Оцінка майнового стану підприємства

Відповідно до Цивільного кодексу України майно можна визначити як активи, об’єктами яких вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майно може розглядатися як поняття, що має матеріальний субстрат, тобто бути фактично тотожним поняттю «речі», але може і не мати такого субстрату (майнові права та обов’язки), тобто відносини, що мають матеріальний зміст.

Важливе значення при розгляді терміну «майно» підприємства має дослідження поняття «вартості».

Таблиця 2.1

Взаємозв'язок етапів аналізу фінансового стану підприємств з метою і змістом робіт

Вартість – це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт. За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.

Так, «ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу».

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до законодавства України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

У цілому джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів основної діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від роздержавлення і приватизації власності;

- придбання майна іншого підприємства, організації;

- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

- інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Майно підприємства включає усі види майна, необ­хідні для здійснення операційної діяльності. У складі майна виділяють матеріально-речовинні і нема­теріальні елементи.

До матеріально-речовинних елементів відносяться зе­мельні ділянки, будинки, споруди, машини, обладнання, сировина, напівфабрикати, готові вироби, грошові кошти.

Нематеріальні елементи створюються в процесі ­діяльності підприємства. До них відносяться: назва і репутація фірми, коло постійних клієнтів, вико­ристовувані товарні знаки, навички керівництва, квалі­фікація персоналу, запатентовані способи виробництва, ноу-хау, авторські права, контракти, що можуть бути продані або передані.

Капітал у матеріально-речовинному втіленні поділя­ється на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться матеріальні факто­ри тривалого користування, такі як будинки, споруд­и, машини, обладнання тощо. Оборотний капітал витрачається на покупку засобів для кожного вироб­ничого циклу (сировини, основних і допоміжних матеріалів), а також на оплату праці. Основний капітал служить протягом ряду років, оборотний – цілком споживається впродовж одного циклу виробництва.

Основний капітал у більшості випадків ототожню­ється з основними фондами (основними засобами) підприємства. Однак поняття основного капіталу ширше, тому що крім основних засобів (будинків, споруд, машин і обладнання), що представляють його значну частину, до складу основного капіталу включаються також незавершене будівництво і довгострокові інвестиції – грошові кошти, спрямовані на приріст запасу капіталу.

При здійсненні діяльності, активи підприємства під впливом операцій безпосередньо змінюються як за величиною, та ї за складом. За характером впливу на активи підприємства господарські операції можна поділити на три типи:

Перший тип. Відбувається переміщення, зміна структури наявних активів, загальна сума їх не змінюється.

Другий тип. Збільшуються активи та фінансові ресурси підприємства на рівновелику суму.

Третій тип. Активи та фінансові ресурси підприємства зменшуються на рівновелику суму.

Наведені типи характеризують усі випадки змін, що можуть відбуватися в процесі господарських операцій із активами підприємства. Величину активів збільшують вклади і доходи, а зменшують – вилучення і втрати.

Основними джерелами інформації для аналізу формування капіталу підприємства є:

- нормативно-правова інформація:

- Цивільний Кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (Глава 8. Підприємницькі товариства, Книга третя. Права власності та інші речові права);

- Положення (стандарти) бухгалтерського обліку: 2 «Баланс», 6 «Примітки до фінансової звітності»;

- планова: бізнес-план підприємства, обґрунтування інвестиційних проектів;

- звітна фінансова: баланс (ф. 1), примітки до фінансової звітності (ф. 5);

- звітна статистична:

- Звіт про залишки і використання палива та пально-мастильних матеріалів 4-МТП (місячна);

- Звіт про залишки, надходження і витрати дорогоцінних металів, які містяться у приладах, устаткуванні та інших виробах (4-дм);

- Звіт про наявність обчислювальної техніки – 2-інф (річна);

- Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос) за рік – 11-ОЗ (річна);

- Звіт про продаж і запаси товарів (продукції) в оптовій торгівлі – 1-опт (квартальна, річна);

- Звіт про продаж та запаси товарів у торговій мережі і мережі ресторанного господарства – 3-торг.

- облікова: регістри за рахунками класу 1 «Необоротні активи», класу 2 «Запаси», класу 3 «Грошові кошти, розрахунки та інші активи»;

- інша: інвентаризаційні описи, акти про оцінку майна і майнових прав тощо.

Основою інформаційного забезпечення при аналізі майна підприємства є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану фірми на певну дату. Загальна вартість майна підприємства дорівнює валюті балансу (ф. № 1, р. 280 або 640).

Підсумок І розділу активу несе інформацію про сукупну вартість необоротних активів у складі: нематеріальних активів (р. 010), незавершеного будівництва (р. 020), основних засобів (р. 030), довгострокових фінансових інвестицій (р. 040) та ін.

Інформацію про вартість оборотних активів наведено у розділі ІІ активу балансу: сукупна вартість (р. 260), виробничі запаси (р. 100), незавершене виробництво (р. 120), готова продукція (р. 130), дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (р. 160) та за розрахунками (р. р. 170 – 190, 210), поточні фінансові інвестиції (р. 220), грошові кошти та їх еквіваленти (р. 230, 240).

Інформація про витрати майбутніх періодів підприємства наведена у розділі ІІІ активу балансу, а про необоротні активи та групи вибуття у розділі ІV.

Ціль аналізу майна підприємства – дослідження абсолютних і відносних змін статей активу балансу за певний період, відстеження тенденцій їх змін та визначення джерел їх фінансування.

Задачі аналізу майна підприємства:

­ дослідження складу, динаміки і структури майна підприємства;

­ аналіз стану майна підприємства;

­ оцінка складу і джерел утворення майна підприємства;

­ визначення ефективності фінансування і використання майна підприємства.

Майновий стан – одна з найбільш важливих характеристик основної діяльності підприємства. Дана сторона економічної діяльності підприємства зазнає впливу з боку багатьох факторів, у числі яких знаходиться і такий, що визначається співвідношенням між необоротними і оборотними активами підприємства.

Вивчаючи склад майна, необхідно проаналізувати склад статей балансу.

Якщо питома вага необоротних активів (НА) вище за 50% в загальному обсязі майна, то в такому разі підприємство має важку структуру балансу, якщо менше 50% − структура активів легка (мобільна).

Зростання питомої ваги довгострокових фінансових вкладень у структурі необоротних активів (НА) може свідчити про іммобілізацію коштів з основної діяльності. Зростання питомої ваги нематеріальних активів у структурі необоротних активів (НА) може свідчити про інноваційну діяльність підприємства, оскільки кошти вкладаються в патенти, ліцензії та інтелектуальну власність.

У більшості випадків дослідження структури і динаміки фінансового стану проводиться за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Такий баланс можна одержати зі звітного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури залежно від цілей і масштабів проведення аналізу.

Порівняльний аналітичний баланс цінний тим, що він зводить докупи і класифікує ті розрахунки, які проводить аналітик при ознайомленні з балансом. Групування статей балансу може відрізнятись залежно від цілей аналізу.

Схемою порівняльного аналітичного балансу охоплено більшість важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізів.

Виконуючи горизонтальний аналіз, визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за аналізований період, а метою вертикального аналізу є вивчення змін питомої ваги окремих статей у підсумку балансу.

На підставі даних додатку А (фінансова звітність ЗАТ «Продмаш») сформуємо порівняльний аналітичний баланс та проаналізуємо у табл. 2.2 склад, динаміку і структуру майна підприємства.

Сукупне майно підприємства складається з необоротних і оборотних активів, причому питома вага необоротних активів підприємства становила 31,0 % в 2009 р. і збільшилася до 32,3 % у 2010 р.

У цілому майно підприємства за аналізований період скоротилося на 1767,0 тис. грн., або на 9,5 %, що може свідчити про скорочення обсягів основної діяльності, яке, у свою чергу, може призвести до неплатоспроможності підприємства. Питома вага оборотних активів у сукупних активах підприємства в 2009 р. склала 69,0 % і трохи знизилась у порівнянні з 2010 р. (до 67,7 %). Найбільшу питому вагу у майні підприємства займають запаси – 50,3% у 2009 р., при рості у 2010 р. до 60,7 %. Цю структуру активів можна охарактеризувати як «легку», що свідчить про незначні накладні витрати та високу чутливість до змін виручки.

Таким чином, показники порівняльного балансу можна розділити на три групи: показники структури балансу; показники динаміки балансу; показники структурної динаміки балансу.

Поглиблюючи аналіз наявності майна, необхідно оцінити роль активів в управлінському аспекті (табл. 2.3).

За даними табл. 2.3 можна зробити висновок, що 86,3% активів підприємства забезпечують процес операційної діяльності і формують його виробничий потенціал, товарну форму має 5,8 % активів, розрахунково-грошову – 7,9% активів.

При аналізі майна підприємства також детально досліджуються причини збільшення залишків оборотних активів і можливості активізації їх руху.

Таблиця 2.2

Аналіз складу, динаміки і структури майна ЗАТ «Продмаш»

Отже, аналіз структури оборотних активів повинен бути націлений не на констатацію процесів, що відбуваються, а на вивчення можливостей підприємства ефективно працювати на умовах самофінансування.

Зміни, що відбулися в складі структури майна, показують, як розвивається підприємство, наскільки збільшується обсяг основних і оборотних засобів.

Таблиця 2.3

Оцінка складу, структури і динаміки майна ЗАТ «Продмаш» за управлінським аспектом

Одним із напрямків аналізу майна підприємства є розрахунок і аналіз основних показників майнового стану.

У практиці використовується наступна, система показників:

1. Сума засобів, що знаходиться у розпорядженні підприємства, до яких відноситься підсумок балансу підприємства на початок та кінець звітного року;

2. Частка основних засобів () у активах визначається як:

, (2.1)

де ОЗ – основні засоби підприємства, тис. грн.;

А – активи підприємства, тис. грн.

3. Частка активної частини основних засобів () визначається:

, (2.2)

де Аоз – вартість активної частини основних засобів, тис. грн.

4. Коефіцієнт зносу основних засобів (Кзоз) розраховується:

, (2.3)

де З – знос, тис. грн.;

ОЗ – основні засоби підприємства за первісною вартістю, тис. грн.

Збільшення коефіцієнту свідчить про погіршення матеріально-технічного стану підприємства.

5. Коефіцієнт відновлення (Кв) визначається:

, (2.4)

де ОЗн – балансова вартість основних засобів, що надійшли за період, тис. грн.;

ОЗк – основні засоби підприємства за балансовою вартістю на кінець періоду, тис. грн.

Коефіцієнт показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові.

6. Коефіцієнт вибуття (Квиб) визначається:

, (2.5)

де ОЗв – балансова вартість основних засобів, що вибули за період, тис. грн.;

ОЗп – основні засоби підприємства за балансовою вартістю на початок періоду, тис. грн.

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів вибула у звітному періоді.

Оцінка майнового стану за зазначеною вище методикою не дає повної оцінки. Вважаємо, що його потрібно доповнити ринковими методами оцінки, які базуються на аналізі вартості бізнесу. У процесі визначення вартості бізнесу об'єктом оцінки виступає діяльність, що здійснюється на основі функціонування майнового комплексу підприємства та має на меті отримання прибутку.

До складу майнового комплексу підприємства входять усі види майна, призначеного для реалізації його цілей, для здійснення основної діяльності, для одержання прибутку, а саме: нерухомість, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировина, продукція, майнові зобов'язання, цінні папери, нематеріальні активи. При цьому елементи майнового комплексу взаємодіють у процесі реалізації цілей діяльності підприємства за допомогою використання кадрів, які також мають свою вартість. Тому відмінною рисою бізнесу, як об'єкта оцінки, є необхідність урахування поряд із вартістю складових майнового потенціалу вартості, що створюється за рахунок ефекту їх взаємодії.

Крім того, під час оцінки майна діючого підприємства, з метою визначення його ринкової вартості, типово мотивованого покупця будуть цікавити не стільки активи, скільки той доход, який приносять і можуть принести в майбутньому ці активи. Це безпосередньо пов'язано з необхідністю проведення всебічного аналізу стану та перспектив розвитку зовнішнього середовища на державному, галузевому та регіональному рівнях, а також результатів діяльності та прогнозів розвитку самого підприємства за всіма напрямками.

Особливості бізнесу, як об'єкта оцінки, зумовлюють той факт, що методи його оцінки за своїм складом і змістом різноманітніші та складніші порівняно з методами оцінки елементів майнового стану, хоча і поєднуються в три традиційних підходи:

- доходний;

- порівняльний (ринковий);

- майновий (витратний, підхід з погляду акумуляції активів).

Доходний підхід заснований на очікуваннях власника щодо майбутніх вигод від володіння бізнесом. Його сутність полягає в про­гнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані з застосу­ванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оціню­ваним бізнесом.

Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами. Як і під час оцінки елементів майна, основною проблемою застосування цього методу в процесі оцінки вартості бізнесу є якісний вибір повної та достовірної інформації про об'єкти порівняння, що в сучасних вітчизняних умовах господарювання далеко не завжди можливо.

Майновий підхід заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов'язань. Він не може застосовуватися як єдино можливий, оскільки вимагає значних коректувань вартості всіх балансових статей активів під­приємства, не враховує ефективності їх використання і залишає поза увагою сінергитичний ефект від їх взаємодії.

Більш докладно зупинимося на розгляді майнового підходу.

Майновий підхід до оцінки вартості бізнесу заснований на визначенні суми витрат ресурсів на його відтворення або заміщення з урахуванням факторів фізичного та морального зносу. Цей підхід найбільш ефективний, коли покупець збирається порівняти витрати на придбання бізнесу з витратами на створення аналогічного підприємства.

В основі методів цієї групи лежить передісторія розвитку об'єкта та поточні дані про діяльність підприємства. При цьому вважається, що інвестор не повинен сплачувати за об'єкт більше коштів, ніж сума, що потрібна для його відтворення. Суть методів майнового підходу полягає у визначенні вартості власних або «чистих» активів підприємства, які залишаються в його розпорядженні після виконання всіх зовнішніх зобов'язань.

Даний підхід представлений двома основними методами:

1. методом вартості чистих активів;

2. методом ліквідаційної вартості.

Використання того чи іншого методу строго обмежується цілями оцінки. Так, сферами застосування методу чистих активів є:

- оцінка підприємств, основна діяльність яких спрямована на досягнення соціального ефекту;

- купівля-продаж підприємств зі значною часткою матеріальних і фінансових активів у структурі майна;

- страхування, оподатковування майна підприємства;

- підвищення ефективності поточного управління підприємством;

- визначення кредитоспроможності;

- оцінка вартості нового підприємства, яке не має історії господарської діяльності.

Сутність методу складається у визначенні різниці між сумами вартості всіх активів підприємства та всіх зобов'язань. Базова формула для розрахунку чистих активів (ЧА) має вид:

, (2.6)

де ЧА – вартість чистих активів підприємства;

А – сума всіх активів;

З – сума всіх зобов'язань.

Відповідно до діючої методики оцінки вартості майна вихідна формула трансформується таким чином:

, (2.7)

де Н – вартість необоротних активів;

О – вартість оборотних активів;

М – вартість витрат майбутнього періоду;

В – вартість забезпечення наступних витрат і платежів;

Д – вартість довгострокових зобов'язань;

П – вартість поточних зобов'язань.

Слід зазначити, що такий підхід доцільний тільки у випадку визначення нижньої межі можливої ціни підприємства, тому що припускає бухгалтерську оцінку величини майна підприємства, що рідко збігається з ринковими оцінками.

Через те, що балансова вартість майна підприємства в умовах інфляційної економіки не дає реальної оцінки його величини, у світовій і вітчизняній практиці оцінки бізнесу застосовують метод чистих скоригованих активів. У цьому випадку базова формула методики чистих активів здобуває наступний вигляд:

, (2.8)

де – скориговані чисті активи;

– скориговані активи;

– скориговані зобов'язання.

Поняття скорегованих (або реальних) чистих активів засноване на ремісії, що виникає в результаті бухгалтерських принципів оцінки, застосовуваних до активів підприємства. Вартість, отриману в результаті застосування принципів історичної вартості (оцінка за собівартістю), або індексовану історичну вартість (із урахуванням переоцінки активів) замінюють залежно від мети й умов оцінки на вартість заміщення або споживчу вартість. У результаті виникає зменшення або збільшення вартості бухгалтерських активів і, як наслідок, необхідність їх коригування.

Коригування статей балансу з метою оцінки вартості підприємства ведеться у двох напрямках:

1) інфляційне коригування;

2) нормалізація бухгалтерської звітності.

Ефективність використання майна підприємства характеризується часткою інтенсивних (ресурсовіддача) і екстенсивних (збільшенням розміру майна) чинників у збільшенні виручки від реалізації продукції (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Вхідні дані для визначення частки інтенсивних та екстенсивних чинників у збільшенні виручки від реалізації продукції ЗАТ «Продмаш»

Алгоритм розрахунку внесків чинників (спосіб абсолютних різниць):

екстенсивного — (В₂ – В ₁) Ч рв₁, (2.9)

інтенсивного — (рв₂ – рв₁.) Ч В₂. (2.10)

Розраховують результат зміни виручки від реалізації, внесок екстенсивного чинника і внесок інтенсивного, визначаючи, наскільки підприємство збільшувало обсяги реалізації переважно завдяки збільшенню активів (майна).

За фактичними даними підприємства:

вплив екстенсивного фактора склав:

(16771,0 – 18538,0) Ч 0,463 = - 818,12 (тис. грн.);

вплив інтенсивного:

(0,36 – 0,463) Ч 16771,0 = - 1722,88 (тис. грн.).

Перевірка: – 818,12 – 1722,88 = - 2541,0 (тис. грн.).

6091,0 – 8542,0 = - 2541,0 (тис. грн.).

Тобто розрахунки виконані правильно.

У даному випадку спостерігається від’ємний вплив як екстенсивних так і інтенсивних факторів на зміну виручки від реалізації. Цей факт може бути поясненим зниженням вартості майна підприємства і його ресурсовіддачі.

У сучасний період перспективним напрямком при аналізі ефективності фінансування і використання майна підприємства є застосування матричного балансу.

Матрична модель – це прямокутна таблиця, елементи (клітинки) якої відображають взаємозв’язок об’єктів. Баланс підприємства подається як матриця, рядки якої – статті активу (майно), графи – статті пасиву (джерела коштів). Розмірність матриці може повністю відповідати кількості статей активу і пасиву балансу, але досить обмежитися кількістю статей агрегованого балансу як 10 / 10. Істотним є поділ балансу на чотири квадрати (табл. 2.5)

Таблиця 2.5

Квадрати матричного балансу

Можна складати матричні баланси: на початок і кінець періоду; на кінець періоду; різницевий матричний баланс; баланс руху коштів. Перші два баланси статичні і відображають зміни у структурі майна та коштів підприємства.

Для перших трьох балансів матрична модель складається в чотири етапи:

1. Вимір розміру матриці.

2. Заповнення підсумкових рядків та граф відповідно до балансу, тобто заповнення «периметра» матриці.

3. Послідовний, починаючи з першого рядка активу балансу, вибір джерел коштів.

4. Перевірка всіх балансових підсумків по вертикалі та горизонталі матриці.

Особливим є третій етап складання матриці. Тут слід урахувати сукупність фінансових прав і повноважень підприємства, економічну природу оборотних і необоротних активів, власних та позикових коштів. Варіант вибору коштів стосовно переліку статей агрегованого балансу наведено у табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Порівняння статей активу і пасиву балансу

Джерела вибирають у послідовності, яка наведена у табл. 2.6 у межах залишку коштів. Використання наступного джерела свідчить про певне зниження якості забезпечення коштами. Якщо постає потреба залучати інші джерела (які не ввійшли до наведеного переліку), це свідчить про неефективне використання (іммобілізацію) коштів.

Приклад складання матричного балансу відповідно до викладених умов за вхідними даними Додатку А наведений у табл. 2.7 та табл. 2.8. У цих таблицях подані показники балансу на початок і кінець 2010 року відповідно.

Розглядаючи матричний баланс ЗАТ «Продмаш» на початок 2010 року можна зробити наступні висновки:

- фінансування необоротних активів здійснюється значною мірою за рахунок власного капіталу, але 206 тис. грн. забезпечення наступних виплат та платежів та 131 тис. грн. довгострокових зобов’язань також спрямовані на фінансування необоротних активів;

- запаси підприємства повністю фінансуються за рахунок позикового капіталу, а саме за рахунок довгострокових зобов’язань та кредиторської заборгованості – це є негативним моментом в діяльності підприємства, бо в оптимальному вигляді половина запасів повинна бути профінансована за рахунок власних коштів, інша половина за рахунок позикових;

- дебіторська заборгованість майже рівними часками фінансується за рахунок кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань;

- останні також спрямовані на покриття грошових коштів та їх еквівалентів та інших оборотних активів.

На кінець 2010 року ситуація з фінансуванням активів ще більш погіршилась:

- фінансування необоротних активів залишилось без змін, тобто за рахунок власного капіталу, забезпечення наступних виплат та платежів та довгострокових зобов’язань;

- запаси підприємства фінансуються лише за рахунок позикового капіталу, але до джерел фінансування, які були на початку періоду були додані інші поточні зобов’язання. Їх частка у фінансування запасів складає 7,39 % ();

- відповідно усі інші статті активу балансу повністю профінансовані за рахунок інших поточних зобов’язань.

Сформуємо матричний баланс ЗАТ «Продмаш», який характеризує динаміку фінансування активів – табл. 2.9.

- Оцінка динаміки фінансування активів ЗАТ «Продмаш» за 2010 рік дає змогу зробити наступні висновки:

Таблиця 2.7

Матричний баланс ЗАТ «Продмаш» на початок 2010 року.

Таблиця 2.8

Матричний баланс ЗАТ «Продмаш» на кінець 2010 року.

Таблиця 2.9

Матричний баланс динаміки фінансування активів ЗАТ «Продмаш» за 2010 рік.

- фінансування необоротних активів за рахунок прибутку, який є складовою частиною власного капіталу зменшилось на 212 тис. грн.;

- за рахунок довгострокових зобов’язань також відбулося зменшення на 6 тис. грн.;

- в той же час фінансування за рахунок забезпечення наступних виплат та платежів збільшилось на 23 тис. грн.;

- фінансування запасів за рахунок довгострокових зобов’язань та інших поточних зобов’язань збільшилось на 2167 тис. грн. та 752 тис. грн. відповідно;

- зменшення кредиторської заборгованості призвело до зменшення фінансування запасів за рахунок цього джерела на 2092 тис. грн.;

- фінансування дебіторської заборгованості зменшилось на 2426 тис. грн. за рахунок її скорочення;

- зменшення грошових коштів та збільшення інших оборотних активів призвели до відповідних змін у джерелах фінансування.

До основних напрямів аналізу ефективності фінансування і використання майна підприємства відносяться:

1. Аналіз ефективності використання основних засобів підприємства.

Ефективність використання основних засобів характеризують показники: фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєність й фондорентабельності. У процесі аналізу вивчають їх динаміку, проводять факторний аналіз впливу основних чинників на їх величину.

У табл. 2.10 наведено алгоритм розрахунку основних показників ефективності використання основних засобів.

Фондорентабельність (Фр) – коефіцієнт, який показує частку прибутку, отриманого підприємством на одну гривню вкладених основних засобів.

Фондоозброєність (Фоз) – це додатковий коефіцієнт, що показує середньорічну вартість основних засобів, які приходяться на 1 одного працюючого. Зростання цього показника свідчить про позитивну динаміку технічної озброєності виробництва, але слід мати на увазі, що перевищення темпів фондоозброєності над темпами росту продуктивності праці є негативним явищем, а ідеальним вважається варіант більш швидкого зростання продуктивності праці, бо це свідчить про підвищення ефективності основної діяльності.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача (Фв). Цей коефіцієнт показує, яка сума виконаного обсягу робіт припадає на 1 грн. вартості основних виробничих засобів.

Таблиця 2.10

Алгоритм розрахунку показників ефективності використання основних засобів

Показники	Формула розрахунку
Фондорен-табельність (Фр)
Фондоозбро-єність (Фоз)
Фондовіддача (Фв)
Фондомісткість (Фм)	Фм = 1/ Фв

Показник, зворотний фондовіддачі, – фондомісткість (Фм). Фондовіддача являє собою один з основних факторів, що визначають обсяг продукції підприємства, тому необхідно детально проаналізувати, які фактори, в свою чергу, впливають на неї. Їх багато, як залежних, так і не залежних від підприємства. Проте резерви її росту – краще використання техніки на кожному підприємстві і робочому місці. Інтенсивний шлях ведення господарської діяльності припускає систематичне зростання фондовіддачі за рахунок росту продуктивності машин, механізмів і обладнання, скорочення їхніх простоїв, оптимального завантаження техніки, технічного удосконалення основних засобів. Для їх виявлення важливо вибрати основні напрямки аналізу фондовіддачі, що випливають із розходження в підходах до моделювання цього показника.

2. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Для аналізу ефективності використання матеріалів, аналітиком використовуються такі узагальнюючі показники, як матеріаловіддача та зворотний йому показник – матеріаломісткість.

Матеріаловіддача (Мв) – відношення обсягу випущеної продукції до загальної суми матеріальних витрат:

Мв = . (2.11)

Матеріалоємність (Мє) – відношення загальної суми матеріальних витрат до обсягу випущеної продукції:

Мє = . (2.12)

Залежно від потреб аналізу вказані показники (формули 2.11 та 2.12) можна розрахувати як у цілому по продукції, так і по окремих виробах. У процесі аналізу досліджується їх динаміка, проводиться порівняльний аналіз показників суб’єкта господарювання з показниками підприємств – конкурентів. Із метою прийняття управлінських рішень щодо матеріальних ресурсів відпрацьовуються заходи для більш ефективного їх використання та економії. У процесі аналізу можуть використовуватись і допоміжні показники: рівень відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби тощо.

Поиск по сайту: