Поняття охорони праці та її правове забезпечення

Виходячи з цього ч. 1 ст. 1 Закону "Про охорону праці" визначає, що охорона праці - це сукупність правових норм, які визначають систему соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці та встановлюють відповідальність за їх порушення.

Законодавство про охорону праці складається з Закону "Про охорону праці", КЗпП, Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Спектр підзаконних нормативно-правових актів з охорони праці дуже широкий і різноманітний як за юридичною силою, так і спрямованістю.

Одні з них регулюють основні засади організації охорони праці на будь-яких підприємствах, установах, організаціях, інші присвячені правовому регулюванню охорони праці в певних галузях народного господарства чи окремих аспектів охорони праці і забезпечення для працівників безпечного й комфортного виробничого середовища.

Серед іншого можна назвати такі: Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затв. наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 21 грудня 1993 р. № 132, Порядок проведения медичних оглядів працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 р. № 246, Правила охорони праці для працівників шкіряного виробництва, затверджені наказом Держгірпромнагляду України від 19 червня 2007 р. № 136, Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам приладобудівної промисловості, затверджені наказом Держгірпромнагляду України від 29 березня 2007 р. № 65, тощо.

Однак кожен із цих нормативно-правових актів грунтується на наступних принципах державної політики в галузі охорони праці, які визначено у ст. 4 Закону "Про охорону праці".

-пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

-підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпе­чення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

-комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питания та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

-соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань;

-встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підлриємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

-адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

-використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

-інформування населения, проведения навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

-забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведения консультаций між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними трупами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

-використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону "Про охорону праці" якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Важливе значения для правового регулювання охорони праці мають м іжнародно-правові акти, які виступають як міжнародні стандарти у цій сфері. Зокрема, можна назвати: Конвенцію МОП про захист працівників від професійного ризику, спричиненого забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих № 148 1977 року, Конвенцію МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище №155 1981 року, Конвенція МОП про служби гігієни праці № 161 1985 року тощо. Безумовно, ряд положень національних актів України з охорони праці значно переважають за рівнем гарантій міжнародні, але останні, маючи радше політичне значения, дозволяють міжнародним організаціям впливати на загальний рівень трудових прав працівників у цій сфері.

Закон "Про охорону праці" детально окреслює коло прав працівника на охорону праці під час укладання трудового до­говору та під час роботи. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони пращ.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законо­давства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для вироб­ничого середовища чи довкілля.

Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Працівник мае право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з них питань.

Працівники мають й інші права на охорону праці. Так, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продук­тами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсации що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Так, наприклад Кабінет Міністрів України постановою від 16 січня 2003 р. № 36 затвердив Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та Список № 2 вироб­ництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. А наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 p. № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, по­сад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Охорона пращ неповнолітніх є предметом особливої уваги законодавця. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпеч­ними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх затверджений на­казом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положениям, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийнятгя на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Охорона пращ інвалідів також має свої особливості. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Кожен працівник з питань охорони праці зобов'язаний:

· дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

· знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Поиск по сайту: