 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Класифікація методів, способів та прийомів фінансового аналізу
Зміст і основна цільова настанова фінансового аналізу – оцінка фінансового стану і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування суб'єкта господарювання за допомогою раціональної фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється за допомогою властивій даній науці методу.
Метод фінансового аналізу – це система теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання, тобто тріада:
М = [К,І,Р], (1.1)
де К – система категорій;
I – науковий інструментарій;
Р – система регулятивних принципів.
Перші два елементи характеризують статичний компонент методу, останній елемент – його динаміку.
Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. У їхньому числі: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, леверідж тощо.
Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретно наукових способів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання.
Загальними принципами проведення фінансового аналізу є:
- послідовність;
- комплексність;
- порівняння показників;
- використання наукового апарату (інструментарію);
- системність.
Послідовність аналізу припускає використання двох прийомів: дедуктивного і індуктивного. Дедукція – один з принципів аналізу, що означає послідовність його проведення від загального до приватного. В процесі аналізу послідовно виявляються спочатку загальні показники, потім приватні. Індукція – принцип аналізу, що означає послідовність його проведення від приватного до загального, від причин до слідства.
Комплексність аналізу припускає виконання фінансового аналізу у взаємозв'язку всіх фінансових процесів (комплексний аналіз).
Порівняння показників – спосіб вивчення динаміки фінансових показників. Порівняння дозволяє дати оцінку будь-якому фінансовому показнику за фактичний (звітний) період по відношенню до базисного періоду або іншого підприємства, або сукупність підприємств.
Використання діалектичної теорії пізнання, економічних законів розвитку, інноваційного підходу, новітніх прогресивних методів економічних досліджень забезпечує реалізацію принципу науковості проведення фінансового аналізу.
Системність передбачає розумінняоб'єкту, що вивчається, як складної динамічної системи, що містить елементи, пов'язані між собою та з зовнішнім середовищем.
Основним елементом методу будь-якої науки є її науковий апарат. В даний час практично неможливо відокремити прийоми і методи якої-небудь науки як властиві винятково їй – спостерігається взаємопроникнення наукового інструментарію різних наук. У фінансовому аналізі також можуть застосовуватися різні методи, розроблені споконвічно в рамках тієї чи іншої економічної науки.
Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Перший рівень класифікації виділяє формалізовані і неформалізовані методи аналізу.
До першої групи відносяться методи, в основі яких лежать досить строгі формалізовані аналітичні залежності. Відомі десятки цих методів; вони складають другий рівень класифікації. До формалізованих методів належать:
- класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування;
- традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці;
- методи математичної статистики вивчення зв’язків – аналізи кореляційний, регресивний, дискримінант ний, дисперсійний, факторний, коваріаційний тощо;
- економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу;
- методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування тощо;
- методи економічної кібернетики і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.
Неформалізовані методи засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на строгих аналітичних залежностях. Застосування цих методів характеризується визначеним суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід і знання аналітика:
- експертні оцінки найчастіше використовуються для надання кількісної оцінки якісним характеристикам;
- імітаційне моделювання дозволяє досліджувати можливі зміни об’єкту на прикладі умовної моделі;
- системи показників дають змогу проводити аналіз за певними напрямками: система показників для оцінки фінансової стійкості; рентабельності; інвестиційної привабливості тощо;
- аналітичні таблиці використовуються для узагальнення та підвищення наочності матеріалу, що надається.
Безумовно, не усі з перерахованих методів можуть знайти безпосереднє застосування в рамках фінансового аналізу, оскільки основні результати ефективного аналізу і управління фінансами досягаються за допомогою спеціальних фінансових інструментів, проте деякі елементи уже використовуються. Зокрема, це відноситься до методів дисконтування, машинної імітації, кореляційно-регресійного аналізу, факторного аналізу, обробки рядів динаміки тощо.
Практика фінансового аналізу виробила його основні прийоми. Серед них можна виділити шість:
- горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції з попереднім періодом;
- вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції на результат у цілому;
- аналіз трендів – порівняння кожної позиції в інформації з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто, основної тенденції зміни показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формують можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеться перспективний прогнозний аналіз;
- аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин між окремими позиціями в інформації, визначення взаємозв'язків показників;
- порівняльний (просторовий) аналіз – порівняння зведених показників як всередині підприємства за окремими структурними підрозділами, так і з показниками конкурентів, середньогалузевими та середньогосподарськими;
- факторний аналіз – аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник ділять на складові частини, так і зворотнім, коли його окремі елементи складаються в загальний результативний показник.
Під час проведення аналізу, для характеристики різних аспекті діяльності підприємств застосовуються як абсолютні показники, так і відносні фінансові коефіцієнти. Відносні показники діляться на коефіцієнти розподілу та коефіцієнти координації.
Коефіцієнти розподілу застосовуються в тих випадках, коли необхідно визначити, яку частину становить той чи інший абсолютний показник в підсумку групи абсолютних показників, що його включає.
Коефіцієнти координації використовуються для вираження відносин різних по сутності абсолютних показників або їх лінійних комбінацій, що мають різний економічний зміст.
Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базисними величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період та за ряд років. В якості базисних величин використовуються середні за часовим рядом значення показників даного підприємства, що відносяться до минулих періодів.
Фінансовий аналіз проводиться за допомогою наступних основних прийомів: порівняння та групування, факторний аналіз тощо. В окремих випадках можуть бути використані методи економіко-математичного моделювання (регресійний аналіз, кореляційний аналіз).
Прийом порівняння полягає в зіставленні фінансових показників звітного періоду з плановими значеннями (норматив, норма, ліміт) і з показниками попереднього періоду. Для того щоб результати порівняння були об’єктивними, необхідно забезпечити порівнянність порівнюваних показників, тобто їх однорідність і одноякісність. Порівнянність аналітичних показників пов'язана з порівнянністю календарних періодів, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів тощо.
Прийом зведення та групування полягає в об'єднанні інформаційних матеріалів в аналітичні таблиці. Це дає можливість зробити необхідні співставлення і висновки. Аналітичні групування дозволяють у процесі аналізу виявити взаємозв'язок різних економічних явищ і показників; визначити вплив найбільш істотних факторів і знайти ті чи інші закономірності і тенденції в розвитку фінансових процесів.
Прийоми факторного аналізу (ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, інтегральний тощо) застосовуються для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їхнього впливу на рівень сукупного фінансового показника. Ці прийоми використовуються в тих випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності.
Фінансовий аналіз діяльності підприємства проводиться за допомогою різних типів моделей, що дозволяють визначити структуру та ідентифікувати взаємозалежності між основними показниками. Можна виділити три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.
Дескриптивні моделі, відомі також як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них відносяться побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності тощо.
Предикативні моделі – це моделі прогнозного характеру, що використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш розповсюдженими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.
Нормативні моделі дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими, наприклад, по бюджету. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому аналізі фінансового стану. Вони зводяться до встановлення нормативів по кожній статті витрат, по технологічних процесах, видам продукції, центрам відповідальності і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів.
Узагальнено класифікацію методів, моделей та прийомів фінансового аналізу представлено на рис. 1.2
Розглянуті моделі відрізняються різною складністю використання математичного апарата, інформаційного забезпечення та інтерпретацією отриманих результатів.
Поиск по сайту: