’єктів інфраструктури.

Великі хвилі складаються з двох фаз:

1) висхідна хвиля – довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технологій (значні соціальні потрясіння, війни, революції.

2) нисхідна хвиля – стара структура економіки приходить в конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до них.

8. Зайнятість і безробіття. Державне регулювання зайнятістю населення

Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу Зайнятість як економічна категорія — це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход. Розрізняють повну та неповну зайнятість населення. Повна зайнятість населення означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів. В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв'язку з пере­вищенням пропозиції над попитом робочої сили. Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все насе­лення на дві категорії: “економічно активне населення” і "економічно пасивне населення". Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; осіб, які тимчасово не пра­цюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо);неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робо­чого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто неза­лежно від віку та статі не входить до зазначеної вище категорії. Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу, тобто це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Кількісна визначеність безробіття— це рівень безробіття. Він обчислю­ється за такою формулою: РБ = ЧБ/ ЧРС*100%, де РБ- рівень безробіття, %; ЧБ- чисельність безробітних; ЧРС- чисельність робочої сили. У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів. - фрикційне безробіття (тимчасове безробіття, яке пов’язане з добровільним чи вимушеним пошуком або очікуванням роботи). Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв'язку із незадово­ленням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо. Безробіття, пов'язане із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним; - інституціональне безробіття (пов'язане з функціонуванням самих інститутів ринку робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю та інше, тобто іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гаранто­ваного мінімуму заробітної плати, недосконалість подат­кової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість без­робітних); - структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Отже, виникає ситуація, за якої структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого з'являється структурне безробіття. - циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок цикліч­ного спаду виробництва і є результатом зниження сукуп­ного попиту на робочу силу, тобто пов’язане з тією фазою економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці. Фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву — “природне безробіття”. У зв'язку з цим повна зайнятість — це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

9. Інфляція: сутність та кількісна визначеність, види та соціально-економічні наслідки.

Ін - знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Проявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах - зростанні товарних цін, поглибленні товарного дефіциту, падінні валютного курсу. Не завжди зростання товарних цін є проявом Ін. Ін. як ек. явище хар-є якісний стан грош. обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. На початку виникнення паперових грошей першою ознакою Ін був лаж на золото, тб підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Через зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вар-ті грош од-ці порівняно з її номінальним золотим вмістом (дизажіо). Зараз гол. формою прояву Ін стало знецінення грош. знаків відносно вартості звичайних товарів, тб падіння купівельною спроможності грош. од-ці. Якщо цей процес затягується, то поглиблюється розрив між рівнями цін на вн. ринку та на ринках інших країн і світовому ринку. Виникає знецінення нац. грошей щодо іноз. валюти. це призводить до зниження валютного курсу нац.грошей, що також є проявом Ін. Стадії Ін.( співвідношення темпів зростання емісії паперових.грошей та темпів їх знецінення): 1) Темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Суб’єкти ринку певний час не відчувають зайвості грошей і викор-ть їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює Ін, сповільнюється швидкість обігу грошей. 2) Темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Причини: (2.1) власники заощаджень розуміють їх нереальність і викидають на ринок для купівлі товарів, що прискорює збільшення маси грошей у обігу; (2.2) одночасно зменшується відплив у нагромадження нових випусків грошей, тому зростає швидкість обігу всієї грош. маси; (2.3) швидко поширюються бартерні операції, що звужує товарну основу грош. маси в обігу; (2.4) знецінення грошей призводить до відтоку робочої сили із сфери вир-ва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння вир-ва, товарообігу, що зменшує потребу в грошах. Тому зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін і знецінення грошей визначаються передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджають темпи емісії Залежно від зростання темпів знецінення грошей виділяють такі види Ін: Повзуча - харак-ся прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарн. цін. темпи зростання цін <3-5% на рік. Відкрита Ін - темпи знецінення грошей >5% на рік. Наслідки Ін стають відчутними спочатку у монополізованих секторах ек-ки, а потім і в інших. Галопуюча - темпи 10-200% на рік, посилюються ек. суперечності, найбільш організовані групи ек. суб’єктів добиваються різкого підвищення цін на свої товари, що викликає підвищення і інших цін. Ін виходить з-під контролю дер Гіперінфляція - темпи знецінення грошей =2-3% на день, гроші перестають виконувати свої функції, падає їх роль, відбувається натуралізація вир-ва.

10.Структура моделі економічного кругообігу

Ринок ресурсів

2 4

1 3

Підпр-ва Домогосп-ва

6 5 7

Ринок продуктів 8

За допомогою ринку ресурсів домогосп-ва постачають свої ресурси підпр-вам за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домогосп-ва одержують грошові доходи (з/п, ренту тощо), а підпр-ва несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підпр-в перетворюються у доходи з боку домогосп-в. В умовах рівноваги витрати = доходам. Підпр-ва постачають на ринок продуктів товари та послуги, а домогосп-ва купують їх за ринковими цінами. В зворотному напрямку рухаються грошові доходи підпр-в (виручка від реалізації) та споживчі виграти домогосп-в. В процесі ринкових відносин підпр-ва і домогосп-ва виступають почергово як продавці або покупці. На ринку ресурсів підпр-ва є покупцями, а домогосп-ва продавцями. На ринку продуктів домогосп-ва є покупцями, а підпр-ва продавцями. В кінцевому підсумку через механізм цих ринків ресурси обмінюються на продукти, а грошові потоки лише обслуговують цей обмін. Ек-ний кругообіг випливає із передумови, що домашні госп-ва витрачають весь свій доход на придбання споживчих товарів та послуг, а вир-чі витрати підпр-в еквівалентні їхнім доходам від реалізації продуктів. У дійсності це не так. Для того щоб відтворити реальну картину ек-ного кругообігу, потрібно врахувати ще фін-вий ринок, який перетворює заощадження в інвестиції. Величина щорічних витрат домогосп-в, як правило, менша від величини їхніх доходів. Та частина доходу домогосп-в, яка не спрямовується на купівлю товарів та послуг, а також на сплату податків, формує їхні заощадження. Найбільш розповсюдженими формами заощаджень є використання певної частки доходу домогосп-в для їхнього зберігання на депозитних рахунках банківської системи та з метою придбання акцій і облігацій. Підпр-ва щорічно витрачають, як правило, більше, ніж отримують від реалізації своїх продуктів. Це пояснюється тим, що крім поточних витрат на купівлю ресурсів, необхідних длю підтримання вир-ва на незмінному рівні, підпр-ва повинні здійснювати інвестиції (інвестиції в основний капітал та інвестиції в ТМЦ), т.б. кап. витрати. Більша частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції на фін-вому ринку за допомогою спеціальних фін-вих посередників. До них належать комерц. банки, страхові компанії, інвестиційні компанії та різні фонди. Акумулюючи вільні від витрат грошові ресурси домогосп-в, фін-ві посередники передають їх у формі позичок у розпорядження підпр-в за відповідну ціну, %-кову ставку. Ін. частина заощаджень домогосп-в перетвор-ся в інвестиції безпосередньо через придбання ними акцій, облігацій та ін. ц/п.

11. Сукупний попит. Вплив цінових та нецінових факторів на криву сукупного попиту.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб’єкти (споживачі та уряд)

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчисленняВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + NE;

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари; І – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва; G – попит держави на товари та послуги; NE – попит закордону.

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонно спадає

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші коштовними і відповідно низькими сукупні витрати. Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений. Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту. Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

Фактори, що визначають сукупний попит.

На сукупний попит впливає ряд факторів, які поділяються на цінові та нецінові.

До цінових факторів належать:

1. Ефект процентної ставки – підвищення процентної ставки на гроші призводить до скорочення сукупного попиту. Механізм впливу заключається в тому, що підвищення цін на товари збільшують витрати споживачів та підприємців, а отже їм потрібно більше грошей для придбання товарів та виплати заробітної плати. Відповідно зростає попит на гроші.

Якщо процентна ставка буде вищою, ніж очікуваний прибуток від купівлі інвестиційних товарів, то виробництво буде скорочуватись, тобто сукупний попит будезменшуватись.

2. Ефект багатства.

При підвищенні цін купівельна спроможність накопиченних фінансових активів зменшиться. Це означає, що населення реально стає біднішим, менше купує товарів вітчизняного виробництва, сукупний попит падає.

3. Ефект імпортних купівель.

Підвищення цін в країні призведе до зростання купівлі імпортних товарів і зменшення експорту за кордон, що вплине на обсяг національного виробництва і рівень сукупного доходу.

Нецінові фактори:

1. Зміни в споживчих витратах:

-добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки

2. Зміни в інвестиційних витратах:

- процентні ставки; очікувані прогнозні прибутки від інвестицій; податки з підприємств; технологія; надлишкові потужності.

3. Зміни в державних витратах.

4. Зміни у витратах на чистий обсяг експорту:

- національний доход у закордонних країнах – імпортерах вітчизняної продукції;валютні курси.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту АД переміщується праворуч вгору, якщо попит збільшується (АД- АД1); ліворуч вниз, якщо попит зменшується (крива АД2)

12 Сукупна пропозиція: сутність і графічна інтерпретація її залежності від ціни на основі класичної моделі.

СПр — це реальний обсяг нац. продукту, який екон. пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенц. величина СПр залежить від запасу капіталу та технологіч. рівня вир-ва в межах потенц. величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ) - витрат на вир-во 1-ці товару: СПр=/(Ц;СеВ). Þ що на СПр впливають два види факторів: ціна(Ц) і нецінові ф-ри, вплив яких опосередковується через середні витрати. У макроек. науці немає єдиної думки щодо форми зв'язку між Ц і СПр. Залежно від того, як Ц впливають на СПр, існують 2 моделі: класична і кейнсіанська. Головним положенням клас. теорії є те, що ек-ка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу вир-чих можливостей ек-ки. У верхній точці ек-го циклу ек-ка може дещо перевищувати межу вир-чих можливостей; в періоди падіння вона, нав­паки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її вир-чих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє мех-мом швидко повер­тати екон. до потенц. рівня вир-ва. Го­ловним мех-мом, який виконує цю роль, є мех-м гнучких цін(Ц) і зарплати(З). Графічно клас. модель СПр можна показати на прикладі падіння сукупного попиту(Спо).

Ц1 СПо1 СПр

СПо2

Згідно з клас. моделлю, падіння СПо відносно потенц. ВВП миттєво породжує 2 наслідки: 1 - зниж. Ц. 2 - падіння СПо одночасно викликає адекватне зменш. По на ринку праці і зменш. номінальної З. За цих умов адекватно зменш. сер. витрати, а прибутковість вир-ва не зміниться. Тому у під­приємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишиться на рівні потенц. ВВП. Звідси – висновок клас. моделі: СПр не залежить від Ц. В клас. моделі абсолютно гнучкі Ц і З миттєво нейтралізують б-я відхилення екон. від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенц. ВВП (Оп). Клас. модель вступає у суперечливість із реальною екон., яка свідчить, що факт. ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенц. ВВП. В дійсності, ринк. мех-м не­здатний миттєво відновлювати СПр на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але незважаючи на тривалі відхилення СПр від потенц. рівня, у довгострок. періоді динаміка факт. ВВП визначається динамікою потенц. ВВП. Þ клас. модель СПр — модель для довгострок. періоду. Це означає, що довгострок. крива СПр має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенц. ВВП.

Сукупна пропозиція: сутність та графічна інтерпретація її залежності від ціни на основі кейнсіанської моделі.

Кейнс. модель СПр виникла на грунті конструктивної критики клас. моделі. Вона пояснює зв’язок між ціною (Ц) і СПр в короткостроковому періоді. В її основі – положення про негнучкість зарплати (З) протягом кор.строк. періоду. Ц вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно СПо. Це пояснюється існуванням колективних угоди між профспілками і підприємицями, а також небаженням підприємців зменш. з/п, щоб уникнути зменш. мотивації до праці та виникнення соц. конфліктів. Цьому сприяє закон про min З. В кор.строк. періоді гнучкими є лише Ц. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Якщо СПо падає відносно потенц. ВВП, то зниж. лише Ц, а З тимчасово залиш. стабільною. За цих умов прибутковість вир-ва зменш., що стимулює підприємців до скорочення СПр. Звідси – висновок кейнс. моделі – в кор.строк. періоді, протягом якого З не змінюється, СПр перебуває у прямій залежності від товарних Ц. Тому крива СПр має вигляд позитивно похилої лінії. Особливість кейнс. моделі кривої СПр полягає в тому, що вона відбиває неоднаковий зв’язок між Ц і СПр в умовах різного рівня занятості. криву СПр можна поділити не 3 ділянки:

1 – горизонтальна, яка хар-є екон. в умовах глибокого падіння вир-ва. При цьому, збільш. СПо не викликає зростання Ц, СПр збільш. адекватно зростанню СПо. 2 – висхідна, яка хар-є екон. в умовах помірного падіння вир-ва. Збільш. СПо викликає як зрост. Ц, так і збільш. СПр. 3 – вертикальна, яка хар-є екон. в умовах повної зайнятості. При збільш. Спо СПр тимчасово збільш. не може. Тому єдиним наслідком є зрост. Ц. Ця ділянка, зазвичай, збігається з довгострок. кривою СПр. Крім Ц на СПр впливають нецінові чинники: Ц на ресурси, продуктивність ресурсів, субсидії (вплив. на середні витрати, а отже і на валовий прибуток), податок на прибуток (вплив. на чистий прибуток). На графіку це викликає відповідні зміщення кривої у відповідний бік

13. Сукупний попит – сукупна пропозиція як базова модель економічної рівноваги

Взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.

На графіку точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції – точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін Ра та рівноважний реальний обсяг виробництва Qa.

Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Існують три варіанти макрорівноваги:

1. Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізку, то зростання попиту призводть до реального зростання обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Горизонтальний відрізок дозволяє зробити два фундаментальні висновки:

- в ситуації економічної депресії необхідно ззовні стимулювати розширення виробництва, не боючись зростання витрат виробництва або цін;

- заходи по зниженню цін і зарплатине призведуть до послаблення спаду виробництва.

2. Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

3. Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, то це призводить до інфляційного зростаннняін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП(оскільки він не може зростати за межі повної зайнятості.)

Фіксованість кривої сукупного попиту в поєднанні з нерухомістю цін на кейнсіанському відрізку і нерухомість обсягу виробництва на класичному відрізку жорстко визначають точку макроекономічної рівноваги.

Рівновага в економіці постійно порушується, її порушення можуть бути викликані змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат, але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня цін та іншого рівня ВНП.Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів можна підвести підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.

1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, яке порушило рівновагу, відображається у зменшенні реального ВНП, зниження товарних цін і збільшення безробіття.

2. У міру того, як ресурні ціни, в першу чергу зарплата, будуь поступово пристосовуватись до зниження товарних цін, в економіці буде відбуватисьзбільшення реального ВНП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані рівноваги буде досягнення нового більш низького, ніж на початку, рівня товарних та ресурсних цін. У цьому стані реальний обсяг ВНП повернеться до потенційного рівня, а безробіття до природної норми

14. Функція споживання. Середня та гранічна схильність до споживання та заощадження

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С), - це витрати домогосп-в на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. С є найб суттєвим компонентом ВВП – його частка у ВВП може сягати 60-70%. Тому рішення про споживання для ек-ки є дуже важливими. Стр-ра споживчих витрат у різних груп населення різна, бо різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання. На вел-ну споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД) – це Д після сплати податків. Не весь БД йде на споживання – певна частка заощаджується. Заощадження (З)- частина БД, яка не йде на споживання. З=БД-С. Отже, БД є визначальним фактором для С та З.

Залежність З та С від доходу можна відобразити графічно:

С С3

С1 С2

F

Z

О

БД1 БД2 БД3 БД

На мал.1 показано залежність С від БД. Якби споживчі витрати повністю дорівнювали б доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси О-С3. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, і інколи навіть більше за дохід. Це відображає лінія С1-С2. На графіку видно, що зона С1-Z є зоною боргу (споживчі видатки здійснюється за рахунок попередніх заощадження або позички). Зона С3-F є зоною можливості здійснення заощаджень.

З

З3

БД1 З2

БД2 БД3 БД

З1

На мал.2 віддзеркалює мал.1 в частині, в якій він показує залежність З від доходу. Заощадження у точці З2 відповідає С в точці С2 на умовах, коли С2=БД2, а З=0. Заощадження у точці З1 відповідає С в точці С1 на умовах, коли С1>БД1, а З1<0. І нарешті, заощадження в точці З3 відповідає С в точці С3 на умовах коли С3<БД3, а З3>0. Залежність С та З від доходу називається схильністю до С та З. Розрізняють середню та граничну схильність до С та З. Середня схильність до С (ССС) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у %): ССС=(СВ/БД)*100%. Середня схильність до З (ССЗ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у %): ССЗ=(З/БД)*100%. ССЗ+ССС=1,0 або 100%. Закономірним є: ССС>ССЗ Гранична схильність до С або З характеризує тенденцію в зміні величини С або З в міру того, як змінюється рівень доходу. Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання: ГСС=(DСВ/DБД)*100%. Аналогічно гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження ГСЗ=(DЗ/DБД)*100%. ГСС+ГСЗ=1 або 100%. Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

15 Інвестиційна функція. Чинники інвестиційного попиту, їх вплив на криву інвестиційного попиту.

Інвестиції – другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування. Інвестиції в житлове будівництво – витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Інвестиції в запаси – це їх зміна за певний період.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Сутність впливу цих факторів на інвестиційний попит полягає в наступному.

По-перше, фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку. Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача:

ЧП=лВВ- (лПВ+ лПП); де ЧП - чистий прибуток; лВВ – приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; лПВ – приріст поточних витрат; лПП – приріст податку на прибуток.

Але інвестори спираються не на фактичний, а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП). З урахуванням необхідності зростання капітало віддачі можна записати формулу очікуваної норми чистого прибутку: ОНЧП = ОЧП / ЧІ*100%. Отже головним фактором мотивації до інвестування є рівень очікуваної норми чистого прибутку.

По-друге інвестиційні витрати пов’язані з джерелом їх фінансування. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит Тому важливу роль в динаміці інвестицій відіграє відсоткова ставка. Якщо ОНЧП – мета інвестування, то відсоткова ставка – це ціна інвестицій, яку фірма повинна сплатити, щоб отримати грошовий капітал.

16. Мультиплікатор інвестицій: сутність, схематична модель та кількісна визначеність простого мультиплікатора видатків.

В теорії рівноважним може бути лише той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності факт. ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції. Зміни в запланованих інвестиціях можуть бути також і прямим наслідком економ. політики держави. Аналогічні зміни відбуваються і в тих випадках, коли змінюється співвідношення між споживанням і заощадженням. Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбудеться і при зменшенні запланованих інвестицій. Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором. Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва. Економ. суть М в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: М_І = ∆ ВВП / ∆ ВІ_П, де М_І – М інвестицій; ∆ ВВП – зміна ВВП; ∆ ВІ_П – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП. Схематична модель: сприятливий зростанню сук. витрат на 10 млн. грн., ГСС=0,75; ГСЗ=0,25.

Отже, дія ефекту М закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10,00), які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей приріст запланованих інвестицій. Так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвест. витрат. По-друге, існує зв’язок між М і граничними схильностями до споживання та заощадження. М і гранична схильність до заощаджень обернено залежні: М_І =1/ГСЗ, (ГСС+ГСЗ=1 → М_І =1/1-ГСС) Цей М має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сук. витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є простий М витрат: М_В = 1/ГСЗ=1/1-ГСС Спираючись на цей М можна обчислити приріст ВВП, спричинений будь-якою початковою зміною сук. витрат: ∆ ВВП = М_В * ∆ СуВ_П

17. Сукупні видатки та рівноважний ВВП.

Метод «видатки-випуск» є кейнс. моделлю тов. ринку. В основі цього методу - тотожність сукупних видатків(СуВ) – видатки, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб, і ВВП, що можна виразити: СуВ = споживчі витрати(СВ)+валові інвестиції(ВІ)=ВВП. Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВ<ВВП, виникає перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВ>ВВП – недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Незаплановані зміни в тов. запасах порушують інвест. плани підпрємств, тому виділяють: а) заплановані інвест. – витрати на інвест. тов., які відповід. уявленням підпрємств про очікувані зміни у сукупному попиту(Спо) на вироблені тов. та послуги. б) незаплановані інвест. - витрати., які підпрємства змушені здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в економіці. Þ СуВ ± ВІн=ВВП, де ± ВІн - незаплановані інвест. в товарні запаси, СуВ ± ВІн – фактичні СуВф. З цієї формули Þ незалежно від стану екон., СуВф завжди = ВВП. Рівноважний ВВП (ВВПр) – це такий обсяг вир-ва, якому відповідають СуВ, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Екон. постійно тяжіє до рівноваги, як до своєї природної норми Þ коли СуВ>ВВП і відбувається незаплановане зменш. тов. запасів, підприємства будуть збільшувати вир-во до рівня СуВ; коли СуВ<ВВП і відбувається незаплановане збільш. тов. запасів, вони будуть змушені скорочувати вир-во до рівня СуВ.

Графічна модель «видатки-випуск» («кейнс. хрест»).

СуВ Т2 СуВф=СуВ=ВВП

СуВ2

СуВ1 Т3 Т1 СуВф=СуВ+-ВІн

СуВ3

Незаплановане збільш. інвест. в тов. запаси +ВІ Незаплановане зменш. інвест. в тов. Запаси

-ВІ

-ВІ ВВП

О3 О1 О2

Бісектриса – це ситуація, коли СуВф і СуВ заплановані збігаються. Перетин ліній факт. і заплан. СуВ свідчить прототожність між цими витратами (СуВ1=СуВ) і про те, що ВВПр= О1. Але в дійсності СуВф не збігаються з з запланов. СуВ. Коли СуВ2<СуВ, підприємства виробили продукції більше, ніж зможуть реалізувати (О2>О1) - відбувається незапланований приріст інвест. в тов. запаси, що викликає скорочення ВВП від О2 до О1. Коли СуВ3>СуВ, підприємства виробили прод. менше, ніж це відповідає планам покупців (О3<О1) - відбувається незапланований зменш. інвест. в тов. запаси, що викликає тенденцію до збільш. ВВП від О3 до О1

18. Сукупні видатки і потенційний ВВП

Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП. Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук. видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає рецесійний розрив. Графічна інтерпретація рецесійного розриву подана на малюнку:

Е

Т1 Е1

Е2

Т2

ВВПп ВВП

Потенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але фактично ек-ка витрачає Е1 (< Е2). ВВП факт.< ВВПп. Це явище отримало назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив – це величина, на яку сук. видатки мають початково­ (+D Е), щоб ВВП факт ­ до потенц. рівня. Оскільки в разі ­ сук. видатків ціни можуть ­, то для обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в умовах нестабільних цін: +DСук.витр.=DВВП реальн / Мультиплікатор Протилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний розрив..

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-∆СуВ_п) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору):-∆СуВ_п = -∆ВВП_і / М_в, де -∆ВВП_і – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-∆ВВП_і = ВВП_п - ВВП_ф).

Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ₂. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ₁. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ₁>СуВ₂). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП₁>ВВП_­2. Таке явище і називається інфляційним розривом. Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

19. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроеконом. регул-ня. На противагу клас. теорії ринкового само регул-ня та держ. невтручання в економіка він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регул-ня економіки. Прихильники кейнс. теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на доказ кейнс. Теорії 1. Кейнс. теорія відкидає положення про те, що % ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами:1) % ставка; 2) одержання доходів від заощаджень; досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем: з метою накопичення грошей для здіснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів; для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат; з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби. Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на грош. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівк. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

20. Вплив держави на економічну рівновагу

В світовій практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, в якій поряд із суб’єктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава. Тому є потреба доповнити модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі поттоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними. Але тепер на ринку ресурсів і продуктів з’явився ще один суб’єкт – уряд.

Ринок ресурсів

1 3

2 4

Підпр-ва Уряд Домогосп-ва

5 7

6 Ринок продуктів

Це означає, що домогосподарства і підприємства взаємодіють уже не тільки між собою а й з урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці. У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції: здійснює ні відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки; уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні)блага, пов’язані із утриманням бюджетної сфери (науки, освіти, культури, медицини, національної армії, міліції тощо); для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків: прибутковий податок з громадян, податки на прибуток підприємств, продуктові (непрямі) податки тощо. це все є валові податки. Але поряд з цим уряд має справу з податками зворотніми. До них відносяться трансфертні платежі (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю та страхуванню, дотації, субсидії). Валові податки за мінусом трансфертних платежів є чистими податками. Уряд взаємодіє не лише на ринку ресурсів та продуктів. Він є також активним учасником фінансового ринку. Це пояснюється тим, що віін не завжди може збалансувати свій бюджет, тобто доходну і витратну частини держ. бюджету. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який повинен покриватися за рахунок позичок на фінансовому ринку. Ця модель показує, як уряд може впливати на параметри економічної рвноваги. Ця модель – закритої економіки, тобто такої, яка не має зв’язків із світовим господарством. У дійсності економіка будь-якої держави, як правило, є відкритою.

21.Стимулююча та стримуюча фіскальна політика

Під фіскальною (бюджетно-податковою) політикою розуміють сукупність фінансових заходів держави щодо регулювання бюджетних доходів та витрат (видатків) з метою цілеспрямованого впливу на соціально- економічний розвиток країни.

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядкований державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету

В залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно.Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Коли в економіці спостерігається інфляція зростання, викликане надмірним попитом, ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестрикційну) політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосувати ці заходи ці заходи одночасно.

Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком

22. Фіскальна політика і державний бюджет.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотня залежність. З одного боку, держ. бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна політика впливає на стан держ. бюджету. Роль держ. бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ. заходами і витратами (видатками). Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами держ. бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан держ. бюджету. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати держ. закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюдж. дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу (рестриктивну) політику, яка повинна зменшувати держ. закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюдж. дефіциту або виникнення бюджету з профіцитом. Існують три концепції регулювання держ. бюджету: збалансування бюджету на щорічній основі – держ. витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Ця концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіск. політики; збалансування бюджету на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економ. циклу. Але в межах економ. циклу гармонія між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості держ. бюджету. отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Світовий досвід показує, що пріоритет надається стабіліз. ф-ції – в основі лежить концепція функціональних фінансів. Згідно неї фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування. Існує три джерела дефіцитного фінансування: Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутр. грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає держ. ЦП, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжн. фін. орг-ції, іноземні уряди та приватні іноземні фірми. Грош-кред. емісія. Центр. банк випускає нові гроші, які незабезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд. Безболісних джерел фінансування не існує, кожен з них має певні недоліки. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати у рахуванням змін в отриманні доходів, а до держ. позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

23. Механізм функціонування грошового ринку

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу. Вона є структуризованою величиною і складається із декількох грошових агрегатів. Але перш ніж розглянути грошові агрегати, потрібно зупинитись на такій властивості грошей, як їх ліквідність. Ліквідність – це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод, або без втрат перетворюватись в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно стеновлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-які інший актив. Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визначається за формулою: Прг= ГМ/Ц Грошова пропозиція складається з готівкових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об”єднуться зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати: МО=готівкові гроші (гроші поза банками);

М1=МО+кошти на поточних та розрахункових рахунках; М2=М1+строкові депозити; М3=М2=кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Отже кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) – це агрегат М3. грошова пропозиція контролюється Національним банком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок. Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватись Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальлної лінії.

ВС Прг1 Прг2

ГМ1 ГМ2 ГМ

24. Монетаристська теорія як теоретична база монетарної політики

Поиск по сайту: