Конвертованість валюти: види та передумови

Конвертованість- це здатність резидентів та нерезидентів вільно обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати її в угодах з реальними та фінансовими активами.

Конвертованість за поточними операціями- це відсутність обмежень на платежі та трансферти по поточних і міжнародних операціях, які пов’язані з торгівлею товарами і послугами та міждержавними переказами доходів.

Форми обмежень:

1. Вимога до імпортерів депонувати в національній валюті певну частину майбутнього валютного платежу до підписання контракту.

2. Розподіл квот серед імпортерів на купівлю валют.

3. Обмеження на виплату відряджень в іноземній валюті на перекази зарплату і дивіденди.

Конвертованість за капітальними операціями- це відсутність обмежень на міжнародні платежі, які пов’язані з рухом капіталу (прямі і портфельні інвестиції, кредити, гранти тощо)

Форми обмежень:

1. Обмеження об’єктів прямих закордонних інвестицій окремими галузями або підприємствами.

2. Вимога по обов’язкову репатріацію(повернення грошей додому зароблених з-за кордоном) прибутку національних компаній.

3. Вимога продавати іноземну валюту отриману з-за кордону.

4. Обмеження на надання кредитів іноземцям (+ володіння акцій)

Конвертованість повна- це відсутність будь- якого контролю за валютним обміном (офшорні зони)

Конвертованість внутрішня – це право резидентів купувати зберігати і здійснювати операцій в середині країни з активами у формі валюти і валютних банківських депозитів.

Конвертованість зовнішня- це право резидентів здійснювати валютні операції з нерезидентами.

Конвертованість товарна- це здатність економіки генерувати достатню кількість товарів і послуг для задоволення попиту резидентів та не резидентів (попиту в національній на іноземній валюті)

Внутрішня конвертованість національної валюти необов’язково, але може привести до виникнення паралельного обігу двох або кількох валют на внутрішньому ринку країни.

Паралельний обіг валюти (currency co-circulation) – використання і визнання законним платіжним засобом однієї або декількох іноземних валют в грошовій системі держави разом з національною валютою.

Паралельний обіг має дві форми:

Доларизація (dollarization) – використовування іноземної валюти в якості засобу обігу, одиниці розрахунку і засобу заощадження.

Валютне заміщення (currency substitution) – використання іноземної валюти тільки в якості засобу обігу.

Переважно все починається з того, що населення, остерігаючись інфляції, вкладає заощадження в іноземну валюту, яка стає засобом заощаджень. Після зростання інфляції та її швидкості стає незручно встановлювати ціни в національній валюті, бо їх доведеться швидко міняти, тому ціни домінують в іноземній валюті, яка тим самим стає засобом розрахунку. Нарешті населення стомившись тягати зі собою пачки знецінених грошей, починає оплачувати товар іноземною валютою, яка тим самим стає засобом обігу.

Канали надходження іноземної валюти в країну:

- ввезення уповноваженими комерційними баками;

- перевезення туристами, екіпажами літаків та кораблів, відрядженими;

- перекази працюючих за кордоном;

- переведення на особисті рахунки шляхом заниження вартості експорту або завищення вартості імпорту;

- контрабанда та готівкова оплата контрабандних товарів.

Переваги паралельного обігу валют: можливість збереження заощаджень, залучення іноземних інвесторів. Недоліки: держава втрачає мито, яке стягується за друкування національних грошей та карбування національних монет; існує можливість втрати контролю з боку уряду над грошовою масою.

Методи скорочення і усунення паралельного обігу валют:

- обмеження або заборона використання іноземної валюти для внутрішніх платежів;

- обмеження або заборона відкриття рахунків в національній валюті;

- введення високих резервних вимог для банків по депозитах в іноземній валюті;

- підтримання високої процентної ставки по активах, деномінованих в національній валюті;

- друкування купюр з високими номіналами;

- впровадження політики макроекономічної стабілізації.

Лекція (29.04.2014) Паралельний обіг валют