Понятійний апарат

Класифікацію понятійного апарату наведено на рис.2.1

1. Групи людської спільності - суспільно-історичні стійкі групи людей, в яких відбувається відтворювання і розвиток людства. До них відносяться суспільство, нація, рід і сім'я.

2. Етапи становлення людини (ідентифікація, індивідуалізація і персоналізація) відображають процес перетворення людини як біологічної істоти в персональну людину, відмінну від інших: народження, молодість, зрілість і старіння.

3. Рівні розвитку людини характеризують чотири найважливіші ступені її со­ціального розвитку, починаючи з народженням організму, який є носієм генетичного коду людства, перетворення його в індивід, відмінний від тваринного світу, формування індивідуальності, що відрізняє його від інших індивідів, і, нарешті, перетворення в неповторну особу.

4. Родові якості людини відображають специфічні особливості, властиві в повній сукупності тільки людині. До них відносяться свідомість, мова спілкування, праця, досвід і потреба в діяльності. Зрозуміло при цьому існує повноцінна біологічна природа людини як носія родових якостей.

5. Відмінні компоненти особи характеризують найяскравіші властивості людини, по яких можна судити про рівень розвитку і індивідуальності особи. Це, перш за все, особові якості (ділові і моральні), психологія особи (темперамент, тип, мотивація), знання і уміння (життєві і професійні),інтелектуальні здібності і культурний рівень (високий, середній, низький).

6. Сфери людської діяльності по матеріальному виробництву (економіка, екологія, наука і мистецтво) і обслуговуванню людей (медицина, фіз­культура, педагогіка, управління) - найважливіші області в яких відбувається відродження матеріальних благ і власне людини.

7. Соціальні підсистеми людини утворюють специфічний світ, в якому відбувається становлення і розвиток особистості людини. До них відносятьсоціальні здібності, потреби, мотивацію, діяльність, відносини і інститути. Це те соціальне середовище, яке є невід'ємною частиною будь-якого цивілі­зованого суспільства.

8. Соціальна типологія осіб базується на класифікації рівня пот­реб, мотивації, знань і умінь, властивих різним категоріям людей. Пере­дбачено вісім типів осіб від ідеального позитивного -"хочу, знаю, умію" до негативного антипода - не "хочу, не знаю, не вмію".

Процес становлення людини з погляду соціальної філософії передбачає три основні етапи: ідентифікація, індивідуалізація і персоналізація.

Ідентифікація - це перетворення людини - народженої біологічної істоти в реальну людину, що оволоділа загальними родовими людськими якостями: умінням ходити, говорити, читати, писати, спілкуватися в групі.

Рис.2.1 Класифікація понятійного апарату

Індивідуалізація - це процес перетворення людини в індивідуальність, інди­відуума, відмінного від інших і володіючого соціально неповторними рисами: знаннями, уміннями, навиками, психологією поведінки.

Персоналізація - це перетворення індивідуальності в особу - суб'єкт суспільного життя, в соціально функціонуючу людину, інтелект, пізнання, риси вдачі якої характеризують її як особу.

Філософія виділяє чотири потенціали людства, які можуть бути передані і освоєні людиною.

1. Екологічний потенціал - неживі і біологічні системи, які створюють природне навколишнє середовище: сади, парки, водоймища, річки; тварини, рослини і т.п. - екологічна фундація людства.

2. Технічний потенціал - штучні матеріальні системи для людської діяльності: будівлі, споруди, верстати, устаткування, транспорт, одяг, взуття і т.д. - технологічна фундація людства.

3. Генетичний потенціал - успадковані біологічні якості людського роду (антропометричні, біологічні, фізіологічні, психологічні), що еволюційно склалися, - генетична фундація людства.

4. Соціальний потенціал - історично створена система знань, умінь, уста­новок, відносин, культур, потреб, мотивації людини і соціальний фонд людства.

Поведінка індивіда - єдність психічних, спонукальних, регулюючих, відбивних, старанних, зовнішніх дій, здійснюваних для пристосування до середовища. Тобто, це дії по відношенню до суспільства, інших людей і оточуючого миру що розглядаються із сторони їх регуляції суспільними нормами моральність і права. Одиницею вимірювання поведінки є вчинок.

Поведінка організації регулюється макроекономічними, політичними (РЕST) чинниками і потенціалом керівника.

Як регулятори поведінки осіб і груп виступають: правові норми і декрети (політичні регулятори); виробничо-адміністративні статути і інструкції (організаційні регулятори); звичаї, традиції, громадські думки (суспільні регулятори); мораль.

Регулювання здійснюється на основі стимулів:

o вітальні стимули - направлені на задоволення вітальних потреб, сприяючих підтримці біологічного існування (VITA-життя);

o духовні стимули - задоволення духовних і соціальних потреб;

o групові і індивідуальні стимули;

o матеріальні, грошові, непрямо-матеріальні (пільги), моральні.

Організаційна поведінка - прикладна наука про психологічні, соціо-психологічні, соціальні і організаційно-економічні аспекти і чинники, що впливають і визначаючих поведінку і взаємодію суб'єктів організації людей, колективу, груп в цілому, один з одним та із зовнішнім середовищем.

Предметом дослідження в організації поведінки є закономірності - соціальні, психологічні, соціально-психологічні - поведінки суб'єктів господарської діяльності в організаційному середовищі, пов'язаної з розподілом, обміном, споживанням управлінням і володінням.

Дамо поняття особи і її складових.

Людина - це родове поняття, що вказує (з матеріальної точки зору) на відношення істоти до вищого ступеня розвитку живої природи - до людського роду. Людина - це специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального. Як істота біологічна, вона підкорюється біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна - вона частина соціуму і продукт суспільного розвитку.

Особа - це саме очне в людині, найважливіша його соціальна ознака. Якщо людина - носій самих різних властивостей, то особа - це основна її властивість, в якій виявляється її суспільне єство. Особа виражає віднесеність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки і т.д.

Індивідуальність - це єдність неповторних особових властивостей конкретної людини. Це також своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні дані, психічні особливості), інтелекту, світогляду; поєднання сімейно-побутових, виробничих і суспільних функцій, своєрідність життєвого досвіду. Індивідуальність - це неодмінна і найважливіша ознака особи.

В цілому, структура особи може бути - в теоретичному плані - представлена наступною схемою, яка, звичайно ж, вельми умовна:

o загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять, воля, емоції);

o соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації);

o індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).

Поиск по сайту: