Правозастосування, його ознаки і функції, стадії

Тема: «Застосування правових норм»

Одеса-2010

План

ВСТУП

1. Правозастосування, його ознаки і функції, стадії

2. Стадії правозастосовного процесу. Основні вимоги правильного застосування права

3. Прогалини в позитивному праві і способи їх усунення та подолання

4. Юридичні колізії: поняття та види

5. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура

ВИСНОВКИ

Навчальна мета лекції: сформувати укурсантів уявлення про застосування правових норм як особливої форми реалізації права. Засвоєння особливостей реалізації права, як безпосередніх форм реалізації права (дотримання, використання, виконання), так і такої особливої форми реалізації права, як правозастосування. Шляхом застосування норм права держава владно втручається у процес вирішення соціально значимих для суспільства і особи індивідуально-конкретних життєвих ситуацій.

Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до права.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: галузеві юридичні науки.

Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста за допомогою яких він розрізняв би правовий закон від закону не правового.

Література

1. Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 1996. – Вип.7. – С. 103 – 108.

2. Власов Ю.Л. Правова система й реалізація права: проблеми зв’язку та взаємовпливу // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.142-149.

3. Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография, Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с.

4. Завадская Л.Н. Механизм реализации права. – М: Наука, 1992. - 288 с.

5. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. - М.: Юрид. лит., 1974. -184 с.

6. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1975. – 207 с.

7. Матузов Н.И. Коллизии в праве: Причины, виды и способы разрешения //Правоведение. – 2000. – № 5. – С.225-244.

8. Павлишин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень // Право України. – 2004. – № 8. – С.21-25.

9. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М.: Независимое издательство "Манускрипт", 1994. – 230с.

ВСТУП

Застосування норм права істотно відрізняється від його додержання, виконання і використання і є особливою формою реалізації права.

Застосуванню норм права притаманний державно-владний характер, тобто воно є одним з видів державної діяльності і здійснюється від імені держави чи уповноважених нею суб’єктів. Тому і результат є обов’язковим для всіх адресатів.

Застосування норм права – це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи їх посадовими особами, тобто коли реалізація суб’єктивних права і юридичних обов’язків неможлива без здійснення державно-владних повноважень.

Правозастосування, його ознаки і функції, стадії

Правозастосування – це владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.

Співвідношення між поняттями «реалізація права» і «застосування права» по-різному оцінюється дослідниками. Більшість з них розглядає правозастосування як особливу форму реалізації права. Не заперечуючи проти цього, відзначимо, що існує корінна відмінність між правозастосуванням і безпосередньою реалізацією права. Суб’єкт безпосередньої реалізації права самостійно визначає свою поведінку згідно правовим приписам, а суб’єкт правозастосування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб’єктів.

Ознаки застосування права:

1) владний характер. Застосовують право тільки уповноважені на те компетентні суб’єкти (державні органи, органи місцевого самоврядування, керівники підприємства тощо);

2) індивідуалізований характер. Застосування права є рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситуації на основі норм права;

3) процедурний характер. Застосування права має ряд стадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури (в цілях посилення гарантій законного і справедливого вирішення справи ця діяльність жорстко регламентована нормами процесуального права);

4) юридично оформлений характер. Застосування права звичайно завершується винесенням спеціального (як правило, письмового) документа – акту застосування права.

Застосування права є факультативним елементом механізму правового регулювання. Тому важливо з’ясувати, в яких випадках воно необхідне.

Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання.

За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

Підстави правозастосування:

1) неможливість самостійної, безпосередньої реалізації права, коли суб’єкти не можуть самі, без допомоги владних органів реалізувати свої права (наприклад, право на отримання пенсії);

2) необхідність встановлення статусу суб’єкта права (наприклад, необхідно зареєструвати громадську організацію, господарюючий суб’єкт, придбати громадянство);

3) наявність спору про право, суб’єктивні права та юридичні обов’язки (наприклад, спір про право власності на земельну ділянку);

4) необхідність встановити наявність або відсутність юридичних фактів або документів (наприклад, встановити факт батьківства дитини, відновити втрачені документи про банківський внесок);

5) необхідність здійснення владних повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших владних суб’єктів (наприклад, заснувати або ліквідувати комунальне підприємство, присвоїти чергове військове або спеціальне звання)

6) невиконання юридичних обов’язків, перешкоджання в здійсненні прав, вчинення правопорушення.

У всіх цих випадках потрібне встановлення та аналіз конкретних обставин справи і винесення в ній юридичного рішення.

Шляхом застосування права держава та інші уповноважені на застосування права суб’єкти здійснює наступні функції:

1) правозабезпечувальна функція. Застосування права організує дотримання, виконання і використання правових норм. Наприклад, рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку створює юридичні умови для використання цієї ділянки її власником, наказ адміністрації підприємства про залучення працівника до дисциплінарної відповідальності забезпечує умови для дотримання правил внутрішнього розпорядку;

2) функція індивідуального правового регулювання. За допомогою індивідуальних правових актів правозастосовувач «прикладає» правові норми до певних життєвих обставин і тим самим конкретизує права і обов’язки суб’єктів права. Наприклад, наказом про зарахування на роботу встановлюються конкретна трудова функція працівника, вироком суду встановлюється міра покарання і особливості її виконання щодо конкретного засудженого.

2. Стадії правозастосовного процесу. Основні вимоги правильного застосування права

Застосування права є єдиним і разом з тим складним процесом, що має початок і закінчення. Воно складається з декількох логічно пов’язаних між собою стадій, в рамках кожної з яких вирішуються конкретні організаційні та дослідницькі завдання. Прийнято виділяти три основні стадії застосування права:

1) встановлення фактичної основи справи. В ході цієї стадії встановлюються і досліджуються тільки факти і обставини, передбачені нормами права, тобто такі, що є юридично значущими. Збір інформації відбувається за допомогою документів, свідчень свідків, речових доказів, висновків експертиз тощо. З’ясування об’єктивної істини у справі можливо тільки тоді, коли фактичні обставини зібрані та проаналізовані з достатньою повнотою і достовірністю. Не менш важливою вимогою є законність методів збору інформації.

Встановлення юридичних фактів і юридичного (фактичного) складу. Це можуть бути головні факти (тобто факти, що підлягають доведенню) і факти, що підтверджують головні, але обов'язково у тому обсязі, як того вимагає нормальне вирішення юридичної справи. У деяких випадках коло обставин, що підлягають встановленню, позначене у законі.

Головний факт (наприклад, факт вбивства, вчиненого громадянином Г.) належить, як правило, до юридичних фактів, тобто до фактів, що спричиняють виникнення або припинення юридичних наслідків. Зазвичай досліджуються не всі факти, а лише ті, які мають безпосереднє відношення до вирішення юридичної справи.

Часто збирання доказів і попереднє встановлення фактів є справою одних осіб, а ухвалення рішення у справі -- інших. Однак завжди відповідальна особа правозастосовного органу (прокурор, суддя, директор підприємства, начальник УВС та ін.) зобов'язана переконатися у вірогідності фактів, їх обґрунтованості та повноті.

Вказівки на фактичні обставини справи містяться в гіпотезі норми права.

Встановлення фактичних обставин справи здійснюється за допомогою юридичних доказів. Правозастосувач не може спостерігати фактичні обставини справи безпосередньо, тому що вони, як правило, належать до минулого. Тому вони підтверджуються доказами — слідами минулого, які мають матеріальний і нематеріальний характер і зафіксовані в документах (показання свідків, протокол огляду місця події, висновок експерта та ін.). Доказами є відомості про факти, інформація про них, а також самі факти (пожежа, крадіжка) і джерела відомостей про них — документи, акти, показання свідків. Джерела відомостей про факти потрібно засвідчити (наприклад, протокол про предмети, виявлені при обшуку, має бути підписаний понятими). Юридична справа як сукупність документів, зібраних разом і певним чином оформлених, включає також документи правозастосовних органів (про прийняття справи до провадження, про призначення експертизи та ін.). Вимоги до доказів:

а) вірогідність — залучення і аналіз лише тих фактів, які мають значення для справи, що розглядається. Виключається підтасування фактів і залучення фактів, що не стосуються справи;

б) обґрунтованість — використання лише зазначених процесуальними нормами засобів доведення. Наприклад, для встановлення причин смерті необхідно проведення експертизи. Виключається використання засобів доведення, взятих з іншого джерела, який не вказується;

в) повнота — встановлення всіх даних, які мають значення для справи, що розглядається.

Встановлення фактичних обставин справи відбувається через доведення — творчу діяльність з встановлення і надання доказів, участь в їх дослідженні та оцінці. Доведення дозволяє відтворити той чи інший фрагмент дійсності, реконструювати обставини з метою встановлення істини для застосування норм права.

Наприклад, предметом доведення у кримінальній справі є система обставин, встановлення яких необхідно для правильного вирішення кримінальної справи і виконання завдань кримінального судочинства. На стадії порушення кримінальної справи предмет доведення незрівнянно вужче, ніж в інших стадіях судочинства.

Законодавство фіксує, які обставини потребують доведення, а які ні (загальновідомі, презумпції, преюдиції), які факти доводяться певними засобами (наприклад, експертизою). Остаточна оцінка доказу завжди є справою правозастосувача.

Презумпції у галузі доказів і доведення — це припущення про факти, їх наявність чи відсутність.

Преюдиція — це виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту. Якщо суд або інший юрисдикційний орган вже встановив певні факти (після їх перевірки і оцінки) і закріпив це у відповідному документі, то вони визнаються преюдиціальними -- такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними, такими, що не потребують нового доведення.

2) встановлення юридичної основи справи. На другій стадії правозастосовувач вибирає галузь, інститут і норму права, які регулюють ці суспільні відносини, перевіряє достовірність тексту норм права, їхні межі дії в часі, в просторі і за колом осіб, з’ясовує сенс і зміст юридичних приписів, кваліфікує ситуацію, що вимагає вирішення, тобто дає їй юридичну оцінку.

Встановлення юридичної основи справи (юридична кваліфікація фактичних обставин) включає:

1. Вибір галузі, підгалузі, інституту права і знаходження норми, яка може бути застосована до даного випадку. Не можна підганяти факти під гіпотезу обраної норми.

2. Перевірку дійсності тексту того акта, в якому міститься шукана норма, тобто встановлення офіційного тексту норми. Не можна посилатися на неофіційні тексти. Слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норм права.

3. Аналіз норми з погляду її дії в часі, просторі і за колом осіб. Слід встановити:

а) чи діяла норма права в момент, коли відбувалися досліджувані обставини;

б) чи діє вона в момент розгляду конкретної справи;

в) чи діє вона на території, де розглядається справа;

г) чи поширюється вона на осіб, пов'язаних з цією справою.

При визначенні чинності закону в часі необхідно додержуватися правила: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи» (ст. 58 Конституції України).

При виявленні в процесі вибору норм протиріч або суперечностей змісту двох чи більше формально діючих норм необхідно дозволяти колізію норм у такий спосіб:

а) якщо норми мають різну юридичнучинність, то діє норма, що має більшу силу;

б) якщо норми мають рівну юридичну чинність, то діє норма, прийнята пізніше.

4. З'ясування змісту норми права. Необхідна перевірка, чи немає офіційного тлумачення норми. Якщо правотворчий орган видав нормативно-правовий акт, а потім — акт, у якому наводиться офіційне тлумачення, то таке тлумачення є обов'язковим для того, хто застосовує норму.

Недостатньо перевірити, чи було офіційне тлумачення. Правозастосовний орган має сам її тлумачити, тому що без тлумачення не можна застосовувати правову норму.

Всі зазначені дії є головними вимогами до застосування норм права і служать одній меті — правильній кваліфікації фактів, а відтак — зміцненню законності та правопорядку.

3) рішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення. На третій стадії ухвалюється рішення і створюється правозастосовчий акт. Саме в рамках цього етапу правозастосовчого процесу вирішується доля цієї справи і від того, які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правовідносин.

Правозастосовний акт може мати подвійну правову функцію:

1) юридичної констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірності (неправомірності), визнання того чи іншого права за даною особою або констатації у даній події факту правопорушення;

2) нового юридичного обов'язку, тобто після ухвалення рішення (а саме: накласти покарання, встановити обов'язок, здійснити певні дії у встановлений строк, передати майно, сплатити борг та ін.) необхідна додаткова діяльність, новий обов'язок компетентних органів щодо виконання рішення.

Встановлення фактичної і встановлення юридичної основи справи виступають немовби підготовчими стадіями застосування норм права. Ухвалення рішення є завершальною і разом з тим основною стадією. Після цього рішення повинно бути виконано і конкретні суспільні відносини реально врегульовані.

Поняття «стадії застосування права» є логічною конструкцією. У реальній практичній діяльності стадії правозастосування можуть співпадати. Наприклад, інспектор дорожньо-патрульної служби встановлює факт перевищення швидкості водієм автомобіля, дає йому юридичну оцінку, кваліфікуючи його як правопорушення, і виносить рішення про зупинку автомобіля і попередження водія про неприпустимість правопорушень. Всі ці стадії застосування права в часі відбуваються практично вмить.

Правозастосовча діяльність повинна здійснюватися відповідно до визначених, загальновизнаних принципів – вимог правильного застосування права. Найважливішими з них є:

1) вимога законності. Ця вимога включає декілька компонентів. По–перше, рішення у справі повинно виноситися правозастосовувачем в рамках своєї компетенції. По-друге, правозастосовувач зобов’язаний засновувати рішення на нормах права, точно слідуючи їх змісту, не ухиляючись (навіть під слушними приводами) від застосування норми, що відноситься до справи. По-третє, суб’єкт правозастосовчої діяльності повинен діяти відповідно до встановленої процедури;

2) вимога обґрунтованості означає повне виявлення, ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що відносяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, не підлягаючих сумніву фактів;

3) вимога доцільності означає урахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Норма права не може включати всіх конкретних деталей ситуації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач повинен вибрати найбільш оптимальний (економний та ефективний) варіант реалізації правових розпоряджень. Особливо слід зазначити, що мотив доцільності не повинен суперечити вимозі законності;

4) вимога справедливості виявляється в тому, що правозастосовувач зобов’язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення повинне відповідати не тільки букві, але й духові закону, тобто узгоджуватись із принципами моралі та загальнолюдськими цінностями.

Правильне застосування права сприяє ефективному захисту прав і свобод людини, зміцненню законності та стабілізації правопорядку, підвищує авторитет державних органів та їхніх посадовців.

Поиск по сайту: