Фактори, що визначають виникнення бойових психічних травм

Наприклад, на особовий склад українського контингенту в Іраку впливав цілий комплекс як несприятливих екологічних чинників, так і специфічних умов професійної діяльності, а також ряд соціальних і психологічних чинників. Основними чинниками адаптації до бойової обстановки були наступні:

• кліматогеографічні чинники регіону, де здійснювалася професійна діяльність (наприклад, вплив на організм людини перепаду температури та ін.);

• професійні чинники – особовий склад, де б він не знаходився, мав при собі зброю та боєприпаси протягом доби, військовослужбовці постійно знаходились в очікуванні команди на відкриття вогню, хронічна психічна напруга, викликана реальною загрозою для життя, тривале, ненормоване навантаження, відсутність повноцінного відпочинку, додатковий вплив на організм військовослужбовців, що експлуатують об'єкти техніки, фізичних і хімічних чинників (шуму, вібрації, різноспрямованих прискорень, продуктів ГСМ, порохових газів та ін.);

• соціально-психологічні чинники — спільні дії з військовослужбовцями інших держав, постійна взаємна оцінка характеру та результатів діяльності, побутові незручності, пов’язані з особливостями розміщення, харчування і водопостачання, відносна сенсорна й інформаційна ізоляція, тривалий відрив від сімей, звичних умов життя й ін.

Крім загальних негативних чинників, окремі підрозділи мали свої особливі чинники. Наприклад, психологічні особливості виконання бойових завдань особового складу 72 омб полягали в наступному:

- думки про „фатальну долю” тих, хто там служить (зважаючи на кількість втрат 52, 62 омб);

- небезпечні умови виконання миротворчих завдань: систематичні випадки обстрілів табору "Зулу", закладання фугасів на маршрутах руху та обстріли конвоїв і патрулів;

- відрив від основних частин коаліційних сил;

- найбільша зона відповідальності батальйону, що зумовлювало, у свою чергу, частий відрив особового складу для здійснення патрулювання на великі відстані;

- великий відрив особового складу для забезпечення охорони табору у нічний час;

- складні побутові та кліматичні умови розташування батальйону.

Багаторічне вивчення особливостей психофізіологічного стану і поведінкових реакцій у військовослужбовців, що здійснювали професійну діяльність у бойових умовах (Афганістан, бойові дії на Північному Кавказі, миротворчі операції й ін.), дозволили виявити певну закономірність у динаміці адаптації військовослужбовців до екстремальних умов. Зокрема, виявлено три основні періоди: початковий період адаптації, період відносної нормалізації функціональних можливостей організму і завершальний період (так званий період дезадаптаційних проявів).

Початковий період адаптації характеризується загальними адаптивними перебудовами організму й особи до несприятливих екологічних і соціально-психологічних чинників екстремальної діяльності. Даний період супроводжується тимчасовим зниженням функціональних можливостей організму і рівня професійної працездатності. Цей період продовжується від 2 тижнів до 1-1,5 місяців залежно від конкретних умов діяльності військовослужбовців.

Тривалість періодів адаптації багато в чому залежить від рівня нервово-психічного навантаження. Так, розвиток виражених дезадаптаційних порушень у військовослужбовців, що здійснювали надзвичайно напружену професійну діяльність на фоні реальної смертельної загрози, відмічався вже до 3-6 місяців перебування в даних умовах. При цьому в розвитку дезадаптаційних порушень виявлена наступна закономірність: на початку бойових дій у військовослужбовців наголошуються переважно астено-депресивні реакції і стани, а для пізнього періоду участі в бойових діях, і особливо для періоду відразу після виходу з них найбільш характерні психотичні реакції.

Так, дані психофізіологічного обстеження військовослужбовців, що брали участь у миротворчих операціях в республіках Закавказзя (1988-1999 рр.), показали, що рівень вираженості астено-депресивних реакцій і тривожно-фобічних проявів виявлявся практично у 30% військовослужбовців строкової служби миротворчих підрозділів. При цьому була виявлена зворотна залежність між терміном служби в миротворчих підрозділах і вираженістю вказаних проявів. У недавно призваних миротворців вираженість вказаних проявів була вище, ніж у осіб, що мали більший термін служби в даних умовах.

Значна кількість російських офіцерів у період проходження служби у складі миротворчої дивізії, розташованої в Таджикистані, подавали скарги на зниження самопочуття, порушення сну і апетиту, що часто супроводжуються нав’язливими проявами фобічного характеру. Аналогічні дані були одержані і при обстеженні великої групи офіцерів мотострілкових частин, що брали протягом місяця участь в бойових діях у Чечні в 1995 р. Зокрема, результати їх комплексного обстеження дозволили виявити у 81% військовослужбовців виражену астенізацію (втомленість), яка вимагала заходів психофізіологічної і фармакологічної корекції.

Психотичні реакції, що виражаються в порушенні регуляції поведінки, починають виявлятися в учасників бойових дій вже на пізніх термінах перебування в екстремальній обстановці, проте найбільшої виразності їх прояви досягають після виводу військовослужбовців із району бойових дій.

Як показав аналіз, збільшення кількості уражених, які отримали бойові психічні травми, пояснюється раптовістю, швидкодією i напруженістю бойових зіткнень у ході виконання миротворчих завдань, а звідси довготривалими фізичними i психологічними навантаженнями, що висувають до психіки військовослужбовця вимоги, які часто перебільшують її захисні можливості.

Тривалий стрес або недостатня здатність до пристосування можуть призвести до того, що організм людини перестане справлятися з негативними наслідками, викликаними сильним збудником або перевтомою. В цьому випадку спостерігається хворобливий стан, нудота, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту. Здатність військовослужбовця до активних та усвідомлених дій стрімко падає.

Повністю подолати страх неможливо, йому підвладні всі. У 90% тих, хто бере участь у бойових діях, він має яскраво виражені форми: у 25% спостерігається нудота, у 20% – порушення здатності контролювати функцію кишечнику тощо.

У цілому, за оцінкою експертів, у сучасних миротворчих конфліктах із застосуванням звичайних видів зброї бойові психічні травми (БПТ) складають в середньому 20% усіх бойових санітарних втрат (БСВ) протягом перших 30 діб бойових дій i перевершують кількість санітарних втрат інших категорій у наступний період. Таким чином, бойові психічні травми будуть значною мірою впливати на боєздатність частин i підрозділів.

У сукупності факторів, що сприяють розвитку стресу, важливе місце посідають умови служби, особливості встановленого розпорядку дня і дисциплінарних вимог, організація побуту, ступінь задоволення потреб і запитів військовослужбовців. Сильно відбивається на психічному стані військово-службовця характер морально-психологiчної атмосфери, що утворилася у військовому колективі, стиль відношень командирів із підлеглими, суспільна думка, переважаючі особисті i групові настрої i традиції.

Серед найважливіших факторів морально-психологічної і психогенної властивостей, що визначають поведінку солдата в бою, виділяють наступні:

- ступінь моральної і фізичної перевтоми;

- вплив стресу;

- наявність почуття страху;

- рівень мотивації;

- бойовий настрій.

Стан перевтоми характеризується загальним нездужанням, порушеннями діяльності серцево-судинної і нервової системи, втомою, дратівливістю, безсонням, провалами пам’яті, депресією, безладністю дій або ж нездатністю довести до кінця доручену справу. У ході ведення бойових дій військовослужбовці піддаються граничним психологічним і фізичним навантаженням і неодмінно почувають сильну втому, що може переростати в перевтому внаслідок екстремальних кліматичних умов, тимчасових зрушень після тривалих перельотів, переривання сну, нерегулярного прийому їжі тощо.

Сильний вплив на психіку військовослужбовця в бою здійснює бойовий стрес, що випробовують усі військовослужбовці навіть у ході навчань у мирний час. Він, як правило, виявляється у людини, що усвідомлює складність чи небезпеку поставлених перед нею завдань, а також у ході їхнього виконання. Багато в чому такий стан залежить від ступеня психічної і фізичної втоми (перевтоми).

Тривалий стрес чи недостатня пристосованість можуть призвести до того, що організм людини перестане справлятися з негативними наслідками, викликаними сильним збудником чи перевтомою. Здатність військовослужбовця до активних і усвідомлених дій різко падає. Надалі, якщо не будуть вжиті визначені заходи (наприклад, вивід з бою, надання відпочинку, надання медичної допомоги), може наступити повне фізіологічне і морально-психологічне виснаження організму.

Реакція кожного військовослужбовця на психогенний фактор (розлади психічної діяльності, пов’язані з травмуючими психіку переживаннями, обумовленими військовими обставинами) індивідуальна. Проте ступінь її значною мірою залежить від сукупності реакції на цей фактор усього підрозділу (частини). Колективна реакція оказує сильний вплив на дисципліну й організованість частин і підрозділів.

Важливими факторами, що впливають на психіку військовослужбовця, є ступінь оволодіння зброєю i бойовою технікою, визначальний рівень професійної переваги над противником, а також повнота об'єктивного уявлення про майбутню бойову діяльність i способи її виконання.

У бойовій обстановці головні причини психологічного стресу – загроза життю, відповідальність за виконання завдан-ня, недостатність i невизначеність отриманої інформації, дефіцит часу при прийнятті рішень i здійсненні бойових дій, невідповідність рівня вiйськово-професiйних навичок потребам, яких вимагають умови миротворчої діяльності від особистості, психологічна непідготовленість до виконання конкретного завдання, невпевненість у надійності зброї та військової техніки, відсутність довіри до командування i фактори ізоляції (при діях у відриві від основних сил, знаходження в засідці, патрулі, на блокпості) тощо.

Бойовий стрес – це сукупність психічних станів, що переживаються воїнами в процесі адаптації до умов бойової обстановки, несприятливих для їх життєдіяльності або тих, що загрожують їх здоров'ю і життю. Інтенсивність переживання бойового стресу залежить від взаємодії двох основних чинників:

1) сили і тривалості дії стресорів на психіку;

2) індивідуальних особливостей реагування воїна на їх дію.

Стресори підрозділяються на специфічні і неспецифічні для бойової обстановки. Специфічними стресорами є:

1) ситуації, що загрожують здоров'ю і життю;

2) поранення, контузії, каліцтва;

3) загибель близьких людей і товаришів по службі;

4) страхітливі картини смерті і людських мук;

5) ті випадки загибелі товаришів по службі, мирних громадян, відповідальність за яких воїн приписує собі;

6) події, внаслідок яких постраждали честь і гідність військовослужбовця.

Неспецифічні стресори властиві як бойовій обстановці, так і іншим видам стресових ситуацій. Наприклад:

1) високий рівень потенційної загрози для життя і здоров'я;

2) тривале виконання напруженої діяльності;

3) тривале незадоволення тих або інших біологічних і соціальних потреб;

4) різкі і раптові зміни умов служби;

5) важкі екологічні умови служби;

6) тривала відсутність контактів із близькими людьми;

7) інтенсивні і тривалі міжособові конфлікти;

8) підвищений ступінь відповідальності за свої дії й ін.

Серед чинників бойової діяльності, що впливають на інтенсивність бойового стресу, виділяють:

а) ступінь бойової активності конкретного воїна, що визначається, як правило, кількістю бойових операцій, в яких він брав участь, і які супроводжувалися реальною загрозою для його життя;

б) ступінь напруженості і характер бойових дій, в яких брав участь воїн;

в) кількість бойових втрат у частині (підрозділі), де проходив службу воїн, а також сприйняття цим воїном ступеня їх доцільності.

Особливо негативний вплив на рівень прояву бойового стресу у конкретного воїна здійснюють такі чинники, як перенесені ним поранення і контузії, отримані травми.

Разом із перерахованими чинниками психологи виділяють деякі соціальні, етнічні, релігійні, сімейні й інші обставини, що сприяють інтенсифікації проявів бойового стресу у військовослужбовців. До них можна віднести, наприклад:

а) непопулярність миротворчої місії в Україні;

б) наявність у воїна негативного досвіду переживання бойового стресу у минулому;

в) приналежність воїна до жіночої статі;

г) складна (з будь-яких причин) ситуація в сім'ї воїна;

д) складне матеріальне і соціальне становище воїна і (або) близьких йому людей тощо.

Бойовий стрес низької інтенсивності (БСНІ), як правило, ефективно долає більшість військовослужбовців. На початковому етапі він навіть сприяє підвищенню їх бойової активності. Надалі, БСНІ або стає звичним для учасників бойових дій, або переходить у бойовий стрес високої інтенсивності.

Бойовий стрес високої інтенсивності (БСВІ) значно ускладнює діяльність як окремих воїнів, так і військових колективів. На індивідуальному рівні БСВІ виявляється в зовнішніх і внутрішніх формах.

Зовнішні:

· різке, неадекватне обстановці підвищення або, навпаки, зниження бойової активності;

· неадекватне бойовій ситуації підвищення емоційного збудження або, навпаки, емоційне заціпеніння („бездушність”);

· прояв деструктивних форм мотивації бойової діяльності („презирство до смерті”) або, навпаки, бажання за всяку ціну зберегти собі життя;

· різкий, невластивий конкретному воїну прояв деструктивних форм спілкування з оточуючими, розбещеності, недисциплінованості;

· втрата ситуативної і просторової орієнтації в бою;

· висока дратівливість, агресивність;

· виразно помітна замкнутість, пригніченість, апатія;

· сильна психічна напруженість тощо.

Внутрішні:

· відчуття нереальності того, що відбувається;

· різке зростання тривожності, нездатність подолати відчуття страху;

· неможливість зосередити на чому-небудь увагу;

· поява панічного настрою тощо.

Подібні прояви бойового стресу сприяють помітному зростанню числа помилок і зривів у бойовій діяльності воїна, аж до повної її дезорганізації.

На груповому рівні БСВІ виявляється не тільки в збільшенні кількості військовослужбовців, що переживають його, але також в якісній зміні соціально-психологічної ситуації у військових колективах. Це виражається, перш за все, в наступних негативних явищах:

· різко зростає число і запеклість конфліктів;

· помітно знижується рівень згуртованості і взаємовиручки воїнів;

· виникає негативне відношення до виконуваного бойового завдання і до командування;

· з'являються панічні настрої.

БСВІ виявляється у формах, що перешкоджають здійсненню бойової діяльності на відносно тривалий час (більше доби). Крайні форми його прояву – невротичні і психотичні розлади. При цьому, чим більше воїнів переживають психотравмуючі форми бойового стресу, тим більше психологічні втрати в підрозділі.

Одним із важливих факторів, що сприяє виникненню бойових психічних травм, є порушення режиму сну. Вже після одної безсонної ночі боєздатність знижується. Реакція на раптово виникаючі критичні ситуації сповільнюється. Ці порушення залежать від віку, тренованості, індивідуальної чутливості і часу, проведеного без сну. За думкою спеціалістів, одна з головних особливостей стану людини, що знаходиться без сну, міститься в акумуляції почуття втоми. Зміни боєздатності військовослужбовців у залежності від тривалості сну показано нижче (дані одержані в ході спостереження за особовим складом трьох механізованих взводів у сиру холодну погоду під час відпрацювання елементів оборонного бою)(табл.1).

Таким чином, проведений аналіз показує, що можливість виникнення і характер психогенних розладів, їх частота, вираженість, динаміка залежать від багатьох факторів: характеристики екстремальної ситуації; готовності окремих людей до діяльності в екстремальних умовах, їх психологічної стійкості, вольової і фізичної загартованості, а також підтримки оточуючих, наявності наочних прикладів мужньої поведінки.

Таблиця 1

Поиск по сайту: