Тема: ТЕМПЕРАМЕНТ ЛЮДИНИ: ТИПОЛОГІЯ, ДІАГНОСТИКА

ПЕРЕДМОМА

Навчально-методичний посібник є керівництвом для вивчення психофізіологічного аспекту безпеки життєдіяльності людини та проведення практичних робіт з курсу „Безпека життєдіяльності” з даного розділу. Посібник призначено для студентів всіх спеціальностей ХДУ.

Метою запропонованого посібника є допомога студентам засвоїти теоретичні знання та набути практичні навички в процесі вивчення психофізіологічного аспекту безпеки життєдіяльності людини. Практичні заняття передбачають освоєння студентами здорового способу життя, профілактики побутового і виробничого травматизму, професійних захворювань та надання першої долікарської допомоги.

Навчально-методичний посібник включає можливі варіанти проведення практичних занять, розширені методичні рекомендації, тести, що спрямовані на поглиблене вивчення типів людської поведінки, методи, які використовуються при моделюванні характерів, типів темпераменту. Це сприятиме більш глибокому розумінню теоретичного матеріалу, властивостей людської психіки, поведінки, втоми за тих чи інших побутових та виробничих умов, у надзвичайних ситуаціях.

Даний посібник має допомогти студентам у підготовці та виконанні практичних занять, які проводяться за принципом самостійного опрацювання кожної теми, виробити навички самостійного прийняття рішень у кожній конкретній ситуації та закріпити матеріал отриманий з лекційного курсу.

Тема: ТЕМПЕРАМЕНТ ЛЮДИНИ: ТИПОЛОГІЯ, ДІАГНОСТИКА

У багатьох дослідженнях діяльності людей різних професій було встановлено вплив якостей темпераменту, і власне слабкості нервової системи, на результати трудової діяльності і особливо на поведінку в екстремальних ситуаціях.

Так, К. Гуревич показав, що у чергових на пульті управління електромережами при слабкості нервової системи аварійні ситуації викликали стан «загального» блокування уваги, розлад процесів мислення і пам'яті.

В. Д. Небилицин одну зі своїх робіт спеціально присвятив вивченню впливу властивостей нервової системи на надійність роботи людини-оператора в екстремальних ситуаціях. Автор показав, що можливості людини надійно, в тому числі і безпеч­но, діяти в екстремальній ситуації витікають безпосередньо не із властивостей його темпераменту, а власне із властивостей сили нервової системи. Він відмітив, що в більш легких режи­мах людина здатна компенсувати недостатні функції нервової системи розвитком інших якостей. В екстремальних ситуаціях, які мають особливо високі вимоги до індивідууму, схожої компенсації вже недостатньо і тут, скоріше всього, виявляються недоліки консервативних властивостей людини, в тому числі і недоліки темпераменту.

В. Д. Небилицин назвав цілий ряд реакцій поведінки, що відображають здатність людини протидіяти небезпеці, які фактично безпосередньо залежать від властивостей нервової системи. Так, здатність до довготривалої активної роботи у протидію втомі залежить від індивідуальної витривалості нер­вової системи по відношенню до збуджуючого і гальмуючого процесу, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також здатність до екстреної мобілізації в аварійних ситуаціях, здатність успішно діяти, не зважаючи на відволікаючі фактори і перешкоди. Від рухливості і лабільності нервової системи, від врівноваженості нервових процесів залежать такі важливі для безпеки праці якості, як здатність до переключення уваги і до швидкого реагування на небезпечні сигнали. Ці висновки пізніше були експериментально підтверджені.

Таким чином, можна сказати, що властивості темперамен­ту є суттєво важливими показниками стійкості схильності до небезпек.

Темперамент - індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Вияв­ляється в силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу психічних процесів індивіда, в яскравості та стійкості його емоцій і настроїв. Усю різноманітність індивідуальних особ­ливостей зведено до декількох груп психотипів особистості. Найбільш рання класифікація типів людської особистості нале­жить давньогрецькому лікареві Гіпократу (V - IV ст. до н.е.). Він співвідносив свою класифікацію з певними фізіологічними особливостями людського організму, геніально передбачивши більш пізній і сучасний підходи до цієї проблеми. Гіпократ поділяв людей на чотири категорії залежно від переважання в організмі одного із чотирьох «соків»: крові, лімфи, жовчі і чор­ної жовчі. Звідси запропоновані ним назви типів темперамен­ту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Відомий німецький біолог, засновник фізико-хімічної школи фізіології і порівняльної анатомії Й. Мюллер (1801-1858) ствер­джував, що вчення, яке допускає темпераменти, походить з най­глибшої давнини; воно чудове і, можливо, нічого вже не можна більше зробити для його удосконалення. Але підстави, на яких його створили давні, були такі ж хибні, як їх думки щодо основ­них елементів людського тіла. Темпераменти Галлена: сангві­нічний, флегматичний, жовчний, меланхолічний - ґрунтувалися на гіпотезах давньогрецьких філософів про чотири елементи повітря, воду, вогонь і землю, і на відповідних їм властивостях - теплі, холоді, сухості, вологості. Цим елементам відповідали в організмі чотири основні рідини, переважанням яких пояснюва­ли відмінність темпераментів. Звідки ж узято такі точні типи людських характерів, якщо їх виводили з таких хибних основ, як поняття про чотири стихії світу і про чотири основні рідини організму? Ці типи взяті безпосередньо зі спостережень люди­ни над собою й над різними людськими характерами, причому панівні риси в тому чи іншому характері або вчинку зводились за своєю спорідненістю до одного типу. Керувалися ж при цьо­му не тільки логічним абстрагуванням, але й поетичним почут­тям. Щоб досягти в темпераментах фактичної істини, слід було б відкрити їх фізичні причини, але це, незважаючи на всі спроби, досі не вдалося.

Й. Мюллер робив спробу вивести вчення про темпераменти, виходячи з основних форм органічних функцій і органічних сис­тем, наприклад, системи живлення, руху, чутливості, і приписати темпераменти перевазі однієї з цих систем. Отже, були одержані рослинний, дратівливий і чутливий темпераменти. Але вивести душевні особливості, що характеризують кожний темперамент, з переважанням однієї з органічних систем, як виявилося, зовсім неможливо. Справді, мускульна сила не робить людину жовчною, а флегматичний характер так само супроводиться добрим, як і поганим живленням. Люди огрядні не завжди є флегматиками, водночас часто трапляються обличчя дуже худорляві і з небажа­ною флегмою. Є люди жовчні й сангвінічні як серед огрядних, так і серед худорлявих, як серед сильних, так і серед кволих. Взагалі всі спроби приписати кожному темпераменту особливу органічну властивість виявилися невдалими. Особливе безладдя у вчення про темпераменти внесло змішання з ними патологічних хворобливих явищ. Уявляли, що флегматик неодмінно має бути товстим, блідим, лімфатичним, що жовчний повинен мати схильність до хвороби печінки тощо. За Й. Мюллером, темпераменти зале­жать більшою чи меншою мірою від схильності до почувань або пристрастей, що народжуються зі збудження або протидії схиль­ностям, тобто причина їх полягає в різній схильності до станів задоволення, страждання й бажання. Як бачимо, фізіолог Й. Мюл­лер швидше готовий перенести питання про темпераменти на психологічний грунт.

Після Й. Мюллера, звичайно, продовжувались спроби при­урочити темпераменти до яких-небудь факторів організму. Френологи намагалися знайти ці факти у мозку, в різноманітності комбінацій, його частин; інші шукали причини їх в особливості. будови тканин, у відносній кількості білої і сірої речовини в мозку, у властивості крові, але все це рішуче ні до чого не привело, - і погляд Мюллера на темпераменти залишається й досі найбільш логічним. Ось чому, визнавши невдалими всі спроби знайти фізіологічні причини відмінності темпераментів, ми подамо тільки характеристичні картини їх, ідучи при цьому за Й. Мюллером.

Флегматичний темперамент є поміркованим порівняно з трьома іншими. Почуття не оволодівають флегматиком швид­ко і нелегко розвиваються. Думки флегматика плинуть з не меншою швидкість, ніж думки інших людей, і розум його може досягти такого ж розвитку. Але йому не треба докладати вели­ких зусиль ні фізичних, ні моральних, щоб зберегти свою холоднокровність. Він легше, ніж інші, утримується від швидко­го рішення. Від нього не можна сподіватися таких рішень, які виникають з глибоких і живих почуттів, але від нього можна сподіватися всього, що може бути досягнуте терпінням і наполегливістю. Його важко роздратувати, він рідко скаржить­ся, переносить страждання терпляче і байдужий до інших. Він надійний товариш. Він завжди знає, чого хоче, і неохоче втру­чається в чужі справи. Лінощі, апатія, безтурботність, нудьга, трудність розуміння - це вже хворобливі явища.

До непоміркованих темпераментів Й. Мюллер відносить жовчний, сангвінічний і меланхолічний.

Жовчний темперамент виявляє і надзвичайну силу в діяльності, енергію і наполегливість, якщо перебуває під впли­вом будь-якої пристрасті. Його пристрасть швидко спалахує від найменшої перешкоди, його гордість, ревнощі, мстивість, чес­толюбство не знають меж, коли його душа перебуває під гнітючим впливом пристрасті. Він розмірковує мало і діє швид­ко, негайно, як через те, що завжди вважає себе правим, так і через те, що такою є його воля. Він важко визнає свої помилки і захоплюється пристрастю, поки вона не призведе його до загибелі або до загибелі інших.

У сангвініка основним є прагнення до насолоди, сполучене з легкою збудливістю почувань і з їх нетривалістю. Він захоп­люється усім, що йому приємне, виявляє багато симпатії до інших і швидкий на дружбу, але схильності його непостійні і на них не можна розраховувати. Його легко розсердити, але він так само

легко переходить до каяття. Щедрий на обіцянки, він одразу ж їх забуває. Довірливий і легковірний, він любить створювати проекти, але швидко від них відмовляється. Поблажливий до недоліків інших, він вимагає такої ж поблажливості до себе. Його легко заспокоїти, він відвертий, ласкавий, доброзичливий, любить товариство, нездатний до егоїстичних розрахунків.

У меланхоліка панівним нахилом є сум. Він так само лег­ко збуджується, як і сангвінік, але неприємні почуття виявля­ються в ньому частіше і тривають довше, ніж почуття задово­лення. Страждання інших легко завойовують його симпатію. Він боязкий, нерішучий, недовірливий і легко піддається всьому, що відповідає його панівним ідеям. Дрібниці його ображають, йому завжди здається, що ним нехтують. Перешкоди, на які він натрапляє в житті, доводять його до відчаю, позбавляють енергії й роблять нездатним подолати труднощі. Його бажання мають сумний відтінок, його страждання здаються йому нестерпними.

Ця класифікація була досить довгий час найбільш прийнят­ною, хоча визнавалося, що чотири основні типи не вичерпують усієї різноманітності особистостей і що поряд з чотирма типа­ми, які рідко трапляються у чистому вигляді, існують різноманітні поєднання.

В 20-ті роки відомий швейцарський психіатр Карл Юнг став поділяти людей на екстравертів і інтровертів. Екстраверсія - інтроверсія (від латинського extra - зовні, іntrо - всередині). Для екстравертів характерним є прагнення до найширшого й регу­лярного спілкування. При цьому нерідко відбувається відчуження від власного Я: людина майже не аналізує свій внутрішній світ, рідко замислюється над своїми колишніми і майбутніми діями. На противагу їм інтровертів відзначають зосередженість на своє­му внутрішньому світі, виражена схильність до самоаналізу. В крайніх випадках спостерігається певна некомунікабельність, навіть замкненість, соціальна пасивність.

Німецький психіатр Ернст Кречмер на початку 20-х років висунув нову типологію людей. В книзі «Будова тіла і харак­тер» (1921) Кречмер доказував, що у людей різної тілесної бу­дови різні й характери.

За І.П. Павловим темперамент характеризує психічну індивідуальність людини насамперед з боку властивої їй динаміки нервово-психічних процесів і станів, їхньої інтенсивності, швидкості, ритму, тривалості, перебігу. Ці якості так чи інакше відбиваються на зовнішній поведінці: швидкості ходи, жвавості жестикуляції та міміки, темпі мовлення тощо. Отже, всі вони можуть бути показниками певних рис темпераменту. Останні можна вважати природженою властивістю індивіда, бо його основу становить певна комбінація властивостей нервової сис­теми, з якими людина з'являється на світ, а саме: сила, рухливість та врівноваженість. Відповідно до найпоширеніших поєднань цих властивостей, як відомо, розрізняють чотири типи темпераментів: холеричний, сангвінічний, флегматичний та меланхолічний. Особливості кожного з них подано у табл. 1.1.

І. П. Павлов говорив, що різні поєднання всіх властивостей можуть дати 24 види темпераментів, але сам зупинився на 4-ох.

Сангвінік за Павловим - це витривалий, врівноважений і рухливий тип нервової системи. І збудження, і гальмування у нього дуже працездатні, рухливі, добре зрівноважені. Сангвінік енергійний, легко пристосовується до обстановки, до людей, не боїться життєвих труднощів.

Флегматик - людина з витривалою і зрівноваженою систе­мою, але збудження і гальмування у нього повільні. Він спокійний, не поспішає, він пристосовується до обставин і до людей повільніше, ніж сангвінік, тому він не дуже любить змінювати умови життя, схильний до підвищеної стабільності звичок, інтересів. Через стійкість нервів він добре опирається кризам, важким умовам.

У холерика нервова система не врівноважена: збудження у нього бурхливе і рухливе, гальмування ослаблене. Нервовий склад у холерика мовби двоякий: сильний у збудженні, малови-тривалий в гальмуванні. Він енергійний, дієвий, швидкий у рішеннях, діях, може бути винахідливим і кмітливим. В цей же час він запальний, нестриманий, йому дуже важко себе опанува­ти. Пристосуватися до обстановки, до людей - вірніше до їх недоліків - холерику важче, тобто ці мінуси народжують в ньо­му нестримні спалахи роздратування, які отруюють життя са­мому холерику і його оточенню.

У меланхоліка дуже чуттєва і тому мало витримана нерво­ва система. Саме його збудження і гальмування ослаблене, рухливість теж знижена. Тому меланхолік важко пристосовуєть­ся до складних умов, важче переносить і недоліки близьких людей. Але підвищена чуттєвість робить його добрим, толерант­ним і він може бути мирним, найвідданішим супутником життя.

Таблиця 1.1

Типи темпераментів залежно від основних властивостей нервово-психічних процесів

Примітка. Умовні позначення: «+» означає наявність вказаної властивості, «-» наявність протилежної їй.

Загальну методику вивчення особистості запропонував Л.А. Зворикін.

В основу типізації особистостей покладено критерій типу мислення (теоретичне, інтуїтивне, наочно-образне і практичне); співвідношення мисленно-розумових і емоційних компонентів. Психологічна характеристика запропонованих типів являє со­бою певний синтез декількох типологій. Використані типи тем­пераменту за Гіппократом (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік), типологія характерів за К. Юнгом (екстраверт і інтроверт) і типи вищої нервової діяльності за І.П. Павловим (сильний неврівноважений, сильний урівноважений рухливий, сильний урівноважений інертний і слабкий). Згідно з цією типізацією розрізняють типи: мислительно-інтуїтивний, інтуїтивно-мислительний, емоційно-інтуїтивний, інтуїтивно-смоційний, мислительно-розумовий тип, розумово-мислительний, смоційно-розумовий, розумово-емоційний.

В описаних класифікаціях, як і в інших подібних, характе­ристика людини складається і на основі тестів або анкет. Це неминуче вносить в оцінку суб'єктивні моменти. Адже люди з рівним рівнем інтелекту, культури, життєвим і культурним досвідом по-різному реагують на анкету, і це спотворює резуль­тати опитування. Людині взагалі притаманна здатність виглядати у баченні інших якнайкраще, і вона підсвідомо відповідає на запитання не відверто. Відповіді залежать також від фізичного і нервово-емоційного стану людини в даний момент.

Обмежені можливості методів тестування і використаних на їх основі класифікацій змушують вчених шукати більш об’єктивні оцінки людських властивостей. В умовах різкого збільшення в індустріально розвинутих країнах кількості серцево-судинних захворювань американські вчені М. Фрідман і Р. Розенман (1959) здійснили спробу класифікувати людей за їх схильністю до коронарних захворю­вань (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда).

За цією класифікацією виділяються два типи людей: тип А і Б.

Тип А - коронарний. Люди цього типу характеризуються високим рівнем вимогливості, прагненням зробити все краще і швидше від інших. Зіткнення з перепонами зумовлюють спала­хи ворожнечі. Такі люди дуже активні в роботі, систематично перемагають почуття втоми. Практично вони ніколи не роз­слабляються, постійно напружені. їм не вистачає робочого дня, і тому вони систематично беруть роботу додому, тобто ніколи не відпочивають.

Тип Б є повною протилежністю. Такі люди легко розслаб­люються, не схильні до конкуренції, не відчувають дефіциту часу, їх мотивація досягнень поміркована.

Звичайно, що у представників типу А серцеві захворювання трапляються вдвічі частіше, ніж у людей типу Б. Це стало осно­вою для назви першого із двох розглянутих типів особистості - коронарний.

Примітивність такої систематики полягає у тому, що беруть до уваги лише дані психологічних досліджень. Автори системи в останні роки стали пов'язувати тип А і тип Б з даними нейро-гормональних досліджень. Зокрема, виявлено, що люди типу А переносили шум більш високого рівня і довше, ніж люди типу Б. Проте спроби Фрідмана і Розенмана знайти для типів А і Б гормональне обгрунтування не мали успіху.

У 60-х роках американський вчений Гудол помітив, що надниркові залози кроликів виробляють головним чином адреналін, а надниркові залози лева - тільки норадреналін. У 1960 р. шведський вчений М. Франкенхойзер зі співробітниками знайшов, що у одних людей переважає виділення адреналіну, а в інших - норадреналіну. В науково-популярній літературі тоді з'явилися публікації про поділ людей на «левів» і «кроликів».

В.М. Васильєв поділяє людей на три типи: А-тип (адреналовий), НА-тип (норадреналовий) і А+НА-тип (змішаний гіперреактивний).

А-тип характеризується підвищеною тривогою. Така люди­на стурбована 24 год. на добу, навіть у сні. Характерною особливістю людей цього типу є загострене почуття відповідальності. Ці люди працелюбні, творчі, не вміють відпочивати, вони перевантажують себе службовими справами у вихідні дні і навіть під час відпустки. їх постійно мучать сумніви і тривога. Неадекватні нервові навантаження нерідко є причи­ною гіпертонічного захворювання, тому що адреналін збільшує тонус серцево-судинної системи.

Нервова перевтома і зриви призводять до виразкового за­хворювання шлунка, симпатико-адреналових криз, формування недостатності мозкового кровообігу з його грізними усклад­неннями, такими, як інсульт і інфаркт.

НА-тип характеризується підвищеною внутрішньою напруженістю, недовірливістю. Переважно це замкнуті, небагатослівні люди, скриті і владолюбні. Вони спрямовані, здатні досягти високих результатів у своїй діяльності, вміють долати труднощі та перепони. Однак честолюбство може перетворюва­тися у нав'язливий стан, коли свідомість фіксується на неприєм­них переживаннях, у яких вони звинувачують інших. Емоційність, підозрілість, агресивність можуть призвести як до нервового зриву, так і до серцево-судинного захворювання.

А+НА-тип (змішаний) - тривожно-недовірливий, характе­ризується підвищеною емоційністю. Ці люди на будь-яку подію відповідають емоційними спалахами. У них постійно коливаєть­ся настрій, переходячи від радощів до відчаю, і навпаки. Вони завжди трішки артисти, хочуть бути в центрі уваги. Позитив­ною особливістю цього демонстративного типу особистості є придатність до фантазії, тонкі почуття, співчуття і переживання. Від неприємних емоцій і важких почуттів вони «утікають у хворобу». Часто терплять від застудних захворювань, мають порушений сон і серцево-судинні захворювання.

Крім цього, є класифікація німецького психіатра К. Леонгар-Дй та інших дослідників, які вже довели про існування 72 типів нерпового складу, і ведеться мова про створення «менделєєвської таблиці» темпераментів.

Психологи та люди працюють з невеликим тестом Г. Айзенка, де в основі закладено коло характерів (рис. 1.1).

Емоційна стабільність

Рис. 1.1. Коло характерів

Поиск по сайту: