Переміщення вантажів на гірничих підприємствах

Сутність розробки корисних копалин полягає насамперед у їх переміщенні до пунктів складування або прийому, як правило проводиться чотирма послідовними стадіями. Перша стадія охоплює переміщення гірської маси в процесі підготовки до виймання (наприклад, при підриванні), друга – при виймально-навантажувальних роботах, третя – у процесі власне транспортування, четверта – у процесі складування. Основні кар’єрні та шахтні вантажі – розкривні породи та корисна копалина. Допоміжні вантажі – вибухові речовини, дорожні матеріали (щебень, шпали тощо), деталі і вузли гірничих машин, мастильні матеріали тощо.

На кар’єрах і шахтах використовуються майже всі відомі види і технічні засоби переміщення вантажів. Види транспорту гірничих підприємств розрізняються рядом ознак (рис. З.9).

Рис. 3.9. Види транспорту гірничих підприємств

За принципом дії розрізняють транспорт переривчастої і не переривчастої дії. За способом переміщення вантажу, типу ходового і дорожнього обладнання розрізняють види транспорту: залізничний, автомобільний, конвеєрний, гідравлічний, гравітаційний. Перші два є найбільш поширеними видами перервного, три наступних – безперервного транспорту.

Залізничний транспорт

До складу залізничного транспорту на кар’єрах і шахтах належать рейкові шляхи, вагони та локомотиви.

Залізничний транспорт може долати підйоми 35-40 ‰ (наприклад, 80 проміль – це кут, для якого на 80 метрів вертикального підйому припадає 1000 метрів горизонтального просування).

Для перевезення гірської маси у кар’єрах використовують вагони, які само розвантажуються – думпкари з двостороннім бічним розвантажуванням. Думпкари бувають наступних типів: 6ВС-60, 2ВС-105, ТВС – 145, 2ВС-105, ВС-170, ВС-200 (цифра через тире – вантажопідйомність у тонах) (див. рис. 3.10).

Рис. 3.10. Схема думпкару

На кар’єрах використовуються електровози та тепловози: EL-21 і EL-22 та тепловози ТЕМ-7.

Тепловози виключають необхідність створення контактної сітки (мережі) і здатні подолати значні підйоми. Однак тепловози, які використовуються на кар’єрах не відповідають специфічним особливостям роботи кар’єрного транспорту, різко знижують швидкість при русі на підйомі.

Основним недоліком електровозів є необхідність створення контактної мережі, що утруднює ведення гірничих робіт. Контактні електровози одержують живлення від мережі постійного або змінного однофазного струмі.

Моторні думпкари являють собою різновид рухомого складу: один-два думпкари потягу обладнуються тяговими двигунами, управління якими здійснюється з кабіни тепловозу, що дозволяє додати тягового зусилля і у складі потягу долати круті підйоми.

На рудних шахтах застосовують в основному спеціальні підземні контактні електровози, які працюють на постійному і рідше на змінному струмі. У шахтах застосовують рудникові вагони різних типів, залежно від призначення та річної продуктивності. Вагони бувають з перекідним кузовом місткістю від 0,3 до 10 м³. Кількість вагонів у одному складі визначається тяговими зусиллями електровозу та вантажопідйомністю вагонів.

Автомобільний транспорт

Автотранспорт, який застосовується у кар’єрах для перевезення корисної копалини та розкривних робіт має високу маневреність і здатність долати підйоми до 80-100 ‰. У комплексі з автомобільним транспортом на 15-20% збільшується продуктивність екскаваторів у порівнянні з застосуванням тільки залізничного транспорту (за рахунок зменшення часу простою). Недоліком автотранспорту є висока вартість перевезень, особливо при збільшенні відстані більш на 2,5-3 км.

Переваги та недоліки автотранспорту визначили область його застосування:

1) у кар’єрах з невеликим терміном експлуатації;

2) при розробці родовищ на великих глибинах, що мають складну форму та обмежені розміри;

3) при селективному вийманні корисної копалини.

Автотранспорт може використовуватися у кар’єрі як самостійно, так і у комбінації з іншими видами транспорту.

Рухомий склад

Тип автомобільного складу обирається з урахуванням продуктивності кар’єру, типу екскаваторів, гірничої маси, відстані транспортування та ін.

Із збільшенням вантажопідйомності машин спрощується організація руху, збільшується продуктивність автотранспорту, поширюється дальність економічно доцільних перевезень. Машини, що застосовуються на рудних кар’єрах повинні мати високу механічну міцність при навантаженні екскаваторами важких скельних порід, мати високу маневреність, малі радіуси поворотів та швидко розвантажуватися.

Автосамоскиди (рис. 3.11 а) одержали переважне розповсюдження у кар’єрах. Їх вантажопідйомність досягає 300 тон.

Рис. 3.11. Кар’єрні автомашини: а) самоскид; б) полуприцеп

Поряд із самоскидами застосовуються автотягачі з полуприцепами (рис. 3.11.б) з вантажопідйомністю до 360 т.

Нижче наведено технічні характеристики кар’єрних самоскидів

Автомобільні дороги у кар’єрах

Траса автодоріг визначається гірничотехнічними умовами розробки родовища, напрямком і відстанню транспортування гірничої маси. За умовами експлуатації кар’єрні автомобільні дороги поділяються на постійні та тимчасові. До постійних відносять дороги у капітальних траншеях, на поверхні і на відпрацьованих уступах, які прокладаються на довготривалий термін. Тимчасовими є дороги на робочих уступах, відвалах і тимчасових з’їздах. Ці дороги періодично переміщуються по мірі просування фронту робіт. Дорожнє покриття обирають в залежності від інтенсивності руху, терміну служби, кліматичних умов та наявності місцевих матеріалів. Дорожнє покриття може складатися з одного або двох шарів. Верхній шар повинен бути зносостійким, рівним і шороховатим. Нижній – несучий шар, повинен забезпечувати міцність дороги.

Конвеєрний транспорт

Конвеєрний транспорт використовується для транспортування корисної копалини та розкривних порід, дозволяє досягнути високої продуктивності транспортування. Якщо автотранспорт долає підйоми до 80-100‰, залізничний до 35-40‰, то конвеєрний до 320‰ (18%), тобто його застосування може дати скорочення довжини траншеї відповідно у 3-4 (для автомобільного) і 6-8 (для залізничного) разів.

До переваг конвеєрного транспорту відносять:

1) безперервність потоку гірничої маси від вибою до пункту розвантаження;

2) збільшення продуктивності екскаваторів на 25-30%;

3) швидка прокладка конвеєру по пересічному рельєфу, по бортах кар’єру, у похилих стволах та штольнях;

4) можливість автоматизації і централізованого управління транспортом.

Недоліки конвеєрного транспорту:

1) необхідність дроблення гірничої маси у вибої і ускладнення при цьому технології робіт внаслідок застосування пересувних дробильних установок;

2) важкість транспортування липких гірничих порід;

3) вплив кліматичних умов на роботу конвеєра.

За способом установки на грунт конвеєри поділяються на пересувні і стаціонарні, за місцем роботи – на забійні, відвальні, передаточні, магістральні та підйомні.

Забійний конвеєр складається з приводної та кінцевої станції, секцій з роликовими опорами, стрічками і завантажувальної воронки. Приводна станція має приводний барабан. Для пересування приводів застосовується колісно-рейковий та гусеничний хід.

Відвальні конвеєра відрізняються від забійних тим, що в них відсутня завантажувальна воронка, але є в наявності пересувний розвантажувальний устрій для розвантаження породи з конвеєра на від валоутворювач.

Передаточні конвеєри слугують для передачі розкривних порід від забойного конвеєра до відвального.

Магістральний конвеєр влаштований пристроєм аналогічним до забійного конвеєру, проте привідна станція встановлюється на фундаменті.

Тип конвеєру для кар’єру обирають у залежності від виймально-навантажувального устаткування.

Для роторних екскаваторів РГ-400-17-1,5 продуктивністю 1000 м³ на годину застосовують магістральні конвеєри довжиною 250, 400, 500 і 800 м та передаточні довжиною 250 м.

Поиск по сайту: