Характер бойових психічних травм

На дію психогенних факторів бойової обстановки організм військовослужбовця відповідає „реакцією тривоги”. Вона виникає у кожної особи, може варіюватися за ступенем виразності, що залежить від індивідуальних особливостей, i триває протягом короткого проміжку часу. До симптомів нормальної „реакції тривоги” відносяться: м'язове напруження, тремтіння i хитка хода, збільшення потовиділення, прояв дисфункцiй з боку харчотравної, сечовидільної, серцево-судинної i дихальної систем, збільшення сприйнятливості до звуку, ускладнений відхід до сну, прояв апатії або подразливості тощо.

“Реакція тривоги” завершується формуванням “стану стійкості” за рахунок мобілізації компенсаторних механізмів організму. В цьому стані військовослужбовець готовий до виконання бойового завдання. Під дією тривалого стресу “стан стійкості” змінюється фазою виснаження.

Усі психічні порушення під час бойових дій спеціалісти об’єднують у чотири групи. В першу чергу виділяються порушення психіки, ведучим симптомом якої є патологічний страх. Його характерну клінічну картину складають серцебиття, холодний піт, сухість у роті, дрижання кінцівок, що охоплюють час вiд часу все його тіло, мимовільне виділення сечі i калу, функціональні паралічі кінцівок, заїкання, втрата мови. Розрізняють рухові i ригідні (заціпенiлi) форми страху. Рухові являють собою, як правило, різні види неконтрольованих рухів, наприклад, втеча від джерела небезпеки. Військовослужбовець, охоплений ригідною формою страху, знаходиться в заціпенінні, обличчя у нього сірого кольору, погляд сумний, контакт з ним ускладнений. До цієї групи відносять також „приховану” форму страху, яка одержала назву „лихоманна пасивність” і характеризується беззмістовною діяльністю, що призводить до зриву завдання. В штабах така „активність” заторможує або навіть паралізує роботу. Конкретним її проявом може бути утворення нових робочих груп, які нічого суттєвого не роблять, крім організації багаточисленних телефонних дзвінків і радіограм, що протирічать одні одним.

Страх – це складний психічний стан, який включає в себе сприйняття, оцінку і розуміння тієї уявної або дійсної небезпеки, що призводить до змін у функціонуванні психіки, які за своєю спрямованістю є негативними, розхитуючими і дестабілізуючими протікання всіх психічних процесів.

Страх впливає на всі психічні процеси: сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, почуття, волю. У стані страху вони можуть бути паралізованими або деформованими, воїн перестає володіти своєю увагою, забуває прості речі, не може правильно оцінити звичну ситуацію, його дії і рухи виходять з-під свідомого контролю та стають непевними, імпульсивними. Крім цього, стан страху одного воїна може викликати страх у всіх бійців підрозділу.

Найбільш часто військовослужбовці зустрічаються з таким різновидом страху, як стан переляку, який виникає на основі інстинкту самозбереження при зіткненні з небезпекою, при різкій чи несподіваній зміні середовища.

Стан переляку пов’язаний із раптовістю, яка застає військовослужбовця зненацька, порушуючи на короткий час діяльність усіх психічних процесів і психіки в цілому (вибух фугасу, розрив снаряда чи міни та ін.). Але втручання свідомості, включення попереднього досвіду переводить переляк у контрольовану поведінку.

Інший вид страху – боязнь – є емоційним станом, який поєднує психічне напруження, невпевненість, неспокій і переживання чогось страшного, небаченого, пов’язаного з ризиком. Нерідко цей вид страху є наслідком недооцінювання своїх сил, переоцінювання труднощів, акцентування уваги на своїх переживаннях, які пов’язані з майбутнім виконанням того чи іншого бойового завдання або з очікуванням чогось невідомого, неподоланного.

Афективний страх викликається надзвичайними реальними обставинами, переважно пов’язаними з небезпекою для власного життя або життя близьких людей, та виражається в тому, що на деяких час паралізує волю бійця, його здатність до свідомої боротьби.

Психологи виділяють три фази страху: очікування загрозливої ситуації, розрядка страху, спокій як наслідок виходу з небезпеки.

Почуття страху можна оцінити як своєрідну підготовку до майбутньої загрозливої ситуації, а коли така ситуація настає, страх ніби втрачає сенс, після виходу із небезпеки з’являється стан полегшення, спокою, перемоги над нею або ж просто задоволення, що вдалося виплутатися з біди.

Страх, як правило, слабшає (або ж зникає), коли воїн стикається з небезпекою; тоді настає активна дія – боротьба або втеча, і для страху не залишається місця. Почуття страху збільшується в міру наближення загрозливої ситуації. Якщо ж воїн вже безпосередньо стикається з нею, то страх слабшає, і цей стан можна пояснити розрядкою емоційного напруження дії.

Коли загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона, захист відбуваються майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді ця емоція з’являється в третій фазі, коли небезпека вже минула. Тоді страх змішується з почуттям полегшення, типовим для цієї фази. Якщо, наприклад, вдалося вийти без ушкоджень із бою, тоді реакція страху настає пізніше. Це свідчить про присутність усіх трьох фаз страху.

Почуття страху серед військовослужбовців поширюється як ланцюгова реакція, що пояснюється відсутністю в особистості при знаходженні в організованому колективі персональної відповідальності i переважаючими в її діях емоціями, які частіше за все мають примітивний характер. Це призводить до виникнення колективних реакцій, одна з яких – паніка.

Друга група реакцій представляє собою спроби військово-службовця „викреслити бойові епізоди зі своєї пам’яті”. Наслідками таких реакцій частіше за все є різні дисциплінарні проступки, вживання спиртного i наркоманія. Клінічна картина нагадує клінічну картину порушень першої групи, але менш виражену. Як правило, вказані реакції розвиваються після бойових дій.

У третю групу виділяються порушення, що називаються бойовою втомою i пов’язані з довготривалим перебуванням у загрозливому середовищі. В четвертій групі розглядаються такі ураження психіки, які спричинені діями реальної (або уявної) втрати управління військами i пояснюються тим, що військово-службовець втрачає впевненість у командуванні.

Не зважаючи на різновид клінічної картини і різні її тлумачення, в межах поняття "бойові психічні травми" виділяються „бойовий шок” i „бойова перевтома”. „Бойовий шок” – це проста емоційна реакція, що виникає через декілька годин або днів інтенсивних бойових дій.

Під „бойовою перевтомою” розуміють психічні порушення, що виникають через декілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

БПТ розрізняються також за ступенем важкості. Найбільш частими їх проявами є надмірна подразливість, нервозність, замкнутість, втрата апетиту, головний біль, швидка втомлюваність.

У випадках середньої важкості психічні порушення проявляються у вигляді істеричних реакцій, агресивності, тимчасової втрати пам’яті, депресії, підвищеної чутливості до шуму, патологічного страху, що переходить інколи в паніку, втрати відчуття реалій дійсності.

У важких випадках в уражених виникають порушення слуху, зору, мови, координації рухів, а також психомоторні розлади i ступор (заціпеніння).

Російські психологи, які працювали безпосередньо під час бойових дій у Чечні з російськими солдатами, класифікують психічні порушення подібно до того, як і американські спеціалісти.

У молодих російських солдатів у зоні бойових дій першочергово під час емоційного напруження, зумовленого не зовсім впізнаним страхом смерті, проявлялись дві первинні стресові реакції.

Стресова пошукова активність, направлена на „ознайомлення” з небезпекою. Солдати-новачки, по-різному усвідомлюючи це, протиставляють себе небезпеці смерті, принижуючи, заперечуючи її. В глибині свідомості вони ніби говорять: „Стріляйте – не влучите в мене!”, „Не боюсь я вас!”.

Інші солдати-новачки затверджували себе, свою індивідуальність, ніби кажучи: „Я неуразливий!”, „Я не боюсь!”. Ці форми можуть у різних сполученнях проявлятися в тих самих людей. У солдатів, схильних до стресової активності, при емоційному напруженні кров може підходити до лиця – вони „червоніють”.

Друга первинна стресова реакція – пасивність. Вона проявлялась в загальмованості дій з елементами скутості або розкутості, зменшення інтелектуальних дій, субдепресивностi, зниження здатності до розмови. У таких солдатів при емоційних напруженнях може виникати спазм судин обличчя – вони "блідніють" при стресі.

При адаптації до бойових стресорів вказана диференціація солдатів на активних i пасивних перестала бути помітною. Виникла помітність трансформації особистості, яка диференційована за шкалою: „конструктивність – деструктивність поведінки”.

Солдатів із деструктивною стресовою трансформацією особистості можна поділити на декілька підтипів. Нижче ми використаємо прийняті на чеченській війні жаргонні терміни. „Зламані”, „надломлені” – так їх називають офіцери, так i вони називають самі себе. Їм властиво постійне переживання нестерпного страху смерті. У деяких це почуття репресовано: у них – байдужість до життя і смерті. Інколи страх інвертується у безглузду сміливість. Це трапляється, як правило, у присутності інших людей, тобто є істероїдним.

Офіцери повідомляли, що „зламані” відчувають свою психологічну хворобливість i неповноцінність, схильність до самоствердження шляхом жорстокості i репресій по відношенню до слабих i беззбройних, наприклад, до місцевих жителiв-чеченцiв, до полонених. Проте, самостверджуючись таким чином, вони не зменшують почуття своєї неповноцінності, а лише заглиблюють його і набувають навичок жорстокості (ніби „Помста за себе!”, „За друга!”) у відношеннях зі слабкими, беззбройними людьми.

„Зламані” часто мають потребу то в усамітненні, то в спілкуванні. Схильні до вживання алкоголю (який легко знаходиться в зоні бойових дій) i наркотиків. Офіцери скаржаться на те, що їм приходиться прикладати великі зусилля, щоб примусити „зламаних” солдатів підтримувати особисту гігієну (митися, голитися, чистити одяг), регулярно харчуватися.

„Дурашливi”. Під час перебування в зоні боїв у них проявився потяг до неадекватних вчинків: до недотепних жартів, інфантильних дій. Вони часто без причини сміються, говорять невпопад. Така дитяча поведінка, тобто псевдовідхід від екстремальної бойової ситуації, дуже небезпечна для самих „дурашливих”. Офіцери повідомляли, що намагаються оберігати їх від участі у ризикованих, небезпечних бойових операціях, а при можливості відправляти їх у тил.

„Остервенiлi”, „озвiрiлi” за час боїв стали відрізнятися застійною злостивістю. Здійснюють неадекватні обставинам гіперагресивні вчинки по відношенню до інших солдатів, до старших за званням, місцевих беззбройних жителiв-чеченцiв i до полонених.

Агресивність, емоція злості звичайно посилюється при бойових діях і, згасаючі поза боєм, становляться в „остервенілих” застійними, розгальмованими. Такі солдати небезпечні і для оточуючих, і для себе (особливо, коли в руках у них зброя). Потрібно помітити, що особливо небезпечні ситуації були можливі, коли те чи інше стресове порушення особистості виникало в офіцерів, які керували молодими солдатами.

Поиск по сайту: