Діагностика банкрутства підприємства

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства підприємства надзвичайно різноманітне, що обумовлює доцільність його класифікації за декількома ознаками: статус та обов’язковість застосування; характер оціночних показників та їх інформаційного забезпечення; напрям дослідження, підхід до формування оціночних показників, методика їх дослідження, наявність та характер формування узагальнюючого висновку; засоби обробки інформації тощо.

В Україні прикладом державної методики діагностики кризового стану є «Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджені наказом Міністерства економіки. Вони передбачають ідентифікацію стану неплатоспроможності підприємства та визначають правила прийняття рішень стосовно економічних ознак фіктивного банкрутства, приховування банкрутства та доведення до банкрутства, завершення санаційних процедур.

Діагностика банкрутства переважно має декілька рівнів і спирається на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Зазвичай, система діагностики банкрутства складається з двох частин: експрес-діагностика банкрутства та фундаментальна діагностика банкрутства.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка його масштабів. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового стану підприємства. Методика експрес-діагностики може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних характеристик підприємства.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, Методичними рекомендаціями запропоновано проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта, розробленого американським вченим У.Бівером.

Коефіцієнт У.Бівера (К_Б) розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань, за формулою:

. (11.5)

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт У. Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1. Застосування цього показника для оцінки діяльності ЗАТ «Продмаш» не можливо, бо фінансовим результат діяльності підприємства є збиток.

Слід зазначити, що коефіцієнт У. Бівера, включений до Методичних рекомендацій Міністерства економіки України, є не єдиним показником, який запропонував використовувати в перебігу діагностики американський вчений. В табл. 11.3 наводиться система показників діагностики банкрутства підприємства по У. Біверу у складі 5-ти фінансових показників (коефіцієнт У.Бівера, прибутковість активів, фінансовий ліверидж, коефіцієнт покриття чистих активів оборотним капіталом, коефіцієнт покриття) та критичні значення цих показників, які дозволяють діагностувати благополучне становище, наявність загрози банкрутства за один та п’ять років до банкрутства.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності. Діагностика погроз фінансової безпеки припускає визначення і моніторинг чинників, що визначають стійкість фінансово-економічного положення на короткострокову і середньострокову перспективу, а також показників (індикаторів) оцінки рівня економічної безпеки; визначення їх порогових значень. Поряд з тим, навіть провівши фундаментальне дослідження на можливість банкрутства, підприємство не може бути повністю на нього покластися, тому що вищезгадані моделі діагностики банкрутства здебільшого розроблені для розвинутих країн та не відповідають реаліям української економіки.

Так, зокрема, існує:

1. Часова невідповідність, яка передбачає застосування моделі в тому часі, в якому вона розроблена.

2. Невідповідність об’єкта оцінювання, що означає, оцінка вірогідності банкрутства може проводитись лише для підприємства, які відповідають вибірці.

3. Невідповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором моделі.

Найбільш поширеним методичним підходом до діагностики стану та загрози банкрутства є коефіцієнтний підхід, який передбачає використання певного переліку спеціальних фінансових коефіцієнтів-індикаторів стану підприємства – відносних показників, що розраховуються шляхом порівняння між собою певних абсолютних показників господарсько-фінансової

Таблиця 11.3

Система показників діагностики банкрутства по У.Біверу

Показники	Умовні позначення	Алгоритм розрахунку	Значення показників:
благополучне підприємство	за 5 років до банкрутства	за 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера	ЧП – чистий прибуток; АМ – амортизація; ДЗ – довгострокові зобов’язання; КЗ – короткострокові зобов’язання.		0,4 – 0,45	0,17	- 0,15
Рентабельність активів	А – активи підприємства.		6-8		-22
Фінансовий ліверидж			≥37	≥50	≥80
Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	ВК – власний капітал; НК – необоротний капітал.		0,4	≥0,3	0,06
Коефіцієнт покриття	ОА – оборотні активи.		≥3,2	≥2,0	≥1,0

діяльності підприємств, інформація про які відображується у фінансовій та інших видах звітності.

Діагностика кризового стану та виявлення загрози банкрутства на базі використання фінансових коефіцієнтів передбачає: формування системи оціночних показників; розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного та еталонного аналізу.

Коефіцієнти-індикатори кризових явищ класифікують за такими ознаками: залежно від інформаційного забезпечення розрахунку (показники експрес та поглибленої діагностики), залежно від функціонального спрямування (показники, що характеризують платоспроможність, структуру капіталу, ділову активність та прибутковість діяльності), залежно від функціональних можливостей (показники теперішньої та майбутньої загрози банкрутства).

Але використання лише вимірюваних економічних показників, зокрема даних фінансової звітності, не може задовольнити потреби споживачів у інформації. Тому дуже важливим є використання не лише механічних розрахункових коефіцієнтів, але й таких показників, значення яких не може бути точно виміряне. До них належать зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон’юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

Крім того, важливо враховувати галузеві особливості діяльності підприємств, які теж накладають свій відбиток на процес функціонування.

Простим для застосування та поширеним прийомом діагностики є побудова балансових (агрегатних) моделей оцінки фінансового стану. Під агрегатами слід розуміти абсолютні оцінні показники, що розраховуються за спеціальними методиками на базі показників звітності та управлінського обліку підприємств. Ідентифікація кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачає порівняння між собою певних агрегатів та формулювання діагностичного висновку за визначеними правилами оцінки (залежно від результатів порівняння). Найбільшого поширення набула балансова модель, описана у працях Ковальова В. та його послідовників.

Реалізація цього методичного підходу до проведення діагностики була розглянута у темі «Аналіз фінансової стійкості».

Поглиблення діагностичних можливостей агрегатних (балансових) моделей може бути забезпечено таким чином:

1) розробка програмного забезпечення (найпростіше – засобами Excel for Windows) для реалізації даного методичного прийому. Програмне забезпечення має не тільки виконувати розрахункову частину діагностики, а й містити у своєму складі базу знань для надання користувачу змістовних повідомлень та рекомендацій;

2) розрахунок спеціальних оціночних показників, які характеризують ступінь досягнення (порушення) визначених нерівностей між агрегатними показниками, що надає можливість кількісно (у відсотках) оцінити ступінь відхилення фінансового становища підприємства на момент оцінки від критеріальних меж кожного типу фінансової стійкості;

3) проведення не тільки моментного, а й динамічного дослідження визначених агрегатних показників та співвідношень між ними, що дозволяє визначити напрямок руху підприємства в межах визначених типологічних стандартів оцінки фінансової стійкості.

Широке визнання для проведення діагностики набули також матричні моделі ідентифікації стану підприємства, розроблені у працях французьких дослідників Франшона та Романа. Матричні моделі діагностики кризового стану та виявлення загрози банкрутства передбачають побудову діагностичної матриці, кожен квадрат якої характеризується певним співвідношенням показників господарсько-фінансової діяльності підприємства або розрахованих оціночних агрегатів ідентифікується як певний стан підприємства. У процесі діагностики стан підприємства та наявність загрози банкрутства визначається залежно від поточного місцезнаходження підприємства в межах матриці та ретроспективного аналізу зміни місцезнаходження (аналіз шляху).

Діагностування фінансової рівноваги підприємства базується на використанні спеціальних узагальнюючих показників:

- результату господарської діяльності;

- результату фінансової діяльності;

- результату фінансово-господарської діяльності.

Способи розрахунку вказаних показників надані у табл. 11.4.

Результат господарської діяльності являє собою суму грошових коштів підприємства, яка залишається в розпорядженні підприємства після фінансування його виробничого розвитку.

Таблиця 11.4

Параметри матриці фінансових стратегій Франшона і Романа.

Нетто-результат експлуатації інвестицій - це частина доходу підприємства, яка залишається в його розпорядженні після покриття матеріальних та інших видів виробничих витрат підприємства за винятком фінансових витрат, що пов’язані з використанням позикових ресурсів. Тобто кількісно - це прибуток підприємства, збільшений на вартість позикових ресурсів, які були залучені для виробничих потреб підприємства. Визначення цього показника дає можливість оцінити фінансовий результат здійснення операційної діяльності підприємства без врахування впливу на нього структури капіталу та податкових платежів з прибутку.

Фінансово-експлуатаційні потреби характеризують обсяг коштів, які мають авансуватися у формування обігового капіталу підприємства для обслуговування його господарського обороту, тобто для формування товарних запасів, запасів інших матеріальних ресурсів, дебіторської заборгованості та грошових коштів, необхідних підприємству. Приріст фінансово-експлуатаційних потреб визначається як різниця між наявністю обігових коштів на кінець періоду порівняно з початком.

Виробничі інвестиції являють собою суму коштів, які необхідні для реалізації прийнятих програм реальних інвестицій підприємства, тобто здійснення капітальних вкладень для поповнення основних фондів, на їхню модернізацію, реконструкцію і технічне переозброєння.

Виручка від реалізації майна підприємства характеризує обсяг поповнення власних фінансових ресурсів підприємства в разі реалізації майна, яке не підлягає подальшій експлуатації у зв’язку з його матеріальним або моральним старінням. Отже, показник «результат господарської діяльності» (РГД) характеризує достатність власних коштів підприємства для фінансування його виробничих потреб у планованому періоді.

Якщо РГД>0, то підприємство забезпечує реалізацію принципу самофінансування свого розвитку. Якщо РГД<0, то підприємство залучає для фінансування своїх виробничих потреб позикові ресурси, оскільки власних коштів для цього недостатньо.

Результат фінансової діяльності – це зміна обсягу заборгованості підприємства, скоригована на розмір фінансових витрат (відсотків за кредит), дивідендних виплат та податкових платежів.

Якщо РФД>0, то це свідчить про залучення додаткових джерел фінансових ресурсів, незважаючи на платність останніх. Якщо РФД<0, то підприємство планує зменшити обсяг позикових джерел фінансування, знизити ефективність політики щодо формування структури капіталу підприємства, якщо рівень залучення позикових ресурсів не є надмірним.

Результат фінансово-господарської діяльності (РФГД) –
підсумок результату господарської та фінансової діяльності, його розмір дає можливість оцінити обсяг «вільних» грошових коштів підприємства після фінансування ним усіх своїх витрат (у тому числі податкових, відсоткових та дивідендних платежів) та виробничого розвитку.

Якщо РФГД>0, то в розпорядженні підприємства є вільні грошові кошти для фінансування інших напрямів діяльності підприємства, крім виробничого розвитку (соціального споживання та соціального розвитку, фінансового інвестування, створення резервних фондів).

Якщо РФГД<0, то підприємство має нестачу вільних грошових коштів, що може призвести до ліквідних ускладнень або скорочення можливостей підприємства щодо фінансування невиробничих витрат.

Оскільки РФГД являє собою функцію від РГД та РФД і
залежить від співвідношення між ними, то точне визначення економічних наслідків результату фінансово-господарської діяльності, який прогнозується, залежить від того, яке значення результату господарської та результату фінансової діяльності при цьому очікується.

Для оцінки фінансового стану підприємства і вірогідності його банкрутства та ліквідних ускладнень залежно від прогнозованих значень результатів господарської та фінансової діяльності використовується спеціальна матриця фінансової рівноваги (рис. 11.1).

А РФД<<0 РФД=0 РФД>>0

1 РФХД=0	РФХД>0	РФХД>>0
РФХД<0	РФХД=0	РФХД>0
9     РФХД<<0	РФХД<0	РФХД=0

В

Рис. 11.1. Матриця фінансових стратегій Фаншона і Романа.

Розглянемо основні елементи цієї матриці:

- над діагоналлю АВ – зона успіхів – зона позитивних значень аналітичних показників;

- під діагоналлю АВ – зона дефіцитів – зона від’ємних значень аналітичних показників;

- по горизонталі РФД пов'язаний із зростанням запозичення коштів фірмою;

- по вертикалі РХД пов'язаний з реалізацією фірмою інвестиційного проекту (масоване інвестування коштів). Тільки цим можна пояснити перехід від позитивного РХД (прекрасна можливість розпочати реалізацію інвестиційного проекту) до негативного РХД (ситуація значного інвестиційного вкладення коштів);

- квадранти 4, 8, 5 пов'язані зі створенням ліквідних засобів фірмою (деякий надлишок оборотних коштів);

- квадранти 7, 6, 9 пов'язані зі споживанням ліквідних засобів фірмою (дефіцит оборотних коштів).

Як видно з наведеної матриці, кожна розглядувана ситуація (рівновага, успіх, дефіцит) може бути обумовлена різним співвідношенням результатів господарської та фінансової діяльності.

Почнемо з першого квадранта. Він характеризується станом, коли РФГД близький до нуля (РФД і РГД перебувають ніби в протифазі). Можливі, принаймні, три варіанти фінансового розвитку: а) перехід в квадрант 4, б) перехід в квадрант 7, в) перехід в квадрант 2. Розглянемо всі ці можливі сценарії.

Перш за все, перебуваючи в квадранті 1, фірма має всі можливості для початку реалізації інвестиційного проекту (РГД>>0). З іншого боку, це підприємство з точки зору фінансової діяльності знаходиться на стадії відмови від позикових коштів, коли наростають фінансові витрати, пов'язані з оплатою поточної заборгованості, зростають виплати податку на прибуток та дивідендів (запас фінансової міцності у фірми достатній). Тобто і з фінансової сторони діяльності така фірма підійшла до необхідності здійснення інвестиційного проекту.

Однак у підприємства ще зберігається можливість нарощування запасу фінансової міцності за рахунок мобілізації ефекту фінансового важеля. Це дає можливість підтримувати темпи зростання виробництва. При цьому фірма переходить в квадрант 4.

Але все-таки найбільш прийнятний сценарій, пов'язаний з реалізацією інвестиційного проекту, – перехід в квадрант 2 або 7 (в залежності від темпів зростання обороту). При більш високих темпах зростання – перехід в квадрант 2. При більш низьких темпах фірма буде переміщатися в квадрант 7.

Тепер розглядаємо фірму, яка опинилася в квадранті 2. Перебуваючи в цьому квадранті, фірма знаходиться в положенні фінансової рівноваги (у динамічній зміні нерівноважних станів можливо і положення, коли РФД і РГД близькі до нуля).

Діяльність фірми може «перевести» її в один з шести квадрантів. Це й не дивно – кількість ступенів свободи (типів нерівноваги) у фірми, що знаходиться в рівноважному стані, більше, ніж у фірми, що знаходиться в рівноваги з тим чи іншим знаком.

Підприємство в результаті здійснення будь-яких заходів може опинитися в квадрантах 1, 4, 7, 5, 3, 6.

У результаті реалізації інвестиційного проекту в залежності від темпів зростання виробництва фірма може опинитися в квадрантах 6 (невисокі темпи зростання) і 3 (достатні темпи зростання).

Залежно від прийнятого рішення в області використання позикових коштів підприємство може переміститися в квадрант 5 (наростання використання позикових коштів, активне використання ефекту фінансового важеля) або в квадрант 7 (відмова від використання позикових коштів і ослаблення сили впливу фінансового важеля).

При скороченні фінансово-експлуатаційних потреб фірми можливий перехід в квадрант 4 (при достатніх темпах зростання) або квадрант 1 (при помірних темпах зростання обороту).

Фірма знаходиться в квадранті 3. Таке підприємство характеризується знову протифазі РФД і РГД, але вже з іншим знаком (в порівнянні з квадрантів 1). Негативний РГД говорить про те, що фірма або здійснила інвестиційний проект, або скоротила фінансово-експлуатаційні потреби (за рахунок наростання кредиторської заборгованості).

Можливі сценарії розвитку – перехід в квадранти 5 або 6 (повернення в квадрант 2 малоймовірно - тільки в разі рівності темпів росту обороту і рентабельності).

Перехід в квадрант 5 можливий у випадку скорочення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства. При цьому зросте рентабельність активів підприємства і збільшаться темпи росту обороту (виручки).

У разі зменшення запозичень коштів фірмою у вигляді кредиту (послаблюється сила впливу фінансового важеля) підприємство може опинитися в квадранті 6, що свідчить про те, що у фірми відбувається наростання власних коштів.

Для 4 квадранта характерна ситуація, коли РФГД є позитивним. У фірми достатньо ресурсів для реалізації інвестиційного проекту при нульовому значенні РФД. Існує деякий надлишок ліквідних засобів. Можливі сценарії розвитку - переміщення в квадранти 1, 2, 7.

У квадранти 2 і 7 підприємство переміститься у випадку реалізації інвестиційного проекту. Якщо темпи зростання будуть достатньо високими, то фірма перейде в квадрант 2. При невисоких темпах зростання обороту – в квадрант 7. У цьому випадку запозичення, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, негативно відіб'ються на величині РФД. Правда, за цим неминуче настане необхідність приймати дуже відповідальні рішення, тому що з даного положення можна перейти як до положень із ще більшими можливостями для фірми, так і до положень, коли фінансова ситуація, пов'язана з підприємством, може і погіршиться.

У випадку скорочення використання позикових коштів фірма може переміститися в положення 1. Тут слабшає сила впливу фінансового важеля, дещо знижується і рентабельність власних коштів.

Наступне положення – квадрант 5. У цілому положення підприємства дуже гарне, стійке (так само, як і в квадранті 4), існує деякий надлишок ліквідних засобів, з'являється можливість не тільки закріпитися на власному сегменті ринку, але й розширити його за рахунок диверсифікації виробництва.

При високому рівні рентабельності і при зростанні фінансових виплат, пов'язаних з нарощуванням виробництва, фірма може переміститися в квадрант 2, але ця рівновага диверсифікованої і зростаючої фірми. Попереду у такої фірми достатньо великі перспективи.

При зниженні економічної рентабельності ця фірма може погіршити своє становище і переміститися в квадрант 6. Але знову ж таки не варто забувати, що у цьому положенні потрапляє фірма з диверсифікованою структурою. Тут слід визначитися, що важливіше для підприємства: диверсифікована структура або різко негативне значення РГД.

Фірма знаходиться в квадранті 6. РФГД менше нуля за рахунок дуже великої негативної величини РГД. Можливо, що фірма або тільки що реалізувала інвестиційний проект, або здійснила диверсифікацію свого виробництва (або діяльності). Є деякий дефіцит ліквідних коштів.

Існують три можливі сценарії розвитку – квадратні 2, 7 або 9.

Найкраща з перспектив – відновлення рівноваги (повернення в квадрант 2, але для цього доведеться дуже акуратно і напористо діяти). Тут необхідно відновити рентабельність активів до прийнятної величини (слід подбати про ефективність, провівши роботу по скороченню витрат на підприємстві). Якщо є можливості, то слід попрацювати над скороченням фінансово-експлуатаційних потреб, в тому числі і за рахунок грамотного управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства.

Більш вірогідним здається перехід в квадрант 7. Це може бути здійснено перш за все за рахунок зниження використання позикових коштів при проведенні заходів, зазначених у попередньому абзаці. У даному випадку не відбудеться поліпшення ситуації з ліквідними засобами підприємства, але кризові явища в фірмі будуть трансформовані в іншу форму, яка, може бути, наблизить підприємство до виходу з цього стану.

Якщо ж економічна рентабельність і далі буде знижуватися, то не минути більш серйозних випробувань у вигляді переміщення в квадрант 9.

Квадрант 7. У фірми нерадісне положення - дефіцит ліквідних засобів. Найбільш вірогідна причина - асинхронність їх надходження і споживання. Якщо вдасться досягти ситуації, коли економічна рентабельність буде зростати (причому швидше обороту), то можливий перехід в положення 2 або 1. Це буде означати подолання кризи.

Незважаючи на детальне розкладення результатів фінансового-господарської діяльності підприємства та їх детальну оцінку, запропонований метод має певні недоліки:

- результати аналізу з використанням Матриці носять суб’єктивний характер, так як присвоєння номера квадранта на етапі її побудови підпорядковується індивідуальним думкам аналітика про фінансову ситуацію в кожному конкретному році, а не конкретним вказівкам з методології Матриці;

- специфіка аналізованій компанії і стадія її життєвого циклу нав’язують свою логіку поведінки у Матриці, і її характеристика буде коректна тільки після попереднього проведення фінансового аналізу компанії за допомогою основних фінансових коефіцієнтів та врахування його результатів при проведенні аналізу з використанням Матриці. Іншими словами, методика Матриці не враховує галузевої специфіки діяльності компанії - це знижує достовірність та інформативність результатів її використання.

Статистичні моделі діагностики банкрутства являють собою спеціальним чином обчислену дискримінанту функцію (границю), в якості аргументів якої використовуються фінансові коефіцієнти-індикаторами, що найбільшим чином обумовлюють розвиток кризи, а значення (Z-рахунок) - дозволяє ідентифікувати ступінь (ймовірність) загрози банкрутства.

Побудова статистичної моделі передбачає математичну обробку інформації про результати господарсько-фінансової діяльності 2-х однорідних (за галуззю, обсягом діяльності тощо) сукупностей підприємств - об’єктів спостереження, одна з яких охоплює підприємства, що визнані банкрутами, інша - підприємства, що продовжують нормально функціонувати.

Розробкою статистичних моделей прогнозування банкрутства займалися такі видатні закордонні вчені: Є. Альтман, Спрінгейт, Конан, Гольдер, Тофлер, Тисшоу, Ліс, Чессер та ін.

Найбільш поширені для застосування моделі надані в табл. 11.5.

Діагностика українських підприємств за закордонними статистичними методиками є некоректною, оскільки порушуються найважливіші умови застосування статистичних моделей: часова відповідність, відповідність об’єкта оцінювання, відповідність методики визначення параметрів моделі. Необхідно використовувати метод, а не результати його використання.

Проведемо оцінку загрози банкрутства ЗАТ «Продмаш» з використанням зазначених коефіцієнтів – табл. 11.6. Результати проведених розрахунків свідчать про високу ймовірність настання банкрутства, яка к кінцю року ще більш зростає – про це свідчать коефіцієнти Альтмана, Таффлера та Модель Конана и Гольдера.

Таблиця 11.5

Статистичні моделі прогнозування банкрутства підприємств

В Україні метод дискримінантного аналізу використано при підготовці Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара, затвердженого наказом Міністерства фінансів України (шести-факторна модель).

Базовий алгоритм багатофакторної дискримінантної функції для розрахунку інтегрального показника має такий вигляд:

Z=0,97х₁ + 1,33х₂ + 0,5х₃ + 0,6х₄ + 2,063х₅ + 0,067х₆, - 4,15, (11.6)

де х₁ – коефіцієнт покриття;

х₂ – коефіцієнт фінансової автономії;

х₃ – коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу;

х₄ – рентабельність операційного продажу за грошовим потоком;

х₅ – коефіцієнт рентабельності активів за грошовим потоком;

х₆ – коефіцієнт відношення позикового капіталу до чистої виручки від реалізації (зі знаком мінус).

Для нейтралізації надмірного впливу коефіцієнта оборотності вкладеного капіталу на результати аналізу в розрахунках максимальне його значення запропоновано приймати:

- для оптової і роздрібної торгівлі, готелів і ресторанів – фактичне значення;

- для харчової промисловості, переробки сільськогосподарської продукції, сільського та лісового господарства, транспорту і зв'язку – 10,0;

- для підприємств усіх інших видів діяльності – 5,0.

З метою нейтралізації надмірного впливу цього коефіцієнта на результати дискримінантного аналізу максимальне його значення рекомендується приймати на рівні 4,0; мінімальне – на рівні – 4,0, тобто в межах від – 4,0 до 4,0 фактичного значення показника.

Економічна інтерпретація інтегрального показника дає прогнозну оцінку потенційного фінансового стану бенефіціара на наступні один-три роки:

- якщо значення інтегрального показника менше або дорівнює –0,90 – робиться висновок про незадовільний фінансовий стан бенефіціара та недоцільність залучення державою позики МФО для її подальшого кредитування бенефіціара;

Таблиця 11.6

Оцінка ймовірності банкрутства ЗАТ «Продмаш»

Модель	2010 рік	Розрахунок
Коефіцієнт Альтмана	На початок року
На кінець року
Коефіцієнт банкрутства Р. Ліса	На початок року
На кінець року
Коефіцієнт ймовірності банкрутства Таффлера	На початок року
На кінець року
Модель Спрінгейта	На початок року

Продовження табл. 11.6
	На кінець року
Модель Конана и Гольдера	На початок року
На кінець року

- якщо значення інтегрального показника знаходиться в межах від -0,90 до +0,90 – визнається необхідність проведення додаткового аналізу;

- якщо значення інтегрального показника більше 0,90 – стан бенефіціара визнається як задовільний.

- якщо значення інтегрального показника більше 0,90 – стан бенефіціара визнається як задовільний.

Існують інші спроби побудови статистичних моделей на матеріалах українських підприємств для розв’язання окремих дослідницьких завдань, одна з них була розглянута у 2 темі «Загальна оцінка фінансового стану підприємств».

Вітлінським В.В. на прикладі вибірки позичальників Промінвестбанку для короткострокових кредитів (до 1 року) побудовано галузеві статистичні моделі, в яких використані коефіцієнти покриття (К_п) і фінансової залежності (К_фз). Загальний вигляд розроблених моделей та визначені критичні значення наведено в табл. 11.7.

Таблиця 11.7

Галузеві моделі прогнозування банкрутства українських підприємств.

Оцінка ймовірності банкрутства ЗАТ «Продмаш» за 2010 рік розрахована з урахуванням галузі діяльності має наступний вигляд:

Z поч =

Z кін =

Таким чином, проведений розрахунок підтверджує раніше зроблені висновки про високу ймовірність банкрутства підприємства, яка в кінці року збільшилась ще.

З методичної точки зору, перешкод для створення національних моделей діагностики банкрутства немає. До складу багатьох сучасних програмних пакетів статистичної обробки інформації входить функція БДА, що суттєво спрощує та прискорює процедуру математичних обчислень.

Рейтингові моделі діагностики фінансового стану і загрози банкрутства являють собою іншу форму створення простої для застосування системи узагальнюючої оцінки різноманітних характеристик об’єкта оцінювання, що мають вагоме значення для визначення наявності та глибини кризи його розвитку.

Як відомо, рейтинг (англ. «rating» – оцінка, клас, розряд) – це індивідуальний чисельний показник оцінки будь-яких успіхів окремої особи в деякому класифікаційному переліку (рейтинг-листі), узагальнюючий, синтезований показник, що охоплює різноманітні характеристики об'єкта оцінювання.

Побудова рейтингової системи передбачає проведення таких основних етапів роботи: формування переліку оціночних показників фінансового стану та загрози банкрутства підприємства; визначення принципу діагностики показників; типізація фінансового стану (виокремлення окремих типів життєздатності та (або) стадій розгортання кризи); встановлення граничних значень або ідентифікаційних якісних ознак кожного показника відповідно до визначеного типу фінансового стану; розробка принципів бальної оцінки окремих оціночних показників та формування ідентифікаційних таблиць оцінювання; визначення узагальнюючого критерію, інтерпретація результатів рейтингової оцінки.

Найбільш обґрунтований результат дають рейтингові системи, що передбачають оцінювання достатньо широкого переліку кількісних та якісних показників діяльності підприємства. Даний висновок підтверджує той факт, що саме на цьому підході ґрунтуються усі загальновідомі рейтингові системи:

- «5С» (Capacity – здатність до погашення, Chracter – репутація Позичальника, Capital – фінансовий стан, Collateral – забезпечення, Condition - сприятливість економічної кон'юнктури);

- PARSER (Person – особа, Amount – сума, Repayment – погашення, Security – забезпечення, Expediency – доцільність, Remuneration – винагорода);

- CAMPARI (Character – репутація, Ability – здатність, Means – засоби, Purpose – мета, Repayment – погашення, Insurance – страхування);

- MEMO RISK (Management – управління, Experience – досвід, Market – ринок, Operations – діяльність, Repayment – погашення, Interest – процент, Security – забезпечення, Kontrol – контроль) тощо.

Визначення принципу діагностики можливо з застосуванням наступних варіантів методичних підходів:

- встановлення нормативних значень показників;

- встановлення допустимого діапазону зміни показників;

- визначення допустимої тенденції зміни показників;

- комбінований підхід, який враховує індивідуальні особливості окремих показників, що використовуються для визначення рейтингу.

Найбільшого поширення набув комбінований підхід, застосування якого дає можливість включати до складу показників-критеріїв оцінки різноманітні показники, у тому числі й ті, що не мають однозначних критеріальних значень.

Простими та широко розповсюдженими способами визначення балів є такі:

- встановлення певної відповідності між кількістю балів та класом кредитоспроможності, наприклад, показники, значення яких відповідають 1 класові, оцінюються у 5 балів, 2-му - 3 бали, 3-му -1 бал;

- номер класу відповідає кількості отриманих балів;

- бали встановлюються залежно від суб'єктивного усвідомлення задовільності оцінки показника – відмінна, добра, задовільна, незадовільна оцінка;

- визначається залежність бальної оцінки окремого оціночного показника від діапазону відхилення його фактичного значення від оптимального, наприклад: 5 балів – фактичне значення показника має оптимальні межі; 4 бали – відхилення фактичних значень від оптимальних становить 0–5%; 3 бали – відхилення фактичних значень від оптимальних становить 5–10%; 2 бали – відхилення фактичних значень від оптимальних становить понад 10%.

Підсумковий рейтинг обчислюється в балах на підставі бальних оцінок, які отримали окремі оціночні показники.
На практиці застосовуються різні підходи до розрахунку узагальнюючої оцінки:

- просте узагальнення, яке передбачає розрахунок суми балів, що отримані в результаті діагностики окремих оціночних показників;

- зважене узагальнення, яке базується на попередньому встановленні вагових коефіцієнтів значущості для кожного оціночного показника.

Клас рейтингу встановлюється з урахуванням нормативних значень показників. Останнім етапом роботи є інтерпретація отриманої рейтингової (бальної) оцінки. Для виконання цієї роботи має бути розроблена шкала інтерпретації бальних оцінок.

У ході діагностики кризового стану доцільно використовувати графічний метод, який носить допоміжний характер і застосовується для наочної інтерпретації результатів попередньо проведеної аналітичної роботи. Для проведення діагностики будується 2-3-мірна матриця, кожен квадрант якої характеризується певним діапазоном значення окремих оціночних показників.

Ідентифікація стану підприємства здійснюється в графічній формі шляхом визначення місцезнаходження підприємства в межах діагностичної матриці та аналізу його зміни за попередній період.

Експертні методики діагностики кризового стану та загрози банкрутства передбачають використання для формування діагностичного висновку не кількісних, а якісних показників, що характеризують стан діяльності підприємства, його ресурсного забезпечення, якості менеджменту тощо. Необхідна якісна інформація збирається експертами шляхом спостереження або опитування.

Ранніми ознаками кризових явищ та загрози банкрутства підприємства прийнято вважати наступні:

1. Затримки з наданням звітності. Вони свідчать про незадовільну роботу фінансових служб підприємства, низький рівень кваліфікації персоналу або про свідомі дії щодо затягнення надання звітності для виграшу часу і нерозповсюдження негативної інформації.

2. Зміна в структурі управління та атмосфері, що панує в управлінських підрозділах підприємства. Крах підприємств, як правило, починається з конфліктів у вищому керівництві підприємством. Проявом кризи менеджменту є також зміна характеру і стилю взаємовідносин з робітниками і партнерами (перехід на формальні взаємовідносини і скорочення контактів), різке збільшення кількості рішень, що приймаються тощо.

3. Втрата ключових співробітників апарату управління. Як правило, першими почувають загрозу кризи фахівці самого підприємства, насамперед керівники, працівники економічних та комерційних служб та підрозділів, юристи, бухгалтери тощо. Масове звільнення цих категорій працівників «за власним бажанням» або «у зв'язку з переходом на іншу роботу» повинно розглядатись як потужний тривожний сигнал неблагополуччя.

4. Проведення поспішних та недостатньо обґрунтованих будь-яких реорганізацій підприємства (організаційні, структурні відкриття або закриття підрозділів підприємств, філіалів, дочірніх фірм, їх злиття).

5. Низька якість планово-економічної та фінансової роботи, відсутність перспективних та поточних планів діяльності, плану руху грошових коштів, внутрішніх нормативів використання фінансових ресурсів, зокрема на оплату праці, необґрунтовані функціональні стратегії та політика діяльності.

6. Незадовільний стан виробничого потенціалу підприємства (матеріально-технічної бази, технології виробництва тощо), перенесення термінів проведення планових поточних та профілактичних ремонтів обладнання, відмова від реальних інвестиційних проектів у розвиток матеріально-технічної бази.

7. Вимушені зупинки, а також порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу.

8. Необґрунтована зміна постачальників головних видів матеріальних ресурсів, застосування ризикованих схем закупівлі сировини і матеріалів.

9. Погіршення якості продукції (робіт, послуг), наявність негативних відгуків споживачів на низьку якість продукції або обслуговування.

10. Введення жорсткого режиму економії поточних витрат – зменшення розмірів орендованих виробничих та офісних приміщень, відмова від рекламної діяльності, орієнтація на дешеві варіанти закупівлі господарського інвентарю та матеріалів тощо.

11. Зміни в порядку та умовах оплати праці працівників, скорочення розмірів основної заробітної плати, збільшення питомої ваги додаткових видів оплати, скорочення соціальних виплат та пільг, затримки у виплаті заробітної плати або наявність заборгованості по виплаті заробітної плати.

12. Підвищена увага до можливостей отримання податкової економії, зменшення відносних розмірів сплати окремих видів податків та зборів, наявність заборгованості по платежах до бюджету та позабюджетних фондів.

13. Зміна джерел отримання фінансових ресурсів та (або) умов їх надання. Отримання фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах є свідченням або негайної потреби в них у зв’язку з кризою платоспроможності, або визнанням високого рівня ризику, притаманного діяльності підприємства (за оцінками фахівців фінансово-кредитної сфери).

14. Втрата ключових господарських партнерів (контрагентів), несприятливі зміни в портфелі замовлень (зменшення обсягів збуту, цін продажу, потреба в оновленні асортименту тощо).

15. Відмова від збільшення власного (акціонерного) капіталу з боку власників (акціонерів), неможливість залучення сторонніх інвесторів для покриття фінансових проблем підприємства.

16. Скорочення участі керівників та ключових співробітників у статутному капіталі підприємства, укладання угод з продажу акцій (паїв), у тому числі за ціною, яка нижча за номінальну.

17. Участь підприємства в судових розглядах з непередбаченим наслідком особливо з питань, пов’язаних зі здійсненням господарсько-фінансової діяльності або окремих операцій.

18. Велика кількість перевірок контролюючими органами, накладання на підприємство та його керівників штрафних санкцій за порушення законодавства.

19. Недостатня диверсифікація діяльності підприємства, здійснення занадто великих проектів та комерційних угод, як наслідок – надмірна залежність фінансових результатів діяльності підприємства від будь-якого конкретного проекту, типу обладнання, виду активів, контрагента тощо.

20. Надто оптимістична орієнтація на можливий успіх та прибутковість нових проектів, співробітництво з новими партнерами (кредиторами, інвесторами), зміна загальноекономічної та суспільно-політичної ситуації тощо.

Наведений перелік не є вичерпаним і може доповнюватися з врахуванням специфіки досвіду фахівця з діагностики кризових явищ.

Цікаву та корисну точку зору на суб’єктивні критерії загрози банкрутства висловив Джон Аргенті, англійський викладач і бізнес-консультант. Систематизувавши інформацію про збанкрутілі компанії, яка публікується в Англії, він припустив, що процес, який призводить до банкрутства, є тривалим у часі, впродовж якого в діяльності компаній виявляються загальні ознаки, що можуть бути поділені на три групи, відповідно до трьох стадій процесу банкрутства:

1) недоліки в діяльності;

2) здійснені помилки;

3) симптоми неплатоспроможності.

Кожна наступна стадія є результатом поглиблення (до критичного рівня) попередньої стадії: помилки виникають у результаті недоліків у діяльності, а симптоми виявляють накопичені помилки. Результатом дослідження став метод бальної оцінки, названий А-рахунок (A-score).
Визначення А-рахунку вимагає візиту дослідника до фірми, що викликає занепокоєння, навіть за наявності позитивної фінансової інформації про результати її діяльності, збирання та оцінювання в балах такої інформації.

1. Недоліки в діяльності.

1.1. Автократ. Фірми, що управляються самовладним (автократичним) керівником, скоріше можуть збанкрутувати, ніж ті, що управляються найманим (але надійним) професіональним менеджером. Якщо дослідник визначає виконавчого директора як автократа, який тисне на колег, то фірма отримує 8 балів; нульовий рахунок для всіх інших стилів менеджменту.

1.2. Голова – виконавчий директор. Це трапляється рідко, але кожний голова правління зобов'язаний звільнити виконавчого директора, який не відповідає своїй посаді. Там, де ці дві посади обіймає одна людина, особливо якщо вона автократ, небезпека оцінюється в 4 бали.

1.3. Бездіяльні директори. Якщо інші директори не беруть участі в обговоренні головних рішень – оцінюється у 2 бали.

1.4. Незбалансоване правління. Якщо до складу директорів правління входять люди недостатньої професійної обізнаності – 2 бали. (Наприклад, якщо 4 з 6 членів правління машинобудівної компанії – інженери).

1.5. Фінансовий директор. Рахунок 2 бали, якщо фінансовий директор недостатньо сильна особа і відсутнє взаємопорозуміння з правлінням.

1.6. Рівень менеджменту. Рахунок 1 бал, якщо професійних менеджерів на рівні правління немає.

1.7. Недоліки обліку. Компанія оцінюється в 3 бали, якщо не використовує систему бюджетного контролю, і ще 3 бали, якщо відсутня система планування руху грошових коштів, 3 бали за відсутності системи розрахунку собівартості продукції, адміністративних витрат і так далі.

1.8. Чутливість до змін. Рахунок 15 балів, якщо компанія застаріла з найважливіших аспектів (наприклад, не модернізує продукцію) або якщо вона не реагує оперативно на значні зміни (наприклад, не застосовує скорочень під час спаду).

Повний можливий рахунок недоліку – 43 бали.

Задовільні оцінки з недоліків – 10 балів.

Якщо рахунок компанії за недоліками становить 10 або більше балів, то дослідник мусить занепокоїтись, оскільки одна фатальна помилка може спричинити невиправну ситуацію.

2. Здійснені помилки.

Частка кредитних коштів у капіталі. Компанія, у якій ця частка зростає до рівня, коли її майбутнє може виявитись залежним від кредиторів, отримує 15 балів.

Надмірне розширення торгівлі. Компанії, які розширювались швидше, ніж основні фонди (або повільніше скорочувались), перебувають у небезпеці. Це помилка, яку добре керовані компанії можуть вчиняти безкарно впродовж тривалого часу, але яка виявиться нищівною для поганої компанії. Рахунок 15 балів.

Великий проект. Рахунок 15 балів, якщо компанія розробила проект такого масштабу нещодавно; якщо в проекті були допущені прорахунки, компанії буде завдано великих збитків.

Повний можливий рахунок помилок – 45 балів.

Задовільна оцінка для помилок – 15 балів.

Якщо загальна кількість балів компанії по цьому розділу 15 балів і більше, дослідник має причини для занепокоєння. Якщо ще й загальна кількість балів за недоліком перевищує 10, занепокоєння має стати тривожним.

3. Симптоми неплатоспроможності.

Фінансові ознаки. Рахунок 4 бали, якщо фінансові коефіцієнти, балансовий звіт та інше свідчать про погіршення.

Підготовка бухгалтерського обліку. Рахунок 4 бали, якщо дослідник виявить будь-які бухгалтерські хитрощі, розраховані на приховування рахунку (заниження знецінення, завищена оцінка запасів або активів, заниження ремонтних і експлуатаційних витрат тощо).

Нефінансові ознаки. Рахунок 3 бали, якщо є такі ознаки, як нестача грошей, падіння якості продукції, падіння акцій на ринку, необхідність у пофарбуванні офісу і проведенні ремонту тощо.

Кінцеві ознаки. Рахунок 1 бал, якщо є часткові списання з рахунку, чутки і відставки.

Повний А-рахунок балів – 100.

Задовільна оцінка – 25.

Компанію, яка має понад 25 балів, можна вважати кандидатом у банкрути. Чим більше балів, тим більш імовірне банкрутство і ближче терміни його настання.

Динамічний підхід до діагностики банкрутства підприємства логічно доповнює різні види статичних досліджень (коефіцієнтний, агрегатний, рейтинговий підходи), але на відміну від них оперує не статичними, а індексними показниками, використання яких дозволяє оцінити динаміку (напрямок) розвитку підприємства.

Відмінними особливостями цього підходу до проведення діагностики є насамперед широке коло об’єктів дослідження, які згруповані у 4-ти підсистеми і дозволяють оцінити ринкову, виробничу, кадрову та фінансову спроможність підприємства.

Під ринковою спроможністю розуміється узагальнююча оцінка стану збуту продукції (товарів, робіт, послуг), яка характеризується такими аналітичними показниками:

- індекс зміни: обсягу збуту продукції (товарів, робіт, послуг) в фактичних та порівняльних цінах (або при можливості оцінки - фізичного обсягу), частки підприємства на відповідному сегменті товарного ринку, обсягу реалізації нових (інноваційних), імпортозамінних (експортних) видів продукції підприємства, коефіцієнта грошових коштів у складі виручки, обсягів товарного кредитування, періоду обороту дебіторської заборгованості;

- коефіцієнт співвідношення між індексами обсягу збуту фондів, оборотних коштів та витрат на формування персоналу, виробничої потужності (співвідношення фактичного та максимально можливого обсягу виробництва продукції), фондовіддачі, матеріаловіддачі, обіговості оборотних коштів, поточних витрат;

- коефіцієнт співвідношення індексу зносу виробничих фондів підприємства та середнього по галузі, цін на продукцію підприємства порівняно з цінами на сировину, матеріали та послуги сторонніх організацій тощо.

Кадрова спроможність характеризує здатність підприємства щодо залучення, організації та оплати праці персоналу. Для оцінки цієї складової діяльності підприємства доцільним є використання таких оціночних показників:

- індекс зміни: чисельності працюючих, у тому числі працюючих на підприємстві 3-10 років, молоді, без обмеження терміну праці (на повний робочий день, на постійній основі, на умовах довгострокових контрактів), з профільною професійною підготовкою тощо (перелік цільових якісних характеристик може уточнюватися з врахуванням специфіки діяльності підприємства), витрат, пов’язаних з використанням трудових ресурсів (до складу яких крім заробітної плати включаються витрати з навчання та перепідготовки кадрів, витрати на спецодяг, вартість соціальних програми), середніх доходів працівників (в усіх формах), витрат на фінансування соціальної інфраструктури, продуктивності праці, рентабельності трудових ресурсів тощо;

- коефіцієнта співвідношення індексів: фонду оплати праці та реалізації продукції, середньої заробітної плати та продуктивності праці, середньої заробітної плати (доходу) на даному підприємстві з середньоринковим рівнем оплати праці (доходів) тощо.

Фінансова спроможність підприємства може оцінюватися за допомогою таких аналітичних показників:

- індекс зміни: прибутку від виробництва продукції (товарів, робіт, послуг), від операційної діяльності, чистого прибутку, реінвестованого чистого прибутку, власного капіталу (чистих активів), власних обігових коштів, грошових резервів;

- коефіцієнт співвідношення прибутковості продукції (активів, власного капіталу), ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності досліджуваного підприємства та середньогалузевого показника.

Перелік оціночних показників може доповнюватися, уточнюватися з врахуванням специфіки досліджуваного підприємства при дотриманні єдиного правила їх формування: покращення стану підприємства характеризується зростанням аналітичного показника, погіршення – зменшенням.
Узагальнююча оцінка техніко-економічного та фінансового стану підприємства здійснюється шляхом розрахунку інтегрального узагальнюючого показника.

У перебігу цієї роботи використовується спеціальна система аналітичних показників динамічної платоспроможності, яка розраховується на матеріалах бухгалтерського та оперативного обліку, планових даних стосовно руху грошових коштів.

Важливість оцінки обсягу ліквідних коштів у процесі діагностики банкрутства є очевидною: саме їх відсутність призводить спочатку до технічної неплатоспроможності - неможливості своєчасного розрахунку за зобов’язаннями, а після цього - до юридичного банкрутства. Вперше даний підхід було застосовано У. Бівером у 1966 р. Ним була розроблена модель руху готівки, яка дає можливість вивчати фінансовий стан підприємства, виходячи з обсягу наявних грошових (ліквідних) коштів, швидкості та каналів їхнього поповнення (витрачання).

У перебігу дослідження ним було виявлено залежність між імовірністю загрози банкрутства та обсягом ліквідних коштів, яка полягає у наступному:

- чим більший обсяг ліквідних коштів, тим менша імовірність банкрутства;

- чим більше отримано грошових коштів внаслідок проведення господарських операцій, тим менша імовірність банкрутства;

- чим більша заборгованість у компанії, тим більша імовірність банкрутства;

- чим більші грошові видатки у процесі господарських операцій, тим більша імовірність банкрутства.

Статистичні дослідження, проведені У. Бівером, наочно засвідчили, що найбільш точне прогнозування банкрутства може бути зроблено за допомогою коефіцієнта довго- і короткострокового руху готівки, тобто шляхом дослідження співвідношення обсягу руху готівки до загального боргу. Під «рухом готівки» мається на увазі чистий прибуток плюс амортизація; «загальний борг» включає поточні і довгострокові зобов’язання. Підсумком проведених досліджень став такий висновок – «змішані коефіцієнти», які порівнюють прибуток або рух готівки з активами чи зобов’язаннями продавця, тобто коефіцієнти короткострокової платоспроможності, є традиційно імовірнішими передвісниками банкрутства. Дослідження У.Бівера стали поштовхом до розвитку методології вивчення грошового обороту та грошових потоків підприємства як одного із самостійних напрямів фінансового менеджменту підприємства.

Термін «грошовий потік» введений в ужиток фінансовими аналітиками західних країн, що усвідомили необхідність об’єктивної «грошової» оцінки фінансових результатів діяльності підприємства, яку не дозволяє отримати метод нарахувань, що використовується в бухгалтерському обліку. Першопочатково він почав застосовуватися у сфері фінансової математики для кількісного аналізу фінансових операцій підприємства. Для проведення такого аналізу було зручно абстрагуватись від економічного змісту кожної фінансової операції та розглядати рух грошових коштів, що породжуються у процесі діяльності підприємства як числовий ряд, що складається з послідовності розподілених у часі платежів.

Грошові потоки підприємства – це система розподілених у часі надходжень та видатків грошових коштів, що генеруються його господарською діяльністю і супроводжують рух вартості, виступаючи зовнішньою ознакою функціонування підприємства. Дослідження грошових потоків підприємства дозволяє усвідомити увесь механізм його функціонування, оскільки за наявності власної, відносно самостійної логіки розвитку, грошові потоки мають зовнішні ознаки всього комплексу функціональних зв’язків, які розвиваються на підприємстві в процесі його діяльності. Діагностика загрози банкрутства на базі дослідження грошового обороту підприємства потребує проведення детального аналізу грошового обороту підприємства з метою визначення існуючого стану, наявних та потенційних проблем, пов’язаних з утворенням та використанням грошових коштів, оцінки рівня платоспроможності підприємства та ефективності управління грошовим оборотом.

Поиск по сайту: