Методи фінансової санації неплатоспроможних суб’єктів господарювання

Санація (з лат. «sanatio» – оздоровлення, лікування) – це система заходів щодо попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Як правило, реорганізацію банкрута проводять або кредитори, або боржник, зокрема його новий власник. Останній варіант проходить через процедуру санації і включає в себе низку заходів, що дозволяють розрахуватися з боргами і прямо або опосередковано збільшити капітал.

Головною метою санації є мобілізація фінансових ресурсів для відно­влення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а та­кож формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банк­рутства підприємств.

Санація може здійснюватись у таких випадках:

- необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей національної економіки, більш важливих підприємств в силу їх значущості для економіки країни;

- переорієнтації підприємницької діяльності;

- здійснення антимонопольних заходів;

- за ініціативою суб’єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;

- за рішенням господарського суду;

- за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій ка­пітал;

- коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випад­ках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;

- коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкарському органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника;

- за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу під­приємства у випадках невиконання зобов’язань, забезпечених іпоте­кою майнового комплексу;

- за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним та ін.

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем та їхніх складових – фінансів підприємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації конкретних суб’єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою. Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено на рис. 11.2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи.

Наступним етапом санації е проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак - про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці.

Якщо підприємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

Рис. 11.2. Класична модель санації.

У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crach) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики проведення санації.

При визначенні цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та мусить проводити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількісного (або якісного) вимірювання.

Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

- сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

- основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія – це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система спланованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Мета фінансової санації – покриття поточних збитків і ліквідація при­чини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспро­можності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, форму­вання фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюва­тися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансуван­ня підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є са­наційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все національною ефективністю виробництва. Головна мета держав­них інвестицій – це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизня­ними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

Одним із напрямків державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які без­посередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків мож­ливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.

У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтри­мка, що пов’язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а та­кож участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонга­ції термінів виплати заборгованості та ін.

Використання того або іншого методу санації залежить від конкрет­них характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіона­льного значення.

Успішною санацію можна вважати тоді, коли у разі її здійснення під­приємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспроможність та прибутковість.

Контрольні питання до теми.

1. У чому полягає сутність неплатоспроможності підприємства?

2. Які значення та задачі аналізу фінансового стану неплатоспроможного підприємства?

3. Що включає інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану неплатоспроможних суб’єктів господарювання?

4. Які види неплатоспроможності виділяють і чим вони характеризуються?

5. Що таке банкрутство? Які причини банкрутства суб’єктів господарювання?

6. Які методи діагностики банкрутства ви знаєте? Надайте їм характеристику.

7. У чому полягає стратегія підприємства спрямована на запобігання неплатоспроможності?

8. У чому полягає сутність та значення санації неплатоспроможних суб’єктів господарювання?

9. Які елементи включає класична модель санації? Розкрийте їх зміст.

10. Чим характеризується стратегія і тактика фінансової санації підприємства?

Тематика доповідей.

1.Світовий досвід оцінки неплатоспроможності підприємства.

2. Методи діагностики банкрутства суб’єктів господарювання: переваги та недоліки.

3. Вітчизняний досвід діагностики банкрутства суб’єктів господарювання.

4. Моніторинг неплатоспроможності підприємств на національному рівні.

Тестові завдання.

1.Неплатоспроможність підприємства характеризується:

А) недостатністю грошових коштів;

Б) нездатністю суб’єкта господарювання оплати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну;

В) низькими значеннями коефіцієнтів ліквідності;

Г) неоптимальним співвідношенням власного та позикового капіталу.

2. Неплатоспроможність може бути:

А) критична та надкритична;

Б) зворотна та незворотна;

В) минула та поточна;

Г) абсолютна та відносна.

3. Свідоме оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оманукредиторів характеризує наступний вид банкрутства:

А) фіктивний; Б) реальний; В) технічний; Г) навмисний.

4. Поточна платоспроможність оцінюється на підставі розрахунку відповідного показника, який обчислюється за наступною методикою:

А) різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов’язань;

Б) відношення грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів до поточних зобов’язань;

В) відношення оборотних активів за винятком високоліквідних активів до власного капіталу;

Г) різниця між поточними зобов’язаннями та сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів.

5. До ознак критичної неплатоспроможності відносяться:

А) негативна динаміка ознак поточної неплатоспроможності;

Б) значення коефіцієнта Бівера, яке більш ніж 0,5;

В) ознаки поточної неплатоспроможності та значення коефіцієнту покриття і коефіцієнту забезпечення власними коштами менше ніж нормативне;

Г) значення коефіцієнту покриття і коефіцієнту забезпечення власними коштами менше ніж 2,0 та 0,5 відповідно.

6. Для оцінки можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують:

А) Z–розрахунок Альтмана;

Б) коефіцієнт відновлення платоспроможності;

В) коефіцієнти покриття та забезпеченості власними коштами;

Г) коефіцієнти абсолютної, поточної та загальної ліквідності.

7. «Визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів» – це характеристика:

А) ознак фінансової санації;

Б) умов ліквідації;

В) надкритичної неплатоспроможності підприємства;

Г) банкрутства.

8. Система діагностики банкрутства складається з:

А) експрес-діагностики та фундаментальної діагностики;

Б) коефіцієнтних та матричних методик діагностики;

В) аналізу фінансового стану та програми санації підприємства;

Г) абсолютних та відносних показників.

9. Коефіцієнт У.Бівера розраховується наступним чином:

А) ;

Б) ;

В) ;

Г) .

10. Особливістю фундаментальної діагностики банкрутства є:

А) застосування різноманітних методів діагностики;

Б) залучення зовнішніх експертів;

В) урахування специфіки діяльності конкретного підприємства;

Г) отримання більш об’єктивної інформації.

11. Використання для формування діагностичного висновку відносно загрози банкрутства не кількісних, а якісних показників передбачають:

А) матричні методи; Б) експертні методики;

В) графічні методи; Г) експрес-методи.

12. Головною метою фінансової санації є:

А) мобілізація фінансових ресурсів для оптимізації платоспроможності та ліквідності; можливості здійснення санаційних заходів;

Б) покриття поточних збитків;

В) скорочення усіх видів заборгованостей;

Г) варіанти А, Б та В.

Практичні завдання.

Задача 11.1

На підставі наведеної інформації визначте вид неплатоспроможності підприємства та оцінить можливість її відновлення. Зробить висновки.

(тис. грн.)

Задача 11.2

На підставі наведеної інформації оцініть ймовірність банкрутства підприємства із застосуванням статистичних методів. Зробить висновки. (тис. грн.)

(тис. грн.)

Література [1, 4, 6, 9 – 11, 14, 15, 17, 22, 23, 25 – 34, 36, 38 – 41, 42 – 46, 48, 49, 73, 74, 80 – 82, 84]

Поиск по сайту: