Паліталогія

Свідоцтво про державну реєстрацію

друкованого засобу масової інформації

серія КВ № 17500-6250 ПР від 16.11.2010 р.

Підписано до друку 31.03.2014 р. Формат 60 х 84 1/16.

Папір офсетний. Друк на різографі.

Ум. друк. арк. 12,09. Обл.-вид. 9,96.

Наклад 100 прим. Зам. № 717.

Редакційно-видавничий відділ ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка.

14013, вул. Гетьмана Полуботка, 53, к. 208.

Тел. 65-17-99.

chnpu.tipograf@gmail.com

[1] Гидденс Э. Социология. М, 1999. – С. 196.

[2] Там само. – С. 199.

[3] Гидденс Э. Социология. – М, 1999. – С. 227

[4] Виділено Г.П.

1 E. Jones, Social Aspects of Psyhoanalysis, 28, London, 1924. Якщо теорія Фрейда являє собою варіант концепції «первородного гріха», то тлумачення, що дається в даній роботі, може бути названо доктриною «соціально породженого гріха».

2 «Нормальний» в тому сенсі, що ця відповідь відповідає основній характеристиці даної культури, навіть якщо вона не схвалюється нею. Цим не відкидається значення біологічних та індивідуальних відмінностей, які можуть грати важливу роль при розподілі проявів поведінки відхиленої від норми. Однак наша увага зосереджена на соціальній і культурній основі такої поведінки; тому ми абстрагуємося від інших факторів. Я вважаю, що саме в цьому сенсі Джеймс С. Плант говорить про «нормальну реакцію нормальних людей на ненормальні умови». Див. D.S. Р1ant, Personality and the Cultural Pattern, New-York, 1937, 248.

3 Від institution – встановлення. Звідси інституційний, інституалізовані і т. д. – вхідний, включений у систему установлений. – Прим. ред..

4 Було висловлено думку, що сучасна американська культура має тенденцію розвитку в цьому напрямку. Див A. Siegfried, America Comes of Age, New York, 1927, p. 26-37. Передбачуване виключне (?) значення, що надається досягненню грошового успіху і матеріального благополуччя, має своїм результатом переважний інтерес до технологічних і соціальних засобів, призначених для досягнення бажаного, тоді як інституційні способи контролю набувають другорядного значення. У такого роду ситуації створюються все нові засоби, оскільки вибір засобів, що застосовуються для досягнення мети, розширюється. Отже, у відомому сенсі, тут відбувається парадоксальне явище: «ідеалістична» орієнтація породжує «матеріалістів». Порівняно з проведеним Дюркгеймом аналізом умов культури, що орієнтують на злочини і нововведення, причому в тому й іншому випадках заради досягнення ефективності, а не заради дотримання норм моралі. Дюркгейм був першим з тих, хто помітив, що «всупереч поширеному уявленню, злочинець не відноситься до числа рішуче асоціальних, паразитичних елементів, не є чужорідним, непіддатливим асиміляції тілом, уведеним в суспільний організм; він являє собою звичайний елемент соціального життя». Див. «Les Regies de la Methode Sociologique», Paris, 1927, p. 86-89.

5 Ритуалізм такого роду може з’єднуватися з міфологією, раціоналізує ці дії таким чином, що вони зберігають видимість статусу засобів, однак головні зусилля робляться у напрямку суворого підпорядкування ритуалу, незалежно від раціоналізації. У цьому сенсі ритуал особливо охороняється в разі, коли така раціоналізація зовсім не має місця.

6 Боязнь новизни. – Прим. перекл.

7 У цьому зв’язку доречно згадати слова Елтона Мейо, перефразувавши назву добре відомої книги Тонн: «Насправді проблема полягає не в хворобі користолюбного суспільства; вона полягає в корисливості хворого суспільства» («Human Problems of an Industrial Civilization», New York, 1933, p. 153).

Мейо розглядає процес, за допомогою якого багатство стає символом соціального просування. Він вважає, що це є результатом соціальної аномії. Ми розглядаємо мету досягнення грошового успіху, роз’єднану із засобами її досягнення, в якості одного з елементів, що породжують аномію. Повний аналіз мав би включити в себе дослідження обох фаз цієї системи взаємозалежних змінних.

8 Малоймовірно, щоб вкорінені в індивідуальній свідомості норми повністю перестали існувати. У тій мірі, в якій вони продовжують бути присутніми, вони служать причиною внутрішніх напружень і конфліктів. Цей процес включає в себе певну ступінь урівноваження. Відкрита відмова від дотримання інституційних норм супроводжується прихованим збереженням їх емоційних корелятів. «Почуття провини», «свідомість гріха», «каяття совісті» представляють собою явні прояви цієї не знятої напруженості; символічна прихильність до номінально заперечуваних цінностей або прагнення до раціоналізації складають більш тонкий різновид зняття напруги.

9 З причин, зазначених вище, «багатьом», але не всім тим групам, де відсутня інтеграція. Ті групи, де основна перевага віддається інституційованим засобам, тобто де вибір альтернатив вельми обмежений, характеризуються не аномією, а ритуалізмом.

10 Гроші мають деякі особливості, що зумовлюють їх особливу придатність для того, щоб відігравати роль символу престижу, незалежного від інституційного контролю. Як підкреслює Саммел, гроші – річ надзвичайно абстрактна і безособова. Якби вони не були придбані – в результаті обману або інституційними засобами, – їх можна використовувати для купівлі тих же самих товарів і послуг. Анонімний характер культури великих міст, поєднуючись з цією особливістю грошей» призводить до того, що багатство, джерела якого можуть бути невідомі громаді, в якій живе плутократ, слугує символом суспільного становища.

11 Надання багатству значення символу успіху відбивається, можливо, у використанні поняття «фортуна» для позначення багатства. У цьому сенсі слово стало загальновживаним у кінці XVI століття (Спенсер і Шекспір). Подібне ж використання латинського fortuna стало помітним в першому столітті до нашої ери. Обидва ці періоди були відзначені просуванням до престижу і влади «буржуазії».

12 К. Davis, Mental Hygiene and the Class Structure, Psychiatry, 1, 1928, 62—63; Т. Раrsоns, The Structure of Social Action, New York, 1937, p. 59-60.

13 На цьому рівні відбувається взаємодія між двома розрізнюваними Едвардом Сапіром планами, а саме між обумовленими даною культурою типами поведінки і особистими навичками індивідуума. Див. його «Contribution of Psychiatry to an Understanding of Behavior in Society, American Journal of Sociology, 42, 1937, p. 862-870.

14 Ця п’ята альтернатива існує в іншому плані, ніж чотири інші. Вона являє собою перехідну реакцію, яка прагне інституціоналізувати нові, орієнтовані на досягнення оновлених цілей культури способи, поділювані членами суспільства. Тому вона включає в себе спрямовані на зміну існуючої структури зусилля, а не на пристосовану до структури поведінку в рамках структури, і вимагає розгляду додаткових проблем, котрі не цікавлять нас у даному випадку.

15 Звісно, що це положення носить еліптичний [що неповністю обхоплює явище. – Ред.] характер. Цього роду особи можуть мати деяку орієнтацію відносно цінностей своїх особливих диференційованих угруповань у межах більш широкого загалу або, частково, суспільства, що дотримується загальновизнаних цінностей. У тій мірі, в якій це відбувається, їх поведінка не може бути віднесено до типу IV («пасивного заперечення»). Наприклад, даний Нельсом Андерсоном опис поведінки і установок гультіпаки нероби може бути легко перебудовано в термінах нашої аналітичної схеми. Див. «The Hobo», et passim, Chicago, 1923, p. 93-98.

16 J.D.Lоhmаn, The Participant Observer in Community Studies, American Sociological Review, 2, 1937, p. 890—898.

17 Мається на увазі район публічних, гральних будинків, і т. п. – Прим. ред.

18 Змінювана в ході історії роль цієї ідеології є корисним об’єктом вивчення. Колись стереотип «кожен посильний може стати президентом» більш-менш узгоджувався з фактами. Такого роду вертикальна мобільність була тоді, ймовірно, більш звичною, ніж тепер, коли класова структура стала більш жорсткою див., прикл. I на стор 309.)! Але і тепер ця ідеологія продовжує існувати, можливо, тому, що вона все ще виконує корисну роль для збереження status quo. У тій мірі, в якій вона приймається «масами», вона являє собою корисну приманку для тих, хто, якби була віднята ця втішна надія, міг би збунтуватися проти всієї існуючої структури. Нині ця ідеологія використовується для зменшення ймовірності пристосування типу V. Коротше кажучи, роль цієї ідеї змінилася: з більш-менш правильної емпіричної теореми вона перетворилася на ідеологію в тому сенсі, як її розуміє Маннгейм.

19 Є все більше доказів того (хоча жодне з них не є остаточним), що наша класова структура стає більш жорсткою, а вертикальна мобільність зменшується. Тоссіг і Джослін дійшли висновку, що керівники американського бізнесу все в більшій мірі рекрутуються з вищих верств суспільства. Лінди також встановили, що для представників робочого класу в Міддлтауні «зменшилися шанси на просування». Очевидно, що ці об’єктивні зміни важливі не тільки самі по собі; суб’єктивна оцінка ситуації особою є головним з факторів, що визначають реакції. Поки що важко сказати, якою мірою класи, що знаходяться в найбільш несприятливих умовах, усвідомили ці зміни у сфері соціальної мобільності, однак Лінди представили показовий в цьому відношенні матеріал. Автор цих рядків вважає доречним нагадати в цьому зв’язку про те, що все частіше з’являються карикатури, котрі розповідають в трагікомічному тоні про те, що «мій старий каже, що не кожен може бути прези­дентом. Він каже, що знайти постійну роботу на три дні на тиждень теж непогано».

20 У цьому відношенні значний теоретичний інтерес становить роль негрів. Деякі елементи негритянського населення засвоїли такі цінності домінуючої касти, як грошовий успіх і соціальне висування, проте вони також усвідомлюють, що в даний час соціальне просування для них майже повністю обмежене рамками їх власної касти. Тиск, який чиниться на негрів, який в іншому випадку виникав би від згадуваних нами структурних неузгодженостей, не є, отже, ідентичним з тим, який здійснюється на нижчі класи білого населення. См. К. Davis, op. cit, p. 63; J. D про 1-lard, Caste and Class in a Southern Town, New Haven, 1936, p. 66 ff; D. Young, American Minority Peoples, New York, 1932, p. 581.

21 Психічні координати цих процесів почасти встановлені експериментальними даними, що стосуються Anspruchsniveaus [рівнів намірів. – Ред.] і рівнів виконання. Див К-Lewin, Vorsatz, Wille und Bedurfnis, Berlin, 1926; N.F. Иоppe, Erfolg und Misserfolg, PsycHot. Forschung, 14, 1930, p. 1-63; J.D.Frank, Individual Differences in Certain Aspects of the Level of Aspiration, American Journal of Psychology, 47, 1935, p. 119-128,

22 Стандартні підручники кримінології містять підсумовані дані з цього питання. Наша аналітична схема може служити для пояснення деяких теоретичних протиріч, зазначених П. Сорокіним. Наприклад, «не завжди і не скрізь рівень злочинності високий серед бідняків... у багатьох бідних країнах рівень злочинності нижче, ніж у багатих країнах. Економічне зростання, що мало місце в другій половині XIX і на початку XX століть, не супроводжувалося зниженням злочинності». Див P. A. Sогоkin, Contemporary Sociological Theories, New York, 1928, p. 560-561. Вирішальним є, однак, та обставина, що в умовах різних соціальних структур бідність, як ми побачимо, має різну соціальну значимість. Отже, було б невірно очікувати на лінійну кореляцію між злочинністю і бідністю.

23 Див. M.W. Royse. Aerial Bombardment and the International Regulation of War. New York, 1928.

24 Оскільки предметом нашого розгляду є соціально-культурні аспекти цієї проблеми, психологічні кореляти порушені у статті лише побічно. Про психологічних аспектах цього процесу див.: K. Horney. The Neurotic Personality of Our Time, New York, 1937.

25 Гоббс – английский философ (1588 — 1679).— Прим. ред.