Спілкування як інструмент професійної діяльності

4.1. Спілкування та комунікація.

4.2. Функція спілкування.

4.3. Види, типи і форми професійного спілкування.

4.4. Основні закони спілкування.

4.5. Стратегії спілкування.

4.6. Невербальні компоненти спілкування.

4.7. Гендерні аспекти спілкування.

4.8. Поняття ділового спілкування

4.1. Спілкування та комунікація.

Інтерес до спілкування виявляють представники різник наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато дослідників не розмежовують поняття «спілкування» та «комунікація», а розглядають їх як синоніми.

Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і обˈєднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», а є лише слово «communication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.

Спроба осягнути і розкрити сутність спілкування і комунікації в диференційованому контексті знайшла свій вияв в працях багатьох як західних дослідників, зокрема К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж-П Сартра, Дж. Г. Міда,П. Рікьора, М.Бубера, так і вітчизняних, - Г.С. Батищева, М.М. Бахтіна, А. М. Єрмоленка, Л.А. Ситниченка, М.С. Кагана, В. Курбатова, Б. Радіонова та ін.

--- У найзагальнішому смислі комунікація (від communico – повідомлення, зв'язок, спілкування) як ознака конструктивної взаємодії людей у процесі отримання інформації. Тоді ж спілкування - це тип відносин,що характеризується ставленням партнерів один до одного як до рівних і обовˈязково наділених ознаками субˈєктивності. Спілкування – це обовˈязково взаємодія, яка передбачає зворотній звˈязок, активність обох сторін (діалог).

--- Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування дослідник даного питання М.С. Каган зазначає 2 відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер (практичний і духовний, інформаційний), тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність «визначає характер самого звˈязку, вступаючих у взаємодію систем». У спілкуванні немає відправителя і отримувача повідомлень – є співрозмовники. В комунікації ми маємо справу з процесом односпрямованим.

--- Комунікація як передавання певних повідомлень не передбачає субˈєкт- субˈєктної взаємодії, вона виступає як інформаційний звˈязок субˈєкта з тим чи іншим обˈєктом. Той, хто є приймачем певного повідомлення повинен лише прийняти, зрозуміти, декодувати, належним чином засвоїти і діяти відповідно до нього, характеризуючись субˈєкт-субˈєктною спрямованістю,спілкування відрізняється тим, що передбачає не просто передачу інформації, а її розширення і збагачення, оскільки воно «циркулює» між партнерами, які однаково активні в пошуку спільної позиції,спільної системи цінностей.

--- Ще одна відмінність спілкування і комунікації, яку слід взяти до уваги, полягає у способі їх самореалізації. Структура повідомлення, як передачі інформації, монологічна, а структура спілкування, як процес циркуляції інформації, як правило – діалогічна.

--- Спілкування людей має завжди імпровізаційний характер для кожного з його учасників. Завдяки діалогічній спрямованості спілкування прагне побачити в іншому партнерові неповторного співбесідника, тоді ж як комунікаційне повідомлення є зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам.

Отже, ми визначаємо спілкування як процес взаємодії та взаємовідносин суб'єктів, в якому відбувся взаємообмін інформацією, діяльністю, вміннями. Обов'язково спілкування має субˈєкт-субˈєктний характер в індивідуально- особистісному прояві. Комунікацію ж не можна визначити як шлях повідомлень, форму зв'язку, процес передачі інформації за допомогою технічних засобів (ЗМІ, телефон…), як певний акт спілкування. Комунікація має соціально-інституційний характер і може мати як суб' єкт- суб'єктну так і суб'єкт-об'єктну форму. Отже, комунікація – це не спілкування у всьому його комплексі, а тільки акт спілкування. Таким чином спілкування передує комунікації. А комунікація, що є актом спілкування, виходить із спілкування.

Поиск по сайту: